Справжній євро­пейсь­кий фермер

Щоб бути фермером, та ще й тваринником, слід мати достатньо мужності, бути стійким оптимістом та щиро любити свою справу. І це стосується не тільки вітчизняних аграріїв — нелегко живеться і їхнім колегам із західного боку кордону.

А. На­за­рен­ко
a.nazarenko@univest-media.com

Та са­ме євро­пейські фер­ми ба­га­то років бу­ли до­реч­ним при­кла­дом успіш­но­го гос­по­да­рю­ван­ня. Май­же ко­жен із вітчиз­ня­них аг­раріїв ста­вив собі план-мінімум: по­бу­ва­ти на фермі чи то у Ні­меч­чині, Франції, чи навіть в Ізраїлі. За­зви­чай країну для відвіду­вань оби­ра­ють, ви­хо­дя­чи із влас­них мірку­вань та по­треб. А по приїзді — спов­нені вра­жень, став­лять по­ба­че­не за стан­дарт та на­ма­га­ють­ся підве­с­ти до цьо­го зраз­ка і своє гос­по­дар­ст­во.
Ще яки­хось п’ять-де­сять років то­му са­ме так і бу­ло. Сьо­годні ж і в ук­раїнсь­ких фер­мерів є чо­му по­вчи­ти­ся. Після відві­дин од­но­го фер­мерсь­ко­го гос­по­дар­ст­ва на Пол­тав­щині скла­ло­ся са­ме та­ке вра­жен­ня — це справжня євро­пейсь­ка фер­ма не тільки за ге­о­графією, а й за фі­ло­­софією та став­лен­ням до спра­ви. А справжнім євро­пейсь­ким фер­ме­ром тут пра­цює керівник СФГ «Мініч» Олек­сандр Мініч.
Для по­чат­ку —
власні знан­ня та досвід
Те­перішній влас­ник гос­по­дар­ст­ва за ра­дянсь­ких часів пра­цю­вав у кол­госпі вет­фельд­ше­ром. Та після ре­с­т­рук­ту­ри­зації кол­госпів пи­тан­ня «чим зай­ня­ти­ся?» навіть і не ви­ни­ка­ло — звісно ж, фер­мерсь­кою спра­вою. Істо­рич­но у регіоні ут­ри­му­ва­ли чер­во­но-ря­бу ху­до­бу. Тож підгрун­тя для влас­но­го по­чи­ну бу­ло.
А по­чи­на­ли по­над 16 років то­му са­ме із чо­ти­рь­ох влас­них корів (трьох із них ро­ди­на от­ри­ма­ла замість зар­платні від ко­лиш­нь­о­го кол­го­с­пу). Для то­го, щоб роз­ши­ри­ти та роз­бу­ду­ва­ти гос­по­дар­ст­во, по­­ча­ли ча­ст­ко­во за­лу­ча­ти кре­ди­ти, ча­ст­ко­во — вкла­да­ти власні ко­ш­­ти. Прой­ш­­ли ду­же склад­ний шлях (особ­ли­во важ­ко да­ла­ся пер­ша зи­ма са­мо­стій­но­го гос­по­да­рю­ван­ня — 1997 р.), до­во­ди­ло­ся на­­­­віть по­зи­ча­ти грубі кор­ми. Та такі не­га­раз­ди не спи­ни­ли влас­ни­ка. Вже то­го са­мо­го 1997 р. ро­­ди­на ви­ку­пи­ла в інших пай­о­виків корівник та те­лят­ник. Три ро­ки по­то­му збільши­ли по­­голів’я корів до 40 голів (за­ку­по­ву­ва­ли у сусід­ніх гос­по­дар­ст­вах та ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли влас­ний ре­монт), по­сту­по­во по­ча­ли прид­ба­ва­ти не­обхідне об­лад­нан­ня. А піз­­ніше, після то­го як міцніше ста­ли на но­ги, на­ла­го­ди­ли співпра­цю із ПАТ «Пол­та­вап­лем­сервіс». На­разі гос­по­дар­ст­во вий­ш­ло на рівень ста­да чи­с­то­по­род­ної ук­раїнської чер­во­но-ря­бої ху­до­би і у 2013 р. от­ри­ма­ло ста­тус племінно­го.
Сам Олек­сандр Мініч сво­го ча­су за­­кінчив Харківську зо­о­ве­та­ка­демію та от­ри­мав дип­лом ліка­ря ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. Про­те на цьо­му про­цес са­мо­освіти не спи­нив — постійно відвідує фа­­­­­­­­­­хові семіна­ри, виїжджає пе­рей­ма­ти до­­­свід у пе­ре­дові гос­по­дар­ст­ва країни та за­рубіжжя. Вар­ти­ми ува­ги фер­ме­ра є не ли­ше пе­ре­кон­ливі при­кла­ди успішно­го ве­ден­ня тва­рин­ництва за­кор­дон­ни­ми фер­ме­ра­ми — не ли­ша­ють­ся ос­то­ронь йо­го діяль­ності і спеціалісти місце­вої до­­рад­чої служ­би, з яки­ми у під­приємця на­­­ла­го­д­же­но тісний пря­мий кон­такт: во­­­ни постійно відвіду­ють гос­по­­дар­ст­во, на­­­­да­ють но­ву інфор­мацію або навіть про­­­­по­ну­ють власні ідеї що­до розв’язан­ня пев­ної про­бле­ми, до­по­ма­га­ють у вирішенні не тільки ви­роб­ни­чих, а й пра­во­вих та соціаль­них пи­тань. Ці знан­ня та на­бу­тий прак­тич­ний досвід завжди ста­ють у при­годі на власній фер­мі.
Євро­пейські фер­ме­ри у своєму бізне­сі роб­лять став­ку на ме­недж­мент та якіс­ну ро­бо­ту працівників фер­ми. По­за­як оп­ла­та праці аг­рар­них фахівців у Європі ви­со­ка, фер­ме­рові не­вигідно три­ма­ти ве­ли­кий штат співробітників, ко­ли до­ціль­ність функціональ­них по­слуг де­­яких із них вик­ли­кає певні сумніви. Тож за­зви­чай на євро­пейській фермі пра­цю­ють ли­ше чле­ни ро­ди­ни, які от­ри­ма­ли від­повідну освіту, та па­ра-трійка най­ма­них працівників. На­при­клад, влас­ник (спад­коємець фер­ми) зма­леч­ку пра­цює на фермі, потім от­ри­мує аг­рар­ну освіту та пра­цює із чле­на­ми своєї ро­ди­ни у влас­но­му гос­по­дарстві, а інші фа­хові по­слу­ги на­да­ють спеціалісти кон­сал­тин­го­вих фірм та до­рад­чих служб на до­говірних за­са­дах. Ана­логічно пра­цює і фер­ма Олек­сан­д­ра Мініча.
Де­які ви­ди робіт тут роз­поділя­ють на дві ро­ди­ни: влас­ни­ка фер­ми та йо­го бра­та — ви­ко­ну­ють ро­бо­ту са­мостійно, без за­лу­чен­ня спеціалістів. Так, ветліка­ря як штат­ної оди­ниці у гос­по­дарстві не­має, йо­го ро­бо­ту ви­ко­нує сам керівник, а дру­жи­на Олек­сан­д­ра Мініча пра­цює у гос­по­дарстві бух­гал­те­ром.
Той, хто гос­тю­вав у євро­пейсь­ких фер­­мерів, знає, що та­ким ось тісним гур­том пра­цю­ють і там­тешні фер­ми, втім, — і більшість ук­раїнських.
Постійний контроль за виробництвом
Звісно, по­ки що порівню­ва­ти рівень техніки, що пра­цює у гос­по­дарстві «Мі­ніч», із технічною ос­на­щеністю за­кор­дон­них ферм склад­но. Тут мож­на зустрі­ти об­лад­нан­ня і різних років ви­пу­с­ку, і різних ви­роб­ників — частіше вітчиз­ня­них. Так, доїльне об­лад­нан­ня тут збірне: мо­ло­ко­провід — вітчиз­ня­но­го ви­роб­ни­ка, доїльні апа­ра­ти — ту­рецькі.
Про­те са­ма си­с­те­ма ви­роб­ницт­ва мо­­ло­ка ма­ло чим відрізняється від за­галь­но­прий­ня­тої у ба­га­ть­ох країнах. Так са­мо є сільго­с­пугіддя для ви­ро­щу­ван­ня зер­но­вих та кор­мо­вих куль­тур, є те­ри­торія для збе­ріган­ня кормів, сіль­госп­техніки та інших за­собів ви­роб­ництва і, влас­не, те­ри­торія са­мої фер­ми. Приміт­но, що корівник роз­міще­но «за два кро­ки» від бу­дин­ку, де на­разі про­жи­ває брат влас­ни­ка із сім’єю (так, до речі, жи­вуть та гос­по­да­рю­ють май­же всі євро­пейські фер­ме­ри). Та­ким чи­ном простіше об­слу­го­ву­ва­ти та кон­тро­лю­ва­ти тва­рин — ад­же для уник­нен­ня будь-яких про­блем не­об­хідна постійна при­сутність пра­ців­ни­ка на фермі.
По­ряд із корівни­ком — май­дан­чик для сільгосптехніки, тро­хи по­одаль — та­­бір для ут­ри­ман­ня ху­до­би влітку (всі при­­міщен­ня ком­пакт­но розміще­но на не­ве­личкій те­ри­торії). Сам корівник, як влас­не і те­лят­ник, — спо­ру­да ще ра­дян­сь­ких часів: із прив’яз­ною си­с­те­мою ут­ри­ман­ня та доїнням у мо­ло­ко­провід. Ра­ди­каль­них ре­кон­ст­рукцій влас­ник по­ки не ро­бив — про­сто підтри­мує ви­роб­ничі приміщен­ня у на­леж­но­му стані.
Корів го­ду­ють вла­сни­ми кор­ма­ми: сіном, со­ло­мою, сінажем. У кор­мо­це­ху вста­нов­ле­но гра­ну­ля­тор, який ви­­го­­тов­ляє конц­кор­ми для ху­до­би. Пра­цівни­ки ве­те­ри­нар­ної служ­би ре­гу­ляр­но відби­ра­ють про­­би та про­во­дять аналіз кормів.
Ви­б­ра­ку­ва­ний мо­лод­няк ре­алізу­ють на м’ясо­комбінат (у Кре­мен­чук, Гло­би­не), ре­ш­та йде на ре­монт ста­да або на про­даж на­се­лен­ню. Про­те ре­алізаційна ціна на м’ясо за ос­танні два ро­ки відчут­но зни­зи­ла­ся. Мо­ло­ко (тільки ек­с­т­ра­кла­су) про­да­ють Пи­ря­тинсь­ко­му сир­за­во­ду, із яким пра­цю­ють по­над п’ять років поспіль.
Що­ро­ку мо­лоч­на про­дук­тивність дійно­го ста­да зро­с­тає, тож пе­ред влас­ни­ком по­стає на­галь­не пи­тан­ня збу­ту про­дукції та, особ­ли­во, прий­нят­ної ре­а­лі­­заційної ціни.
По­при те, що скрутні ча­си у тва­рин­ництві ма­ють стабільну тен­денцію по­в­то­рю­ва­ти­ся (а в Ук­раїні навіть ма­ють пе­ре­важ­ну тен­денцію — не за­­кінчу­ва­ти­ся), фер­­ме­ри не впа­да­ють у відчай. Що­ро­ку бу­­ду­ють оп­ти­містичні власні пла­ни на май­бутнє. Ось і у Олек­сан­д­ра Мініча — пла­ни роз­ви­ва­ти­ся та роз­ши­рю­ва­ти­ся: про­ве­с­ти ре­кон­ст­рукцію ста­рих при­міщень та по­бу­ду­ва­ти су­час­ний мо­лоч­ний ком­плекс із без­прив’яз­ним ут­ри­ман­ням корів, су­ча­сни­ми мо­лоч­ни­ми за­ла­ми то­що.
Тож успіху справжнім ен­тузіас­там тва­рин­ництва, і не­хай ва­ша спра­ва при­но­сить вам і мо­раль­не за­до­во­лен­ня, і відчутні ма­теріальні при­бут­ки!