На допомогу “новому” тваринникові

Реформуємо стадо На землях колишніх колгоспів та радгоспів з’являються нові господарі кооперативної та приватної власності. Поряд із залишками виробничих приміщень і техніки наші “нові” успадковують поголів’я колись (за радянських часів) величезного стада великої рогатої худоби. За даними академіка ВАСГНІЛ Л. Ернста (1990 р.), за роки Радянської влади було виведено 120 порід і типів худоби, її кількість сягала 120 млн голів. На кожного мешканця СРСР, у тому числі немовля, припадало 0,54 ум. гол. сільськогосподарських тварин, тоді як у США — 0,51, а в країнах ЄЕС — 0,37. Щоправда, такий спадок не надто тішить, оскільки частка тварин історично чистих порід, відселекціонованих упродовж десятиліть, виявилася мізерною (табл. 1). Це означає, що цілеспрямованої селекції власних історичних порід наука не проводила. Виняток становили тільки племенні конезаводи. Така тенденція притаманна скотарству більшості країн співдружності, племенні служби яких свого часу всерйоз захопилися розведенням національних комбінованих порід і типів худоби, що виявилися неконкурентоспроможними в умовах вільного ринку. Продуктивність цих породних пустоцвітів, як за часів Союзу, так і сьогодні, залишає бажати кращого. Висновок 1. Облиште спроби знайти вітчизняну породну перлину у завалах радянської селекції. Подальше відтворення нерентабельного поголів’я призвело до його повсюдного скорочення, руйнування багатьох молочних ферм, переходу до дешевших імпортних продуктів харчування. “Співвідношення імпортного і російського м’яса нині приблизно 60% до 40%. Особливо це стосується столиці. На підприємствах (м’ясопереробки) стверджують, що “свого” м’яса давно вже не вистачає. А імпортне ще й дешевше. От і везуть сировину з Данії, Бельгії та інших країн. Навіть за часів епідемії ящура європейське м’ясо могло потрапити до нашої ковбаси. Наприклад, Англія продасть сировину Алжиру, а ми вже купуємо його як алжирське” (“Аргументы и факты”, №7, 2002 р.). З чого почати? Будь-які реформи в стаді великої рогатої худоби слід починати з її біркування, перевірки на справжню продуктивність і сортування, щоб зробити з невизначеного середньостатистичного стада два спеціалізованих загони з виробництва м’яса чи молока. Простіше кажучи, здійснюється елементарний зоотехнічний облік наявного поголів’я (номер, порода-сорочка, надій, період лактації, тільність). Якщо племінні картки на корів відсутні або до них немає довіри, проводять регулярні (раз на місяць) контрольні доїння, а також гінекологічне обстеження поголів’я. Так, добовому надоєві у пік лактації (1–5 міс.) відповідає річна (за 305 дн.) продуктивність корови з розрахунку: За даними карток зоотехнічного обліку здійснюють поділ конкретного стада корів за продуктивними групами, де верх і низ становлять, відповідно, найбільш продуктивні і низькоудійні тварини, а середина — середню продуктивність корів у стаді. Скажімо, стадо в середньому на корову надоює 14–15 л молока (4 тис. кг/рік). Зобразимо поголів’я стада у вигляді краплини води, де низ представляє найменш продуктивна група з удоєм 2–3 тис. кг, середину — основна виробнича група — 3–5 і верхівку — невелика кількість корів з удоєм 6-7 тис. кг молока. Тепер треба визначитися з рівнем продуктивності корів, за якого це поголів’я може існувати (бути безутратним) в конкретних економічних умовах, тобто визначити межу його продуктивної спроможності. Рентабельність виробництва молока можна вивести з виторгу, одержаного від його реалізації, за мінусом затрат на його виробництво. У більшості селянських дворів такий рівень рентабельності визначають інтуїтивно і співвідносять з ринковими цінами на молоко. У разі позитивного балансу корова набуває статусу “годувальниці”. За низьких надоїв молока та добрих кормових можливостей господарства на перше місце щодо рентабельності може вийти відгодівля худоби на м’ясо. Для фермерських і кооперативних структур України молоко починає ставати рентабельним за річного виробництва понад 4—5 тис. кг на корову. Для Канади й Америки ці показники наближаються до 6–7 тис. кг, і ця планка продуктивності постійно зростає. Продуктивність тварини, своєю чергою, залежить від “трьох китів”: 1/3 — від племінної цінності, 1/3 — від якості годівлі і 1/3 — від технології утримання. Висновок 2. Негаразди сучасного тваринника починаються з негодящого родоводу стада, нездатності правильно нагодувати худобу або невідповідної технології утримання й експлуатації останньої. Молоко чи м’ясо? Обираємо спеціалізацію
Що саме виробляти за конкретних умов господарювання, залежить від рентабельності продукту. Зрештою, це визначає сам власник. Для фермерів Канади найбільш “касовими” є виробництво молока, м’яса і вирощування зерна. Якщо ж виходити з конкретно визначеного нами стада, межею його молочної продуктивності для подальшого рентабельного відтворення буде 4000 кг молока. Тварини з меншою продуктивністю тягтимуть економіку стада вниз. Продовження м’ясо-молочного відтворення у такому стаді спричинить його подальшу економічну неспроможність і щодо молока, і щодо м’яса. І навпаки, сортування поголів’я дасть змогу виробляти рентабельне молоко і м’ясо або відмовитися від однієї з невигідних галузей. З цією метою корів з річним надоєм понад 4 тис. кг молока і потомство від них спеціалізують на виробництві молока, решту відгодовують на м’ясо. За рахунок переведення на відгодівлю непродуктивного шлейфа середній надій у дійному стаді, що залишилося, наблизиться до 6 тис. кг. Корів з надоєм менш як 4 тис. кг припиняють доїти і направляють до групи інтенсивної відгодівлі. Туди ж направляють і биків, одержаних у “молочній” групі. Поліпшення “дійної” частини стада домагаються використанням протягом кількох поколінь поглинального схрещування за допомогою сперми голштино-фризьких биків-плідників, оцінених за якістю потомства на їхній батьківщині. Поголів’я на відгодівлі та його потомство цілорічно утримують безприв’язно, просто неба. Молодняк до 6-місячного віку — на підсосі. Технологія відгодівлі не потребує спеціальних приміщень. Достатньо мати легкі навіси, огороджені відгодівельні майданчики та місце для напування. М’ясний сектор “краплини” штучно запліднюють спермою чистопорідних биків м’ясних порід або для їхнього природного парування закуповують таких биків із розрахунку 1 на 30–50 самок. Це дає змогу одержувати середньодобові прирости помісного покоління до кілограма й більше, звести витрати на його утримання до мінімуму. Північноамериканська технологія — зразок малозатратної напівдикої відгодівлі. Її використовують на землях, що не придатні до сівозміни і не беруть у ній участі, у тому числі на занедбаних та непридатних землях, в ярах, лісостеповій, степовій та болотистій місцевостях. Таких площ чимало на Поліссі й на Півдні України. Більшу частину часу тварини перебувають на автономному, по суті беззатратному, випасанні під наглядом “ковбоїв” на конях, що кочують разом із худобою у міру спасування пасовищ. Принцип “м’ясних королів”: не я маю годувати тварин, а вони мене. Розмір стад на відгодівлі в Америці може сягати десятків тисяч голів. Основні операції з інтенсивної відгодівлі на відгодівельних майданчиках (фідлотах) зводяться до утримання худоби на високоенергетичному раціоні впродовж приблизно 120 останніх перед її забоєм днів. Обираємо породу
Традиційна прихильність до певних порід може впливати на вибір тваринника, доводячи спрямований добір до досконалого рівня. За кордоном прихильники окремих порід об’єднані в асоціації. Могли б мати перспективу й добре відомі породи худоби (сіра українська, чорно-ряба, червона степова, симентальська, лебединська, бура карпатська, холмогорська, костромська, тагільська, юринська та ін.) за серйозного ставлення до спрямованої селекції їх. З іншого боку, основний споживчий ринок молока і м’яса орієнтований на рентабельне виробництво. Таку конкуренцію на молочному ринку світу сьогодні витримують лише тварини голштино-фризької породи й поліпшувані нею національні породи. Для худоби південних регіонів (червоної степової, англерів, айширів, сименталів) використовують голштино-фризьких плідників червоно-рябої масті. У м’ясному скотарстві розмаїття ширше, воно більше залежить від природно-кліматичних умов вирощування худоби. Вибір власника часто визначається прихильністю до тієї чи тієї породної групи. У країнах Північної Америки більшість “м’ясних королів” здавна розводять абердин-ангуську породу, герефордів, лімузинів, сименталів. Південніше — зебуподібну худобу. У Європі перевагу віддають шароле (37%), лімузинам (20%), блонд-аквітанам (10%), салерсам (10%). На малоземельному Півдні — п’ємонтезам. У середовищі м’ясних тваринників більше, ніж у виробників молока, спостерігається консервативна тенденція підганяти тварину до можливостей виробництва, замість того щоб змінити технологічну систему відгодівлі. Тварини м’ясних порід мають приблизно однакові кілограмові добові прирости, їм не потрібні прив’язь і спеціальний догляд, вони стійкі до багатьох хвороб, характерних для худоби прив’язного утримання. Тут більше розмаїття: і чорношкірі абердин-ангуси, і цеглясто-червоні лімузини, і герефорди, і червоні ангуси, і полово-рябі симентали, і білі п’ємонти, і бельгійські голубі. Робіть ваші ставки, панове! Застосування поглинального схрещування дасть змогу вже на четвертий рік мати в стаді 50% поголів’я з м’ясним типом будови тіла, а на восьмий рік — майже 100%. З погляду біології, будь-яка гіпертрофована функція організму (а такою є висока молочна або м’ясна продуктивність), що не пов’язана із забезпеченням його виживання, без постійної роботи у потрібному напрямі прагнутиме до повернення на вихідний рубіж. Простіше кажучи, що сильніше стискати спадкову пружину зростання продуктивності породи з покоління в покоління, то активніше організм опирається розвиткові невластивої йому функції, причому зворотний хід відпущеної пружини відбувається швидше, ніж її накручення впродовж десятиліть. Потенціал продуктивності у молочному та м’ясному скотарстві закладає плідник. Аби підтримувати й нарощувати потенціал продуктивності на належному рівні, селекціонери постійно підвищують вимоги до биків і корів — донорів ембріонів. Щороку в Канаді виставлятюь на оцінку 400 биків, яких відбирають у 6-місячному віці. Із найкращих 16 плідників, оцінених за якістю, для відтворення відбирають одного, вартість якого може перевищувати мільйон доларів. Для добору тварин за стандартами типу й параметрами продуктивності у країні створено розгалужену мережу незалежних державних бонітерів і експертів породних асоціацій, завдання яких — допомагати сучасному фермерові правильно оцінювати й поліпшувати власне поголів’я. Ані в колишньому Союзі, ані в країнах співдружності такої структури не було й немає, тому використовувати доморослих поліпшувачів — все одно що розкручувати пружину продуктивності у зворотний бік. Нашу селекцію було націлено на виживання худоби в тих умовах. Досі не втратив актуальності простий рецепт того, як можна розвалити молочний репродуктор: завести імпортне поголів’я й покрити його своїми “поліпшувачами”. Через два покоління можна знову їхати по худобу. Друга причина, з якої слід використовувати зарубіжного плідника, — це генетичне тло, на якому відбувається добір. Два бики, вітчизняний і канадський, яких одержано від однакових за продуктивністю матерів та які дістали однаково високу оцінку з екстер’єру, матимуть різну кількість корисних для людини генетичних ознак, нагромадження яких у “канадця” відбувалося десятиліттями . Отже, використання зарубіжного бика для відтворення дає більше шансів “витягти” з мішка для нащадка білу кулю — передати у спадок продуктивні якості батька. Найкраща сперма для запліднення молочного стада є у великих селекційних племінних центрах та об’єднаннях, що мають імпортних биків-плідників або сперму від них. Вважається, що бик веде за собою породу. Важливо, щоб такий бик пройшов оцінку якості за продуктивністю дочок і був визнаний поліпшувачем. Ще краще, якщо цю оцінку проведено на його батьківщині. Така сперма не може бути дешевою. Низька ціна спермопродукції (нижче $1 за дозу) свідчить про недостатню племінну цінність бика, навіть якщо за племінними документами його батьки — рекордисти. Бажано мати імунологічне підтвердження походження сперми плідника. Походження бика має підтверджувати відповідний сертифікат, виданий племінною асоціацією. Купуйте сперму у великих племінних підприємствах, що мають вихід за кордон. Не використовуйте дешевої сперми союзної заготівлі, попри гучні титули биків. Використання якісної спермопродукції передбачає, що з нею працюватиме фахівець, який пройшов підготовку як технік штучного запліднення і володіє прийомами ректоцервікального запліднення. Як виняток допускається природне парування у молочному стаді з використанням високопродуктивних голштино-фризьких биків, придбаних на племстанціях або одержаних з ембріонів корів-рекордисток. Висновок 3. Бик веде за собою породу. Зроби правильний вибір “локомотива”. Обери закордонного плідника. В. Мадисон,
канд. біол. наук,
Л. Мадисон,
канд. біол. наук,
Лабораторія трансплантації ембріонів,
Головний селекційний центр України
Далі буде