Можливості зовнішнього фінансування
Вимоги до позичальників
Банківські установи умовно поділяють суб’єктів аграрного сектору — своїх потенційних клієнтів на чотири групи. До першої групи відносять великі компанії (агрохолдинги), що володіють земельними угіддями від
50 тис. га і більше. Для роботи з ними банки використовують системний підхід та приймають індивідуальні рішення. Друга група формується із середніх агропідприємств, до неї належать аграрії із площею земель в обробітку від 3–10 до 50 тис. га. Вони формують більший агросегмент. У своїй діяльності представники цієї групи застосовують майже всі види фінансових інструментів. Третю групу становлять малі підприємства — як правило, фермерські господарства, — з площею від 400 га до 3 тис. га. Такі господарства здебільшого використовують кредити на поповнення обігових фондів, а саме овердрафти, а також інвестиційні середньострокові кредити. До четвертої групи відносять дрібні фермерські господарства із площею до 400 га. Вони обслуговуються банківськими установами як клієнти роздрібного сектору на умовах вищих відсоткових ставок і без надання спеціалізованих фінансових продуктів.
Серед критеріїв, за якими оцінюють аграріїв на етапі прийняття рішення про кредитування, можна виокремити такі: наявність «якісних» активів для застави; наявність системи управління бізнесом, а також планів із його розвитку; кваліфікований менеджмент.
Значно спрощує роботу банківських спеціалістів під час оцінювання фінансового стану позичальника наявність фінансової звітності, підготовленої за міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ) разом із висновками незалежних аудиторів. Це впливає на строки прийняття рішень про надання кредитів, ліміти виділених коштів. Також це може вплинути на зниження відсоткової ставки за позикою, адже прозоріший і зрозуміліший бізнес має менші ризики. У звітності аграріїв банкіри цікавляться такими показниками, як EBITDA, EBITDA на один гектар, коефіцієнт покриття обслуговування боргу, розмір закредитованості компанії тощо. До того ж у звітності є дані про активи компанії, тобто можна самостійно визначити їхню цінність для оформлення застави, а не користуватися розрізненою інформацією від представників клієнта. До переоцінки біологічних активів експерти ставляться з великою обережністю, вважаючи її завищеною порівняно з реальною вартістю таких активів. Як наслідок, під час розрахунку відповідних показників не враховують переоцінку біологічних активів або відбувається коригування їхньої вартості.
Визначаючи заставу під час розгляду можливостей надання кредиту, банки віддають перевагу «якісним» активам. До них належать нерухомість, техніка (бажано з нетривалим терміном експлуатації), депозити та корпоративні права. Популярною заставою наразі є запаси продукції на зберіганні. Це може бути зерно, що перебуває на сертифікованому складі через застосування механізму подвійних складських свідоцтв. Водночас строки кредитування не можуть перевищувати термін зберігання продукції. Такий вид застави використовують під короткострокові кредити. Майбутній урожай як заставу при наданні кредитів банківські установи беруть неохоче через можливі додаткові ризики. Такий вид застави розглядається як додаткове джерело можливого зменшення заборгованості за виданими кредитами.
Попри кризу 2013–2014 рр., банкіри все більше націлені на розвиток довгострокових партнерських відносин із клієнтами. Одним із напрямів такого співробітництва є освітня діяльність, що реалізується шляхом проведення тренінгів для клієнтів спільно із відомими постачальниками техніки та інших ресурсів (добрив, засобів захисту рослин, насіння). До того ж у банківських установах, які зробили ставку на агрокредитування, створено спеціалізовані команди для обслуговування аграріїв. У разі довіри з боку банкірів аграрії можуть розраховувати на кращі умови фінансування, зокрема на зниження відсоткових ставок та збільшення лімітів кредитування, що підвищує ефективність використання отриманих кредитних ресурсів.
Традиційне банківське кредитування
Банківське кредитування є поширенішим та доступнішим, проте не завжди дешевим способом залучення коштів. Кількість банків, які кредитують аграріїв, обчислюється десятками. Однак серед них більш активні близько п’яти-восьми, для яких цей напрям діяльності є одним із пріоритетних.
За даними Національного банку України (НБУ), на початок березня 2014 р. підприємства сільського господарства користувалися кредитними ресурсами в обсязі 44,3 млрд грн. Більшість таких кредитів, а саме 20,8 млрд грн, отримано аграріями на строк до одного року. Водночас переважають кредити, отримані у національній валюті. Із загального обсягу кредитування у національній валюті отримано позик на суму 30,3 млрд грн, тоді як у іноземній — 14 млрд. Середня відсоткова ставка за кредитами становила 17,4% річних. До того ж за кредитами у національній валюті — 20,6%, в іноземній — 8,1%.
Сезонність і ризикованість агробізнесу, відсутність ліквідності на ринку і політичні процеси в країні обумовлювали помірну або навіть консервативну політику кредитування у 2013 р., а також підвищені вимоги до позичальників і застав. Крім того, суспільно-політичні події 2014 р. внесли свої корективи та впливали на зменшення планових обсягів банківського фінансування. Банкіри розуміють, що кожен кредит може стати дефолтним із різних причин, які складно прогнозувати. Тому більшість банківських установ у питаннях кредитування агросектору керувалася принципами вичікування та обережності. Найважче доводиться західним банкам, які змушені відповідати як вимогам НБУ, так і більш жорстким вимогам регуляторів країн, де розташовані їхні головні офіси. Це проявляється у тому, що материнські банки ретельніше починають дивитися на видавання кредитів новим клієнтам. Водночас, за спостереженнями аналітиків, донедавна банки із російським капіталом активніше співпрацювали з позичальниками.
Більш затребуваними продуктами, які пропонують банки, орієнтовані на роботу з агросектором, є кредити на поповнення обігових засобів, інвестиційні кредити, факторингові операції.
Кредити на поповнення обігових засобів. Це сезонні кредити, які надають на термін від 6 до 36 міс. (у середньому період кредитування становить 6–12 міс.). Як правило, такі кредити видають для потреб посівної кампанії у весняний та осінній періоди і для збирання врожаю в літньо-осінній період. Відсоткові ставки за такими кредитами, виданими в національній валюті, змінюються від 17 до 25%, а їхнє повернення відбувається залежно від очікуваних надходжень грошових коштів, що відображається у відповідних документах.
Такі кредити можуть надавати і в іноземній валюті. Вони мають нижчу відсоткову ставку, проте вищі вимоги до позичальника, серед яких — наявність валютної виручки. В умовах нестабільної ситуації із валютним курсом такі категорії операцій класифікуються банками як операції підвищеного ризику. Для компаній також вигідно брати подібні кредити тільки у разі збалансованої валютної позиції, коли валютна виручка перекриває зобов’язання з обслуговування кредиту.
Кредити на поповнення обігових засобів можуть бути вузькоцільовими, наприклад на придбання пального або добрив, виплату заробітної або орендної плати. Цільове використання таких коштів перевіряється банками. Також популярним стало використання овердрафтів (до 40% річних), які допомагають вирішувати тимчасові проблеми з ліквідністю.
Інвестиційні кредити. Метою отримання таких кредитів є придбання техніки або фінансування довгострокових проектів, зокрема будівництво елеваторних потужностей, тваринницьких комплексів тощо. Термін використання цих фінансових продуктів триваліший і становить від трьох до восьми років. Проте є й коротші програми, які розглядають із урахуванням специфіки бізнесу клієнта. При цьому відсоткові ставки за кредитами у національній валюті становлять від 17 до 24% річних.
Факторингові операції. Це додаткові можливості для швидкого беззаставного запозичення коштів. Розмір авансового платежу становить, як правило, до 85%, в окремих випадках — до 95% загальної потреби. У такому разі термін надання позики становить від 7 до 90 днів.
Лізингове кредитування
Лізинг сільськогосподарської техніки активно просувається як банками — через надання кредитів, так і лізинговими компаніями. Ефективнішим є тандем банківських установ та лізингових компаній. Таке співробітництво веде до зростання продажів банків, лізингових компаній та постачальників техніки. Останні зацікавлені у зростанні місць продажу, враховуючи партнерські банківські установи, а банки, своєю чергою, зацікавлені у комплексному обслуговуванні клієнтів та отриманні комісійних.
За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, у 2013 р. аграрії придбали 16 тис. одиниць техніки та обладнання на суму майже 7 млрд грн (переважно за лізинговими контрактами). Сільське господарство, за даними Українського об’єднання лізингодавців, за дев’ять місяців 2013 р. охоплювало 12% загальної суми укладених договорів фінансового лізингу.
Перевагою лізингу над іншими фінансовими інструментами є нижча відсоткова ставка за користування запозиченими коштами, а саме від 9 до 12% річних. До того ж на предмет лізингу не можна накласти арешт або стягнення, оскільки право власності активу переходить до лізингоотримувача тільки після повного розрахунку за нього; лізингова компанія або банк — учасники угоди — можуть контролювати виконання постачальником техніки своїх зобов’язань із сервісного або гарантійного обслуговування. Лізингові продукти є стандартними: на умовах лізингу можна придбати весь модельний ряд техніки від різних виробників. Рішення із надання такого кредиту приймається швидко, як правило, впродовж декількох робочих днів. Проте фінансується не вся сума, а до 80% вартості техніки. Це пов’язано із внутрішньобанківським оцінюванням предмету застави для розрахунку збитків від знецінення заборгованості.
Графіки проведення платежів за такими угодами, подібно до традиційних умов кредитування, враховують циклічність бізнесу клієнта. Таким чином, з обігу не виводять фінансові ресурси, які використовують у виробничому процесі, а лізингові платежі проводять за рахунок отриманих доходів або економії витрат від використання нової техніки.
До недоліків лізингової системи кредитування можна віднести приховані платежі зі страхування техніки, а також залежність валютного курсу гривні відносно долара США або євро, враховуючи країну заводу — виробника техніки. Так, розмір платежів за борговими зобов’язаннями або сервісні збори прив’язують до валютного курсу гривні на дату проведення оплати, як правило, в односторонньому порядку. Тобто у разі девальвації гривні отримувач техніки компенсує курсову різницю лізинговій компанії, а за ревальвації зменшення платежів не передбачалось. Проте через нову хвилю девальвації у 2014 р. лізингові компанії проводять відповідні зміни у договорах, у тому числі щодо механізму платежів, враховуючи інтереси всіх сторін.
Вексельне фінансування та гарантовані платежі
Останніми роками набув популярності новий інструмент залучення ресурсів — вексельне фінансування. Такий спосіб фінансових відносин є зручним для всіх учасників ринку: аграріїв — виробників сільськогосподарської продукції; банківських установ, що забезпечують своєчасність проведення розрахунків; виробників ресурсів, тобто техніки, насіння, мінеральних добрив, засобів захисту рослин тощо; та постачальників ресурсів — комерційних структур, що забезпечують надходження ресурсів від їх виробника до споживача. Вексель дає можливість аграріям при закупівлі ресурсів відстрочити термін оплати шляхом емісії цінного паперу, який гарантує проведення оплати через визначений період часу.
Така форма розрахунків використовується за попередньої домовленості з постачальниками про прийняття векселя та з банками про надання гарантій проведення майбутнього платежу (авалювання). Постачальники, своєю чергою, розраховуються векселем із виробниками товару, тобто знімають з себе всі можливі ризики. Термін такого фінансування, як правило, не перевищує 12 місяців. Вигіднішим для аграріїв є випуск векселів у разі співробітництва з великими постачальниками. Проте такі цінні папери можуть випускатися за стандартних програм з авалювання векселів, які пропонують банки своїм клієнтам незважаючи на розміри підприємств та масштаби їхньої діяльності.
У разі співробітництва з великими постачальниками вексельна схема розрахунків має свої переваги для всіх її учасників.
По-перше, для аграріїв вексель суттєво дешевше порівняно з банківським кредитом. Його середня ставка дисконтування становить від 3 до 6%. По-друге, покупці продукції при розрахунках векселем можуть отримувати додаткові знижки (дисконти). По-третє, відсутня валютна прив’язка. Усі валютні ризики беруть на себе виробники. Проте, як правило, такі ризики враховуються під час формування ціни товару. Окрім цього, покупці отримують додаткові переваги, такі як навчання персоналу з нововведень у фінансових розрахунках, своєчасне постачання ресурсів тощо. Для банків такі операції вигідні через отримання комісійного доходу та вирішення питання з ліквідністю.
Банківські установи також пропонують аграріям такий фінансовий інструмент, як система гарантованих платежів. Середня ставка за користування такими ресурсами становить 4%. Проте в даному випадку діють більш жорсткі умови співробітництва. Зокрема, аграрії-покупці і постачальники мають бути клієнтами одного банку через те, що всі гарантовані платежі фіксуються в Інтернет-банку. Окрім того, при таких розрахунках відсутні партнерські програми гарантованих платежів постачальниками з виробниками товарів. Тому такі угоди можуть завершитися на початковому етапі, оскільки нестимуть валютні і кредитні ризики, що не закладені в початкову ціну.
Аграрії покладають великі надії на інструмент аграрних розписок. Їх формально було введено для українських агрокомпаній у березні 2013 р. з прийняттям нового Закону України «Про аграрні розписки» (№ 5479-VI). За основу такого фінансового інструменту взято позитивний досвід бразильських фермерів, які активно використовували розписки для розрахунків. Розписки, у своїй основі, передбачають заставу майбутнього врожаю в обмін на ресурси, необхідні для його вирощування. Вони бувають двох видів: товарні — зобов’язання поставити визначений товар і фінансові — зобов’язання провести розрахунки. При цьому всі розписки підлягають обов’язковому нотаріальному засвідченню. У цьому і криється причина того, що новий інструмент так і не знайшов практичного застосування. Єдиний реєстр аграрних розписок поки не створено. До того ж, враховуючи нововведення, потрібен час на навчання нотаріусів і тестування реєстру. За різними оцінками, повноцінно такий фінансовий інструмент може запрацювати лише на початку 2015 р.
Державне фінансування
Однією з більш поширених можливостей отримання державного фінансування є участь у форвардних закупівлях, які здійснює ПАТ «Аграрний фонд». Форвардні закупівлі передбачають укладання угоди купівлі-продажу на визначені види зерна з його поставкою в майбутньому. Тобто предметом такою угоди є зерно, що буде вироблене в новому маркетинговому році. При цьому авансова оплата за товар здійснюється після укладання форвардного контракту.
Аграріям вигідні такі угоди, тому що вони надають можливість отримання коштів за майбутню продукцію на перших етапах її вирощування та можуть використовуватися при догляді за посівами, збиранні врожаю тощо. Укладання форвардних контрактів та наступні розрахунки за ними здійснюються виключно за ринковими цінами, що зафіксовані на біржовому ринку в період проведення поставок товару.
Розмір авансового платежу Аграрного фонду становить 50–70% вартості форвардного контракту, розрахованої на основі індифікаційної ціни для відповідного виду та якості зерна. Остаточна ціна визначається на основі середньозваженої ціни, що становила впродовж трьох торгових сесій на Аграрній біржі або сертифікованих товарних біржах у період виконання контракту, враховуючи суму отриманого авансу та плати за фінансування на підставі середньозваженої облікової ставки за даними Національного банку України.
Загальний обсяг закупівель зерна Аграрним фондом за форвардними контрактами у 2014 р. становив 910 тис. т на суму 1,18 млрд грн. Враховуючи ситуацію в країні, потребу вітчизняних аграріїв у фінансових ресурсах, Аграрний фонд з 1 вересня поточного року запровадив форвардні закупівлі зерна врожаю 2015 р. Тобто до початку посівної кампанії.
Об’єктами таких закупівель виступатиме зерно пшениці 2–4 класів, жита — 1–3 класів та ячменю 3 класу. Загальний обсяг закупівель становитиме 1,2 млн т зерна. Виплата авансових платежів здійснюватиметься таким чином, що 50% аграрії отримують восени після огляду посівів страховою компанією, 20% — за результатами перезимівлі озимини. Остаточні розрахунки здійснюватимуться за ринковими цінами під час поставок зерна. Розмір авансових платежів розраховується на основі індифікаційних цін для поточного маркетингового періоду для визначених культур у розрізі класів. Аграріям, які зарекомендували себе як надійні партнери за результатами виконання форвардних контрактів врожаю 2014 р., тобто своєчасно, в повному обсязі та згідно з контрактом провели поставки зерна, Аграрний фонд готовий надавати частину першого авансового платежу до проведення посівних робіт і, відповідно, огляду посівів страховими компаніями.
Обсяги мінімальних партій, запропонованих аграріями для продажу на умовах форвардних поставок, мають становити для пшениці не менше — 100 т, жита — 50 , ячменю — 100 т. Заявки на участь у форвардній кампанії 2015 р. приймаються у регіональних представництвах ПАТ «Аграрний фонд» в обласних центрах.
У рамках проведення закупівель зерна врожаю 2015 р. на умовах форварду станом на 15 вересня подано заявок на 530 тис. т від 122 аграріїв, укладено контракти на поставку 490 тис. т майбутнього врожаю. Згідно з укладеними контрактами cума авансових платежів становить понад 850 млн грн, із яких 112 млн уже надійшло аграріям. Більш активну участь в укладанні форвардних контрактів спостерігають у аграріїв Херсонської, Полтавської, Черкаської та Сумської областей.
До недоліків такої системи державного фінансування можна віднести витрати на страхування посівів. Так, виплати авансового платежу за умовами закупівель можна здійснюватися тільки після підтвердження страховою компанією взяття цих посівів на страхування. До того ж необхідно оформляти досить об’ємний пакет документів. Проте, порівняно з іншими умовами зовнішнього залучення коштів для ведення господарської діяльності, вона є більш доступною та привабливою.
Зовнішні запозичення
До зовнішніх запозичень належать IРО (Initial Public Offering — перша публічна пропозиція акцій), випуск єврооблігацій, залучення кредитів від банків-нерезидентів тощо. Період 2013 — першого півріччя 2014 р. виявився неоднозначним для українських аграрних компаній, цінні папери яких котирувалися на міжнародних біржах. Так, ціни на акції більшості українських агрохолдингів мали тенденцію до зниження. На це впливали економічна та політична ситуація в Україні, періодичні повідомлення про можливість дефолту окремих компаній, а також падіння світових цін на окремі види зерна.
У 2012–2013 рр. жодна українська агрокомпанія не здійснила ІРО. Лише окремі холдинги випускали єврооблігацій на початку 2013 р. При цьому доводилося розміщуватися кілька разів, оскільки перші підписки не набрали достатніх коштів. За даними аналітиків, негативний вплив мала ще й економічна криза на Кіпрі, де зареєстровано ці компанії. Після погіршення економічної ситуації і зниження суверенних кредитних рейтингів України міжнародні ринки капіталу та боргового фінансування для українських компаній поки що закриті. До того ж ситуація навряд чи зміниться до початку 2015 р.
Інший шлях, який можуть обрати для себе аграрії, — залучення більш дешевих кредитних коштів від іноземних фінансових установ, у тому числі і від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) або Міжнародної фінансової корпорації (ІFС). За даними ЄБРР, цей банк прокредитував вітчизняних аграріїв у 2013 р. на 160 млн євро і не збирається призупиняти кредитування. Порівняно з традиційним банківським кредитуванням, кредити, залучені від подібних організацій, мають значно меншу відсоткову ставку (до 10% у валюті), тому більш вигідні для позичальників. Однак вартість обслуговування таких кредитів, зокрема перебудови організації фінансової роботи компанії для відповідності вимогам до позичальника є великою. До того ж доступ до таких кредитів можуть отримати переважно великі компанії.
Популярним наразі стало залучення зарубіжного фінансування під страхове забезпечення експортних кредитних агенцій (ЕКА) — організацій, створених у країнах — експортерах техніки та обладнання для стимулювання збуту продукції. Для українських аграріїв діють програми ЕКА США, Японії, Великої Британії, Німеччини, Франції, Нідерландів та інших країн. Перевагами такого кредитування є: нижчі відсоткові ставки, невеликі обсяги фінансування, що робить подібний інструмент доступним не тільки для великих, а й середніх за розміром агроформувань; відсутність застави, а саме заміна її на страхування; можливість окремого фінансування передоплати терміном до одного року. При цьому сума передоплати становить від 15%. Недоліками такого кредитування є необхідність оформлення поруки і гарантій, що призводить до додаткових витрат із перевірки та підготовки документації. Разом з тим, необхідно проводити страхові платежі, які збільшують ефективну відсоткову ставку. До того ж у 2014 р. деякі з таких програм виявилися неактивними для України через значне зниження фінансового рейтингу країни.
Отже, легких шляхів вирішення питання фінансування немає. Кредити під низькі ставки складно отримувати та обслуговувати, кредити під високі ставки більш доступні, але є важким тягарем для аграріїв. Проблеми з ліквідністю в банківській системі, невизначеність у бізнес-середовищі України, політичні та зовнішні ризики 2014 р. впливають на доступність фінансування. Банкам, інвесторам та аграріям разом із законодавцями необхідно домовлятися і шукати спільні шляхи вирішення наявних проблем.
О. Маслак, канд. екон. наук, керівник Центру стратегічних досліджень АПК, Сумський національний аграрний університет
Читайте також
Інтерв'ю
ТОП новин за тиждень
Наші партнери
