Олійні для біодизеля

Мінагрополітики мало намір до 2009 р. збільшити посіви ріпаку, порівняно з 2005 р., у вісім разів — до 1,5 млн га, або до 5% всіх посівних площ України, щоб забезпечити біологічним дизельним паливом сільськогосподарські підприємства. Зокрема, під урожай 2006 р. планувалося засіяти близько 500 тис. га озимим ріпаком та 200 тис. га яровим.
За даними Держкомстату, восени 2005 р. під урожай 2006 р. всі категорії господарств засіяли 418,4 тис. га озимого ріпаку (у 2004 р. — 147,9 тис. га). Сходи зафіксовано на 396,4 тис. га, чи на 95,2% площ.
Слід зазначити, що напередодні січневих заморозків близько 62% посівів перебували в доброму та задовільному стані, 23% — були слабкими й розрідженими.
За словами начальника відділу агрометеорологічних прогнозів УкрГМЦ Т. Адаменко, холоди цієї зими (детальніше про погодні умови йшлося у березневому редакційному матеріалі з назвою “Перспективи врожаю’2006”) дуже негативно позначилися на неморозотривкому ріпаку, але точних даних у Гідрометцентру немає, бо щодо цієї культури спостережень агрометеорологи не ведуть.
За даними Мінагрополітики, в цілому по Україні (згідно з даними регіонів) станом на 15 березня загинуло 110,8 тис. га озимого ріпаку (28%), до слабких та зріджених посівів зараховано 81,3 тис. га (20,5%). З урахуванням вимерзлих та пошкоджених посівів, за попередніми даними, пересіванню підлягає близько 140 тис. га озимого ріпаку.
Відповідно до оцінок Мінагрополітики, понад 50% посівів загинуло в Одеській, Запорізькій, Сумській, Харківській, Херсонській та Дніпропетровській областях. У абсолютних показниках — у Одеській (32,5 тис. га) та Херсонській (16,8 тис. га) областях.
У Миколайвськїй області до слабких та зріджених зараховано близько 60% посівів озимого ріпаку, пересіванню підлягає 45%, або 9,4 тис. га.
Ми поспілкувались із сільгоспвиробниками Кіровоградської та Дніпропетровської областей. Аграрії в Дніпропетровській області відзначали повсюдні загибель або пошкодження посівів озимого ріпаку. Агрономи та голови найбільших господарств Кіровоградської області були досить консервативними в оцінках загибелі посівів, але зазначали, що саме цю культуру морози пошкодили найбільше, і саме тут очікуються найбільші втрати.

За оцінкою “АПК-Інформ”, збирана площа озимого ріпаку становитиме 251 тис. га, валовий збір озимого ріпаку прогнозується на рівні 364 тис. т (проти 118 тис. га та 198 тис. т у 2005/06 МР).
Так чи інакше, актуальним залишається питання сівби ярових культур. Щодо забезпечення завантаження потужностей з переробки олійних, зокрема на біодизель, актуальні питання виробництва соняшнику, сої та ярого ріпаку, а отже, — структури посівів.
Відповідно до попередніх розрахунків обласних управлінь АПК, посіви ярового ріпаку збільшаться до 169,9 тис. га, сої — до 569,4 тис. га. У 2005 р. ці показники становили 86,8 тис. га та 435,1 тис. га, відповідно. Водночас урядовці очікують скорочення площі культивування соняшнику — 3,11 млн га проти 3,62 млн га торік.
За прогнозами регіональних фахівців, істотно збільшаться посіви ярового ріпаку в Черкаській (з 10,9 до 24,9 тис. га), Сумській (з 7,4 до 21,4 тис. га) та Запорізькій (з 3,1 до 12,3 тис. га) областях. Збільшення понад 8 тис. га (на область) очікується в Донецькій та Житомирській областях, де 2005 року цією культурою засівали лише незначні площі (до 2 тис. га).

Найбільше розширення посівних площ під соєю очікується в Полтавській (з 91,3 до 120 тис. га), Вінницькій (з 20,4 до 40,7 тис. га) та Дніпропетровській (з 31,3 до 49,1 тис. га) областях. При цьому на 10,6 тис. га — до 30 тис. га скоротяться посіви соєвих бобів у Черкаській області.
Найістотніше зниження посівних площ під соняшником очікується в Запорізькій (із 495,1 до 353 тис. га) та Миколаївській (із 335,4 до 232,4 тис. га) областях. Деяке збільшення посівів соняшнику прогнозують у Луганській (з 268,1 тис. га до 277 тис. га), Сумській (з 30 тис. га до 34,4 тис. га) та Хмельницькій (із 5,7 до 9,6 тис. га) областях.
Отже, якщо прогнози щодо площ під соняшником справдяться, доцільність використання соняшнику для виробництва біодизеля (принаймні в 2006/07 МР) буде під великим сумнівом. Хоча ринкові експерти вважають, що навряд чи площі під соняшником можуть істотно скоротити, скоріш за все їх залишать на рівні 2005/06 МР (припускається навіть незначне розширення посівів). Загалом на новий сезон експерти прогнозують збільшення виробництва олійних культур в Україні до 5 млн т. Причому збільшення валових зборів, порівняно з 2005/06 МР, експерти очікують для всіх названих вище олійних, зокрема це стосується соняшнику. Це ще досить ранні прогнози, але для сої та ріпаку сподівання на збільшення виробництва не викликають сумнівів уже тепер, а яким воно буде — залежатиме від погодних умов, дотримання агротехнічних вимог тощо.
Виробництво олійних в Україні можна назвати експортноорієнтованим. Ми експортуємо (у вигляді олійного насіння та продукції його переробки) набагато більше, ніж споживаємо. Зокрема, налагоджено експорт продукції соняшникового та ріпакового комплексу. Причому, що стосується соняшнику, тут можна вести мову про збут на зовнішні ринки продукції його переробки (головним чином, продовольчої соняшникової олії, шроту та макухи для годівлі тварин), для ріпаку ж характернішим є експорт з України саме товарного олійного насіння (для подальшої переробки). Щодо сої — в цьому сезоні значно активізувався експорт соєвих бобів. Сою експортували і в 2004/05 МР, але обсяги відвантажень були значно меншими. До того ж, Україна й досі є нетто-імпортером продукції соєвого комплексу — закуповує на зовнішніх ринках кормовий соєвий шрот (переважно південноамериканського походження).
Населення України — вагомий споживач рослинної олії — перевагу надає соняшниковій олії, і в своїх уподобаннях є досить консервативним. Тому в ріпакової та соєвої олії шанси потрапити до столу українця невеликі. Якщо збільшувати виробництво олії з сої та ріпку, постає питання її використання. Певні обсяги може спожити харчова промисловість, але навіть за умов нарощування обсягів виробництва та використання в цьому секторі рослинних олій і жирів, це досить вузький ринок. Отже, сподівання на нарощування внутрішнього використання на технічні цілі (світові тенденції щодо структури споживання ріпакової, соєвої та соняшникової олії подано на рис. 1–4) або на експорт (бажано у вигляді продукції переробки: шроту/макухи та олії, в т.ч. непродовольчої) — інших альтернатив наразі не проглядається.
Справді, декларуються наміри будувати заводи, що вироблятимуть біодизель. І навіть уже сьогодні в деяких регіонах є устаткування з виробництва біопалива.
Однак, як і в будь-якої медалі, маємо зворотний бік. Як показав досвід цього року, культивування озимого ріпаку обернулося для деяких сільгоспвиробників (і таких чимало) збитками через загибель та пошкодження посівів. Звісно, можна казати, що якби дотримувалися оптимальних строків сівби, агротехнічних норм тощо, втрати від морозів були б меншими. Але, по-перше, строки порушували здебільшого з об’єктивних причин (несприятливі погодні умови восени), по-друге, недосконалі технології, нестача коштів на придбання достатньої кількості міндобрив, якісного насіння та засобів захисту рослин — біда усієї рослинницької галузі. Що найуразливіша (в даному випадку до морозів, а вони час від часу спостерігаються на наших територіях) культура — то більші ризики втрат.
Отже, “бути чи не бути” ріпаку в Україні (мається на увазі реалізація наміру Мінагрополітики довести загальну посівну площу культури до 1,5 млн га) — вирішуватимуть сільгоспвиробники. Якщо віддача (в тому числі очікувана) від реалізації олійного насіння не покриватиме ризики (або якщо ризики не покриватимуть іншим шляхом, наприклад, через цільові програми), то навряд чи.