Побіля столиці

“Пропозиція”, трохи стомившися від далеких мандрів, звернула свою увагу на господарство, яке розташоване зовсім поруч із столицею, у Ворзелі. За лютого морозу (а на дату нашого візиту припав чи не найпрохолодніший день зими), коли навіть інколи відмовлявся працювати й диктофон, життя в українських господарствах не зупиняється: напружена копітка праця триває повсякчас. Втім, директор навчально-дослідного господарства “Ворзель” Микола Лучко, попри заклопотаність повсякденними господарськими справами, люб’язно погодився поспілкуватися з представниками українського журналу з питань агробізнесу. Всіляко посприяла народженню цього матеріалу і завідувач кафедри Національного аграрного університету, куратор господарства з кормовиробництва, Людмила Єрмакова. Не можна сказати, що ворзельське господарство належить до лідерів українського чи навіть регіонального — київського агробізнесу. Звичайнісінька вітчизняна агрофірма, яких в Україні — тисячі. Втім, мабуть, споживачі українського інформаційного продукту трохи стомилися від переможних реляцій кращих із кращих. І, звісно, цікаво дізнатися, як виживають за економічної скрути ті, хто зовсім нещодавно ще був у трясовині боргів і не міг відкараскатися від гнітючої безвиході. “Сіно готують тут надзвичайно високої якості, удосконалюють генетичний потенціал і приділяють увагу наявності кормової бази, — зазначає Людмила Єрмакова. — Тому сіна тут достатньо. Почасти реалізовують сіно господарствам, які в цьому районі не мають кормів. Нині це суто поліське господарство (піщані грунти) має достатньо і належної якості кормів”. “Цьогорік (мається на увазі 2002-й. — О. Р.) заготували 365 т сіна, — вступає в бесіду Микола Лучко. — Це за умовного поголів’я 315 голів (а назагал маємо 430), у т. ч. корів м’ясного напряму 40 і молочного — 130. Ми в змозі забезпечити належну годівлю, маємо високу продуктивність, а молоко нині — це “жива” копійка. Як такий Держплемзавод було створено у 1960 році, коли було завезено 12 маток із Канади та 28 із провінції Абердин у Шотландії. Два роки тому ми підтвердили статус державного племінного заводу. Ця ферма, на якій ми наразі перебуваємо, планувалася у 80-х рр. як науково-виробнича молочно-товарна ферма. У планах було запустити сім виробничих корпусів по 200 голів кожен, газову котельню, м’ясний цех, ветлабораторію і ветлікарню. Втім, з огляду на те, що СРСР перестав існувати в 90-х рр., фінансування, яке було передбачене з Москви, припинене. Було введено лише три корпуси. Недофінансовано на радянські кошти 780 тис. карбованців (за нинішніми грошима близько 2,5 млн грн). Решту потужностей почали освоювати самотужки. Втім, зробити це за один-два роки ми не спромоглися і спланували передати деякі комплекси в оренду. Таким орендатором в нас виступив 1-й київський молокозавод, який взяв котельню, недобудований м’ясний цех і переобладнав його під виробництво згущеного молока. Наша співпраця з киянами триває з 1997 року. Практично все молоко, яке ми надоюємо на території ферми, здаємо туди на переробку. Якість нашого молока дуже висока. Окремі партії “згущенки” роблять лише з нашого молока. Стадо в нас чисте, захворювань на туберкульоз, лейкоз або на якісь інфекційні хвороби немає. Маємо на меті поставити лінію і виготовляти молоко для дитячого харчування. На поліських землях науково-виробнича ферма-лабораторія на 1200 голів — це, звісно, утопія. Утримати це все на 900 га всієї землі (в т. ч. лише 500 га ріллі) — доволі оманлива ідея. Нині ми вийшли на оптимальну кількість поголів’я, яку ми можемо прогодувати”. Ворзельські пейзажі прикрашає тепличний комплекс. Щоправда взимку він має дещо “сонний” вигляд. “Так, у нас є ще тепличний комплекс, який використовуємо навесні-влітку, — розповідає пан Лучко. — Ми співпрацюємо з Тираспольським сільськогосподарським інститутом (Молдова). Беремо там вихідні форми батька/матері. Реалізуємо потім огірок Родничок F1. Це насіння вже знають по всій Україні. Природно, ми не в змозі забезпечити всіх. Раніше працювали через посередників. Упродовж двох останніх років працюємо самотужки. Мінімальна ціна реалізації становить $50/кг цього насіння. Це дало можливість торік на наших землях зібрати врожай, який не одержувало дослідне господарство впродовж останніх 25–30 років”. Нашу розмову повсякчас переривають підлеглі пана Миколи. Безліч питань потребують щонайнагальнішого розв’язання. Паузу заповнюємо діалогом з пані Людмилою. “На ворзельських землях фактично грунти бідні, — наголошує вона. — Жито тут давало раніше непогані врожаї. Після того, як виникли проблеми з внесенням добрив, потенціал продуктивності відчутно знизився. Наразі тут дуже добре використані місцеві чинники”. Микола Васильович відновив роль сидератних культур. Крім того, велику увагу приділяють тут вивченню сортових особливостей. Аж ось до нас знову приєднується директор господарства. “Які ж основні показники роботи підприємства? Чи є, власне, чим пишатися у цифровому вимірі?” — цікавимося. “Маємо загальної площі 900 га, орної — 500, сільськогосподарських угідь — 745 га, — розповідає пан Микола. — Вирощуємо жито, ріпак, картоплю, овочі відкритого і закритого грунту, кукурудзу, спробуємо займатися пелюшкою. Середня зарплата по господарству у 2002 році становила 275 гривень. Можу сказати, що середня зарплата доярок становить 400 грн. У 2002 році змогли виплатити людям 270 тис. заробітної плати, зменшити заборгованість порівняно з минулими роками. Отже, без шматка хліба ніхто не залишився. Якщо людина опинилася в скрутному становищі, ми все ж таки маємо допомогти, знайти якусь копійку. Втім плекаємо надію, що все ж таки часи зміняться, і людську працю в аграрному секторі оцінюватимуть на рівні провідних галузей економіки як за рівнем заробітної плати, так і за рівнем соціального забезпечення. У 2001 році вийшли на прибутки 20 тис. грн. Це, зауважу, при тому, що до того часу господарство було збитковим. Зокрема, 1995 рік ми починали із загальними збитками 620 тис. грн. У 2002 році десь приблизно вийшли на нулі. Звісно, дуже болючого удару зазнали ми внаслідок зниження цін на сільгосппродукцію та зростання цін на енергоносії. Проте ми не полишаємо надії на краще. Сподіваємося поліпшити якість нашої продукції, збільшити обсяги виробництва, знайти нових партнерів”.***
Власне, вірою у краще живуть нині багато керівників українських сільгосппідприємств. У Ворзелі ця віра не сліпа. Вона грунтується на професіоналізмі, працьовитості та кмітливості сільських трударів. Що ж, долаймо труднощі! Олексій Рижков