Кесарів розтин як метод профілактики статевого травматизму при дистоції

У визначення дистоції Roberts (1981) вносить поняття про подовження родового акту, коли виведення плоду без допомоги людини стає утрудненим або неможливим для материнського організму. Це питання протягом багатьох років досліджувалося ветеринарною наукою багатьох країн світу. Дослідженнями вчених і практиків виявлено великий відсоток родових травм і загибель новонароджених у результаті дистоції. Основні фактори, які призводять до утруднення родового акту, можуть бути пов’язані як з організмом матері, так і з розвитком плода. Причому великий вплив на зростання відсотка дистоції можуть чинити також плідники — батько плода і батько матері. Особливо гостро проблема дистоції проявляється в молочному і м’ясному скотарстві. Так, згідно зі статистикою багатьох країн світу, через дистоцію число важких отелень у первісток молочних порід коливається від 2,5 до 26,6%, а число мертвонароджених телят — від 3,5 до 16%. Встановлено, що на кількість важких отелень у первісток впливають їхні вік і маса тіла під час першого штучного запліднення. У дослідах, проведених німецькими вченими, виявлено таке співвідношення маси тіла первісток до кількості важких отелень: за маси тіла 480 кг відсоток важких отелень становив 23,3; 480–500 кг — 23,1; 500 кг і більше — 15,9%, загибель первісток при цьому становила 1,2%. До зростання кількості важких отелень призводить також досягнення плодом критичної для даної породи маси і перевищення її, що значною мірою може бути пов’язано з тривалістю вагітності, рівнем годівлі і статтю. Так, помічено, що народження бичків і баранчиків частіше потребує надання акушерської допомоги під час родів. У Румунському інституті скотарства проводили дослідження з виявлення кількості нормальних і патологічних отелень у пістрявої румунської та бурої порід великої рогатої худоби. Було встановлено, що в корів і нетелей пістрявої румунської породи патологічні роди зустрічалися, відповідно, у 4,6 і 9,4% випадків. Частіше реєстрували неправильне положення плода (у корів — 55,2%, нетелей — 33,3%) і великий розмір плода (відповідно, 21,2–38,9%) за середньої ваги телят 38,4 кг. Затримання посліду відмічено у 13,1% корів і в 7,9% первісток. У бурої породи патологічні роди було зареєстровано у 8,9% корів і нете-лей. Ці випадки були зумовлені великим розміром плодів (частіше в корів), неправильним їх положенням (у корів — 39,3, у нетелей — 17,7%) і низкою ін-ших причин (13,9%). Затримання посліду становило: у корів — 8,2, у нетелей — 12,8%. Середня маса новонародженого теляти була 37,2 кг. У Чеському науково-дослідному інституті скотарства було проведено аналогічні дослідження з вивчення причин важких отелень у чеської пістрявої і червоної голштинської худоби. У первісток, порівняно з коровами другого отелення, також виявлено більше випадків дистоції і мертвонароджених телят (26,5 і 5%, 12,3 і 3%). Дослідженнями встановлено значну мінливість цих показників залежно від плідника та умов утримання тварин. Із збільшенням молочної продуктивності первісток і кращою підготовкою їх до розплоду збільшується відсоток важких отелень і, відповідно, мертвонароджених телят. У Болгарії кількість важких отелень вивчали в динаміці з іншими захворюваннями на 6864 коровах маточного поголів’я протягом 6 років. Важкі роди було зареєстровано у 8,4% випадків від загального поголів’я, затримка посліду — у 9,3, ендометрити — у 28,2, анафродизія — у 23, клінічні мастити — у 17,3, ацетонемія — у 6,2, ознаки атонії передшлунків — у 5,6 і дистрофія легень — у 2,1%. У цілому кожна корова за час дослідження хворіла 1,3 раза. Причинами захворювання корів були цілорічне стійлове утримання, одноманітна силосно-концентратна годівля без введення в раціон сіна і коренеплодів, відсутність активного моціону і біологічних стимуляторів. Низка інших досліджень свідчить про велике значення генотипу батьків у збільшенні відсотка дистоції. Цими роботами встановлено, що всередині кожної породи є бугаї-плідники, при паруванні з якими різко зростає кількість важких отелень, причому ця ознака стало передається у спадок. У Голландії порівнювали отелення і смертність телят від дочок чотирьох бугаїв-плідників. Усіх дочок розділили на 3 групи: після одного, двох, трьох і більше отелень. Вплив плідників найчастіше виявлявся в групі первісток. Важкі отелення в цій групі коливалися від 11,8 до 20,6%, смертність телят — від 10,5 до 14,1%. За останні 15 років у Швейцарії з метою зменшення кількості важких отелень у первісток їх дедалі частіше парують з дрібними бугаями м’ясних порід (ангуської, ерінзької). Фермери відмовляються парувати своїх корів великими бугаями м’ясних порід з метою попередження економічних збитків, що їх завдає дистоція. Для спаровування використовуються тільки бугаї, перевірені щодо легкості отелень у дочок та інтенсивності росту потомства. Частота важких отелень самок швіцької породи за чистопородного розведення становила 2,5%, за схрещування із сименталами — 5,9, з шароле — 9,3, з бугаями лімузинської породи — 3,4, п’ємонської — 9,5%. Антологічні дослідження були виконані й щодо інших порід. Узагальнивши діяльність племінних станцій 16 країн світу з проблем важких отелень залежно від породи, встановили, що найбільший відсоток важких родів спостерігається серед первісток мааєрейнесельської породи в Голландії (15%), найменший — джерсейської породи у Швеції (3%). Було доведено, що фактор важких отелень і мертвонароджуваності телят передається у спадок. Статистику важких отелень серед м’ясної худоби наводить J.Wythes (Австралія). У нетелей важкі отелення реєструвались у 12% випадків, у корів — у межах 1%. Рододопомогу нетелям було надано в 11% випадків, при цьому загинуло 4% тварин. Найвищі показники важких отелень і відходу телят серед м’ясних порід зареєстровані серед герефордів. Відмічено, що дворічним нетелям герефордської породи в 59% випадків надавалася ветеринарна допомога при патологічних родах. Високий відсоток важких отелень і народження мертвих плодів у м’ясних корів і телиць породи шароле в Україні відзначається в роботі М.В.Джієва. У результаті аналізу 1277 отелень встановлено, що в корів мертвонароджу-ваність коливалася від 2,2 до 12,1%, а в первісток — від 6,7 до 40%. Оособливу увагу автор звертав на негативний вплив важких отелень і мертвонароджуваності на наступну відтворну здатність тварин. На основних проблемах, пов’язаних з важкими отеленнями, зупинялися також Т.Ргісе та J.Wiltbank (США). Вони зазначали, що на збільшення кількості важких отелень впливають порода, тривалість тільності, стать теляти, гетерозис, інбридинг, генотип, годівля, вік матері та розміри тазу при родах. Проте два фактори, що визначають частоту важких отелень, а саме: розміри теляти і показники розміру таза матері — учені вважають основними. У зарубіжній практиці, так само як і в нашій вітчизняній, спеціалісти рекомендують фермерам вибраковувати телиць з малими розмірами таза і використовувати бугаїв, від яких телята мають низьку масу при народженні й високу енергію росту в постнатальному періоді. У США було експериментально доведено негативний вплив безвигульного утримання корів на зростання кількості важких розтелень. Вивченню захворювань, пов’язаних з патологічними родами, а також техніки акушерських операцій в умовах тваринницьких комплексів і механізованих ферм присвятили свої дослідження вчені різних країн світу. Значну увагу приділено вивченню розвитку хірургічної інфекції в родових шляхах та організації комплексного лікування післяродових ускладнень. Наведена статистика підтверджує висновки спеціалістів, що дистоція стала проблемою в умовах промислового тваринництва, коли значна кількість важких отелень реєструється не тільки всередині однієї породи, а й за міжпородного схрещування. У зв’язку з тим, що найближчими роками зниження рівня дистоції при відтворенні сільськогосподарських тварин не передбачається, а скоріше, навпаки, слід очікувати його збільшення, актуальним стає подальше удосконалення і впровадження у виробництво цілої низки акушерських операцій і передусім кесаревого розтину як прийому, що застосовується при найскладніших випадках патологічних родів. Починаючи з 50-х років XX століття, кесарів розтин почали широко освоювати в країнах світу з розвинутим тваринництвом. К.Ф.Рейдла повідомляв, що в Естонській РСР кесарів розтин, серед інших прийомів абдомінальної хірургії, широко впроваджений у практику лікарів ветеринарної медицини. Із 1970 року 63,3% спеціалістів країни володіють технікою операції кесаревого розтину. На Новосергіївській станції з боротьби з хворобами тварин Оренбурзької області вперше в Радянському Союзі було удосконалено і впроваджено в клінічну практику спеціалістів району техніку проведення кесаревого розтину у великих сільськогосподарських тварин (А.А.Веллер, 1957). Методикою проведення операції володіли в цьому районі не тільки лікарі ветеринарної медицини, а й фельдшери. E.Lanz (1958) повідомляв, що із 579 голів великої рогатої худоби, які поступили у ветеринарну клініку Бернського університету (1954–1957), кесарів розтин був виконаний в 120 випадках (20,7%), причому у 89-ти (72,2%) показанням для кесаревого розтину були абсолютно або відносно великі плоди. Удосконалення техніки операції на органах розмноження самок пов’язане також з необхідністю пошуку й впровадження нових шляхів розведення сільськогосподарських тварин в умовах промислового тваринництва, коли інтенсифікація відтворення та інфекційний захист племінного поголів’я в умовах антимікробного режиму стає вирішальним для успішного розвитку цієї найскладнішої галузі сільського господарства. У деяких країнах для визначення ступеня дистоції користуються спеціа-льною шкалою. Так, у Франції важкість отелень характеризується за 5-ба-льною шкалою: легкі, утруднені, середньої важкості, важкі із рододопомогою і кесарів розтин. Середній ступінь важкості отелень у всіх порід становить 2,153. Найвищим цей показник є у породи менанжу (4,6), дещо нижчим у породи лімузин (1,99), шароле (3,31) і герефорд (2,62). Важких отелень зареєстровано 40% у корів породи мен-анжу, 5,3 — лімузин, 22,6 — шароле і 7,7 — у породи герефорд. Маса тіла у новонароджених телят справляє прямий вплив на важкість отелення. У США ступінь важкості отелень оцінюється за 4-бальною шкалою: 1 — легке отелення, без втручання людини; 2 — отелення за незначної ветеринар-ної допомоги; 3 — важке отелення із рододопомогою і 4 — кесарів розтин. При народженні бугайців кількість важких родів на 8% більша, ніж при народжені теличок. Дворічним коровам допомога людини при отеленні потребувалася в 46% випадках, 3- і 4-річним, — відповідно, тільки в 20 і 10%. Згідно з матеріалами Асоціації, щодо симентальської породи можна зробити висновок, що найбільш ефективним шляхом зменшення кількості важких отелень у молодих корів є селекція бугаїв за масою тіла телят при народженні. У Німеччині, так само як і у Франції, використовують 5-бальну шкалу, проте вона має певні відмінності: нормальне отелення, важке через неправильне положення плоду, важке через надміру великий плід, важке із наданням спеціальної допомоги, важке зі смертельним кінцем. Зі зростанням кількості важких родів зросла й кількість родових травм. Д. Т. Вінічук, М. С. Гавриленко, М. С. Олійник, аналізуючи статистику різ-них країн світу за етіологією родових травм, вважають, що інтенсифікація тваринництва призвела до різкого омолодження молочних гуртів (40–50% стада першого й другого отелень), що поряд із позитивними факторами (скорочення генераційного інтервалу використовуваних раніше тварин, підвищене вибракування гірших і більш інтенсивне використання кращих генотипів) виявлено і низку негативних. До числа негативних наслідків скорочення віку тварин у стаді належить різке збільшення відсотка важких отелень (до 50% у молодих тварин), пов’язаних водночас зі зростанням родових травм, що стають особливо небезпечними, коли акушерську допомогу надають малокваліфіковані спеціалісти або працівники тваринництва, що не мають спеціальної освіти. Різноманітні травми родових шляхів, які пов’язані з важкими родами й наданням акушерської допомоги, реєструються в усіх видів тварин. Травми родових шляхів призводять до значного зниження плодючості маточного поголів’я. У гінекологічній клініці Мюнхенського університету вивчали перебіг післяродового періоду у первісток і корів після патологічних родів. У більшості випадків інволюція матки у тварин після важких родів затягувалася порівняно з коровами, які отелилися нормально. Крім того, незважаючи на інтенсивне загальне й місцеве антимікробне лікування, яке проводилося в клініці, в ексудаті з матки в 95% випадках на 8–10-й день після родів було виділено патогенні мікроорганізми. Більше третини корів, які перенесли важкі роди, виявилися непридатними для подальшого племінного використання. Тільки 50% тварин знову прийшли в охоту через 6–8 тижнів, а в 6,6% корів спостерігався анеструс. При порівнянні результатів запліднюваності корів після кесаревого розтину і після насильного витягування плоду через родові шляхи встановлено, що після першого, найскладнішого, плодючість зберігалася в 73% випадків, а в разі природного завершення важких родів (народження теляти) тільність наставала в 78% випадків. Помітне зниження плодючості спостерігали в корів, у яких плід гинув на самому початку рододопомоги. Поряд із зростанням травматизму органів розмноження самок у резуль-таті дистоції, так само як і раніше, реєструється значний відсоток родових травм, пов’язаних із некваліфікованою, грубою акушерською допомогою. Тут визначається явне відставання практики від теорії, тобто опрацьовані методи акушерської допомоги, аж до кесаревого розтину, дуже повільно впроваджуються у повсякденну практику спеціалістів ветеринарної медицини. За А. П. Студенцовим, родові травми поділяються на: розриви й перфорації матки (руптури); розриви вульви (статева щілина) й піхви; травми тазового поясу (переломи, вивихи кульшового суглоба, розтягування, паралічі тощо); виворіт і випадіння матки й пов’язане з цим додаткове травмування органу; травми кишківника (з випаданням і без випадання з черевної порожнини); скручування (заворот) матки; післяродовий цервіцит; гематоми й запальні набряки родових шляхів; залежування після родів. Із післяродових захворювань А. П. Студенцов відзначає сублінволюцію матки й післяродовий парез, а також захворювання, які пов’язані з патологічним станом центральної нервової системи тварини або з інфікуванням і запаленням родових шляхів і матки. У сучасних умовах ведення промислового тваринництва спостерігаються всі перераховані травми органів розмноження самок в різному поєднанні й різної тяжкості. Причому, згідно з численними даними, кількість важких отелень продовжує збільшуватися, що має насторожувати як зооінженерів-селекціонерів, так і лікарів-гінекологів ветеринарної медицини. На думку зарубіжних спеціалістів, травми родових шляхів та їх лікування є серйозною проблемою для всіх видів тварин. Найчастіше ця група травма-тизму, на їхню думку, реєструється у первісток і рідше — у корів. Особливі наслідки можуть мати порушення акту сечовиділення, які можуть бути пов’язані з пораненням тканин органів тазової порожнини, а також запальними набряками й гематомами, які перетискають сечовивідний канал або безпосередньо сечовий міхур. Прогноз у деяких випадках визначається як сумнівний або несприятливий. Такі тварини знижують молочну продуктивність (25%) і втрачають відтворну здатність (45%). Також відмічено, що поряд зі збільшенням відсотка безплідності після отелення та вимушеного забою маточного поголів’я в чотири рази збільшується падіж молодняку. Великі економічні збитки, що їх завдають патологічні роди, призвів до необхідності вжити низку профілактичних заходів. Так, у деяких країнах світу ведуться широкі планові дослідження з прогнозування важких отелень. У нашій країні також організовано конкретну роботу з профілактики важких отелень шляхом добору телиць для поповнення основного стада маточного поголів’я з урахуванням легкості отелення їхніх матерів. Велика різноманітність родових травм призводить до втрати відтворних і продуктивних якостей тварин племінних господарств і молочних комплексів. Проблема профілактики родового травматизму, як жодного іншого, вима-гає узгодження наукових досліджень і практичної допомоги ветеринарній і зооінженерній наукам. Це, насамперед, стосується організації цілеспрямо-ваної племінної роботи з метою скорочення кількості важких родів у тварин, кваліфікованої допомоги при патологічних родах, проведення планових заходів профілактики ендометритів та інших захворювань і, що особливо важливо, створення високоефективної ветеринарно-санітарної служби на всіх пунктах відтворення (родильні відділення, пункти штучного запліднення, держплемстанції тощо). Через те що, як уже зазначалося, найближчими роками не передбачається зниження рівня дистоції при відтворенні сільськогосподарських тварин, а швидше — навпаки, актуальним стає подальше удосконалення й впровадження у виробництво цілої низки абдомінальних операцій і, перш за все, кесаревого розтину як прийому, що застосовується при найскладніших випадках патологічних родів. Однак цей досвід, на жаль, не дістав значного поширення, незважаючи на великі втрати маточного поголів’я через патологічні роди. Так, за даними С. Зільбермана, на кожні 400 корів щорічно від патологічних родів гине 6–8 тварин, або 1,5–2%. Цей відсоток, поза сумнівом, останніми роками зріс унаслідок організації активної племінної роботи, появою нових порід худоби, а також з гіподинамією, яка пов’язана з утриманням цих тварин на прив’язі. Кесарів розтин належить до числа невідкладних хірургічних операцій при патологічних родах. Успіх операції в кожному конкретному випадку зале-жить від кваліфікації та оперативності спеціаліста. Чим швидше буде надано допомогу, тим вірогідніший успіх. Особливу оперативність слід виявляти в тих випадках, коли встановлено, що плід живий і нормально розвинутий. Протягом останніх років значно зросли можливості спеціалістів у виборі засобів для надання допомоги при патологічних родах. Також розширилися й показання для проведення кесаревого розтину. Ця операція почала посідати основне місце серед згаданих вище операцій, однак ми повністю поділяємо думку французьких спеціалістів (Biet Francois, Alfred, Henri), що кесарів розтин все-таки слід виконувати за достатніх підстав. Тому, коли плід уже мертвий і показання відносні, а не абсолютні для проведення кесаревого розтину, необхідно визначити доцільність його виконання, але це не повинно бути приводом для нерішучості й відкладення операції, адже найчастіше вона залишається останнім шансом. Л.Тихонюк,
канд. вет. наук, доцент кафедри хірургіїБілоцерківського
державного аграрного університету
Далі буде