Куди селянинові подітися? Полтавські відповіді

6 серпня у Хоролі Полтавської області відбувся семінар, у центрі уваги якого були дві найприбутковіші культури — соняшник і кукурудза. Принаймні, такими вони стали для сільськогосподарського виробничого кооперативу “Вишняківський” після реалізації разом із ЗАТ “Радосинь” інвестиційного проекту щодо вирощування цих культур. Крім двох названих підприємств, участь в організації семінару взяли також Полтавська облдержадміністрація та швейцарська компанія “Сингента”, а його учасниками стали керівники і спеціалісти сільгосппідприємств Полтавщини. В Україні новітніх часів дуже полюбляють згадувати про часи дещо віддаленіші, коли, мовляв, ми годували пів-Європи. Ці згадки стали вже одним з наших новоявлених міфів, який хоч і не є документальним свідченням, проте поживу для національної гідності, для економіко-фолософських та історико-риторичних міркувань дає. Отож ще років два–три тому про Україну як колишню житницю Європи говорили здебільшого із сумом і жалем: усе створене за колгоспного ладу котилося шкереберть, виробничі показники стрімко падали, країна постала перед необхідністю зовнішніх закупок продовольчого зерна. Проте в останні два роки ситуація кардинально змінилася: завдяки двом сорокамільйонним урожаям, уряд тепер проголошує небувалі зерноекспортні амбіції, тобто розмови про пів-Європи знову стають актуальними, але вже у дещо іншому, мажорнішому звучанні. Але повернімося з Європ до наших реалій. Основна маса рядових господарств, що животіють під пресом безгрошів’я, технологічного занепаду, відсутності стабільних ринків збуту, поки що розділити урядових радощів з приводу високих валових зборів зерна не можуть. З господарства Все вимальовується інакше: зібрав менше — продаси дорожче, зібрав більше — продаси дешевше, а фінансовий результат — майже той самий. Як і всюди по Україні, тут, на Полтавщині, селяни продовжують сподіватися на ефективнішу державну підтримку аграрної галузі (тим більше, що про європейський аграрний протекціонізм усі вже начулися). Однак з трибуни семінару ці сподівання були розвіяні: спеціаліст Комісії з аграрної політики при Президентові України Ольга Коваленко повідомила, що в Україні, з її чорноземами й аграрними традиціями, широкомасштабної дотаційної практики на кшталт західноєвропейської бути не може. Куди ж тепер бідному селянинові подітися? Власне, відповідь на це запитання лежала на поверхні: на землях СВК “Вишняківський” достигали соняшник і кукурудза, які обіцяли дати пристойний урожай. Тому на семінарі у Хоролі було констатовано досить банальні істини: не манна небесна, а високопродуктивні гібриди сільгоспкультур, сучасні технології їх вирощування, добра воля і взаємна економічна зацікавленість партнерів, підтримка районної та обласної влади, порядність у стосунках і чітке виконання договірних зобов’язань — ось ті основи, на які слід спертися товаровиробникові у цей нелегкий час. СВК “Вишняківський” став на цей шлях минулої весни. Разом із київською фірмою “Радосинь” господарство розгорнуло виробничу програму, базовану на використанні насіння і технологій компанії “Сингента”. Спроба була ускладнена відсутністю належної техніки, дещо запізнілим початком сівби і слабенькою підготовкою площ, проте результат виявився позитивним. Ось що розповів про господарство і про співробітництво з новим партнером — ЗАТ “Радосинь” — голова СВК “Вишняківський” Віталій Дорош: “За кращих часів господарство займалося переважно тваринництвом — виробництвом яловичини. Тоді утримували до 7 тисяч голів ВРХ, а річна реалізація м’яса досягала 2,5 тис. т. Згодом ми змушені були відмовитися від даної галузі і спрямувати свої зусилля переважно на рослинництво. Було дуже важко, але цього року за допомогою обласної держадміністрації ми знайшли інвестора. Це була фірма “Радосинь” з Києва, яка погодилася вкласти гроші у сільськогосподарське виробництво. Ми боялися, що це партнер одноразовий, але в ході спілкування зрозуміли: керівництво фірми думає не лише про своє майбутнє, а й про майбутнє України. Погодилися на умови “Радосині” і нині про це не шкодуємо. Разом засіяли 162 га соняшнику і 237 га кукурудзи. Думаю, будемо тепер у виграші. Я вважаю, що на перспективу, як би там не було, що б там не підказували наші дідівські методи, робити все треба на науковій основі — тоді лише буде належна віддача. Одержаний цього року прибуток пустимо передусім на погашення боргів із заробітної плати. А наступного року разом з “Радосинню” плануємо засіяти 400 га кукурудзи і 300 га соняшнику. У перспективі ж, сподіваюся, розширення виробництва у господарстві відбуватиметься за рахунок збільшення урожаїв і підвищення якості нашої продукції”. Керівник фірми-інвестора Микола Гевелюк також дав позитивні відгуки щодо нового партнерства: “Разом із сільгосппідприємствами і швейцарською фірмою ми цього року вирощували сільгоспкультури на 2,5 тис. га, а наступного року плануємо збільшити посіви до 5 тис. га. Господарств-партнерів у нас нині вісім — у Чернігівській і Полтавській областях, проте згодом їх коло розширюватиметься. Працюємо з ними на підставі договорів про спільну діяльність, які укладаємо мінімум років на п’ять. Нашими партнерами здебільшого є господарства, які поки що нетвердо стоять на ногах, у яких проблеми з фінансуванням, які не мають змоги сіяти нормальним насінням, застосовувати засоби захисту рослин, вносити необхідну кількість добрив. Ми підставляємо їм плече і разом виходимо з цієї фінансової скрути. За результатами роботи розраховуємося таким чином: хто скільки вклав, у такій самій пропорції повинен і забрати. І на сьогоднішньому семінарі чітко було показано, що навіть з нашою старою технікою, але з сучасними насінням, гербіцидами, фунгіцидами, організаційними підходами можна досягати гарних результатів. Наступного року будемо розширювати перелік вирощуваних культур. Зокрема, сіятимемо горох, пивоварний ячмінь, і оскільки ми вже хочемо додержувати технологій, то треба витримувати сівозміну; тому сіятимемо і пшеницю, і решту культур, які мають попит і з якими можна отримати прибуток. Згодом, крім рослинництва, плануємо зайнятися і переробкою: йдеться про виробництво комбікорму тощо”. Особливою темою у Хоролі звучав цьогорічний успіх Полтавщини у виробництві зерна. Скориставшись присутністю на семінарі першого заступника голови Полтавської облдержадміністрації Володимира Данченка, “Пропозиція” поставила йому кілька запитань. — Володимире Григоровичу, нинішнього року Полтавщина зібрала ранніх зернових 2,4 млн т, а з урахуванням пізніх і кукурудзи — націлилася на 3 млн т. Чи знайдуть товаровиробники збут на таку кількість продукції? Що буде з цінами? — Вважаю, що врожай, одержаний в області, не такий, щоб викликати тривогу. Справді, нинішнього року ціни нижчі, але вони зумовлені попитом і пропозицією. І вони не стають такою проблемою, щоб сказати, що, виростивши зерно, господарство є збитковим. Ні, прибуток воно має, і зерно сьогодні вирощувати вигідно. Тому що собівартість продукції коливається в межах 120–130 грн/т, а на ринку ціна вдвічі більша. Тож навіть за нижчих ринкових цін економіка працює на товаровиробника. І нічого страшного в тому, що область виростила 3 млн т зерна, немає, — ми навіть збільшуємо площі під зерновими. Підемо на те, щоб частину валу зерна отримувати ранніми, частину — круп’яними, а решту, яка займатиме велику питому вагу, — кукурудзою. Чому нею? Тому що спектр використання кукурудзи набагато ширший, і ціна набагато вища, і врожайність. Маючи великий клин цієї культури, ми нівелюємо той спад, який стався нині у зерновому господарстві. Отже, ми говоримо про тримільйонний урожай з тієї лише позиції, що повинна бути відправна точка, від якої треба будувати економіку наших господарств. Адже якщо врожайність пшениці у господарстві становить 11 ц/га, то, даруйте, про яку економіку можна говорити?! — За підрахунками економістів, нинішнього року аграрна галузь одержить від виробництва зерна такі самі прибутки, як і два роки тому, коли врожай був низький, а ціни високі. То чи варто докладати надзусиль і вирощувати більше продукції, щоб одержати той самий економічний результат? — Явище це тимчасове, тому що сьогодні немає стабільності. Коли почалося реформування АПК, тоді взагалі казали: не буде, не посіють, не зберуть... Але вийшло-то не так. Коли з’явився господар, почав ефективно працювати на своїй землі — з’явився і врожай. Продукції на ринку побільшало на стільки, що навіть ніхто й не очікував. Тому ми й спостерігаємо нині падіння цін. Але якщо все буде відпрацьовано і такі врожаї ми одержуватимемо постійно, тоді проблем ніяких не буде. Ціни знівелюються, і виробники знатимуть, що, працюючи і маючи такий ось урожай, вони стабільно матимуть свій прибуток. Ми не збираємося вирощувати 5–8 млн т — такої потреби немає. Проте треба ж від чогось відходити. Тому ми повинні спочатку мати стабільний урожай, а потім уже формувати й ціну. — Господарства Полтавщини прагнуть вирощувати зернову кукурудзу, а кукурудза — це, передусім, корми для тваринництва. У якому стані нині в області тваринницька галузь? — Тваринництво у нас є, але його мало. Ми дуже різко знизили поголів’я худоби. І ось сьогодні для відновлення поголів’я потрібні корми. А кукурудза у комбікормовій промисловості, у кормовиробництві посідає одне з чільних місць. Так у світі всюди, тому і ми акцентуємо увагу на цій культурі. — Як обласна адміністрація ставиться до вивезення зерна за межі Полтавської області, і, зокрема, на експорт? — Що зерно вивозиться — це нормально. Воно повинно мати свій рух і потрапляти за межі області, але треба не забувати про те, що в області повинна стабільно бути необхідна кількість зерна для продовольчого забезпечення свого регіону. Уже були такі часи, коли на Полтавщину зерно завозилося, бо не було з чого спекти хліба. Тому сьогодні ми чітко слідкуємо, якими є регіональні ресурси, де вони сконцентровані. Кожен район нині заготовляє певну кількість, бо його керівництво відповідає, згідно із законом , за формування місцевих ресурсів. Крім того, нині необхідно розраховуватися за паї, по зарплаті, за взяті господарствами кредити — і це не повний перелік. А для розрахунків потрібна продукція. Не слід нам забувати і про те, що за такої врожайності наші люди повинні відчувати: хліб дешевшає. І тоді вони зрозуміють, що Полтавщина була, є і залишається житницею держави. — Які механізми використовує обласна влада для регулювання торгівлі зерном? — Механізм простий: є продавець і є покупець. І якщо ціна одного й другого влаштовує, то питання таким чином вирішується. Ми в цей механізм не втручаємося. Втручаємося лише в те, щоб регіональні і обласні ресурси були заготовлені. А решта — там усе регулює ринок. Щоправда, не всі ще керівники господарств готові до цієї системи. Іноді вони, швидко продавши зерно, втрачають порівняно з тим, якби продали його пізніше, за зовсім іншою ціною. Ми постійно тримаємо у газеті “Село Полтавське” рубрику, де публікуємо біржові ціни, і люди бачать, до чого їм прагнути і як торгувати. — Нині існує багато фірм, які, так само, як сьогодні “Сингента” і “Радосинь”, можуть розповісти багато цікавого про свої технології. На Вашу думку, яким чином сільгоспвиробники мають вибирати з цієї пропозиції? — Сільгоспвиробникові додасть упевненості лише можливість побачити і одне, і друге, й третє. Наші науково-дослідна станція, науково-дослідні господарства також усе це демонструють. А чому ми сьогодні показуємо ці фірми? Тому що вони приїхали до нас у район, найшли з господарством взаємовигідні стосунки і працюють. Тут їм конкретна робота: є земля — сій, лише б це було на користь і фірми, і області.