Семимильні кроки СТОВ “Шатурське”

“Тут народився, виріс, тут школу закінчив, після армії повернувся до рідної домівки, одружився і працюю все життя тут”. Таке зізнання зазвичай промовляється без пафосу чи, навпаки, жалю, і найчастіше належить воно людям, які присвятили своє життя селу. Саме так — присвятили. Микола Григорович Дерезенко — один із них. Його любов, тривога, радість, справа всього життя — село Шатурське, що у Ніжинському районі на Чернігівщині. Місцевий колгосп імені Жовтневої революції очолив у кінці 80-го року, до того був головним інженером господарства, головою сільради. Як сам каже, вибору в райкомі партії йому не залишили, а допомогу пообіцяли. Колгосп був середнячком, та багатогалузевість (зернові, тваринництво, цукрові буряки) разом із ініціативністю голови допомогли заасфальтувати все село, провести газ, водопровід. Тож 750 мешканців Шатурського не безпідставно з надією дивились у майбутнє. І раптом — перебудова. Здавалося б, часи непевні, роби як знаєш і що хочеш, можна і на свою користь. Микола Григорович вирішив, що найкорисніше буде, у першу чергу, розрахуватись за електроенергію, щоб не робити боргів, у другу — сплачувати людям (по можливості) зарплату. Головне ж — зберегти господарство від розкрадання. А на здивоване: “Як це Вам вдалося?” — щиро відповідає: “Я не брав, то й люди не брали”. За чесність голову поважали, та це були, так би мовити, моральні дивіденди. Що ж до матеріальних... Хоч залишилися шатурчани всі вкупі, та сам- на-сам зі своїми проблемами. Майже 10 років ані районному керівництву, ні обласному не було до них діла. Прийшов час, коли голова відчув, що не просто, як мовиться, “йдуть до ручки”, а й саму “ручку” доведеться без потреби викинути — і вирішив шукати допомоги на стороні. Спочатку, як здавалось, складались перспективні ділові стосунки з військовими, та відстань від розташування їхньої частини до села — 120 км — через рік їх роз’єднала. Але той самий кілометраж навесні 99-го року не відлякав компанію “Сінком-Холдинг”. Можливо, тому що і його президент М. М. Вощевський, і віце-президент В. О. Пабат, хоч давно вже столичні мешканці, та пам’ятають, звідки вони родом, і Чернігівщина для них — не просто одна з областей України, а рідна земля, за яку вболіває душа. Тож і вирішили допомогти землякам, але саме тим, хто був здатний не просто працювати заради роботи, а — на результат: вдумливо і наполегливо, користуючись сучасними технологіями. Для цього треба було в дуже стислі строки змінити насамперед людську психологію. Та як це найкраще зробити? Віктор Олексійович Пабат, доктор сільськогосподарських наук, професор, автор кількох підручників і книг із генетики, селекції в тваринництві і технології переробки продуктів тваринництва, не тільки вчений, а й практик. Замість директивного “роби, як я сказав!”, запропонував спеціалістам господарства дискусію з економічними обгрунтуваннями і тільки після її завершення — впровадження тієї чи іншої технології. “Я намагаюсь за рахунок своїх можливостей, розроблених мною технологій формувати тут здорову наукову зацікавленість усіх спеціалістів”, — каже він. А про те, що вона вже є, свідчать виробничі показники. Надої молока на фуражну корову до співпраці з компанією становили 1280 кг, цього року очікується 3000 кг. І це за умов, що після вивезення у 99-ому році, у зв’язку з туберкульозом, 200 голів на м’ясокомбінат, стадо оздоровлено і поновлено, ведеться цілеспрямована селекційна робота. Нині відпрацьовується технологія виробництва свинини на 50 свиноматках. Вона передбачає повні економічні розрахунки у потребах кормів, принцип годівлі, вирощування. Це вже робота на рівні сучасних вимог. І якщо два роки тому від однієї свиноматки було одержано 2,8 поросяти, то лише за останні 10 місяців ця цифра сягнула вже 23. Є позитивні зрушення і в рослинництві. Врожай зернових становив 25 ц/га, за останні 2 роки — понад 30 ц/га. Висівають нові сорти пшениці, ячменю. Крім того, закладено сортові ділянки. Упродовж цього року, а особливо наступного, господарство матиме власне насіння озимих і ярових культур. І все ж ставка, зроблена на зернові, не виправдала себе, далася взнаки відсутність соціальної політики захисту виробника. Очікуваного прибутку не одержали. Тож СТОВ “Шатурське”, як вітрильник, ловитиме тепер лише ходовий вітер. А це означає, що наступного року повністю буде змінено структуру виробництва зернового господарства. Восени посіяли лише 300 га озимих культур (проти минулорічних 600). Частину ж звільнених земель буде відведено під зернову кукурудзу. Цьогорічний її врожай становив понад 60 ц/га. До стратегічних культур, крім цієї рослини, наступного року додадуться цукрові буряки, соняшник і пивоварний ячмінь, на поставку якого є домовленість із Чернігівським виробничим об’єднанням “Десна”. Віктор Олексійович переконав спеціалістів у необхідності забезпечення тваринництва сіном. І воно вже заготовлене для первісток і родильного відділення. А оскільки в реальних планах господарства — створення племінного ядра великої рогатої худоби з перспективним переростанням у держплемзавод, то на часі і питання розширення посівних площ багаторічних трав. У нинішньому сприятливому році з поля взяли чотири укоси. Це і є високий рівень інтенсивного використання землі. Наступного року всі пасовища у Шатурському будуть окультурені, тваринництво переведено на загінну систему випасання. Тож висновок напрошується сам собою: там, де є співпраця виробника з інвесторами, — є і здобутки. Що ж до компанії “Сінком-Холдинг”, то В. Пабат додає: “Наші інвестиції — це безпосередні фінансові вливання, а саме — у впровадження технологій. Їх складовою є і навчання спеціалістів. Не менш важливо показати людям перспективу, зацікавити нею. А для цього потрібна державна цінова політика підтримки сільгоспвиробника. Вселяє надію позиція Президента нашої країни, який неодноразово наголошував, що в агропромисловому комплексі нас зможуть врятувати тільки високотоварні господарства різної форми власності”. Але для того, вони повинні не просто зберігтись, а й розвиватись. У Шатурському сьогодні працюють школа, дитячий садок, люди регулярно одержують зарплату. А якби ж ще й державна підтримка була, хоча б за рахунок держзамовлень!.. Вікторія Волошка