Чо­го вар­тий до­говір

Не­що­дав­но в жур­налі «Про­по­зиція», № 3, в цій самій ру­б­риці ми по­да­ли стат­тю «Аг­робізнес на чес­но­му слові», в якій мо­ва йшла про од­но­го із керівників гос­по­дар­ст­ва, ко­т­рий, не оз­най­о­мив­шись з умо­ва­ми до­го­во­ру, підпи­сав собі «ви­рок», прирікши на «кре­дит­не раб­ст­во». Як­що про­аналізу­ва­ти ту стат­тю, мож­на зро­би­ти та­кий ко­рот­кий вис­но­вок: хо­ча б чи­тай­те те, що підпи­суєте.

Г. Жолобецький
g.zholobetskiy@univest-media.com
Про­те до­сить ча­с­то навіть «відшліфо­ва­ний», зда­ва­ло­ся б, до­б­ре про­ду­ма­ний та ре­тель­но ви­чи­та­ний і підпи­са­ний дво­с­то­ронній до­говір мо­же аб­со­лют­но не ма­ти ніякої юри­дич­ної си­ли. Са­ме про підступні хи­т­рощі «па­пе­ро­вих па­с­ток» і йти­меть­ся ниж­че.
Один із керівників гос­по­дарств півден­но­го регіону вже близь­ко п’яти років по різних інстанціях шу­кає прав­ди та, на жаль, ніяк не мо­же її знай­ти й досі. Мож­ли­во, ви за­да­с­те­ся пи­тан­ням: так, мо­же, не там її шу­кає?..
Про Ми­ко­лу Фе­до­ро­ви­ча — так бу­де­мо на­зи­ва­ти на­шо­го співроз­мов­ни­ка — як відо­мо­го та успішно­го керівни­ка не ли­ше в рай­оні, а й навіть на більшій те­ри­торії об­ласті хо­дять ли­ше по­зи­тивні відгу­ки, мов­ляв, завжди по­ре­ко­мен­дує, навіть підтри­має, чим змо­же — до­по­мо­же. Се­к­рет йо­го успіху — постійне впро­ва­д­жен­ня ос­танніх тех­но­логічних роз­ро­бок (чи то пре­па­ра­ти за­хи­с­ту, чи то нові гібри­ди) в аг­ро­ви­роб­ництво. Йо­го шлях до керівни­ка гос­по­дар­ст­ва про­кла­дав­ся 15 років: сам за фа­хом аг­ро­ном, до цьо­го де­сять років пра­цю­вав у дер­жав­но­му гос­по­дарстві. Після йо­го роз­па­ю­ван­ня взяв під свою відповідальність 3 тис. га землі, яку об­роб­ляє по сьо­годні. Та­кож у гос­по­дарстві роз­ви­не­не тва­рин­ництво, зо­к­ре­ма ВРХ — близь­ко 600 голів дійно­го ста­да, а ще сви­но­комп­лекс на 2 тис. голів.
Будь-які тех­но­логічні інно­вації керівник гос­по­дар­ст­ва впро­ва­д­жує осо­би­с­то, після відвідан­ня спеціалізо­ва­них семінарів. Так, зо­к­ре­ма, го­ло­вний інже­нер гос­по­дар­ст­ва ка­же, що із будь-якої кон­фе­ренції чи семіна­ру Ми­ко­ла Фе­до­ро­вич ви­хо­дить із безліччю спи­са­них ар­кушів, а в пе­ребігу за­хо­ду за­дає спіке­рам ку­пу важ­ли­вих для ньо­го за­пи­тань. Тоб­то ко­жен на­ступ­ний крок у мо­дернізації ви­роб­ництва чітко об­грун­то­вується та ре­тель­но зва­жується ним осо­би­с­то.
   
«Про­по­зиція»: Ми­ко­ло Фе­до­ро­ви­чу, мо­же­те роз­повісти де­тальніше про Ваші умо­ви гос­по­да­рю­ван­ня та до­сяг­нен­ня в аг­робізнесі?   
— Так, на­ше гос­по­дар­ст­во розміще­не у зоні Півден­но­го Сте­пу, тож самі уяв­ляєте, що умо­ви тут для ви­ро­щу­ван­ня с.-г. куль­тур скла­да­ють­ся не зовсім спри­ят­ли­во. На площі близь­ко 3 тис. га ми ви­ро­щуємо со­няш­ник — 800 га, озимі зер­нові куль­ту­ри (пше­ни­ця та ячмінь) — 900, ози­мий ріпак — 300, ку­ку­руд­зу на зер­но — 600 га, на решті площі висіваємо ку­ку­руд­зу на си­лос, різні од­но та ба­га­торічні кор­мові тра­ви для за­без­пе­чен­ня по­треб тва­рин­ництва. По­при те, що ми відно­си­мось до зо­ни ек­с­т­ре­маль­но­го кліма­ту (ад­же як­що за рік тут ви­па­дає всьо­го 300 мм опадів, то такі умо­ви гос­по­да­рю­ван­ня на­зи­ва­ють­ся са­ме ек­с­т­ре­маль­ни­ми, а не ри­зи­ко­ва­ни­ми), за ос­танні три ро­ки от­ри­муємо ози­мої пше­ниці 5,5–6 т/га, ози­мо­го яч­ме­ню — близь­ко 5 т, ку­ку­руд­зи — 6–6,5, со­няш­ни­ку — 3,8, ози­мо­го ріпа­ку — близь­ко 3,5 т/га.
 Прав­да, по­годні умо­ви торішньої осені скла­ли­ся вкрай не­спри­ят­ли­ви­ми для от­ри­ман­ня сходів та по­даль­шо­го рос­ту і роз­вит­ку в осінній період ози­мо­го ріпа­ку. Гу­с­то­та сто­ян­ня рос­лин на полі ста­но­ви­ла, щоб не по­ми­ли­ти­ся, 5 шт./га, то­му то­горічну пло­щу, на якій висіва­ли ози­мий ріпак, на­весні ми пе­ресіяли со­няш­ни­ком. Так, для порівнян­ня: гос­по­дар­ст­ва, землі яких розміщені по­руч (а пе­ре­важ­но це дрібні фер­ме­ри), от­ри­му­ють уро­жай на по­ря­док ниж­чий — при­близ­но на 25–30%. То­му тільки-но ми виїжджаємо на по­ле — чи то про­сто ог­ля­ну­ти посіви, чи пра­цю­ва­ти яко­юсь технікою — сусідські фер­ме­ри відра­зу з’їжджа­ють­ся та цікав­лять­ся, що в кон­крет­но­му ви­пад­ку ми ро­би­мо. Та­ким чи­ном пе­рей­ма­ють досвід, ад­же більшість із них не ма­ють відповідної спеціаль­ності, про­те хо­чуть ма­ти хоч не­ве­ли­кий, але влас­ний аг­робізнес і, звісно, при­бут­ко­вий.   

«Про­по­зиція»: От Ви ска­за­ли, що торік че­рез не­до­стат­ню кількість во­ло­ги в літньо-осінній період насіння ози­мо­го ріпа­ку, під який бу­ло відповідно підго­тов­ле­но грунт і т. ін., — не зійшло. Ви­хо­дить, що су­часні тех­но­логії, на які Ви роз­ра­хо­ву­ва­ли, «не вря­ту­ва­ли» Вам «ріпа­ко­во­го при­бут­ку», на який очіку­ва­ли у по­точ­но­му році?   
— Ро­зумієте, навіть най­су­часніші тех­но­логічні роз­роб­ки, як по­ка­зує прак­ти­ка, не завжди вирішу­ють про­бле­му ано­малій: по­су­ха, спе­ка, по­ни­жені тем­пе­ра­ту­ри то­що. То­му, ко­ли те­бе са­ма при­ро­да поз­бав­ляє вро­жаю будь-якої куль­ту­ри, до цьо­го ста­виш­ся як до не­ке­ро­ва­но­го фак­то­ра — так, не­мов це во­ля Бо­жа, і му­сиш із цим спокійно зми­ри­ти­ся. Ад­же ми собі як спеціалістам не мо­же­мо дорікну­ти: ніби ж і якісно підго­ту­ва­ли грунт, і вне­сли до­б­ри­ва, і пра­виль­но висіяли насіння… але як­що не бу­ло до­щу — тут уже нічо­го не вдієш. А от ко­ли те­бе «ки­да­ють» спеціалісти інших ком­паній, різні ди­лерські пред­став­ни­ки, дис­три­бу­то­ри, то ви му­си­те якось із цим бо­ро­ти­ся, щоб хоч яко­юсь мірою «про­вчи­ти», хо­ча во­ни й ма­ють до­сить по­туж­ну юри­дич­ну підтрим­ку.

«Про­по­зиція»: На­пев­не, у Вас уже є і гіркий досвід «на­би­ван­ня гуль», і «бо­роть­би за спра­вед­ливість»? Мо­же, поділи­тесь із на­ши­ми чи­та­ча­ми?   
— Це ста­ло­ся п’ять років то­му. Ду­же гли­бо­ко не тор­ка­ти­мусь за­раз суті про­б­­ле­ми, ска­жу лиш, що во­на справді ма­ла місце. І пев­ним чи­ном я її ча­ст­ко­во розв’язав. Ще тоді на­ше гос­по­дар­ст­во до­сить інтен­сив­но на­ро­щу­ва­ло свою ма­теріаль­ну ба­зу — ми пла­ну­ва­ли за­ку­пи­ти но­ву техніку для ефек­тивнішо­го гос­по­да­рю­ван­ня. Тож після за­вер­шен­ня жнив нам, як і всім без ви­нят­ку гос­по­дар­ст­вам, потрібна «свіжа копійка». Для то­го, аби її от­ри­ма­ти, пра­цю­ва­ли за зви­чай­ною схе­мою: з однією зер­но­т­рей­дерсь­кою ком­панією ук­ла­ли дво­с­то­ронній до­говір про те, що ми по­ста­чаємо їм зер­но ози­мої пше­ниці 2-го кла­су у кількості 700 т за відповідною ціною, а во­ни по­винні бу­ли про­ве­с­ти оп­ла­ту про­тя­гом трьох ро­бо­чих днів у сумі тро­хи більше 1 млн грн. Про­хо­дить виз­на­че­ний час, а нам на ра­ху­нок ко­ш­ти ніхто не пе­ре­ра­хо­ву­вав. Про­тя­гом міся­ця ми ве­ли пе­ре­мо­ви­ни із керівництвом еле­ва­то­ра про по­вер­нен­ня на­шо­го то­ва­ру, тоб­то зер­на у кількості 700 т, або ж ви­ма­га­ли за ньо­го роз­ра­ху­ва­ти­ся згідно із умо­ва­ми до­го­во­ру. Відповідь з їхньо­го бо­ку зву­ча­ла про­сто: ва­шо­го зер­на у нас не­має, то­му гроші вам не за­пла­ти­мо. Бук­валь­но че­рез два місяці ми на зер­но­т­рей­де­ра по­да­ли по­зов до су­ду, най­няв­ши кваліфіко­ва­но­го ад­во­ка­та. Спра­ва тя­гла­ся тро­хи більше ро­ку.                       
«Про­по­зиція»: Зре­ш­тою суд та­ки виніс рішен­ня на Ва­шу ко­ристь, ад­же у Вас був до­говір
про співпра­цю?
— Так, до­говір був, але рішен­ня су­ду бу­ло не на мою ко­ристь — це по-пер­ше. А по-дру­ге, як Ви га­даєте, яким са­ме во­но бу­ло?
 
«Про­по­зиція»: ???
— Рішен­ня бу­ло та­ким: Вам не­вигідно зай­ма­ти­ся та­кою спра­вою, оскільки Ви бе­зо­плат­но пе­ре­даєте то­вар. Як­що чес­но, ска­за­ти, що я ото­ропів від та­ко­го рішен­ня — не ска­за­ти нічо­го. Я був про­сто при­го­лом­ше­ний та­кою відвер­то на­хаб­ною без­глуздістю і без­карністю. І до гли­би­ни душі обу­ре­ний: де ж шу­ка­ти прав­ду, як­що
не в суді?!
       
«Про­по­зиція»: І які бу­ли Ваші по­дальші дії?        
— Оскільки в ок­рузі ми, аг­ро­ви­роб­ни­ки чи дрібні фер­ме­ри, до­б­ре знаємо один од­но­го, то си­ту­ацію, яка тра­пи­ла­ся зі мною, з до­по­мо­гою знай­о­мих ко­лег ми «по­пу­ля­ри­зу­ва­ли» в мас­штабі на чо­ти­ри при­леглі рай­о­ни. «Уза­ко­не­не» злодійство на­бу­ло ши­ро­ко­го роз­го­ло­су. Бук­валь­но на­ступ­но­го ро­ку як знак моєї підтрим­ки близь­ко 80% до­вко­лишніх аг­ро­ви­роб­ників при­пи­ни­ли по­став­ку на цей еле­ва­тор своєї ви­ро­ще­ної про­дукції. Ре­зуль­тат та­кої солідар­ності — вже чет­вер­тий рік поспіль на цьо­му пе­ре­ва­лоч­но­му еле­ва­торі, об­раз­но ка­жу­чи, «пра­цю­ють» ли­ше керівник філії з охо­рон­цем, а 90% пер­со­на­лу бу­ло звільне­но че­рез малі об’єми по­ста­вок про­дукції. Торік керівництво спро­бу­ва­ло по­но­ви­ти співпра­цю зі мною. У відповідь я по­ста­вив свою умо­ву: віддай­те мої ко­ш­ти — тоді ма­ти­ме­мо мож­ливість ак­тивізу­ва­ти на­шу співпра­цю. Зно­ву ж та­ки во­ни мені відповіли не­офіційно — мов­ляв, ро­зумієте, Ми­ко­ло Фе­до­ро­ви­чу, для то­го, аби ви­г­ра­ти суд, ми за­пла­ти­ли більше коштів, аніж винні Вам, то­му нам не­вигідно ви­т­ра­ча­ти­ся зно­ву…    
На­ве­де­на си­ту­ація — не єди­ний при­крий при­клад. Так, у 2013-му ми пла­ну­ва­ли за­ку­пи­ти у од­них ди­лерів (пред­став­ництво у півден­но­му регіоні), які про­да­ва­ли техніку, зер­но­ву сівал­ку аме­ри­кансь­ко­го ви­роб­ництва. За вікном не­мов і XXI ст., але, як не див­но, інже­не­ри чи кон­ст­рук­то­ри, на­при­клад, роб­лять технічні по­мил­ки досі. Навіть аме­ри­канські. Так, од­на із сіва­лок, якою ми заціка­ви­лись, має суттєвий не­долік, а са­ме: під час висіван­ня зер­но­вих куль­тур міне­ральні до­б­ри­ва, які вно­сять­ся ра­зом із висівом, на 1,5–2 см за­ля­га­ють у грунті ви­ще від зер­ни­ни. Як пра­ви­ло, під час висіву вно­сять фо­с­форні до­б­ри­ва, а фо­с­фор за­зви­чай не­ру­хо­мий у грунті. От скажіть: на ко­го роз­ра­хо­ва­на та­ка сівал­ка? Тож ми по­про­си­ли, щоб її для нас пе­ре­ро­би­ли «по-людсь­ки» на за­воді ви­роб­ни­ка. Всі до­ку­мен­ти офор­ми­ли як спец­за­мов­лен­ня. Згідно з умо­ва­ми до­го­во­ру ми про­пла­ти­ли аванс у розмірі 30% вар­тості сівал­ки, ре­ш­ту су­ми по­винні бу­ли за­пла­ти­ти, ко­ли її після вдо­с­ко­на­лен­ня бу­де до­став­ле­но нам у гос­по­дар­ст­во. У будь-яко­му разі, за сло­ва­ми ме­не­д­же­ра, на­ша сівал­ка в Ук­раїну бу­ла по­став­ле­на вчас­но із за­во­ду-ви­роб­ни­ка в Ук­раїну.
Осо­би­с­то я сво­го «прид­бан­ня» не ба­чив, але повірив сло­вам-завірян­ням ди­лерсь­ко­го пред­став­ни­ка. І, по­кла­да­ю­чись на ав­то­ри­тетність серй­оз­но­го ди­ле­ра, спокійно очіку­вав сівал­ку в се­бе у гос­по­дарстві. Але че­рез па­ру днів ви­я­ви­ло­ся, що на­шу сівал­ку, ви­го­тов­ле­ну по спец­за­мов­лен­ню, терміно­во… про­да­ли в інше гос­по­дар­ст­во. Я по­про­сив, щоб мені по­вер­ну­ли за­пла­че­ний аванс або ви­го­то­ви­ли но­ву сівал­ку. Пред­став­ник ком­панії на моє про­хан­ня ска­зав, що но­ву сівал­ку ви­го­тов­ля­ти не бу­дуть, так са­мо як і аванс теж по­вер­та­ти не зби­ра­ють­ся. Я йо­му дов­го по­яс­ню­вав, що так ро­би­ти не вар­то, але він відповів, мов­ляв, «у нас такі пра­ви­ла». Тоді я, ма­ю­чи досвід подібно­го не­до­б­ро­совісно­го співробітництва і су­до­вих «по­невірянь», вирішив не по­да­ва­ти на них по­зов до су­ду, а «гра­ти» за своїми пра­ви­ла­ми, як у по­пе­редній си­ту­ації.
 У ре­зуль­таті у 2014 р. та пер­шій по­ло­ви­ні 2015-го в об­ласті ніхто не виз­нає та не ку­пує техніку у на­ших ко­лишніх «парт­нерів». Не­що­дав­но ме­не­д­жер, який так «вигідно» про­дав мені сівал­ку, те­ле­фо­ну­вав мені і про­сив, щоб я у ньо­го хоч щось прид­бав, а то у них вза­галі нічо­го не про­дається. На що я чем­но так відповів, що ра­до зустріну йо­го в се­бе із ти­ми моїми ко­ш­та­ми, тоді й бу­де­мо ве­с­ти роз­мо­ву про даль­шу співпра­цю, тим більше, що я й справді пла­ную де­що прид­ба­ти із техніки. А він мені зно­ву по­яс­ню­вав, що у них «такі пра­ви­ла» і нічо­го не мож­на по­вер­ну­ти...   
Та­ким чи­ном фер­ме­ри у на­шо­му регіоні вста­нов­лю­ють «свої пра­ви­ла» на нашій землі, да­ю­чи зро­зуміти ділкам, ла­сим до хи­т­рих обо­ру­док: «ки­неш» на мільйон — втра­тиш більше, бо поз­бу­деш­ся не ли­ше фак­тич­них клієнтів, але й по­тенційних. Не­чес­ний
бізнес — це швидкі ба­риші, але й ту­пи­ко­ва пер­спек­ти­ва.