Як пасічник з Франківська доробився до мільйонера

Іван Юсько половину свого життя займається пасічництвом. Не може уявити себе без бджіл і меду. Каже, робота клопітка, рідні не завжди у захваті, але можна заробити мільйон.

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на report.

Застаємо пана Івана на гірській пасіці. Так чоловік називає вулики у Делятині під родинною хатою. Сам мешкає у Франківську, та чи не щодня приїздить сюди на роботу.

Нині сезон йде до завершення, але роботи на пасіці не бракує. От, відбирає зайві рамки, збирає прополіс, щось ремонтує, чистить.

Любов до бджіл він має з дитинства. Розказує, як малим захоплено спостерігав, як сусід вибирав мед із своїх двох вуликів. Мріяв і собі таке. Але пасікою почав займатися аж з 26 років. Мав тоді шість вуликів, з яких після зими вижили лише два. Нині Іван Юсько знає про них усе й може розказувати годинами. І досі його захоплюють, як тоді малим. Зараз має понад 300 вуликів.

«Зразу кажу, є багато таких, що почали займатися, а потім покинули, — говорить чоловік. — Це треба просто любити, бо важка й рутинна праця. Дружина інколи ображається, мовляв, в тебе більше нікого нема, крім бджіл. Але як не любиш, то нема що братися. Буду відвертий — це хобі, яке переросло у бізнес. З бджолами я став мільйонером. Справа прибуткова, але тяжка».

Уже вісім років Іван Юсько очолює Спілку пасічників Прикарпаття. Мають багато бджолярів-любителів, які тримають вулики для себе, а є й такі, що заробляють.

«У мене спершу було для себе, а потім я побачив у тому зміст, — продовжує пан Іван. — Перш за все бджоляр має визначитися, що він хоче від того вулика. Якщо говорити у грошових вимірах — якщо він 5 тис. грн за сезон з того вулика не витягує, то йому нема сенсу займатися цим і мордувати тих бджіл. Але половину з тих грошей треба вкласти далі у догляд».

Розказує, бджоли ще з квітня починають носити мед з верби, але його дуже важко зібрати, бо у вулику якраз відбувається бурхливий розвиток сім’ї. Тим, що наносять, годують потомство. Пік збирання меду припадає на травень.

«Тоді й отримуємо перший мед — майовий, — пан Іван викладає на стіл банку запашного меду. Дістає одразу другий такого кремового відтінку. — Цей з ріпаку. Корисний тим, що виводить антибіотики з організму. У нього найменша зернистість, розмащується, як масло».

Далі — акацієвий. Його бджоли збирають більше у Дністровському каньйоні. Юсько має виїзні вулики, то ставить їх у Галицькому та Тлумацькому районах. Зазначає, що чисто акацієвий мед може не загусати до року. Його можна діабетикам через низький вміст сахарози.

«Після акації цьогоріч липа пішла гарно, — говорить пан Іван і відкриває чергову банку. — Він може трішки дерти в горлі. Був на багатьох конференціях, де говорилося, що липа дуже добра для шлунку та стимулює роботу мозку. Є досліди, що людям, які мають проблеми з серцем, краще його не вживати».

Найтемніший за кольором — гречаний мед. У ньому багато заліза, він корисний для печінки.

«Прикро, але гречаного меду в Україні стає все менше. За ним вже фактично полюють. Зараз є багато штучно виведених сортів гречки, які не медують і не виділяють нектар. З восьми видів гречки, нектар виділяють лише два. Там сировина найдорожча, а фермери купують те, що дешевше».

Родзинкою і справжнім скарбом є падевий чи хвойний мед. Ним бджоли завершують сезон. Він найдорожчий і найцінніший, бо його найменше. Цей мед бджоли збирають зі старих ялиць, яким понад 30 років. Молоді пагони тріскають на спеці, й дерево виділяє липку речовину, аби себе лікувати. Те липке і збирають бджоли. Іван Юсько говорить, що з пасічниками яро захищають старі ялиці, аби їх не вирубували. До речі, такий мед є лише на Прикарпатті й частково на Закарпатті.

«Для бджіл його не можна лишати на зиму, бо у них роздуває животики, натомість для людини він дуже корисний — для шлунку, серця, щитовидки», — пояснює пан Іван.

«Зразу кажу — якщо мед дешевше середньої вартості по Україні — це не мед, а фальсифікат, — говорить пасічник. — На день Яремче якісь люди з Черкас продавали мед з акації за 180 грн. Виникло запитання — як це? Адже ті, хто займається експортом і закупляє у таких бджолярів, як я, дають 4,35 євро. То де бізнес? Дешевого меду треба боятися, бо то вже завідома фальсифікат».

Каже, у нас дуже низька культура споживання меду. Адже ніхто з покупців не питає, звідки мед, як зберігається, з чого збирався, чи є документи.

«Я всім наголошую — хочете купити мед? Купуйте у пасічника, — каже Юсько. — Є сумніви — нехай покаже хоча б якийсь документ, що він пасічник. А по-друге, ми всі зареєстровані у Держпродспоживслужбі, бо є виробниками».

Щовесни пасічники зі спілки висаджують липи, ведуть гуртки бджолярства для дітей. Юсько каже, нехай одна дитина стане бджолярем — це вже багато. А вчитися треба, аби не робити таких помилок, як він спочатку, бо бджоляр на пасіці потрібен лиш, аби помагати, а не шкодити.