Прості рішення споконвічних проблем

Які сезонні роботи можна дещо спростити? Огляд останніх ідей пропонує Майк Донован із журналу "Практичні ідеї для ферми" (Practical Farm Ideas).

Захват для тюків

Багато фермерів використовують традиційні захватні пристрої для великих квадратних тюків, але чи справді така відносно легка установка придатна для цієї роботи?
Оператори, які й досі використовують звичайні немодифіковані захвати для транспортування важких вантажів, можуть мати непередбачувані проблеми: викривлення рамної конструкції й самих захватів. Тож саме тому так багато цих пристроїв було підсилено додатковими листками сталі.
Фермер із Херефордшира Чарльз Пул (Charles Poole) не тільки приварив додаткові підсилювальні конструкції до верхньої частини своєї "плоскої вісімки", а й умонтував чимало інших пристосувань. Наприклад, приварив кути вздовж задньої частини всіх зубів у точці, де вони кріпляться, до обертового вала. Додаткове підсилення дає змогу значно знизити ризик скручування захватів. Ще одним удосконаленням є наявність ланцюга вздовж конструкції, що запобігає падінню захоплювальних зубів, коли гідравліку навантажувача вимкнено.

Розумна експлуатація причепа

Мабуть, є сотні (якщо не тисячі) власників причепів подвійного призначення для перевезення худоби, які ніколи не використали свого причепа в якості безбортового, тільки через те, що виникають труднощі під час зняття контейнера для худоби. Фермер із графства Даун (Північна Ірландія) Обри Маккалау (Aubrey McCullough) був повний рішучості максимально ефективно використати свій причіп виробництва Ifor Williams, тож і придумав систему швидкого зняття, що складається лише з короткого кронштейна на задній частині причепа й двох високих опор (супортів) спереду; власний підйомник (домкрат) причепа забезпечує потрібне підняття.
А працює він так.
Маккалау відчіплює причіп, натискає на ручне гальмо й потім відгвинчує болти, які кріплять контейнер для худоби до самого причепа. Потім він скручує натяжний ролик, і передня частина причепа відходить. Після цього фермер іде до задньої частини і встановлює там під контейнером прямокутний брусок 50х25 міліметрів.
Коли задня частина стає в потрібне положення, він повертається до передньої частини причепа й до максимуму піднімає підйомник так, що дерев’яне кріплення може сковзати із двох опор на бічні упори. Коли ці дії завершено, Маккалау піднімає натяжний ролик, щоб контейнер для худоби підтримувався дерев’яним кріпленням спереду й стояв на задній частині. Роботу завершено. Маємо безбортовий (плоский) причіп. Остання порада: механізм підйомника причепа має бути добре змазаний.

Свіжий погляд на списаний комбайн

У перетворенні кормозбиральних комбайнів на самохідні косарки немає нічого нового, бо такі операції здійснювали й здійснюють на машинах усіх марок і габаритів. Можливо, такого плану перетворення в основному характерні для машин виробництва компаній Claas й John Deere.
І все ж одним із незвичайних представників такого технічного переоснащення є комбайн New Holland 1900. Машина, представлена на сторінках нашого журналу, належить Грехему Парксу (Graham Parkes) з Кардигана, переобладнано її було в 1999–2000 роках.
Як і в інших машинах цього типу, основними перевагами є вихідна потужність двигуна 280 к. с.; можливість регулювання швидкості обертання різальної голівки за різної швидкості руху залежно від стану посівів; а також прекрасний огляд з кабіни. Іншим безсумнівним плюсом різального пристрою-1900 є його відносно компактні розміри, що робить косарку неймовірно маневровою на невеликих полях, особливо за врізання в кутах поля.
У цьому разі робота з переобладнання машини складніша, ніж просто від’єднання механізму відрізання й збирання врожаю та прикріплення потрійної косарки Claas. Передній привід має обертатися в правильному напрямку, для цього винахідник передбачив заміну непотрібного циліндра механізму відрізування й допоміжних частин з різними валами й редукторами (коробками передач). Кабіну теж було переміщено на 600 мм і трохи зсунуто донизу. А щоб завершити перехід від комбайна до косарки, на задній частині він поставив додаткову вагу, яка компенсує важку потрійну косарку спереду.

Довге життя кошари

Загін, розміщений поблизу завантаженої траси А40 у Пембрукширі, було збудовано понад 15 років тому, тож він доказ того, що все, зроблене якісно, слугує довго. Є кілька цікавих особливостей, на які варто звернути увагу. Основна конструкція складається з двох головних загонів із з’єднуваними воротами, які відчиняються в обидва боки, й завантажувального загону (loading pen) ліворуч. Завантажувальний загін завширшки з автофургон, що сприяє вільнішому переміщенню рогатої худоби, на відміну від системи воронкового типу. Посередині є вузький прохід для переміщення окремих тварин між загонами.
Стіни складаються з розподільних бар’єрів, які ще й тепер можна придбати по 7–17 фунтів за штуку. Ці бар’єри виставлено досить близько один до одного, щоб тварини не могли просунути між ними своїх голів або ніг, але на достатній відстані, щоб скотарі могли використати ці проміжки як опору для ноги, коли перелазять через бар’єр. Виставляючи огороджувальний бар’єр, є сенс скріплювати секції болтами через оригінальні отвори в конструкції, таким способом можна зберегти недоторканим покриття.

Годівниця з труби

Гнучка, міцна й дешева — що ще потрібно фермерові-скотареві від годівниці для овець або телят? Тревор Маккалау (Trevor McCullough) із графства Даун надає перевагу пластиковим трубам діаметром 160 мм, які коштують менше 10 фунтів/м, а постачають їх завдовжки по три метри. І не забувайте, що кожну триметрову трубу можна розділити навпіл уздовж. Можна також використати трубу діаметром 110 мм, але пан Маккалау вважає, що діаметр 160 мм у даному разі придатний краще. Щоб сконструювати ніжки годівниці, він вирізав вигнуту форму з 50-міліметрового дерев’яного бруска так, щоб годівниця ставала в середині бруса. Замість того, щоб позбутися зайвого шматка деревини напівкруглої форми, він пригвинтив брусок усередині годівниці через пластик, утворивши стінку в її кінці.
Головна перевага таких годівниць у тому, що їх зручно пересувати.

Баласт важливий для апарата поздовжнього різання

Під час керування сінокісним аератором глибина проникнення критична. В цьому разі здаватиметься, що в апарата, показаного на фото, буде мало шансів не просідати в процесі роботи. На аератор виробництва компанії Aerway, що належить Альберту О’Нілу із графства Тирон (Північна Ірландія), покладено спеціальну бетонну плиту, яку можна встановити або зняти тільки за допомогою навантажувача. Насправді плита постійно лежить на апараті,

бо йому завжди потрібний додатковий баласт.

Грейдер, оснащений відвалом

Едвін Арбластер (Edwin Arblaster) з Кармартена дещо по-іншому здійснює профілювання полів. Він не тільки придавлює землю за допомогою ролика, а й вирівнює поле грейдером. Тобто з усіх високих точок поля землю переміщує в низини (колії). Для цього він сам сконструював спеціальний грейдер.
Безумовно, для нього використано чимало металу, зважаючи на наявність головного двотаврового профілю заввишки 400 мм, здатного переміщувати поперед себе значну кількість грунту. Зрозуміло, що немає потреби в жодних додаткових кріпленнях.
Крім того, пан Арбластер використовує грейдер для вирівнювання дороги на фермі. Саме тому він розробив грейдер завширшки 2850 мм, що значно ширший, ніж трактор-тягач.