Комплексна механізація виробництва озимого ріпаку

Закінчення. Початок у №2/2004

Ріпак збирають, як правило, роздільним способом. Пряме комбайнування застосовують лише за рівномірного дозрівання рослин і відсутності бур’янів.

Скошують у валки жниварками ЖВН-6А, ЖЗБ-4,2 чи ЖРБ-4,2, начепленими на зернозбиральний комбайн СК-5М чи “Дон-1200” або жниварками ЖВП-6 чи ЖВП-4,9 в агрегаті з тракторами кл. 1,4 (МТЗ, ЮМЗ). Висота зрізу рослин повинна бути не меншою 20 см.

Валки підбирають і обмолочують зернозбиральними комбайнами КЗС-9, КЗСР-9, “Дон-091” (СК-5М), “Дон 161” (“Дон-1500Б”) та ін. Для збирання ріпаку використовують, крім наведених вище, комбайни фірм KLAAS (“Домінатор 108”, “Домінатор 204”, “Лексіон 480”), “Джон Дір” (“Максімайзер 9500”), “Кейс” (“Кейс 1640”, “Кейс 1680”), “Массей Фергюсон” (МФ 38) та ін. Комбайни слід оснастити спеціальним обладнанням типу ПКК-5 для збирання дрібнонасінних культур і ретельно ущільнити можливі місця втрат.

Солому подрібнюють комбайном і розкидають по полю як добриво або в неподрібненому вигляді складають у валок. Валок підбирають прес-підбирачами “Квадрант 2200RC” чи “Квадрант 1150RC” фірми KLAAS з подрібненням. Таку солому використовують на підстилку або спалюють в котлах для отримання тепла.

Заслуговує на увагу українсько-данійське співробітництво у спільній програмі “Впровадження в Україні технологій отримання теплової енергії з соломи в котлах малої потужності”. В Данії функціонує близько 10000 фермерських установок, 58 станцій централізованого теплопостачання і 7 міні-ТЕЦ, які спалюють солому. Перший котел для спалювання соломи в Україні побудовано та введено в дію у с. Дрозди Білоцерківського району Київської області.

Ріпаковий ворох очищують на стаціонарних зерноочисних агрегатах типу ЗАВ-25, КЗС-25Ш чи пересувних машинах ОВС-25. Для тривалого зберігання вологість насіння слід довести до 8 %. Вихід ріпакової олії в Україні становить близько 40, а шроту з насіння — понад 50%.

Структурний і кількісний склад комплексів машин для вирощування та збирання ріпаку обгрунтовано на кафедрі експлуатації техніки та інженерного менеджменту Національного аграрного університету за розробленою, апробованою і впровадженою у виробництво системою “Комплексне машиновикористання”, якою передбачається розв’язання завдання у єдиному системному взаємозв’язку: технологія — машинно-тракторні агрегати — комплекси машин — машинно-тракторний парк.

Розрахунки виконано для таких умов: площа вирощування ріпаку — 100 га; урожайність насіння — 3 т/га, соломи — 10 т/га; солома подрібнюється і розкидається по полю; довжина гону поля — 800 м; віддаль перевезень: внутрішньогосподарських — 3; позагосподарських — 12 км.

Структурний і кількісний склад комплексів машин для виробництва озимого ріпаку у зоні Лісостепу України, обгрунтований за критеріями мінімуму приведених витрат і затрат робочого часу, наведено в таблиці 2.

Як видно з таблиці 2, до складу комплексу машин, обгрунтованому за критерієм затрат робочого часу (праці), входить високопродуктивна, у тому числі іноземна, але дорога техніка, а приведених витрат — менш продуктивна, але дешевша.

Економічні показники вирощування та збирання ріпаку вищенаведеними комплексами машин подано в таблиці 3.

Отже, як свідчать дані таблиці 3, комплекс машин, обгрунтований за критерієм мінімуму приведених затрат, дає можливість зменшити капітальні вкладення, приведені витрати та собівартість зерна, а за критерієм мінімуму затрат робочого часу — меншити затрати праці (робочого часу) при збільшенні решти показників.

За переробки насіння урожайністю 3 т/га можна отримати близько тонни ріпакової олії з гектара, яку можна використовувати для їжі та в якості біопалива, а також 1,6–1,7 т шроту для годівлі тварин. Паливо на основі ріпаку дешевше й екологічно чистіше за дизельне.

І.Мельник,
В.Гречкосій,
В. Марченко,
кандидати тех. наук,
Національний аграрний університет