Нетиха вода, або Чому «країна тихого ранку» більше не потерпає від повеней
У далекому (та й недалекому) минулому із настанням літа корейці чекали сезону дощів, а з ним і повеней, які не лише завдавали величезної шкоди народному господарству, а й забирали людські життя. За даними Корейської корпорації водних ресурсів (KOWAKO), понад 90% смертей внаслідок природних лих були викликані катастрофами, пов’язаними з водою.
У далекому (та й недалекому) минулому із настанням літа корейці чекали сезону дощів, а з ним і повеней, які не лише завдавали величезної шкоди народному господарству, а й забирали людські життя. За даними Корейської корпорації водних ресурсів (KOWAKO), понад 90% смертей внаслідок природних лих були викликані катастрофами, пов’язаними з водою.
М. Заворотна, М. Пуговиця,
журналісти
Спеціально для «Пропозиції» із Сеула
Більше того, кількість жертв після подібних катаклізмів із 1996 по 2006 р. зросла вдвічі: втрати від водних й інших кліматичних стихій перевищили втрати від пожеж та автомобільних аварій. У пресі писали: «Жорстока іронія для такої маленької нації, як наша, потерпати від повеней влітку і нестачі води від посух навесні, восени, взимку».
Непередбачуваність погоди внаслідок змін клімату підштовхнула «країну тихого ранку» (так назвав Південну Корею Рабіндранат Тагор) шукати ефективних способів приборкання нетихих вод, запобігання повеням. На державному рівні прийняли рішення реалізувати амбітний проект, який стане одним із найбільших політичних, економічних, екологічних в історії РК, — з відновлення та розширення русел чотирьох найбільших річок: Ханган, Кимган, Йонсанган і Нактонган, які від роду-віку були відносно мілкими, і рівень води в них сильно залежав від сезонних коливань. У посушливі періоди її не вистачало для рослинництва, зате часті циклони влітку й восени призводили до руйнівних розливів. В уряді цей проект відродження річок піднесли до рангу національного. Слід було робити рішучі кроки, адже суми збитків від розбурханих вод зростали, капіталовкладення, спрямовані на запобігання повеням, виявлялись недостатніми, а на ліквідацію наслідків витрачались дедалі солідніші кошти. У Сеулі підрахували: якщо не вжити термінових заходів, то країна найближчими роками відчуватиме дефіцит води у 800 млн куб. м.
Варто відзначити, що це не перший масштабний технологічний і екологічний проект у РК. Протягом століть місцеве населення практично на всій території, за винятком деяких високогірних районів, вирубувало й майже звело ліси, що стало головною причиною ерозії грунту та повеней. У 60-х роках минулого століття спохватилися й прийняли програму відродження зелених масивів, яка дала добрі плоди. Та про історію боротьби з лісом і боротьби за ліс ми розповімо в наступному листі з Азії, а поки що повернемося до водних проблем.
Отже, оздоровлення найбільших річок… Чи не приклад це для України, де річки «оздоровлюються» хіба що нечистотами товстосумів, котрі насильно окупували їхні береги? Як вдалося місцевим жителям досягти мети? Дуже хотілося ближче познайомитися з унікальним досвідом під час недавнього відрядження до далекої країни.
Що можуть корейці в царині екології, один із нас мав змогу побачити на власні очі раніше, коли вперше потрапив на півострів. І був неабияк вражений тим, як сеульці за ініціативи попереднього мера (а ним до обрання президентом був Лі Мьон Бак) звільнили з 30-річного полону сховану в колектор маленьку річечку Чхонгечхон і перетворили її на окрасу мегаполіса. Пройшов тоді пішки вздовж голубої красуні від витоку до місця, де впадає у Ханган, і не міг не порадіти за неї, а водночас не згадати із сумом та біллю рідної Либіді, яку ніхто із київських можновладців не збирається вивільняти на світ Божий. Загнали в підземелля і вдаємо, наче ніколи й не було в української столиці билинної перлини!..
Дати інтерв’ю українським журналістам люб’язно погодилася відповідальний працівник Мінземресурсів Ча Юн-джонг. У 2009–2012 роках, коли тривала реалізація проекту, вона обіймала посаду першого заступника керівника Національного бюро з відродження чотирьох найбільших річок Республіки Корея (навіть такий орган створили в Сеулі для координації зусиль!).
Державний підхід
Нашу розмову, пані Юн-джонг, не можемо не почати з особистих вражень. Прилетівши до Сеула, того самого дня увечері ми поспішили до Чхонгечхон. Хотілося знати, як почуває себе річечка. Допізна не могли залишити берегів, буквально наводнених мешканцями та гостями міста. Добре людям — отже, добре річці, яка вже стала символом сучасної Кореї. Тут особливо відчуваєш, як країна повертається до природи…
— Так, перетворення заіндустріалізованих куточків на екологічно чисті створює позитивний настрій. У парковій зоні, яка простяглася на 8 км обіруч русла, чути спів птахів і тихий шум води, що біжить по камінцях. І це в центрі 10-мільйонного міста. До нас тепер приїздять дуже багато фахівців з інших країн, аби познайомитися з досвідом відновлення річок. Зміни клімату не ліпшим чином позначаються на водній системі всього світу. Якщо минуле століття було епохою «чорного золота», то ХХІ стає епохою «золота голубого». Проблема водних ресурсів виходить на перші місця у міжнародному порядку денному.
З огляду на це і приступили в республіці до реалізації широкомасштабного проекту з відновлення чотирьох річок?
— Програма передбачала поліпшення стану найбільших водних артерій і зв’язаних з ними головних приток, впорядкування прилеглих територій. Відродження річок — центральна ланка програми уряду, спрямована на розквіт економіки, підвищення ефективності використання водних ресурсів.
Які конкретні завдання передбачали?
— По-перше, захистити запаси питної води. Південна Корея належить до країн з обмеженим доступом до водних ресурсів. Внаслідок високої густоти населення та малої території кількість опадів на душу населення становить лише одну восьму частку від середньосвітового показника. Крім того, 70% опадів припадає на так званий період дощів із липня по вересень, вони швидко збігають до океану, бо 65% площі країни — то гори. От і поставлено завдання збільшити обсяг національних водних ресурсів. Яким чином? Спорудивши сучасні греблі, поглибивши, де потрібно, русла.
По-друге, належало поліпшити якість води — лише в природну інфраструктуру та фосфорні очисні споруди держава інвестувала 3,9 трлн вон.
По-третє, проект є одним із головних компонентів боротьби зі змінами клімату. Як ви вже знаєте, Корея сильно потерпає від частих повеней і посух, які лише в період з 2002 по 2006 р. завдали шкоди на суму 2,7 трлн вон (2,1 млрд дол.) Кількість днів із сильними зливами (понад 100 мм опадів) зросла в 1,7 раза за останні два десятиліття. Зміни клімату й надалі викликатимуть нестачу питної води та погіршення її якості, спричинятимуть порушення водної екосистеми. Тому проект покликаний посилити можливості країни зі стабільного управління водними ресурсами.
Нарешті, реалізація програми сприятиме відродженню флори та фауни басейну річок, досягненню збалансованого розвитку територій, збільшенню робочих місць.
Подібні грандіозні проекти потребують неабияких фінансових витрат. Чи можна назвати бюджет відродження чотирьох річок? На кого покладено обов’язки виконання основних робіт?
— Участь у загальнонаціональній справі (а її можна так назвати, бо охопила 72 регіони, тобто майже третину країни, де проживає 15,68 млн осіб — 33,2% загальної кількості населення) брали чимало компаній, фірм і підприємств. Але фінансування — винятково державне. Адже ріки перебувають не в чиїйсь приватній власності, вони — загальнодержавна цінність. Заходи, спрямовані на відновлення річкових екосистем, поліпшення якості води, запобігання повеням та обмілінню русел, а також оживлення економіки регіонів, розташованих на узбережжях, обійшлися державі у 22,2 трлн вон (18 млрд дол.). Головні виконавці — міністерство земельних ресурсів, транспорту і морських справ; міністерство охорони навколишнього середовища; міністерство продовольства, сільського, лісового господарства і рибальства, а також міністерство культури. Реалізацію проекту очолило Мінземресурсів, при ньому й було створено наше Координаційне бюро.
Які підсумки безпрецедентної екологічної акції?
— Як наголосив тодішній президент Лі Мьон Бак на урочистій церемонії з нагоди успішного завершення проекту та відкриття 16 нових гідрокомплексів на водних артеріях, «відродження річок принесе відродження та користь усій країні». За 2,5 року побудовано сучасні греблі та шлюзи для регулювання води — не лише великих, а й малих і середніх розмірів. Створено резервні місткості водосховищ і прибережних резервуарів, реконструйовано ті з них, які забезпечують відтік води під час повеней і нарощують її запаси. Відновлено розмиті ділянки, укріплено, обсаджено береги, що обвалюються.
Але ж греблі, кажуть екологи, далеко не завжди слугують на користь природі. У світі щороку навіть відзначається День боротьби з греблями на річках…
— Є противники спорудження їх і в нашій країні. Уряд робив і робить усе для того, аби в таких випадках мінімізувати екологічні збитки. Ще на стадії розробки проекту були залучені провідні наукові інститути. Без висновків і рекомендацій вчених не приступали до будівництва жодної гідроспоруди, до кожної з них висувалась одна вимога — мають бути дружніми стосовно природи. І вже бачимо результати спільної праці: у 2011 р. унаслідок затяжних дощів було зафіксовано рекордну кількість опадів, але рівень паводків у басейні чотирьох річок завдяки новій системі дренажу становив менше однієї десятої від показника попередніх років з аналогічною кількістю опадів. Отже, ми на правильному шляху. Важливо й таке: з обох боків кожної дамби прокладено відкриті водні канали — тими стежками вільно мігрує риба.
Проект завершено. Що можна сказати про наступні кроки в цій царині, пані Юн-джонг?
— Загальна протяжність водних артерій у Південній Кореї — 29 839 км. Із них відновлено трохи більше 3 тис. км, тому роботи вистачить на багато років. Головне, що ми почали цю благородну справу. Чого досягли — яскраво демонструють експозиції культурних центрів відроджених річок, спеціально відкритих у басейнах кожної. Яка мета їх, краще можна зрозуміти, побувавши бодай на одній з оновлених...
Що ж, запрошуємо на береги посестри нашого Дніпра — величної Ханган та до її Культурно-освітнього центру, який дає гарне уявлення про зроблене на всьому довгому голубому шляху, починаючи з витоку.
Береги — для річки, а не для бізнесу і товстосумів
На завершальному етапі виконання проекту в басейнах Хангана, Кимгана, Нактонгана і Йонсангана гостинно відчинили двері культурні центри. За словами господарів, вони виконують роль освітніх і розважальних комплексів, де люди мають можливість дізнатися все, що цікавить, про сам проект і отримати задоволення від близькості з водою. В основі діяльності кожного лежать три основні концепції: участь, спільне використання, дозвілля. Знайомимося з одним із них, зведеним у Йочжу, за 70 км від столиці, на Хангані.
Оригінальну триповерхову споруду на березі видно здалеку — то і є Культурний центр річки. Молодий директор Лін Синг-юнг, висловивши захоплення цікавістю журналістів аж з далекої України, гостинно запрошує на екскурсію, і ми передусім піднімаємося ліфтом на оглядовий майданчик, що знаходиться на висоті 11-го поверху. Панорама навкруги — аж дух перехоплює! Мов на долоні, одна з трьох нових гребель на Хангані — Канчон: широке водосховище, густий ліс на протилежному березі, майданчики для розваг та занять спортом, плавальні басейни… Усього на чотирьох річках упорядкували 16 водосховищ, спорудили стільки ж гребель — і всі неповторного дизайну. На Канчоні, наприклад, основу — бетонні стовпи — спроектували у формі носа корабля. Справжній витвір мистецтва.
Насолодившись краєвидами, спускаємося на третій поверх. Тут теж оглядовий майданчик, який водночас слугує простором для проведення семінарів і занять, до розкладу яких включено освітні програми, природничо-наукові класи для дітей, консультації для дорослих. Другий поверх — так звана зона культури, вона знайомить відвідувачів з художніми творами на річкову тематику, пропонує залишити власні повідомлення на дисплеї. У зоні ж розвитку (перший поверх) можна переглянути відео про минуле й сьогодення водних ресурсів провінції та країни, про досвід розв’язання екологічних проблем в інших державах, про те, як різні народи борються зі стихійними лихами, що роблять для запобігання їм.
— Щонайперша функція, яку виконує наш центр, — розповів Лін Синг-юнг, — ми повинні стежити за рівнем води у водосховищах і регулювати його. Із будівництвом нових гребель і шлюзів, капітальною реконструкцією старих значно зріс запас водних ресурсів — Корея отримала додаткові резервуари місткістю понад 1,3 млрд куб. м води; зменшилися загрози катастрофічних паводків. Поліпшилась і якість води, чому сприяє створення великої системи каналізації, очисних споруд. Подалі від русел винесено сільськогосподарські, промислові об’єкти-забруднювачі, не дозволяється будь-яке будівництво, окрім рекреаційного, на берегах — вони мають слугувати річці, а не бізнесу чи окремим товстосумам. Всіляко заохочується закладання нових екопарків, розширення захисних лісосмуг, влаштування охоронних зон. Особлива увага приділяється покращанню екології заболочених територій. Щороку в країні за участю представників уряду, місцевих муніципалітетів, захисників природи, громадськості відзначається Всесвітній день боліт. Такі події сприяють підвищенню визнання та розуміння важливості болотних угідь як ключа до вирішення проблем, пов’язаних зі зміною клімату…
Ми пройшлися з паном Ліном берегом Хангана, часто зупиняючись біля того чи іншого цікавого пункту. Ось майданчики, де можна поставити намет і кілька годин чи діб провести тет-а-тет з природою; ось спеціально обладнана сцена, на якій відбуваються заручини — бажаючі поєднати долі в чарівному куточку записуються в довгу чергу; а он ще одне казкове місце у вигляді сердечка — там молоді освічуються в коханні… На кожному кроці — якісь несподіванки, химерні скульптури, численні спортивні знаряддя, басейни для різних вікових груп… Багато юнаків і дівчат відпочивають, сміх, жарти, але… якось не «по-українськи» відпочивають: без традиційних у нас пляшок з пивом, не кажучи вже про міцніші напої. Озираємося навкруги і не бачимо куп сміття. Господарі пригадують, що коли приступали до відродження річки, в деяких місцях не можна було підійти до неї — через зарості бур’яну, захаращення всяким непотребом. Розчищали береги громадами, родинами, шкільними колективами. Виховання працею дало плоди: тепер нікому й на думку не спаде смітити деінде. І ніде написів немає із закликами не смітити.
А ще неабияке враження справили на нас велосипедисти. Виявляється, прокладання трас для них теж стало національною програмою — Південна Корея переживає справжній велосипедний бум. До густої мережі доріжок для двоколісного транспорту трохи більш як за два роки додалося ще 1600 км — їх проклали навколо чотирьох найбільших відроджених річок…
Якщо в країні мертві ріки перетворюють на живі (приклад з маленькою Чхонгечхон), людям не треба говорити про «поліпшення вже сьогодні». Люди на власні очі бачать і відчувають поліпшення. Вже сьогодні. Людям не треба обіцяти «життя по-новому» — їм пропонують проекти, які б захопили, об’єднали всіх у творчому пориві, в бажанні не лише підносити економічну міць своєї батьківщини, а й кріпити духовну основу, дбайливо плекати паростки краси, що дедалі сміливіше прокльовуються навіть крізь асфальт.