Спецможливості
Архів

Лише третій — а вже зайвий

05.06.2008
643
Лише третій — а вже зайвий фото, ілюстрація
Лише третій — а вже зайвий

Лише третій — а вже зайвий

Спільний українсько-голландський проект “Україна: фрукти’2000“ географічно має форму трикутника. Головна садиба проекту отаборилася у Медвежому Вушку поблизу Вінниці — на подільській дослідній станції садівництва, другим кутом став агрокомбінат “Тарасівський“, що під Києвом, а третім — село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області. Саме завдяки голландцям місцевий садівник-любитель Микола Олійник зважився на створення фермерського господарства “Яблуневий сад“. Нині цьому господарству виповнився рік, а Микола Сергійович охоче розповідає про його поки що нетривалу історію.
“У планах голландців було знайти приватного господаря, який би добре розумівся на інтенсивному садівництві. Побували вони у Тернопільській, Київській, Житомирській, Вінницькій областях. Врешті подивилися і мій сад: спершу ні похвалили, ні погудили — чекай на висновки. Тоді ще господарства в мене не було, і я б його ніколи й не створив. На моїй присадибній ділянці росте 250 дерев — мені їх цілком вистачало. З 36 соток я знімав 17 т врожаю сортових стандартних яблук. Проте голландці поставили умову: я повинен мати статус юридичної особи, рахунок у банку.
v v v
Під фермерське господарство було відведено два гектари землі. Саджанці виростила і поставила в Україну голландська фірма “Боден ван Вілеген“. Ми їх вивантажили, поскладали у підвал, залили водою — і під пломбу. Приїхали митники, почали розмитнювати. Розмитнювалося воно дуже тяжко, хоча це була допомога уряду Нідерландів і мита за саджанці справляти не належало. Тому висадили дерева дуже пізно — почали 20 травня і закінчили 3 червня. Через це яблуньки мали блідий вигляд, проте ми їх дуже багато поливали, і на осінь вони почали виглядати краще.
Дерева висадили, почали міркувати, як же їх закріпити. Якщо підпору робити біля кожного з них, то треба поставити 3300 кілків — це надзвичайно багато. Тож вирішили будувати шпалеру. Я купив дуб, з нього нарізав стовпчиків. Натягли дріт, до дроту прив’язали бамбук (його привезли з Голландії разом із саджанцями), до бамбуку прикріпили деревця. Позвозили з лісу жердини, повкопували й натягнули металеву сітку: у такий спосіб урятували сад від зайців, щоб не з’їли взимку.
Аж тоді вже приїхали голландці, і дуже їм усе сподобалося. А чому б воно мало не сподобатися? Адже я добре знав, як воно усе робиться.
v v v
А далі пішли проблеми. Сад підростав, а ми його поливали вручну: через те, що ніяк не могли підвести електроенергію. Я вивозив хабарі на ремонтний завод у Корсунь, привіз трансформатор. Головний інженер РЕС уперся — не підключатимемо, поки не візьмеш його на свій баланс. А навіщо він мені!? Чи я повинен за нього відповідати, платити за його обслуговування? Ви поставте лічильник, і бажано такий, щоб я вас не обдурював і платив вчасно за електроенергію.
Непідключений трансформатор вкрали. Бандюги його розкурочили, витягли кольоровий метал, заробили на цьому щонайбільше 70 гривень — і все скінчилося. Можуть сказати — зараз усе крадуть. Ні! Ось поруч розтерзаний колгоспний двір. Там стоїть трансформатор — геть за очима! Але він підключений! І його не крадуть. По селі стоять кілька десятків трансформаторів — ніде не крадуть. Не лізуть під струм. На мою думку, цей аргумент є доволі вагомим.
Я бачу, як голландці дивляться: нічого не питають, а в мене одне бажання — Господи! Ну провалилася б оце земля, щоб я сховався і вони мене не бачили! Як це так?! У державу прийшла нова інтенсивна технологія, яка є абсолютною перспективою, а ми не можемо поставити трансформатор, не можемо обладнати нормальне зрошення.
v v v
Не знаю, політика це така, чи що? Подільській станції голландці дали новий трактор, обприскувач, газонокосарку і навіть кінокамеру. Проте вінничани і без того мали всі ці знаряддя, бо й раніше спеціалізувалися на садівництві. Так само і агропромкомбінат “Тарасівський“. Я ж не мав нічого, і мені нічого не дали. Трактор врешті я купив за свої гроші, а от обприскувач — не можу й понині. Тому саме відсутність обприскувача не дає моєму саду вийти на повну потужність.
Вручну таку кількість дерев обробити неможливо, тим більше, що чужих людей на хімічний захист я не пошлю, хоч би як вони були навчені. Бо людина захворіє просто так — припишуть мені, що я спровокував це отрутохімікатами. Таке в нас робити вміють, і опонентів я сьогодні маю багато. Адже є люди, які дуже б не хотіли цієї технології. Бо вони роблять щось своє, а інтенсивні методи лише плутаються в них під ногами. Я, може, на їхньому місці також був би проти.
До речі, через це пройшли усі європейські держави. Ще зовсім недавно в Італії, у південному Тиролі, були високорослі плодові дерева. Нині їх немає. Польща: якщо торік на дослідній станції у Бжезні залишалося одне високоросле дерево — як експонат, то тепер скорчували і його.
v v v
У моєму розсаднику є лише підщепи М-9 і М-26: з ними працює вся Європа, і вигадувати велисипед я за потрібне не вважаю. Поки що доводиться користуватися вітчизняними підщепами, бо для закордонних потрібні великі гроші. Є таке господарство в Криму — “Мир“: 8 чи 10 років тому туди було завезено безвірусний матеріал з Югославії і створено дуже серйозні маточники. Проте нині ці маточники занепадають і не дають стандартного виходу відсадків підщеп. Вони уже втратили свою безвірусність, є там і попелиця, і що хочеш. Тобто порівняно з відвірусованою голландською підщепою кримська забезпечує врожай на 30—50% нижчий. І нічого вже з цим не поробиш: аби звільнити підщепу М-9 від вірусів, потрібно 5 років. А щоб одержати супереліту, з якої закладається маточник, — 10 років. У господарстві ж немає належного фінансування, одне слово — колгосп. Є непогані маточники у Калинівці Києво-Святошинського району, але їх мало, і всіх бажаючих вони задовольнити не можуть.
З огляду на все це я заклав власний маточник, щоб забезпечити принаймні себе і засадити свої два гектари повністю — аж до села.
v v v
Політика щодо сортів у мене дуже проста: визначити кращий з них може лише ринок. Є в мене 12 найновіших, найкращих зі світової селекції сортів, відібраних мною і привезених сюди правдами і неправдами. Торік ці яблука я виставляв у Черкасах під час семінару садівників області. Усі бачили, які вони на вигляд, на смак, на розмір. Ці сорти нормально можуть у нас плодоносити. І я переконаний, що вирощувати інтенсивним способом можна будь-який наш український сорт. Скажімо, якщо Сніжний кальвіль купляють на ринку — хлопці, вперед! Нащо нам та Гала? Оце й уся проблема сортів.
v v v
Дуже на нашому ринку популярний ренет Симиренка, у моєму саду він є також. Це сорт унікальний, хоча йому властиві певні вади — висока уражуваність паршею. Проте паршею уражуються і Гала, і Джона Голд, а Голден Делішес — ще більше за ренет Симиренка. Але ж у Європі їх вирощують. І тут постають питання: чим європейці дерева захищають, скільки ті препарати коштують, якими обприскувачами користуються, яку дисперсність розпилення ті обприскувачі дають.
Чому в Угорщині сад обробляють 19 разів, а вміст нітратної речовини і фунгіцидне навантаження — на 50% нижче допустимої норми? Тому що препарати в них дорогі, а розпилення — дуже дрібне: крапельки лягають точно на лист і деревину, на землю не ллється нічого. Ось звідки треба починати всю концепцію сучасного садівництва.
v v v
Що ж таке інтенсивність взагалі? Інтенсивний сад — це скороплідність, тобто наближення садівника до повернення капіталу, затраченого на закладання саду. Ось вирощені мною цього року саджанці: два ряди — усі з урожаєм. Таня вчора останні яблука прорідила: залишила на кожному деревці по сім, а зайві зірвала — так вимагає технологія. Ще два або відпадуть самі, або ми їх зріжемо — залишиться по п’ять яблук. П’ять яблук — це один кілограм. П’ять тисяч дерев по одному кілограму — 5 т/га урожаю в рік посадки! Цей результат ми маємо вже без Голландії: підщепу взять в Криму, живці ж — з усіх усюд. Я думаю, що восени результат буде, просто треба сміливіше до цього підходити, без вагань, вивчати технологію і виконувати її вимоги. Ринок примусить нас брати продукцію саме з такого саду, бо яблука, вирощені за старою технологією, у нас не куплять. А як куплять, то за дешевою ціною: прийдуть бідні люди і дадуть малі гроші.
v v v
Інтенсивна технологія — це єдиний спосіб зупинити відтік коштів за кордон. Іноземці нам яблука не везтимуть — ми їх привеземо самі. У Польщі на кордоні з Україною яблука коштують 80 коп./кг, а в Києві за них вже просять три гривні. А у люблінському супермаркеті — сам бачив — 10 грн/кг. І ті яблука, що на кордоні, у супермаркет не візьмуть, бо вони проблемні: там і нестандартність, і екологічні показники. Звідси й ціна.
Свої яблука я реалізовуватиму лише на внутрішньому ринку. Але продавати продукцію повинен не виробник, а торгівці. Нинішнього року жодного яблука я на базар не возив, усі їх забрали в мене просто з дому: приїхали й купили. Віддав дешевше за базарну ціну, але якщо врахувати економію часу, сил і здоров’я, то вторгував я дуже добре. І я впевнений, що торгівці до мене їхатимуть і надалі, бо ж ви, кореспонденти, робите мені рекламу. Хто сьогодні ігнорує присутність кореспондента в господарстві, дуже багато втрачає. Ви рухаєте нас, адже інформація — дуже потужна штука“.

Записав Павло Коротич

Інтерв'ю
Коли на землі буде впевнений власник, який міцно стоїть на ногах, він дбатиме про її благополуччя, сприятиме збагаченню рідного краю. Опорою для розвитку села є сільгоспвиробники середнього рівня, сімейні фермерські господарства. З початку... Подробнее
Ранньою весною, коли раптом всі прокинулися і кинулися купувати добрива, західноукраїнським аграріям почали дзвонити від імені відомого місцевого дилера сільгоспхімії з вигідними пропозиціями на умовах передоплати. Коли товар не приходив і... Подробнее

1
0