На допомогу “новому” тваринникові

Інтенсивна селекція. Для прискорення селекційного процесу продуктивну частину стада поліпшують, закуповуючи ембріони, телиць, нетелей або корів на відомих племпідприємствах або за кордоном. Трансплантація ембріонів (Т.Е.) дає змогу істотно прискорити відтворення найбільш високоудійної молочної групи корів за рахунок використання власних і закуплених донорів та імпорту ембріонів. Її можна порівняти з мічурінським щепленням рослин, коли на несортовий стовбур прищеплюють високоврожайний пагін. При цьому корів найкращої продуктивної групи (наприклад, > 6 тис. кг) використовують як донорів ембріонів, а реципієнтами служать тварини відгодівельної м’ясної групи. Ембріони для пересадження можуть бути заготовлені не лише на власному підприємстві, а й придбані на провідних племпідприємствах або за кордоном. Вартість імпортних ембріонів від донорів голштино-фризької породи залежить від продуктивності матері й становить від $100 до $200 (вартість тільності подвоюється). Ембріони м’ясних порід коштують від $100 до $500. Пересадження ембріонів, виконане фахівцями, забезпечує приживлюваність, близьку до 50% (табл. 3). Закупівля ембріонів дає змогу одержати генетику такого високого класу, яку практично неможливо одержати у від живої худоби, а пересадження їх дасть змогу одномоментно перетворити непродуктивну частину стада у маточне елітне поголів’я і через рік мати від нього високопродуктивне племінне ядро. Імпорт ембріонів і сперми, на відміну від живої худоби, значно полегшує ветеринарний контроль і зводить до мінімуму транспортні витрати. Купуючи ембріони чи живу худобу (тобто стовідсотковий генетичний матеріал), слід подбати про повне документальне супроводження (ідеться про ветеринарні та племінні сертифікати), зібрати літературу з технології розведення й вирощування племінного та відгодівельного поголів’я, дізнатися в регіональних племоб’єднаннях про кон’юнктуру попиту на биків тих порід, яким господарство має намір віддати перевагу. Реалізуючи биків-плідників для відтворення, можна у трирічний термін окупити затрати на імпорт ембріонів. Статус племінної ферми або репродуктора в Україні може бути присвоєний господарству за наявності, відповідно, 30 або 100 голів чистопородного маточного стада. Технологічне забезпечення високих надоїв. Ідеальний спосіб утримання дійних корів — безприв’язний: улітку в спеціально обладнаних таборах, решту часу — на вигульних майданчиках поряд із фермою. Такий спосіб одразу знімає багато проблем зі здоров’ям, що виникають за прив’язного утримання і пов’язані з гіподинамією, сирістю, нагромадженням та пасируванням патогенної мікрофлори (захворювання кінцівок, мастити), а також проблем зі зниженням показників відтворення через пропуски охоти. Особливо згубно прив’язне й кліткове утримання позначається на молодняку, для якого у світі повсюдно застосовують метод вирощування на повітрі в індивідуальних будиночках. Метод холодного утримання придатний і для корів і дуже поширений у Канаді. Легку споруду ферми ангарного типу доповнюють легкою пластиковою або брезентовою стінкою-завісою, яку завжди піднято у звичайному режимі і звернено на південь. Свою захисну роль стінка відіграє тільки у разі негоди (морозу, дощу, сильного вітру). Суворі умови праці обслуговуючого персоналу власник ферми пояснює тим, що приміщення створено для утримання тварин, а не людей. Фермерові вигідніше тепло вдягти людей, аніж поступитися природними умовами існування тварин. У відповідних умовах утримання продуктивне життя корови можливе до 10–15 років, окремі особини здатні виробляти молоко до 20-річного віку. Дослідження показують, що економічний ефект, зумовлений довголіттям, дорівнює половині економічного ефекту, зумовленого продуктивністю. Підтвердженням правильності цього шляху може слугувати сумнозвісний досвід утримання корів на закритих комплексах промислового типу (таких як двотисячник “Щапово” Московської області), де все робилося для полегшення праці людей і для виробництва молока у комфортних умовах. Наслідком фабричного утримання тварин стало не лише істотне підвищення “енергоємності” літра молока, а й порушення фізіологічних умов існування, що призвело до спалаху найрізноманітніших захворювань; продуктивне життя корови на комплексі становило 2,7 (!) лактацій. Повернімося до досвіду канадських фермерів: двомільйонне стадо молочної худоби утримують на невеликих фермах, середня кількість поголів’я становить 60–70 голів, 35 із них — дійні корови. Збільшення кратності доїння до трьох може підвищити молочну продуктивність корів на 3–15%, проте затрати на виробництво літра молока при цьому зростають на 20–30%. За будь-якого способу утримання дійних корів у їхніх годівницях цілодобово має бути корм, головним і універсальним з-поміж кормів є сіно. Мінімально можлива частка грубих кормів у раціоні не повинна бути нижчою за 40% (у перерахунку на суху речовину). У раціонах з роздільним згодовуванням грубих кормів і зерна безпечний рівень давання зерна становить близько 5 кг (сухої речовини) на одну годівлю. Що частіше дається зерно, то вищим є загальне споживання як зерна, так і грубих кормів. Відселекціонований на виробництво молока голштино-фриз волею людини перетворений на молочну міні-фабрику, і будь-які перебої у надходженні “комплектуючих” у вигляді корму призводять до призупинення її головного конвеєра, для запуску якого у звичайний режим потрібен час. На певному рівні продуктивності традиційна сіно-сінажно-силосна годівля має бути доповнена введенням до раціону мінеральних мікро- та макроелементів, що виводяться з організму з молоком. Детальне нормування їх надходження зазвичай забезпечують добавки у вигляді преміксів. Останнє досягнення канадської технології годівлі молочної худоби — використання змішаних раціонів. Маточне стадо поділяють на 4 групи: високопродуктивні, середньо/малопродуктивні корови, сухостійні та первістки. Залежно від вгодованості (що вимірюється за чотирибальною шкалою), тварину можуть перевести до групи з більш чи менш насиченим раціоном. Окремий для кожної групи раціон готують шляхом зважування, різання (2–4 см) і перемішування інгредієнтів корму в спеціальних міксерах-мішках. Вони можуть бути стаціонарними, на колесах (для роздавання корму), з горизонтальними або вертикальними шнеками-ножами. Окупність такого апарату (фото 2) в Канаді становить 1 рік за рахунок:
- збільшення продуктивності на 3–10%;
- зниження пов’язаних із годівлею ветеринарних проблем на 10%;
- економії часу й трудозатрат;
- скорочення втрат (і розкрадання) кормів на 3–5%. Створення монокорму дає змогу маскувати в нього добавки з неприємним запахом, підтримує постійну мікрофлору рубця, усуває конкуренцію тварин у боротьбі за “кращий шматок”. Роздають монокорм один–два рази на добу — так, щоб він був у годівницях цілодобово. За частково змішаної годівлі передбачають вільний доступ до сіна або пасіння тварин. Не слід забувати й про вільний доступ до чистої води й солі. Особливості відгодівлі. М’ясну худобу на пасовиськах утримують доти, доки це дають змогу робити умови праці і трав’яний покрив. Для зменшення витрати кормів узимку практикується резервування трави й сінажу для зимового випасання. При цьому тварини швидко навчаються добувати корм з-під снігового покриву. Добове споживання трав’яного сіна для корови вагою 500 кг становитиме 8–8,5 кг + 20% на втрати з годівниці. Такий розрахунок передбачає, що тварин утримують у сухому, захищеному від вітру приміщенні. Вітер, сніг, дощ або вологі приміщення спричинюють зростання потреб худоби в кормі. Доступ до солі має бути вільним. Найкраще використовувати лизунець, що містить мікроелементи. Воду взимку слід підігрівати. Якщо вода відсутня понад 36 год, тварини починають споживати чистий сніг. Напрямні для технологічних проходів худоби, за безприв’язного її утримання, повинні мати ширину 40 см на рівні землі і 85 см на висоті 150 см. Нижні 100 см похилих стінок мають бути покриті фанерою або дошкою завтовшки 2 см, верхню частину виконують з планок завширшки 5 см, розташованих на відстані 8 см одна від одної, аби тварини могли дивитися назовні. Якщо проходи (наприклад, до вагів) зробити з кривизною, а двері гратчастими, це полегшить тваринам рух цими проходами. За потомством у Канаді оцінюють тільки 5% поголів’я м’ясної худоби. Ці заходи важливі для стад, де метою тваринника є не просто товарна відгодівля, де власник у майбутньому розраховує на основі дібраної породи спеціалізуватися на розведенні чистопородного м’ясного поголів’я. Для цього потрібна низка додаткових зоотехнічних заходів, головні з яких призначені для оцінки маточного поголів’я:
- збирання інформації про живу вагу телят (після народження, під час відлучення, у річному й дорослому віці);
- оцінка відтворних якостей корів;
- оцінка збереження телят;
- оцінка якості туші приплоду;
- оцінка якості биків. Така інформація після її обробки дасть змогу відібрати найкращих тварин для відтворення, і ферма з часом набуде статусу племінної з реалізації тварин обраної породи. При цьому фахівці одержують інформацію про здатність окремих биків-плідників впливати на молоковіддачу потомства, яка визначається за вагою телят їхніх дочок при відлученні. Це приблизно відповідає системі оцінки за потомством, застосовуваної до молочної худоби, за винятком того, що здійснюється не вимірювання надою молока, а зважування теляти. Кінцевим результатом генетичної оцінки канадської м’ясної худоби за виробничими показниками є те, що з великого числа молодих биків, які пройшли в стаді оцінювання, відбирають найкращих для наступного використання у програмі поліпшення генетики національного стада. В. Мадисон,
канд. біол. наук,
Л. Мадисон,
канд. біол. наук,
Лабораторія трансплантації ембріонів,
Головний селекційний центр України