Генетичне «сміття» знищує українське молоко?!

К. Сокольнікова
k.sokolnikova@univest-media.com

«Головний біль» молочарів
Кажуть, у молочарів є три основні проблеми: ринок збуту, якість сировини та генетика поголів’я. Очевидно, що виробництво високоякісного молока можливе лише за умови комплексного підходу до цієї справи: створення сімейних ферм та виробництво товарного молока на рівні промислових молочних підприємств, модернізація тваринницьких комплексів, упровадження сучасних технологій утримання ВРХ, забезпечення ферм кваліфікованими спеціалістами і, ясна річ, розведення високопродуктивного поголів’я корів. Але все ж таки, кажуть експерти, «скелет» справи будується саме з останнього.
«Сьогодні Україна виробляє близько 11 млн т молока. Проте її потенціал — не менш ніж 15 млн т. Недобір молока — через неякісну генетику корів, — пояснює віце-президент НААНУ Михайло Бащенко.  —  Основні породи, які використовують у приватному секторі, — це українська чорно-ряба, червоно-ряба та українська червона. Ці породи і становлять основу молочної продуктивності. Але якщо говорити про порідність стад сьогодні, то останнім часом в Україні з’явилася ще одна порода — голштинська, і вона починає домінувати в українських господарствах. Які будуть наслідки, якщо ми працюватимемо у перспективі лише з імпортними поголів’ям та біологічною продукцією? Скажу так: ми просто перейдемо на монопороду (звісно, це буде голштинська), а наші породи, які ми вивели свого часу, спеціально “підлаштувавши” під вітчизняні умови, повністю знівелюються».

Ті ж самі граблі…
У 80-ті роки минулого століття, Україна вже мала проблему неконкурентоспроможності тваринницької галузі. Поки у світі розводили окремо молочні породи, окремо — м’ясні, у нас будували справу на комбінованих м’ясо-молочних породах.
Само собою, молочна галузь стала збитковою, адже середні надої становили лише 2 тис. кг молока на корову. Сьогодні цей показник підвищився до 4,5 тис. кг. Але для прибуткового бізнесу цього недостатньо. Саме тому «молочні» голштини так приглянулися нашим виробникам.
Кажуть, не все золото, що блищить. Схрещення нашої породи із голштинською призводить до погіршення показників молока, зокрема до зменшення вмісту жиру та білка, а також значно погіршується плодючість корів та збільшуються витрати на ветеринарне обслуговування. Адже корови-«іноземці» не пристосовані до українських умов, і як наслідок — постійні негаразди зі здоров’ям тварин.
Тривожну тенденцію коментує Юрій Карасик, почесний академік НААНУ, генеральний директор ТОВ «Агро-холдинг МС»: «Сьогодні фермер хоче мати більше молока, але зовсім не аналізує кількість білка, жиру в молоці тощо. Я думаю, ми повинні започаткувати системну прозору роботу в цій сфері. І це — загальнодержавне завдання. Система племінної справи у будь-якій країні контролюється і управляється державою. Адже породи — це національне багатство. І в нас же було створено власні породи, налагоджено їхнє розведення! Я не кажу, що наразі ми зовсім “на мілині”. Проте нам потрібно використати наші надбання, проаналізувати, як діяти далі.
Ми прийняли низку нормативних актів щодо систем обліку, ідентифікації, вирощування плідників, районування, контролю за ринком. Закони є, але потрібно ще раз провести інвентаризацію наявного поголів’я. Розумієте, продуктивність тварини і якість продукції залежать від її генетики, зокрема від скелету, тілобудови, так само і племінна служба залежить від структури».

Селекція «за зачиненими дверима»…
Сьогодні молочний бізнес поділився на два «клани»: селяни та бізнесмени. Близько 80% молока виробляють саме в особистих господарствах. І тут, за словами спеціалістів галузі, більша частина молока не відповідає усім нормам щодо якості продукції. Що вже говорити про генетичний потенціал стада! Адже в особистих господарствах не проводять ані реєстрації, ані досліджень щодо осіменіння ВРХ, і тому ця процедура як дійство за зачиненими дверима: виконується невідомо ким і яким чином.
Решта бізнесменів-молочарів закуповують генетичну продукцію за кордоном. І тут ситуація не ліпша, адже відбувається це абсолютно безсистемно і безконтрольно — на розсуд власників сільськогосподарських підприємств.
Аби Україна не потрапила у залежність від імпортованого поголів’я ВРХ, птиці, свиней та дрібної рогатої худоби, а вітчизняні породи не зійшли нанівець, потрібно з нуля відбудувати сферу племінної роботи. «Наразі маємо ситуацію, коли підприємства працюють у статусі і репродукторів, і племзаводів. Усе це на папері є! Але їхню роботу потрібно адаптувати відповідно до нинішніх умов», — пояснює Олена Альшанова, заступник директора Депар­та­менту тваринництва Мі­­ністерства аграрної політики та продовольства України. «Нещодавно я відвідувала Польщу. Поляки підтримують нас і пропонують свою руку допомоги. Але я провела таку паралель: так, вони пройшли свій шлях, перед ними відчинились двері до Європи, вони не побоялись труднощів, зробили відповідні кроки і вступили до ЄС. Але тим, що вони мають тепер, завдячують тільки власній праці, рішучості і наполегливості. Тому будь-хто “звідти” — поляки, німці, англійці — можуть нам докладно розповісти, наочно показати, як і що працює, але ми повинні пройти свій шлях самі: сконцентруватись, згуртуватись; увесь наш бізнес повинен дивитись в очі реаліям: тільки спільними зусиллями можна модернізувати цю справу і стати конкурентоспроможними.
Селекційно-генетична складова відіграє значну роль, але для того, щоб вона могла продемонструвати той плюс, який вона дає у виробництві молока, потрібно заодно налагодити систему утримання, систему годівлі і т. д. Лише тоді вся система запрацює злагоджено і дасть результат.
І хочу звернути увагу людей, які працюють на ринку селекційно-племінної справи: в усьому світі селекційною роботою займаються і визначають основні її тенденції громадські організації. Держава повин­на контролювати лише ключові позиції: безпечність та якість продукції. Решту – процес осіменіння, селекційну роботу — мають регулювати організації на рівні дорадчих служб, державних селекційних центрів, які б вели роз’яснювальну роботу для фермерів», — ділиться своїм баченням ситуації урядовець.

Коментар спеціаліста

Михайло Єфіменко,
розробник української чорно-рябої
молочної породи,
д-р с.-г. наук, чл.-кор. НААН:


— Програми створення трьох молочних порід (чорно-рябої молочної, червоно-рябої молочної та червоної молочної) передбачали одержання синтетичних популяцій на основі вітчизняних (чорно-рябої, симентальської та червоної степової) порід методом відтворювального схрещування із голштинською, яка має найвищий молочний потенціал і краще технологічне вим’я. Але, справді, вона має відносно невисоку жирність, білковомолочність та відтворювальну здатність.
Ми створили такі породи, і їхні показники у кращих племінних господарствах не такі вже й погані. Для прикладу, в одному з таких господарств удій — 7–9 тис. кг за лактацію; жирність молока 3,8–3,9%, а білка — 3,2–3,4%, задовільна відтворювальна здатність (щорічне отелен­ня), продуктивне використання — 5–6 лактацій. Щоб одержати такі показники, звичайно, нам потрібна сучасна система селекції, стрижнем якої є оцінка бугаїв-плідників за якістю потомства за державного контролю, але не поглинальне схрещування з голштинами, як це відбувається нині.