Інтенсивна технологія заготівлі сіна із природних, сіяних луків та культурних пасовищ

У сучасних умовах господарювання за різної форми власності на землю й освоєння економічного механізму господарювання особливе значення має пошук шляхів і методів оптимізації витрат під час виробництва продукції тваринництва.

Завдяки кормам із трав, велика рогата худоба на 70–75% забезпечується енергією, і на 80% покривається потреба у протеїні. Велика частка цих кормів у раціоні визначається низкою чинників. Поживні речовини, що містяться у багаторічних травах, мають високу біологічну цінність.
Вилучення найближчими роками близько 8 млн га ріллі з інтенсивного обробітку під лукопасовищні угіддя створює реальні можливості для докорінного поліпшення утримання та годівлі всіх видів тварин і переведення виробництва тваринницької продукції у високорентабельну галузь.
У разі створення на вилучених із ріллі орних землях сіяних лукопасовищних угідь виникає потреба в розробці й запровадженні у виробництво ефективних методів прискореного створення зонально адаптованих, тривалостійких, із високою грунтоохоронною дією, високопродуктивних, багаторічних укісно-пасовищних травостоїв із максимальним використанням у їхньому складі бобових трав як джерела найдешевшого біологічного азоту та підвищення енергонасиченості й білковості кормів, подовження строків їхнього використання протягом сезону і за роками.
Збільшення врожайності багаторічних трав забезпечує покращання фізико-біохімічних властивостей грунтів. Оптимальний режим живлення для багаторічних трав можна забезпечити за допомогою правильного вибору злаково-бобових травосумішей. Правильний науково обгрунтований добір травосумішей підвищує продуктивність укісно-пасовищних травостоїв.
Для забезпечення тварин пасовищними кормами треба створювати різностиглі травостої: ранньостиглі — 25, пізньостиглі — 75 відсотків.
Склад ранньостиглих травостоїв має бути таким: тимофіївка лучна та грястиця збірна — по 8, костриця лучна — 6 кг на гектар.
Пізньостиглі травостої: пажитниця багаторічна та костриця лучна — по 6 кг, костриця червона — 8, пажитниця багатоквіткова — 6 кг. Крім того, слід додати бобовий компонент у різні загони конюшини лучної, люцерни лучної, конюшини гібридної, лядвенцю рогатого, конюшини повзучої.
Традиційні, давні способи заготівлі сіна не відповідають сучасним вимогам ведення тваринництва: великі втрати поживних речовин і, як наслідок, корм низької якості. В сіні польового сушіння в хорошу погоду втрати поживних речовин становлять 30, а в дощову вони зростають до 50% і більше.
У разі заготівлі сіна активним вентилюванням втрати не перевищують 18–22%. Втрати за вентилювання тюкового сіна не перевищують 4%. Сировиною для заготівлі сіна є злакові та злаково-бобові травосумішки багаторічних трав із культурних пасовищ.

Строки скошування трав
Щоб одержати сіно високої якості, косити багаторічні трави треба не пізніше бутонізації бобових і початку колосіння злакових та закінчувати збирання до початку цвітіння. Однорічні бобово-злакові та злаково-бобові травосумішки із резервних загонів збирають на сіно у фазі масового цвітіння бобового компонента. Сіно, заготоване з молодої трави, має високу поживність. Так, в 1 кг сіна конюшини з тимофіївкою, зібраного на початку цвітіння конюшини, міститься 0,44 к. о. та 66 г перетравного протеїну, а після цвітіння — лише 0,24 к. о. та 45 г перетравного протеїну. В 1 кг сіна із злакових трав, зібраних на початку цвітіння, міститься 0,59 к. о. і 54 г перетравного протеїну, а через 18–20 днів — 0,4 к. о. та 25 г перетравного протеїну.
Скошувати трави треба низько, а саме: перший укіс на висоті 5–6 см, а останній — 6–7 см. Для скошування злакових та бобових трав і їхніх сумішок використовують косарки КС-2,1А та КДП-6. На площах із високим урожаєм зеленої маси з виляглим і за переплетеним травостоєм застосовують ротаційні косарки КРН-2,1.
Щоб у скошених травах повністю припинити біохімічні процеси й не допустити розвитку мікрофлори, потрібно довести вологість рослин до 17–18% (з 70–80% вологи, яка міститься у свіжій траві). Збільшення тривалості висушування в несприятливо хмарну погоду за високої вологості повітря сприяє подовженню гідролізу й окисленню поживних речовин, що, безумовно, збільшує їхні втрати.
Прив’ялювання трав
Технологія прив’ялювання трав має забезпечувати швидке зниження вологості рослин до рівня 45–55%. Прискоренню цього процесу, крім плющення, сприяє також ворушіння трави. Ці заходи у сприятливу погоду забезпечують рівномірні та швидкі вологовіддачу й висушування трав. Для ворушіння трави в покосах, обертання й розкидання валків і згрібання у валки використовують граблі ГВК-6А та Е-247/249. Ворушіння здійснюють однією або двома секціями грабель ГВК-6А. Покоси чи валки ворушать одразу ж після скошування трав. Повторюють ворушіння покосів чи обертання валків у міру підсихання верхніх шарів ще двічі-тричі. Ворушіння дає можливість створити пухкий шар трави, який легше піддається провітрюванню. Таким чином збільшується вологовіддача й прискорюється висушування трави.
Особливо потрібні ворушіння й обертання валків на високоврожайних ділянках, де трава під час скошування лягає нерівномірно щільним шаром. Прив’ялену масу бобових трав за вологості 55–60, а злакових 45–50% згрібають у пухкі валки, в яких вона досушується до потрібної вологості. Щоб зменшити механічні втрати, траву згрібають у валки вранці або ввечері.

Активне вентилювання розсипного неподрібненого сіна
Підбирають прив’ялені валки трав за вологості 35–45%. Доводити їх у полі до нижчої вологості недоцільно, бо зменшується поживність та якість виготовленого сіна. Для підбирання валків трав використовують підбирачі-копнувачі ПК-1,6А. Копиці спершу навантажують на транспортні засоби стогокладом ПФ-0,5 чи СНУ-0,5, а також копицевозом КЦН-10; можна навантажувати грейферним навантажувачем ПЕ-0,8. Навантажену масу прив’яленої трави відвозять до місця досушування.
Досушують таке сіно на установках УВС-10. На повітропровідний канал прив’ялені трави укладають нещільно, заввишки 1,5–2, з боків завширшки 2,0–2,5 м. Потім умикають вентилятор і продувають безперервно півтори-дві доби. Після цього вмикають вентилятор у денний час і вентилюють протягом 13–15 годин (починаючи з 7–8 годин ранку до 21–22 години вечора). Якщо вологість маси 35–45%, то сіно досушують пошарово, доводячи вологість маси на поверхні до 25–30%. Після цього накладають на скирту шар свіжої прив’яленої маси, завтовшки 1,5–2 м, і вентилюють до вологості трави на поверхні другого шару 25–30 відсотків.
Масу укладають пошарово і вентилюють доти, доки не складуть скирту заввишки 6–7 м. Режим вентилювання прив’яленої трави в скиртах непідігрітим повітрям визначається погодними умовами, вологістю укладеної маси, вологістю та температурою повітря. У разі дощів або за високої відносної вологості повітря сіно не вентилюють, але при зігріванні маси потрібно на одну-дві години вмикати вентилятор через кожні чотири-п’ять годин, щоб не допустити зігрівання маси понад 40–42 градуси.
Найкраще досушувати сіно за допомогою вентилювання підігрітим повітрям. Для цього використовують повітропідігрівачі ВТП-400, ВПТ-600, теплогенератори ТГ-150, ТГ-75 або електрокалорифери та вентилятори Ц 4–70, № 10,12.
За температури навколишнього середовища 15...16°С і відносної вологості повітря 80–85% підігрівання повітря на 9...10°С знижує його відносну вологість до 45–50%, що створює сприятливі умови для сушіння сіна. Тобто за підігрівання повітря на 1°С його відносна вологість знижується на 5%. Для економічного використання тепла слід чергувати вентилювання підігрітим і непідігрітим повітрям.
Крім розсипного сіна, процес активного вентилювання застосовують на пресованому сіні в тюках. Перед пресуванням траву прив’ялюють до 27–30% на злаково-бобових травостоях та до 30–35% — на злакових. Щільність тюкування не повинна перевищувати 100–110 кг/м3. Для пресування використовують прес-підбирач ПС-1,6, К-442, К453.
Із тюків формують повітропровідний канал завширшки і заввишки 1 м, від каналу по боках укладають тюки на 1,5–2 м і заввишки 3,5–4,5 м. Перші добу-півтори продувають безперервно, а далі вдень так само, як під час заготівлі розсипного сіна.
Режим вентилювання підігрітим і непідігрітим повітрям визначається температурою і відносною вологістю атмосферного повітря та вологістю прив’яленого сіна. Підігрітим повітрям (не більше як на 7°С) вентилюють за відносної вологості понад 75% і температури навколишнього повітря нижче 20°С. Досушують тюковане сіно до вологості 17%, тривалість досушування — не більше 10 днів.
Під час заготівлі подрібненого сіна затрати праці скорочуються більше ніж удвічі проти заготівлі пресованого та розсипного сіна. Таке сіно можна досушувати у сховищах або під навісом, де можна повністю механізувати процеси завантаження й розвантаження.
Прив’ялені трави у валках до вологості 35–40% підбирають з одночасним подрібненням. Для цього використовують силосні комбайни з підбирачами КС-2,6, КС-1,8, КИК-1,4, КУФ-1,8 та самохідні кормозбиральні комбайни Е-280, Е-067/1А, КСК-100.
Транспортування подрібненої маси трав із поля до місця досушування здійснюють за допомогою тракторних причепів ПСЕ-12,5. У сховищах чи баштах подрібнену масу завантажують пневматичними транспортерами ТЗБ-30 або ТП-30. На дно кладуть 1–1,5 м прив’яленої січки вологістю 30–35%. Наповнюють у два етапи: спершу шар, завтовшки 5–6 м, вентилюють чотири-п’ять днів, а потім завантажують другий шар і вентилюють його та всю масу ще п’ять-шість днів. Для контролю за процесом висушування в прив’ялену січку кладуть дистанційний термометр. Вентилюють почергово підігрітим і непідігрітим повітрям. Припиняють вентилювання тоді, коли вологість маси сіна сягає 17–18 відсотків.
Висушене подрібнене сіно можна тюкувати за допомогою преса.

Б.Федорин,
завлаб насінництва трав і кормовиробництва Коломийської дослідної станції Івано-Франківського інституту АПВ