Через терни — до ЄС

Господарство пана Лєшка Свєрчка
Пан Свєрчок разом із дружиною господарює вже сім років. Їхнє господарство розкинулося на місці колишньої німецької садиби. Тут навіть лишилися капітальні будівлі з тих часів, їх тепер використовують для зберігання продукції. Всього в господарстві 560 га сільгоспугідь, з яких 60 га — зелені угіддя, решта — рілля. На 230 га сіють пшеницю, 170 га — під ріпаком, 55 — зелений горошок, 20 — цукрові буряки, 35 га — кукурудза на силос. На початку серпня, коли ми гостювали у фермерів, вони прогнозували не дуже високі врожаї через сильну посуху. Але пшениці зібрали 10 т/га, ріпаку — 5,5 т/га. Щодо сортового складу, то тут використовують продовольчі сорти високого гатунку — як польські, так і німецькі. Що ж до якості пшениці, то її в Польщі визначають за кількістю клейковини, білка, за числом падіння та вологістю. Якщо ці параметри перенести на класи, якими ми користуємося в Україні для визначення якості пшениці, то збіжжя третього класу в Польщі коштує близько 300 грн у період після збирання. Але, зазвичай, фермери чекають на вищу ціну, а поки що очищують, досушують і закладають зерно на зберігання. Пан Лєшек скористався програмою допомоги ЄС і збудував сушарню та елеватор. Звичайно, з допомогою дорадників, з якими працює на регулярній основі.
Що ж надзвичайного в цьому господарстві, що старопольські дорадники вирішили його показати 15 журналістам з України? Виявилося, що відоме воно не тільки досягненнями в рослинництві, а ще й тваринництвом і нетрадиційним методом компостування гною. Надої сягають 10 тис. л. Господарство відоме коровами-рекордистками, які мають медалі та кубки. За потреби третю частину поголів’я раз на рік оновлюють. Практикують вигул худоби в загоні. Що ж до гноївки, то тут зроблено спеціально забетонований майданчик, де рівномірно механізованим способом розкладають гноївку. Протягом півтора місяця періодично гній перевертають, і таким чином утворюється компост. Його із задоволенням купують сусіди для удобрення квітників, ділянок під овочами тощо. Даний метод вигідний, бо немає потреби в гноєсховищі. Оскільки майданчик бетонований, то грунт не забруднюється нітратами. За потреби це місце можна використовувати як стоянку для сільгоспмашин. Така програма компостування гною — перша в Польщі та одна з небагатьох у Європі. Її роботу контролюють науковці й консультують дорадники.
Господарство сім’ї Сарновських
Власниками господарства є спілка, яку батько Мартіна створив ще 1993 року. Сам Мартін закінчив аграрний вуз у Ольштині. Працює разом із дружиною, має двох дітей. У господарстві 780 га сільгоспугідь. На 340 га вирощують озиму пшеницю, 170 га — під ріпаком, 35 — займають цукрові буряки, 60 га — зелений горох. Майже сім років вирощують кукурудзу на зерно в монокультурі зі сталою врожайністю 120 ц/га. Проблему із високою вологістю зерна (40%) вирішили, збудувавши сушарню. Врожайність ріпаку цьогоріч становила 45 ц/га, озимої пшениці — 95–100 ц/га. (Така врожайність нам тільки сниться, навіть цього рекордного сезону). Застосовують традиційну оранку, але коли пшеницю висівають після ріпаку, використовують полицевий обробіток грунту. Вносять NPK згідно з технологічними нормами та строками.
 Цього року пан Сарновський вирішив продати трактори польського виробництва й оновити машинну базу господарства, але, на жаль, покупця поки що не знайшли. Перед жнивами придбали два трактори “Джон Дір” потужністю 130 к. с. Наступного року планують будувати нове зерносховище, бо в період жнив забарно возити зерно на елеватор, який міститься на відстані. Та й на послугах зі зберігання можна трохи заробити. Раніше тримали ВРХ, але після захворювання тварин на лейкоз вирішили відмовитися від молочного скотарства й залишили лише свиней.
У господарстві постійно працюють 18 осіб, які є співвласниками. Це трохи забагато. Але всі вони добрі фахівці. Оскільки в господарстві використовують сучасну техніку, яку не можна довірити будь-кому, механізаторів тут цінують. Двоє людей працює в свинарнику, один конюх.
Як колись звучало в рекламі МММ, у господарів є “непогана прибавка до зарплатні” — вони здають в оренду землі під вітряки, які виробляють електричну енергію. Під 12 вітряків потужністю 1,5 МВт віддали 12,5 га землі плюс 2 га дороги. Ці вітряки належать іспанській фірмі. Тож вигідно всім.

Господарство “Янтарі”
Це господарство 34 роки тому організували батьки Мацея Влодарчі. Займалися різними напрямами, але завжди було тваринництво. Вісімдесяті роки принесли тенденцію до розширення господарств і створення великотоварного виробництва. Фермери, в яких було по одній тисячі гектарів землі, зрозуміли, що мають шукати інші види діяльності, щоб вистояти. Мацей Владарчі почав шукати додаткові джерела прибутку, коли в сім’ї сталася біда: дружина з донькою потрапили в аварію, внаслідок якої донька залишилася інвалідом. Батьки не скорилися долі й почали шукати нетрадиційні методи реабілітації. Так народилися фундація “Поверни в “Янтарі” та агросадиба “Фарма “Янтарі”. Спочатку фізіо- та психотерапевтичні заняття із використанням коней пробували проводити з власною донькою, а тоді, побачивши позитивний результат, вирішили підтримати інших батьків з дітьми-інвалідами. Адже в містах інваліди мають хоч якусь можливість пересуватися, відвідувати театр чи магазин. У селі життя інвалідів обмежене, а разом з дітьми – й життя їхніх батьків, не згадуючи вже про можливість лікування: відвідання фізіотерапевтичних кабінетів чи басейнів.
У 2002–2004 роках з’явилася можливість скористатися субсидіями, які виділяла Євроспільнота. Створили садибу завдяки копіткій праці всіх членів родини та підтримці ЄС. Потім організували благодійний фонд реабілітації дітей-інвалідів.
Загалом у господарстві 20 га землі. Більша частина — під пасовищами. Садиба теж має велику територію (6,5 га) з трьома десятками затишних котеджів, які ховаються один від одного в сосновому бору. До речі, сосни й ялинки висадили господарі. Біля будинків — гойдалки. Крокуючи в ногу із сучасними тенденціями використання екологічних методів опалення, деякі будиночки мають пічки, які топлять дровами. Окремо — стайня на 19 коней, де за тваринами доглядають діти разом із дорослими, розчісують їм гриви, чистять боки — це теж частина лікувальної терапії. Утримання одного коника обходиться в 150 злотих на місяць. Є два міні-зоопарки, басейн, дитячий майданчик.
У господарстві працюють фахівці-фізіотерапевти, п’ять інструкторів, два психотерапевти, фізіотерапевт, який має потрібне обладнання в кабінеті, три інструктори, що працюють з кіньми.
Будь-хто може провести час у садибі “Янтарі”. Котедж коштує 280 злотих на день. Але сім’ї з дітьми-інвалідами мають пільги. Щороку тут безплатно відпочивають і лікуються 60 дітей. Витрати компенсують субсидіями ЄС, які отримують завдяки допомозі дорадників.
З 1 вересня відкрили осередок реабілітації та виховання для дітей із різними відхиленнями, які мешкають у селах неподалік. Батьки зранку привозять дітей у “Янтарі”, де з ними займаються вчителі й лікарі, а забирають по обіді. Таким чином змінюється життя і батьків, і дітей. Планується виїзд з дітьми в перукарню, театр. Так здійснюється процес усуспільнення життя дітей. Поки що садиба може приймати 24 дитини.
Крім того, тут друкують казки для незрячих дітей.
Колись займалися гончарним бізнесом, на згадку про який лишилися чудово розписані горщики для квітів.
Виявляється, пан Мацей у юності мріяв стати лікарем, але не добрав на вступних екзаменах до медичної академії чотирьох балів. Тоді вступив до аграрного університету й почав працювати в господарстві разом з батьками. Але доля змусила згадати колишні захоплення медициною, й тепер вони допомагають повертати до повноцінного життя дітей з фізичними вадами.
Господарство Юстини Дембек
Господарство Дембеків славиться незвичайним видом бізнесу: тут розводять оленів зі срібними рогами. Точнісінько таких гарненьких, як у рекламі жувальної гумки з лохиною.
Оленями вирішили зайнятися кілька років тому, бо не було іншого виду заробітку. Мають 200 га пасовищ. Доглядають 100 оленів. У середньому на 1 га можна тримати 15 тварин. Молодняку — близько 30 голів. Затрати праці невеликі. Фінансові витрати теж невисокі: за рік на утримання одного оленя витрачають 100 злотих. Здоров’я стада контролює ветлікар. На щастя, ці тварини майже не хворіють. Живуть олені в середньому 20 років. Вартість однієї голови — близько 2,5 тис. злотих. Фермери вже інвестували близько 70 000 злотих. Господарі обгородили ділянку пасовища електропастухом. Посередині збудували накриття, щоб тварини могли ховатися під час дощу та снігу, там стоять годівниці, бо господарі догодовують оленів сіном. Ці тварини невибагливі до їжі. Вони із задоволенням їдять свіжі яблука прямо з рук відвідувачів. Цікаво, що найсміливішими є самці з великими рогами, а за ними трохи позаду шикуються інші члени оленячої сім’ї.
Субсидій від ЄС поки що не одержали, дотацій від держави чи ЄС теж немає. Але мають надію на майбутні прибутки.
Крім естетичного задоволення, такий бізнес буде прибутковим. Адже оленячі роги (панти) можна здавати на переробку на фармакологічні підприємства. М’ясо із задоволенням закуповують ресторації, живий молодняк — зоопарки та фермери, які займаються зеленим туризмом. А ще господарі з радістю приймають гостей, які приїжджають у вихідні дні з дітками. Це теж дає невеликий прибуток.

Агросадиба Зігмунта Круковського
У цій садибі живе три покоління Круковських. 15 років тому вони придбали земельну ділянку розміром 200 га в Агенції земельної власності. Збудували поетапно стайні, де утримують 55 коней. Сини професійно займаються кінним спортом, тому вид діяльності — конярство — було обрано не випадково. Син Яцек став чемпіоном Олімпійських ігор у Пекіні. Його ідеєю було створити клуб для бажаючих навчитися професійно їздити на конях. Саме він займається підбором та тренуванням племінних жеребців. До слова, година тренування коштує від 30 злотих. Плюс лекції, тоді ціна зростає до 100 злотих. Яцек купує дешевих коней, сам тренує їх. Відповідно, після цього їхня вартість зростає, тоді він їх і продає. Вартість коней різна. Деякі коштують 15–18 тисяч євро.
Тут працює також пансіонат для коней. Фанатів кінного спорту нині багато, але тримати своїх жеребців ніде. Ось тут і стає в нагоді садиба Круковських. Утримання одного коня коштує 600 доларів на місяць. 
Практикують приймати гостей, які приїздять, щоб просто покататися верхи або взяти уроки майстерності верхової їзди. Для інших членів сім’ї підприємливі фермери ставлять намети з пивом та наїдками.
Кілька разів проводили прийоми та корпоративи з кетерингом та катанням верхи.
Виявляється, такий вид бізнесу не тільки приємний для душі, корисний для оздоровлення фізичного стану, але й прибутковий. Головне, як каже Яцек Круковський, любити справу, якою займаєшся.
Господарство Мацея Вонсіка
Обробляють Вонсіки 400 га землі. Вирощують ріпак і пшеницю. Ріпак сіють на одному місці три роки, пшеницю — два. Дуже рентабельним є вирощування ріпаку — цього року ціна сягала 400 євро за тонну, тоді як за пшеницю дають 200 євро/тонна. За програмою САПАРД скористався допомогою ЄС двічі. Першого разу придбав трактор “Джон Дір” і отримав від ЄС компенсацію четвертої частини вартості машини. Потім збудував сушарню й одержав допомогу в розмірі 15 тис. євро. Тепер з допомогою дорадників планує купити розкидач гною, котки.
Господарство Беати і Яцека Юргелевичів
Бізнес започаткував понад 30 років тому батько господаря. Він зрозумів, що треба шукати свою нішу в нетрадиційних видах агробізнесу. Спершу вирощували овочі, потім чорну смородину, пізніше фруктові дерева. Років 10–15 тому почали культивувати декоративні дерева. Адже тоді багато хто став звертати увагу на оформлення ділянки.
Молода сім’я працює на 100 га землі. На 25 га вирощують саджанці декоративних рослин та плодових дерев. Інша площа зайнята сільгоспкультурами. Але, як зізнався господар, вигідніше вирощувати розсаду квітів та декоративних рослин. Пані Беата працює як флорист, ландшафтний дизайнер. Вона додала в магазин рослин ще й елементи декору садиби: плетені кошики, дерев’яні лави тощо.
У теплицях висівають кожну насінину в окремий контейнер. Потім розсаду, що підросла, висаджують у відкритий грунт. Чітко стежать за дотриманням технології вирощування, а саме: за вчасним удобренням, поливом та обробкою ЗЗР. До речі, зрошення — крапельне.
У розсаднику культивують саджанці яблунь, груш, абрикосів, персиків, слив, кущі лохини, агрусу.
Посадковий матеріал закуповують у Німеччині, Голландії, Польщі.
У господарстві постійно працює п’ятеро людей, ще 25–30 наймають на сезон весна-осінь.
Ринок збуту — Росія, Німеччина, Україна, Швеція, Литва.
Маркетингом займається Яцек із сестрою. Мають веб-сайт, рекламу в Інтернеті.
Разом із дорадниками Юргелевичі розробили бізнес-план будівництва теплиць і підведення крапельного зрошення. Згідно з ним одержали 50% вартості проекту як інвестиції ЄС.

Господарство Богдана Музики
Спеціалізуються на виробництві продукції рослинництва. Мають 150 га землі, з яких 120 — власні, 30 га — орендовані. Коли останній раз купували землю, то 1 га коштував у перерахунку на гривню приблизно 60000 грн/га. Використовують глибоку оранку, поступово переходять на безполицеву технологію. Вирощують ріпак, урожайність — 40 ц/га. Пшениця вродила по 70 ц/га. Цукрові буряки дають 600 ц з гектара.
Два зерносховища з нуля збудували, скориставшись допомогою з державного бюджету та від ЄС за програмою САПАРД. Інші звели завдяки субсидії від ЄС. Мають добру техніку: трактори й два комбайни “Джон Дір”, надають послуги сусідам з обробітку грунту та доробки й зберігання зерна.
Старенький батько Богдана сумує за давніми часами й боїться, що за всі допомоги ЄС доведеться розплачуватися власною землею. Але молодше покоління сповнене впевненості й надії на майбутнє. Адже від дорадників вони знають, що ЄС допомагає біднішим членам. Пізніше Польща допомагатиме Україні за такими самими програмами, сплачуючи членські внески.
Крокують у ногу з часом — обігрівають будинок, спалюючи солому.
В господарстві пан Богдан працює сам із дружиною та ще чотири сезонні робітники.
v v v
Майже в кожній наведеній історії червоною ниткою проходить допомога фермерам за програмами ЄС та консультаційна роль дорадників. До того ж, допомогою та субсидіями Євро-спільноти користуються не лише підприємці, а й сільські громади. Як от громада в селі Стара Кошельніца, де 2004 року почалася програма оновлення села, за якою громада одержала від ЄС 250 тис. євро на ремонт костьолу. В іншій громаді гроші ЄС використали для впорядкування території селища: там, де росли чагарі, тепер — газони й дитячий майданчик.
Тож висновок може бути таким: працелюбність господарів і допомога дорадників можуть бути запорукою початку нового бізнесу.

Велика подяка за допомогу в підготовці матеріалу українській дорадчій службі та пані Степанії Шмідт особисто і її польським колегам із Центру дорадництва в Старому Полі пані Станіславі Альдоні Лось, пану Антонію Гайдачуку, пані Терезі Краковській, пану Вєславу Улятовському.

Ольга Сидоренко,
Польща