Молочні дотації: чого хочуть виробники і переробники

Кажуть, ринок іде туди, де є гроші. Особливо це стосується найпроблемнішої галузі України — молочарства. Як тільки падає ціна на молоко, знижується інтерес до його виробництва. І тут знову за рибу гроші: аби не обвалити молочну галузь, в уряді мало не щодня вдосконалюють систему дотування. Чи вийде молочна галузь з перманент­ного стану та що чекає виробників та переробників цього разу?

Часті зміни у державній підтримці сільгоспвиробників викликають чимало запитань на кшталт: яка її модель най­ефективніша та відповідає інтересам господарств, яка зачіпає інтереси переробних підприємств. Михайло Павличенко, координатор молочних програм Між­народної фінансової корпорації, Проект «Розвиток агрофінансування в Україні», відповів на найактуальніші запитання молочарів.

Дехто вважає, що дотування ціни на молоко якраз і дає господарству можливість акумулювати необхідні кошти на розвиток: техніку, концкорми, племінну худобу...
— Візьмемо середнє українське господарство, яке має рентабельність ви­­робництва молока +6%. Керівник задоволений: прибуток є. Власник, може, хотів би й більше, але якщо він не розбирається у тонкощах виробництва молока, то для нього можна знайти 100 причин, чому це неможливо, починаючи від генетики і закінчуючи відсутністю «Ягуара». Врешті-решт, не кожен бізнес і не завжди дає 6% рентабельності, а тут все-таки є. Але ж це із дотаціями! Тобто з доплатою до ціни завдяки поверненню ПДВ. Звичайно, якщо держава і завтра, і післязавтра, і через п’ять років платитиме цю дотацію, то господарство зможе функціонувати. А якби держава раптом припинила ці виплати, то рентабельність одразу впала б із +6% приблизно до -3%. Це означає, що господарство трішки не дотягнуло б до рівня беззбитковості. Здебільшого, маючи бажання і доклавши певних зусиль, ці -3% можна перетворити спершу на 0%, а потім і на +5% та більше. Але для проведення більшості змін потрібні гроші. Я пропоную спрямувати кошти не на «гасіння пожеж», а на досягнення у секторі системного «протипожежного» ефекту — на підсилення внутрішньої спроможності і конкурентоспроможності АПК.

А самі керівники господарств як сприймуть відміну дотування ціни і спрямування коштів на розвиток?
— На пропоновану зміну моделі державної підтримки виробників молока погодяться ті виробники й переробники, які націлені на розвиток, на збільшення своєї конкурентоспроможності. Також є й інші оператори ринку та зацікавлені сторони. Візь­ме­мо, наприклад, постачальників техніки та обладнання, комбікормів та шроту, насіння, дезінфекційних та мийних засобів. Усі вони зацікавлені у зазначених вище змінах, бо якщо інвестиції підуть у молочний сектор — це надасть їм можливість щось продати, а отже, вони матимуть роботу і прибуток. Так само зацікавлені у цьому й постачальники послуг — ветеринарних, із відтворення поголів’я, із розчищення ратиць, експерти з управління виробництвом та ведення тваринництва.

Але ж новими можливостями хтось скористається, а хтось — ні. Адже господарство, яке вже провело реконструкцію, не потребує коштів на розвиток, відповідно, воно і не отримає нових пільг…
— Головне — це кормова база. Тобто кормозбиральні комбайни і корн-крекери, косарки та прес-підбирачі, навіси та силосні ями, плівка, консерванти та технологія закладання й укриття ям, насіння спеціалізованих кормових культур, збалансовані раціони тощо. Далі — доїльне обладнання, відтворення, генетика і технологія вирощування телят, а вже потім — реконструкція приміщень. А є ще ветеринарне обслуговування, програми обліку стада і т. д.
Якщо, наприклад, підлога у вашому корівнику така, що корови ламають ноги, то тоді її ремонт стане питанням № 1. А є ще одне питання: про що ми взагалі говоримо? Про те, щоб якесь конкретне господарство отримало гроші, чи про вплив державних заходів на цілий сектор виробництва молока? Про ті зрушення у секторі, які є не просто необхідними, а критично важливими для виживання вітчизняних як виробників, так і переробників?
Припустимо, навіть є таке господарство, яке вже все зробило для свого ефективного функціонування і не потребує нових інвестицій. Але ж поряд із ним є багато інших господарств, які могли б і хотіли багато чого змінити на краще, але не мають доступу до фінансів. Водночас саме від них залежатиме доля усього сектору в цілому. Тому саме їм ми й повинні допомогти у доступі до фінансів.

Ви згадали про переробників. А як вони сприймуть пропоновану зміну системи дотацій  виробників?
— Переробники теж розподілені на дві частини. Щоб побачити, хто із них до якої належить, давайте спершу зрозуміємо, які у них інтереси у контексті повернення ПДВ.
Від чого залежить сума коштів, яку кожен переробник спрямовує на дотування закупівельних цін (нагадаю, це та сума, яку переробник мав би сплатити до бюджету у вигляді ПДВ, але повертає господарствам — постачальникам сировини, до­­плачуючи до ціни кожного кілограма сирого молока). Вона залежить від двох речей: від вихідного ПДВ і вхідного ПДВ і є фактично їхньою різницею. У кого із переробників ця різниця буде більшою? Звісно, у того, хто має меншу суму вхідного ПДВ, тобто хто менше сплатив коштів, розраховуючись за товари та послуги. А це той, хто не купує нове обладнання та технології, не будує, не розвиває мережі молокоприймальних пунктів тощо. Якщо ж узяти переробне підприємство, яке активно розбудовується, то в нього різниця між показниками вихідного і вхідного ПДВ може бути навіть від’ємною. Це означає, що воно не матиме джерела для виплати дотацій на кожен кілограм купленого молока.
Проте, попри це, таке підприємство не може платити за сире молоко ціну, меншу від інших. Тому, не маючи коштів на дотації, воно буде змушене платити всі 100% ціни зі своєї власної кишені. Таким чином його реальні витрати на закупівлю сировини будуть більшими. Ось саме це і стримує інвестиції у переробному секторі, а отже, несе загрозу для конкурентоспроможності усієї галузі молокопереробки. Тож дотування ціни на сире молоко стримує розвиток не лише виробників, але й переробників молока, що, своєю чергою, загрожує втратою не лише зовнішніх, а й внутрішніх ринків. Якщо ж це станеться, сире молоко буде взагалі нікому не потрібне.
Водночас перехід від дотування ціни до підтримки розвитку господарств поставить усіх переробників у справді рівні умови під час закупівлі молочної сировини. Тому ті переробні підприємства, які вже тепер інвестують у свій розвиток або мають намір це зробити, будуть палкими прихильниками нової моделі підтримки виробників молока.