Кореневі субстрати у тепличному овочівництві

Серед технологів овочівництва закритого грунту постійно точаться суперечки щодо того, які кореневі субстрати кращі: дешеві і більш звичні грунтові чи дорогі і технологічно витончені малооб’ємні. Своє слово у цій суперечці погодився сказати і головний технолог СТОВ “Кримтеплиця” Володимир Горб.

Базова грунтова технологія, яку було розроблено і впроваджено всюди за часів СРСР, збереглася на більшості площ тепличних комбінатів ще й донині. За “радянської” ще вартості газу вона давала змогу одержувати пристойні економічні результати. До того ж, тоді їй не було альтернативи, тому на її мінуси особливо не зважали. А мінуси були.

Передусім — великий обсяг субстрату: на кожен гектар готували 3000 т грунтової суміші, яка складалася з піску, дернового грунту, торфу й перегною. Але в процесі експлуатації грунтові субстрати втрачають свої водно-фізичні властивості, нагромаджують патогенну мікрофлору. Створюється високий рівень нематод, кореневих гнилей. Для боротьби з грунтовими мікроорганізмами практикують пропарювання грунту. Ця процедура триває від 12 до 24 годин і коштує нині близько 4 тис. дол./га.

Поливи шляхом дощування, як це було передбачено старою технологією, створювали незручності в роботі для працівників теплиці, оскільки грунт у міжряддях перетворювався на бруд.

Поступове вдосконалення цієї технології дало змогу позбутися певних її недоліків, проте уникнути створення патогенних фонів на грунтах можливості немає. Через це середня врожайність на грунтах становить 25 кг/м2, що нині не може задовольняти економічні потреби господарств.

Більш перспективною з технологічного погляду є малооб’ємна гідропоніка. Вона передбачає використання різних субстратів: мінеральної вати, торфо-перлітових, торфо-цеолітових, цеоліто-перлітових тощо. Кожен з них має свої переваги й недоліки.

Найбільш технологічним субстратом є мінеральна вата. Вона легка, затрати праці на її розміщення в теплиці є незначними: протягом 4–7 днів можна здійснити заміну субстрату на 1 га. Проте зручність і простота вимагають істотних коштів: від 9 до 14 дол./га. А термін використання мінвати невеликий — до 2 років. Крім того, використаного субстрату треба якимось чином позбутися. Навіть у західних країнах це питання вирішується доволі тяжко. Екологи тиснуть на фермерів і на виробників мінеральної вати, акцентуючи на тому, що цей матеріал не розкладається в грунті, не горить, тобто не піддається утилізації. Тому її нагромаджують величезними купами. Щоправда, за кордоном існують дороге обладнання і технології, які дають змогу використовувати мінвату повторно, для виготовлення нових субстратних матів. Проте Україна до цього ще не дійшла і невідомо коли дійде.

Щодо використання мінеральної вати існує низка пересторог технологічного характеру. Вирощуючи на ній овочі, необхідно мати високотехнологічне обладнання для поливу, яке забезпечувало б точне дозування норм подачі води, концентрації і кислотності поживного розчину. Необхідно також використовувати дорогі високоякісні добрива, адже невеликий обсяг мінераловатного субстрату (5–7 літрів на рослину) і нерівномірність споживання рослинами різних компонентів живлення можуть спричинити швидке нагромадження в субстраті солей. Отож, якщо використовувати дешеві добрива (відповідно, з великим рівнем баласту), то субстрат швидко нагромаджує баластні компоненти і коренева система рослин пригнічується. Крім того, щоб запобігти засоленню субстрату і забезпечити активний розвиток рослини протягом усього періоду її вегетації, треба здійснювати такі режими поливу, щоб мати від 30 до 50% дренажу. І в цей дренаж вимушено скидатимуть ті дорогі добрива, що використовують у технологіях мінераловатного субстрату.

При використанні мінеральної вати необхідне гарантоване стабільне енергопостачання. Через малий об’єм субстрату його водна буферність є невеликою, тож поливи треба виконувати з доволі малими інтервалами (15 хв.). Збій в електропостачанні (а це є характерною рисою економічного життя України) може спричинити збільшення інтервалу між поливами до критичної межі, і, відповідно, істотні фінансові втрати.

Зважаючи на перелічені чинники, а також на фінансові можливості українських тепличних комбінатів, можна зробити висновок про те, що для переходу на малооб’ємну гідропоніку треба мати такі субстрати, які могли б слугувати альтернативою мінеральній ваті і відповідати таким вимогам: бути дешевими, довговічними, вироблятися з вітчизняної сировини, не втрачати своїх водно-фізичних і хімічних характеристик, піддаватися утилізації. Цим вимогам найкраще відповідає композиція мінералів цеоліту і перліту. Видобуваються вони в Україні, їх покладів вистачить ще на багато років. Вартість гектарної норми такого субстрату становить 12 тис. дол. (обсяг субстрату на одну рослину –15 літрів), і використовувати його можна 8–10 років. Утилізація цеоліто-перлітової суміші дуже проста: упродовж використання в теплиці цеоліт нагромаджує в собі збалансовану кількість елементів живлення, тому на момент утилізації цей субстрат являє собою високоякісне добриво, цілком придатне для внесення на полях. Більше того, його навіть можна ралізовувати агропідприємствам за гроші.

Як субстрат можна використовувати також керамзити, перліт у чистому вигляді й інші компоненти, проте усі вони швидше втрачатимуть свої водно-фізичні й хімічні властивості і будуть менш довговічними.

Нині доволі “модним” є такий субстрат, як коковіта — кокосове волокно. У невеликих кількостях він надходить і в Україну. Проте проблема коковіти та сама: понад два роки використовувати її неможливо, хоча утилізація цього субстрату є доступною — його можна вносити на поля. Вартість коковіти приблизно на 7% вища за вартість мінеральної вати.