Зелений туризм — теж галузь сільського господарства

Щороку гості Угорщини залишають мадярам понад. 3 мільярди доларів США. Іноземних туристів приваблюють свята ремесел у Будапешті і всесвітні зльоти кіннотників з екзотичним “кінним конкурсом краси” у Сильвашвароді, свята “бичачої крові” в центрі виноробства Егері і “Літо класичної музики” у Фертоді в палаці графа Естергазі - “угорському Версалі”... Дедалі популярнішим стає і сільський туризм. “Якщо вам остогидли смог, штовханина, досягнення цивілізації, домашні клопоти, співи замкнених у клітку птахів — біжіть якомога далі від повсякденної метушні, буденних турбот! Вдихніть волі! Разом із сім’єю, друзями здійсніть прекрасну мандрівку, познайомтеся зі світом природи! Не обов’язково ходити далеко, зовсім близько ви можете поринути у сільське життя, пізнати традиції, нашу культурну спадщину і, не в останню чергу, гостинність людей провінції”, — такими заохочувальними словами звертається до читача одне з видань Всеугорської спілки сільського туризму. Цей вид відпочинку в країні сягає своїм корінням 30-х років минулого століття — ще тоді тисячі родин мадярів здавали кімнати й надавали послуги гостям. Існував широкий громадський рух, заохочуваний державою, що надавала пільгові банківські кредити. Складалася певна інфраструктура туристичного сервісу: практично в кожному селі було по кілька кафе чи ресторанів, налагоджувалися зв’язок і транспортний рух, прокладалися туристські маршрути. А от після Другої світової війни угорцям було не до туризму: вони заходилися будувати розвинений соціалізм. Знову згадали про нього наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років, узявши за взірець західноєвропейські країни, де сільський туризм вважається малою галуззю сільського господарства. Завдяки йому має роботу маса населення, яке мешкає в провінції, та ще й зберігаються місцевий колорит, звичаї, культура. 1989-го року було створено Всеугорську спілку сільського туризму, яка, вважаючи такий вид діяльності ефективним підприємництвом, взялася відроджувати давні традиції. Дуже популярними посібниками для сільських газд стали перевидані брошура “Приїздіть у моє село” і підручник “Як приймати гостей на селі” (вони вперше побачили світ ще в 30-ті роки). Почали розробляти уніфіковані каталоги більш як 20 мовами, сертифікати “Чистого зеленого туризму”, що (на зразок готельних зірочок) мають 1, 2 або 3 зелені гілочки (залежно від якості місця відпочинку — будинку, подвір’я, природних умов). Для популяризації сільського туризму організовували конкурси “Кращий лист міському мешканцеві від селянина про своє село”, “Кращий лист — відгук тих, хто відпочив на селі”. Останніми роками з метою якомога повнішого освоєння ринку та підвищення конкурентоспроможності в період приєднання Угорщини до Європейського союзу особливий акцент зроблено на так званий ексклюзивний туризм, тісно пов’язаний з місцевими народними традиціями. Саме він названий пріоритетним у концепції розвитку іноземного туризму на 2000–2009 роки, розробленій міністерством економіки країни. Що таке “ексклюзивний по-угорськи”? Це, насамперед, туризм балатонський (за сезон помилуватися найвідомішим і найбільшим у Центральній Європі озером Балатон приїздять понад 10 мільйонів відпочиваючих угорців і гостей з-за кордону). За підрахунками вчених, прибутки лише від цього виду туризму до кінця десятиліття мають зрости від 5 до 10 (!) відсотків валового внутрішнього продукту Угорщини. Це і сільський, фермерський туризм, і винний (спеціальні тури виноробними районами країни), і кінний (створено навіть Всеугорську спілку кінного туризму та Національне товариство кінного маркетингу). А ще транзитний, конференційний, мисливський... На останньому, популярному здавна (ще два століття тому полювати до Угорщини приїздили австрійські монархи), зупинимося дещо детальніше. Мисливський туризм нині набуває наче другого дихання — самих лише мисливців-іноземців до 20 тисяч щороку відвідує країну. — Їхню увагу насамперед привертає те, що угорська порода рогатої дичини: козулі, олені, лані — одна з найкращих у світі, — з гордістю розповідав фермер “Мисливського саду” з Нодьворшані Пейтер Тушан. — Не випадково трофеї, добуті тут, котируються надзвичайно високо. Саме на території мого господарства було вбито муфлона-рекордсмена з рогами завдовжки 104 сантиметри. У Гутівському лісництві на місці загибелі лані з найбільшими на сьогодні в Угорщині рогами встановили пам’ятний стовп, біля нього неодмінно прагнуть сфотографуватися туристи, особливо мисливці. Оригінали рогів-“рекордсменів” не дозволяється вивозити з країни — вони зберігаються в Будапешті, у Музеї сільського господарства Угорщини. А для того, хто убив звіра, виготовляють точну копію трофею (за неї щасливчик платить лише 20 відсотків ціни). Ще дві такі копії передаються мисливському господарству. Вручаються також спеціальні медалі... Іноземців приваблює велика кількість іншої дичини, пернатих, а також те, що її можна відстрілювати чимало — до того ж, за порівняно невисокі ціни. Не кажу вже про рівень послуг, який постійно покращується... У цьому ми самі переконувалися буквально в кожному господарстві, де довелося побувати. Скрізь капітально відреставровано старі або споруджено нові “будиночки мисливця” — звісно, з усіма зручностями. Стіни завішані дробовиками, патронташами, ріжками, мисливськими трофеями... Гостям пропонують національні страви та напої (неодмінно — грушеву паленку), вони можуть придбати різні сувеніри. Іноземці у захваті й від самого ритуалу полювання — його суворо дотримуються в Угорщині. Після вдалої мандрівки зі зброєю запалюють вогнище, навколо якого колами викладають добутих фазанів, копитних та інших звірів. Мисливці шикуються в ряд і знімають капелюхи, віддаючи у такий спосіб шану вбитій дичині. Великому звірові кладуть до рота зламану гілочку — як останню їжу. Гілочку, вмочену в кров того ж кабана чи оленя, втикають у капелюха того, хто вбив його: він має носити її весь день, аби всі бачили щасливчика. Якщо хтось уперше в житті добув здобич, його посвячують у мисливці. Ритуал жартівливий: винуватець лягає на вбитого звіра і старший на полюванні злегка б’є його прутом — “присягає”, як кажуть мадяри. Завершується дійство святковою вечерею з жартами та сміхом. Право полювати в країні мають особи, яким виповнилося 18 років. Обов’язковими є іспити з правил поведінки зі зброєю та з теорії і практики стрільби. Придбавши нову рушницю, власник одержує дозвіл на користування нею впродовж десяти років, а потім через кожні п’ять років проходить техогляд стану зброї. Усі бажаючі можуть навчитися гри на мисливському рожку — для них влаштовують спеціальні курси. Колективне полювання на одній території дозволяється лише раз на рік. Першочергову увагу приділяють відтворенню та збереженню оптимального поголів’я звірів і птахів. Кожен мисливський колектив має 10-річний план — відповідно до таксації знає, скільки повинен виростити і скільки може відстріляти дичини. Затверджують плани в міністерстві сільського господарства. На кожен вид встановлюються певні ліміти. — Від 1996 року, коли було прийнято закон про мисливство, у державі діють жорсткі вимоги щодо полювання, — розкривав перед нами карти Пейтер Тушан. — Відтоді і аж до минулого року не дозволялося, скажімо, здіймати рушницю на оленя: поголів’я його було дуже підірване. Тепер уже, завдяки селекційній роботі, відновили. А от кількість дрібної дичини ще не досягла того рівня, аби на неї дозволили полювати. Практикується інтенсивне утримання звірів у вольєрах, там їх підгодовують, даючи разом з кормами різні біологічні добавки, які впливають на ріст, глистогінні тощо. Зменшується шкода від потрав селянських посівів, молодих насаджень. У користуванні мого лісництва, для прикладу, 7 тисяч мисливських угідь, із яких лише 1 тисяча — державні, решту орендуємо у приватників. Із господарями укладаємо договори, в яких передбачаємо плату за землю, де буде організовано полювання, та за шкоду, яку може завдати звір. Плата за оренду всієї площі невелика — 720 тисяч форинтів на рік. Шкода, завдана фермерам звірами, оцінюється приблизно в 1,5–2 мільйони форинтів. Цю суму сплатити неважко, адже річний прибуток від полювання сягає 10 мільйонів форинтів. Відстрілюємо стільки копитних, скільки з’являється приплоду — у середньому 200–220 голів (а є солідні господарства, де “беруть” за сезон і по тисячі звірів). За кожну відстріляну велику “дичку” перераховуємо до державного бюджету по 1 тисячі форинтів, за малу — 100 форинтів. — Перед виходом на полювання і після нього, — підключається до розмови лісник і мисливствознавець Жолт Бочкої, — записуємо до журналу години початку та закінчення полювання, місце дійства, хто брав участь, кого та скільки відстріляли, куди продали здобич і номер накладної, а також номер пломби. Останні видають в мисливських управліннях разом з лімітом на певний вид звіра — їх одразу прикріплюють до ноги вбитого, номер фіксують у журналі обліку і повідомляють в управління (там у разі потреби завжди можна одержати підтвердження, що тварину добуто не у браконьєрський спосіб). Окремо обліковуються трофеї — їх раз на місяць веземо в Ніредьхазе в управління, спеціалісти оцінюють кожен і нумерують. Іноземним туристам їх оцінюють одразу, складаючи відповідні акти. ...Лише Гутівське лісництво від мисливського туризму одержало торік 20 мільйонів форинтів, це майже 35 відсотків усіх надходжень (решту дало деревообробне господарство). У цілому по країні прибутки від туризму (у тому числі й сільського та мисливського) перевершили 10 відсотків ВВП. Мадяри сподіваються, що нинішнього року вони будуть ще більші. І небезпідставно — потік туристів зростає. А ті, звісно, їдуть туди, де на них чекають, де їм надають найрізноманітніші послуги, де для них створюють найкращі умови. Ідуть до країни, яка, як повідомили в Інформаційному представництві “Угорщина — Туризм” у Києві, запланувала вкласти в галузь туризму першого десятиріччя нового століття 10 мільярдів форинтів капіталовкладень, яка тільки на розширення бази ексклюзивного туризму щороку використовує до 250 мільйонів форинтів. М. Пуговиця
Ужгород—Ніредьхаза—Дебрецен—Будапешт—Київ