Грижі у поросят: лікувати чи вибраковувати

М. Чорнозуб, канд. вет. наук, доцент,
С. Черняк, канд. вет. наук, доцент,
О. Ємельяненко, канд. вет. наук, доцент,
М. Петрик, канд. вет. наук, доцент,
Білоцерківський НАУ


У свиней грижі (Herniae) діагностують значно частіше, ніж в інших видів тварин. Так, за різними даними, в окремих господарствах грижі виявляють в 0,9–11% тварин від усього поголів’я. Разом з тим, одні автори повідомляють, що частка пахвинно-мошон­кових гриж може досягати 60–70%, а за свідченнями інших — переважають пупкові грижі (62,2%). Зокрема, за даними Л.А. Тихонюка, найчастіше у свиней реєструють пупкові грижі (53,4–71,7%), рідше інтравагінальні (24,4–37,3%) та черевні (0,8–3,2%).
Т.Н. Шнякіна наводить дані, що з-поміж виявлених 16 050 грижоносіїв поросята із пахвинно-мошонковими грижами становили 56,1%, а з пупковими — 42,6%. R. Searcy-Bernal зі співавторами серед 2958 досліджених поросят виявили 44 (1,5%) грижоносіїв, із яких 34 — тварини у віці від 9 до 14 тижнів. Також було встановлено, що у період до відлучення приріст поросят-гри­жо­носіїв був вірогідно нижчим (P=0,04), ніж у здорових, а після відлучення різниця не була очевидною.
Вправні та невправні грижі
Анатомічно грижа складається із грижового отвору, грижового мішка та грижового вмісту (схема будови).
Грижовим отвором можуть бути природні (пахвинний канал, пупкове кільце) або штучні (розрив м’язів черевної стінки) отвори. Якщо грижовий отвір вузький, його називають грижовим кільцем, широкий — грижовими воротами, а якщо він видовжений — грижовим каналом.
Щодо будови грижового мішка єдиної думки немає. Одні вчені вважають, що він складається тільки із парієтального листка очеревини із прилеглою до неї фасцією (серозно-фасціальний мішок), інші стверджують, що до його будови належить також шкіра (шкірний мішок). Найвужче місце грижового мішка називають устям, а розширену його частину — дном. Грижовим вмістом можуть бути сальник, петлі кишечника, матка, сечовий міхур та інші органи. У хронічних грижоносіїв у порожнину грижового мішка виділяється транссудат — так звана грижова вода.
Залежно від зміщення грижового вмісту, грижі поділяють на вправні і невправні.
 За вправної грижі (Н. re­­po­­ni­­bilis) грижовий вміст безболісно й вільно вправляється в природну порожнину через грижовий отвір, який добре пропальповується, при наданні тварині певного положення або натискуванні пальцями на грижовий мішок. За пальпації виразно відчувається грижовий вміст — м’якої консистенції, еластичний.
   За невправної грижі
(Н. irrepo­nibilis) грижовий вміст не вправляється в анатомічну порожнину. Вона, своєю чергою, буває фіксованою й защемленою.
  
Результати моніторингу ступеня зміщуваності виявлених у свиней гриж представлено у табл. 3 (ДП «Кліринг-Агро» Сквирського району Київської області, дані досліджень впродовж 2012–2013 рр.). З усіх поросят із пахвинно-мошонковими грижами у 17,9% виявляли вправні грижі, у 76,8 — невправні фіксовані та у 5,3% — невправні защемлені. На відміну від пахвинно-мо­шонкових, за пупкових гриж структура була іншою: 83,3% становили вправні грижі, 12,5 — невправні фіксовані та 4,2% — невправні защемлені. Таким чином, серед грижоносіїв із вікової групи — поросята до відлучення переважно реєстрували хворих тварин із фіксованими пахвинно-мошонковими грижами.

Пупкові грижі
(фото 1)
Зазвичай через 7–10 днів після народження пупкове кільце з боку шкіри зарубцьовується, а з внутрішнього — ще видно пуповину. Тут муміфікація пуповини й закриття кільця відбуваються повільно: лише через 3–4 тижні воно добре закривається рубцевою тканиною, а елементи пуповини повільно атрофуються й у 2-місячних поросят мають вигляд ниткоподібного залишку. Після закриття пупкового кільця ви­­клю­чається ймовірність проникнення через нього грижового вмісту. Останнє можливе в разі його незакриття або розширення. Тому можна вважати, що в малих поросят пупкові грижі виникають, як правило, до природного закриття пупкового кільця, коли з якихось причин на певний час затримується процес зрощування або відбувається механічне його розширення.
Серед причин цього захворювання можна виділити такі: сприятливі фактори — спадковість, аномалії та особливості будови тіла, схильність залежно від віку, статі, ступеня вгодованості тощо та травматичний чинник — механічне пошкодження (розширення) пупкового кільця.
 Низка вчених вказують на те, що хвороба успадковується за рецесивним типом або є наслідком генетичних аномалій чи вад ембріонального розвитку. Для підтвердження спадковості цього захворювання проводили схрещування самців і самок, які мали пупкові грижі, у результаті чого переважна більшість поросят у гніздах були грижоносіями.
Унаслідок спорідненого спаровування свиней серед нащадків також виявляють значну кількість грижоносіїв.
 Елементом уродженої схильності можна вважати сповільнену редукцію пупкових вени, артерії та урахуса, які мали б перетворитися на пупково-печінкову та пупково-сечоміхурову зв’язки. За підвищення внутрішньочеревного тиску підвішене на цих зв’язках пупкове кільце розтягується у протилежних напрямках і зазнає пошкодження. У грижоносіїв ці зв’язки у вигляді тяжів виявляють навіть у 5-місячному віці.
 Важливу етіологічну роль у виникненні гриж у поросят має порушення умов утримання (без вигулу, в тісних приміщеннях, клітках) та годівлі (незбалансованість раціонів та неналежне кормозабезпечення) свиноматок. Унаслідок цього народжуються слаборозвинуті поросята зі зниженим тонусом тканин, у тому числі й м’язів черева. Таке явище може бути й наслідком гіпогалактії, інфікування молока свиноматок.
Механічні фактори та­­кож виникають на фоні порушень вимог до утри­мання, догляду та годівлі тварин.
 У плодів і новонароджених поросят пупкові судини, проходячи через пупкове кільце, сполучаються між собою і з його краями нещільно. У черевній по­­рожнині вони розходяться у протилежних напрямках: пупкова вена — краніально до печінки, а пупкові артерії й урахус — каудально до поперекового відділу хребта. Таке розміщення судин у кільці створює передумови до його розширення під час натягування пупкового канатика, що зазвичай відбувається у момент народження поросят (фото 2).
 Довжина рогів матки у свиней в останні дні вагітності становить 2–3,5 м, у той час як довжина пуповини у поросят — лише 45–52 см. Тому під час народження поросят створюються умови для значного натягування канатика й розширення кільця, особливо це характерно для плодів, які розміщуються у верхівках рогів матки. Це підтверджується тим фактом, що пупкові грижі частіше виявляють у поросят, які народжуються останніми у гнізді.
 Аналогічні умови створюються під час натягування пуповини та її розривання, що, як правило, виконують працівники, які приймають опорос. Якщо попередньо не фіксувати пуповину вище від місця розривання, унаслідок її натягування судини розходяться й тиснуть на ніжні краї пупкового кільця, таким чином створюючи умови для його розширення і навіть травмування. Інколи лишається надто довга кукса пуповини й поросята можуть на неї наступати, що також призводить до її натягування.
 Сприятливим фактором може бути й використання фармакологічних препаратів (простагландинів, міотоніків), які застосовують для синхронізації та прискорення опоросів, що в окремих випадках може спричинювати надмірний натяг пуповини.
 Важливим механічним етіологічним чинником цього захворювання є порушення динамічної рівноваги між внутрішньочеревним тиском та опором тканин черевної стінки. За таких обставин остання розтягується або втрачає свою цілісність — у маленьких поросят найслабкішою ділянкою черева є незарощене пупкове кільце. У таких поросят пупкове кільце може розширюватися під час боротьби за сосок свиноматки, коли вони перекидають одне одного, витягуючи, прогинаючи спину й напружуючи черевну стінку (фото 3). Подібне може відбуватися й під час проходження поросят через низькі лази між секціями у клітках, коли вони також змушені прогинати спину та ще при цьому сильно натягувати вентральну черевну стінку й куксу пуповини притискати до підлоги. Свиноматки, лягаючи, можуть придушувати поросят, унаслідок чого також підвищується внутрішньочеревний тиск.
 За додаткової підгодівлі маленьких поросят у 1–2-тижневому віці концентрованими чи іншими кормами у них можуть виникати запори, проноси, іноді блювання, що супроводжуються напруженням черевної стінки, підвищенням внутрішньочеревного тиску і, відповідно, розширенням пупкового кільця.
 Унаслідок розвитку гнійного запалення кукси пуповини порушується процес надійного закриття пупкового кільця щільною
сполучною тканиною.
Пахвинно-мошонкові грижі
У нормі пахвинний канал добре виражений у самців. Проте пахвинні грижі бувають і у свинок (фото 4), коли через пахвинний канал, який зберігся, виходять внутрішні органи.
Практика показує, що переважна більшість пахвинно-мошонкових гриж у кнурців є інтравагінальними (фото 5). Щодо етіології інтравагінальних гриж у свиней виявлено, що здебільшого їхньою причиною є збільшення розміру (розширення) внутрішнього пахвинного кільця. Ця вада також передається спадково або є генетичною аномалією чи вадою ембріонального розвитку.
 Так, генетичні дослідження X. Zhao показали, що наявність генів HOXA10, ZFPM2, MMP2 чи COL2A1 може бути важливим сприятливим фактором розвитку грижоносійства у поросят. Їхню наявність у потенційних плідників слід враховувати під час проведення селекційної роботи у свинарстві.
 За даними деяких авторів, пахвинно-мошонкові грижі можуть виникати у тварин з ознаками А-гіповітамінозу, рахіту, виснаження, внаслідок ослаб­лення м’язової стінки у пахвинній ділянці, спричиненого схудненням, різними захворюваннями, що супроводжуються запором, проносом чи кашлем.
 Останнім часом на сучасних свинарських комплексах усе частіше засто­совують ранню кастрацію кнурців (у 3–5-денному віці) закрито-відкритим кри­­вавим методом із застосуванням спеціальних щипців («Тваринництво та ветеринарія», 2014, № 2). Але за грубого, надмірного натягування канатиків може відбуватися розширення пахвинного каналу і в післяопераційний період рееструється випадіння петель кишечнику в порожнину мо­­шонки. Як правило, такі грижі будуть фіксованими.
Інколи в господарствах спостерігають, що серед нащадків окремого кнура виявляеться набагато більше кнурців-грижоносіїв, ніж від інших плідників. Нині для осіменіння свиноматок усе частіше використовують кнурів м’ясних порід чи гібридів, що дозволяє отримувати приплід м’ясного напрямку. Однак саме серед нащадків кнурів-гібридів значно частіше виявляють кнурців з інтравагінальними грижами — практично у кожному гнізді. Після вибракування такого плідника кількість хворих різко зменшується.

Досвід господарства

Для вивчення поширення гриж, з’ясування їхньої структури та причин грижоносійства в умовах ДП «Кліринг-Агро» Сквирського району Київської області впродовж 2012–2013 рр. було досліджено наявне свинопоголів’я.

Так, у 2012 р. було зареєстровано 138 хворих поросят, а у 2013-му — 197, що становило, відповідно, 2,7 та 3,0% загального поголів’я тварин. Серед виявлених 335 випадків захворювання 86,6% (290 голів) — пахвинно-мошон­кові, 11,9% (40) — пупкові та 1,5% (5) — інші види гриж (табл. 1).
Слід зазначити: щодо кожного виду грижі за її локалізацією було виявлено різний склад хворих тварин залежно від статі. Так, пахвинно-мошонкові грижі виявляли переважно у самців (98,3%), а в самок — поодинокі випадки пахвинних гриж.
Щодо пупкових гриж, то їх виявляли однакову кількість у свиней обох статей (по 50%), хоча в кожен окремий рік дослідження несуттєво переважала кількість грижоносіїв у бік однієї з них. Інші грижі (бокової черевної стінки та білої лінії) виявляли частіше у самок (60,0%).За вивчення структури грижоносійства залежно від віку свиней (табл. 2) встановлено суттєву різницю між різними віковими (технологічними) групами: 92,2% хворих становили поросята до відлучення, 4,5 — на дорощуванні, 2,7 — на відгодівлі й лише 0,6% — свиноматки.
Також було встановлено істотні відмінності щодо локалізації гриж серед грижоносіїв різних вікових груп. Зокрема, серед хворих поросят до відлучення у 92,2% реєстрували пахвинно-мо­­­шон­кові грижі й у 7,8% — пупкові; у поросят на дорощуванні 73,3% гриж становили пупкові, 20,0 — пахвинно-мошонкові та 6,7% — інші грижі; з-поміж поросят-грижоносіїв на відгодівлі у 55,6 — виявляли пупкові та по 22,2% — пахвинно-мошонкові й інші грижі.
Результати наведених досліджень вказують на те, що більшу частину грижоносіїв становлять поросята до відлучення, у яких переважно виявляли пахвинно-мошонкові грижі та поодинокі випадки пупкових гриж.

Наслідки грижоносійства
  Грижоносії відстають у рості та розвитку, прирости маси тіла у них знижуються на 20% і більше порівняно зі здоровими тваринами (маса тіла зменшується на 10 кг за перші 2–3 місяці).
 Також у грижоносіїв реєструють різноманітні супутні захворювання травної та дихальної систем, опорно-ру­хового апарата (зокрема атрофію черевних м’язів).
 Хворих тварин, молодих і невідгодованих, вимушено вибраковують, що завдає істотних економічних збитків господарствам. Грижа псує товарний вигляд тварин, призначених для забою та подальшої переробки: втрачається до 20% їхньої вартості. Більшість власників не дають часу вирости таким поросятам і відправляють їх на забій за досягнення ваги 20–30 кг.
 Шкіра грижового мішка через її розтягування і певну втрату стійкості до пошкодження досить часто травмується. Унаслідок цього на грижовому мішку можуть утворюватися виразки із розвитком гнійного запалення (фото 6).
  Унаслідок травм грижового мішка й розвитку в ньому запальних процесів можуть виникати невправні фіксовані грижі, за яких утворюються спайки між грижовим вмістом і грижовим мішком (фото 7).
  Вправна грижа у будь-який момент може пе­­ретворитися на за­­щем­лену, за якої грижовий вміст здавлюється у грижовому от­­ворі. Унас­­лідок за­­­­щем­­­­­­­­лення виникає кишкова не­­­­­­про­хід­ні­сть, а гри­­жовий мі­­шок збі­ль­­шується в об’ємі, стає болючим, щільним і напруженим. Через порушення крово- та лімфообігу протягом 10–12 год настає гангрена грижового вмісту (фото 8), що призводить до гнійного перитоніту та інтоксикації. За таких гриж прогноз, як правило, сумнівний.    Далі бу­де