Втрати врожаю в полі за комбайнового збирання

Втрати врожаю за комбайнового збирання є поширеною проблемою, що зумовлено станом посівів, погодними умовами та недостатньо правильним технологічним налаштуванням збиральної техніки. В своєму аналізі втрат більшість дослідників сходяться в твердженнях, що основні втрати під час збирання врожаю спостерігаються по причині вибивання зерновою жаткою, із-за неякісного обмолоту хлібної маси молотильною системою, не достатньо якісною роботою соломотрусу і системи очищення зерна комбайна та природнього обсипання зерна з колосу у разі «розтягування» термінів збирання.

Парк зернозбиральних комбайнів України сформований за рахунок комбайнів провідних комбайнобудівних компаній світу. І ці комбайни коштують чималі гроші. Обслуговують комбайни в роботі висококваліфіковані комбайнери, які знають «толк» у своїй роботі і здатні налаштувати свій комбайн на роботу без втрат. Але втрати за комбайном під час збирання врожаю все-таки є. В цьому можна пересвідчитися після жнив, візуально обстежуючи поле. Особливо такі втрати в достатній мірі візуалізуються після того, як після жнив пройшли дощі, а потім для боротьби з бур’янами провели поверхневий обробіток ґрунту. І зерно, яке було втрачено і лежало на поверхні поля, отримало максимум сприятливих умов для того, щоб прорости. Спостерігаючи за таким полем, як воно «зазеленіло» після жнив, можна кількісно й об’єктивно оцінити: скільки ж ми втрачаємо комбайнами в полі. Застосовуючи такі методи виконано дослідження втрат зернових колосових культур, гороху, ріпаку, гречки, соняшнику, кукурудзи – основних наших сільськогосподарських культур.

Втрати за молотаркою зернозбирального комбайна – це втрати, сформовані технологічними системами молотарки. І до них насамперед належать:

• молотильно-сепарувальна система (МСС), яка виконує обмолот хлібної маси. Недостатнє виконання нею своїх функцій спричиняє недостатню якість обмолоту і сепарації зерна в МСС;

• система остаточної сепарації зерна (соломотрус або роторний соломосепаратор) – не в повній мірі сепарує вільне зерно (вимолочене зерно із колосків), внаслідок чого воно видаляється з молотарки (тобто – втрачається);

• система очищення зерна; режим та умови її роботи зумовлюють сходження зерна із жалюзійної поверхні верхнього решета. Зерно внаслідок цього виходить за межі технологічного простору молотарки і, природно, втрачається. 

Жнивна частина не входить в базову технічну комплектацію комбайна, але вона є обов'язковою у складу збирального агрегату. Вона може бути представлена спеціалізованою жаткою для прямого комбайнування зернових колосових культур або адаптером для збирання соняшника, кукурудзи, ріпаку та підбору валків гречки чи проса.

Втрачене комбайном зерно лежить на поверхні поля, в стерні відповідно із системами, що їх сформували: якщо це молотарка – втрати розміщені на «стрічці» по центру комбайна, точніше – по ширині молотарки, а це – 1200–1700 мм; коли ж це втрати сформовані жаткою, то вони «розсіяні» по ширині захвату жатки, а це, як правило, – 4–12 м, залежно від ширини захвату жатки. Тому по характеру розміщення такого зерна по полю можна чітко визначити, яка саме система комбайна сформувала ці втрати зерна. 

За комбайном, за виконання ним технологічного процесу – скошування й обмолот хлібної маси – втрати зерна допустимі на рівні 2 %: 1,5 % – за молотаркою і 0,5 % – за зерновою жаткою. І слід відмітити, що коли умови роботи відповідають вимогам до комбайнового обмолоту хлібів – вони стиглі, вологість соломи – менше 10 %, вологість зерна – менше 14 %, вони – стоячі, без бур’янів – процеси обмолоту і сепарації в молотарці йдуть задовільно, комбайн працює в режимі своєї паспортної пропускної здатності, – і тоді втрати зерна не перевищують допустимі. 

Але умови можуть бути такими, що не «вкладаються» в рамки вимог. А це можливо, коли хліба засмічені бур’янами, оптимальні терміни збирання вже давно минули, а тут ще й дощі пішли!… А збирати врожай – потрібно! І тоді господарники приймають «рішучі» міри: збираємо хліба будь що… І до чого це призводить? В молотарку поступає зелена, дуже волога маса, засмічена бур’янами. Процеси сепарації в МСС, на соломотрусі і на решетах очищення зерна йдуть вкрай незадовільно і втрати – просто дуже великі і досягають більше 25 % (фото 1). Часто «ініціаторами» великих втрат стають самі власники господарств, адже поле то треба збирати! І який вихід з такої ситуації, як уникнути таких втрат? Збирати це поле із застосуванням роздільної технології, з укладанням скошеної маси у валки, послідуючого обмолоту, коли така волога маса висихає у валках.

Фото 1. Втрати зерна за обмолоту озимої пшениці, засміченої зеленими бур’янами

Зернові колосові культури — озима пшениця і ячмінь є базовими в Україні по площі посіву і по валовому збору врожаю. Візуальна оцінка зібраного поля після робочого проходу комбайна – по ширині захвату зернової жатки або ширині молотарки дають змогу достовірно бачити і оцінити ці втрати та зробити об’єктивні висновки. А які ж втрати зерна озимої пшениці за роботи комбайна в нормальних умовах? Вдамося для такої оцінки методом польових досліджень вже зібраного поля (фото 2). 

Розподіл сходів по полю свідчить, що вони сформовані жаткою – оскільки сходи (читай – втрати) розподілено рівномірно по всьому полю і по ширині захвату зернової жатки. Можна передбачити, що втрати зерна були зумовлені жорстким режимом роботи – збільшеними оборотами мотовила, які й спричинили вибивання зерна з колосу. Зазвичай господарники сіють озиму пшеницю з нормою на рівні 220 кг/га. Порівнюючи віртуальні сходи зерна такої норми з фактичними (фото 2) можна стверджувати, що зійшло зерно, яке втрачене. І його, візуально, не менше норми висіву на рівні 110 кг/га. За середньої врожайності зерна озимої пшениці зібраного на такому полі в 44 ц/га ці 110 кг будуть становити 2,5 % (при допустимих 2,0 %).

Фото 2. Втрати зерна «середньостатистичним» зернозбиральним комбайном під час збирання ним в режимі «пряме комбайнування» озимої пшениці (загальний вигляд сходів втраченого зерна)

Реалії сьогодення такі, що оптимальні та регламентовані терміни збирання зернових колосових культур – 10 днів, часто «добігають» 20 (!!!) днів! «А як же урожай?» – спитаєте ви. Деякі дослідники приводять доволі сумну статистику таких реалій і стверджують, що втрати зерна самообсипанням (тобто колос не здатний утримати зерно в колосі і внаслідок цього зерно висипається із колосу), досягають 7–10 %!

У період збирання врожаю в УкрНДІІПВТ ім. Л. Погорілого проведені дослідження втрат урожаю зернових колосових культур залежно від вологості зерна під час його природного висихання. Втрати зерна внаслідок природного обсипання в процесі його дозрівання і висихання на стеблі визначали до початку жнив (з 1 липня), під час їхнього проведення (пшениця – 23 липня, ячмінь – 28 липня) і після завершення збиральної  кампанії – на експериментальних ділянках інституту до 12 вересня (фото 3–4). Слід зазначити, що сучасні сорти зернових колосових культур – пшениця Богдана і ячмінь Виклик не мають значних втрат зерна внаслідок природного обсипання в процесі його дозрівання (фото 3): під час жнив у пшениці вони становили лише 0,2 %, у ячменю – 0,35 %. Через півтора місяця після завершення жнив втрати зерна пшениці внаслідок природного обсипання в процесі висушування на стеблі – незначні і досягли рівня 1,6 %, а ячменю – 3,8 %.

Фото 3. Колос пшениці потемнів, втратив природній блиск, але «гордо» тримає на стеблі вертикальне положення і не «висипає» зерно (загальний вигляд поля озимої пшениці після оптимальних термінів збирання)

Фото 4. Перекручені між собою та пониклі колоски ячменю свідчать про перевищення термінів оптимального збирання (загальний вигляд поля ярого ячменю після оптимальних термінів збирання)

Збирання сої, на перший погляд, нічим не відрізняється від збирання інших видів зернових культур. Однак вона має свої специфічні морфологічні особливості: нижні боби із зерном, в силу фізіології рослин сої, розміщуються нижче лінії зрізу – 5 см (фото 5) за комбайнового збирання і, природно, не можуть бути зрізаними зерновою жаткою. Тому для збирання сої необхідна спеціалізовано універсальна жатка із різальним апаратом типу «FLEX». Вона виконує дуже низький зріз стебел, який менше 5 см і це дає змогу виключити втрати зерна в категорії «незрізані боби». Ряд дослідників якості роботи соєвих комбайнових жаток стверджують, що втрати зерна, які підпадають під категорію «незрізані боби», що залишились нижче лінії зрізу», становлять мінімум 7 %. А як же насправді?

Фото 5. Боби на стеблі сої розміщені майже до самої поверхні поля (загальний вигляд поля посівів сої в період готовності до комбайнового збирання)

Польовим дослідженням піддано якість збирання сої із застосуванням двох типів жаток – спеціалізованої соєвої (фото 6) і стандартної зернової (фото 7–8).

Фото 6. Незначні втрати зерна зернозбирального комбайна при скошуванні ним сої спеціалізованою соєвою жаткою

Результати свідчать, що збирання сої з низьким зрізом та плаваючим різальним апаратом спеціалізованою жаткою допомагає уникнути втрат в категорії «незрізані боби». Незначні втрати в категорії «вільне зерно» — до 0,5 % (фото 8) обумовлені станом стиглості сої та режимом роботи жатки – підвищеною частотою обертання мотовила.

Зовсім інша «картина» спостерігається на полі у разі збирання сої стандартною зерновою жаткою, коли в силу різних причин не використовується соєва жатка. Поверхня поля «всіяна» як бобами, так і вільним зерном (фото 7–8). Його кількість – значна: втрати сягають до 10 %.

Фото 7. Втрати зерна в бобах у разі збирання сої стандартною зерновою жаткою

Фото 8. Втрати вільним зерном за збирання сої стандартною зерновою жаткою

Технологія виробництва ріпаку в наші дні достатньою мірою відпрацьована і за дотримання елементарних вимог дає змогу отримувати високий урожай. Однією з ключових ланок технології виробництва ріпаку є комбайнове збирання, яке виконується із застосуванням ріпакових столів. Слід відмітити, що дозрівання ріпаку триває доволі довгий час. Часто посіви ріпаку розвиваються дуже нерівномірно, через що стручки рослини демонструють різні ступені стиглості на час збирання врожаю. Для збирання врожаю необхідно запастися терпінням: коли верхні стручки вже відпадають (бо стиглі), нижні стручки на посівах часто ще залишаються зеленими (фото 9). 

Озимий ріпак збирають, коли більшість насіння в стручках має чорний колір, а його вологість не перевищує 15 %. Звісно, стручки не повинні розкриватися, бо вже на цьому етапі з’являються втрати самообсипанням. Технологічна стиглість озимого ріпаку наступає в тому випадку, коли насіння – темно-буре або чорне, а за дотику між собою рослини «шелестять» в стручках. Збирати врожай слід за оптимальної вологості 12 %, тому що у разі збирання з вологістю 10 % спостерігається значне обсипання насіння. Зона розміщення стручків перебуває по висоті від 50 см до 1,5 м. В цій зоні стебла сильно переплетені між собою. Стручки після визрівання характеризуються значною нестійкістю цільності. Внаслідок цього, навіть за незначного механічного впливу, наприклад у разі входження боковини звичайної зернової жатки в таку масу, стручки лопаються і насіння висипається на землю. З’являються втрати. І ці втрати за використання звичайної зернової жатки для прямого комбайнування можуть бути значними, оскільки:

- традиційне мотовило захвачує стебла, щоб їх зрізав різальний апарат, які сильно віддалені від різального апарата. Внаслідок цього в цей час на цій технологічній ділянці відбуваються відчутні втрати. Їхня візуальна оцінка свідчить, що такі «рясні» сходи насіння ріпаку можуть бути за «норми» висіву до 8 кг/га (фото 7) (проти нормованої 4 кг/га). За середньої врожайності в 30 ц/га втрати становлять 0,26 %. Здавалось б, мізерні! Але за сьогоднішній ціні насіння 25 000 грн/т втрати в грошовому еквіваленті оцінюють у 200 грн/га. При площі посіву озимого ріпаку трохи більше 1 млн гектарів (посіви осені 2025 року) втрати становлять 200 млн грн (!);

- боковини жатки входять в масу тільки на висоті зрізу стебел. Верхня зона стебел – це сильно перекручена між собою маса стебел, яка «грубо» та примусово розділяється верхньою частиною конструкції боковини. Таке жорстке поводження з масою стебел, де розміщені стиглі стручки, небажане тим, що багато стручків лопаються і насіння висипається на землю і, звичайно, – втрачається (фото 10). Стебла ріпаку мають на висоті зрізання (25–30 см), товсте стебло, діаметр якого може сягати 30 мм. За збирання ріпаку рекомендується високий зріз, оскільки в такому разі на насіння потрапляє мінімальна кількість вологи із зелених стебел. Щоб звести втрати до мінімуму, рекомендується проводити збирання на високому зрізі, на 2–5 см нижче рівня нижнього ярусу стручків.

Фото 10. Втрати насіння ріпаку (загальний вигляд поля після появи сходів)

Слід зазначити, що ріпаковий стіл або жниварка із регульованим столом (по довжині платформи) для збирання ріпаку мають більшу прийомну площу платформи для насіння, що випадає, і це запобігає великих втрат насіння.

Гречка — важлива круп’яна культура. Її посіви в 2025 році становили на рівні 85 тис. га, а валовий збір становив 70 тис. тонн. Урожайність на 1 га досягає в середньому 12 ц. Збирають гречку роздільним способом, що й обумовлює збільшення втрат. На першому етапі збирання втрати виникають під час скошування гречки валковою жаткою у валки: зерно дуже легко обривається із суцвіть граблинами мотовила жатки. Потім, під час сушіння у валку, зерно зазнає контрастних впливів денної і нічної температури. І на заключній стадії збирання – під час підбору валків платформою-підбирачем – знову втрати… Останніми роками практикується збирання гречки в режимі прямого комбайнування, однак це не дає можливості уникнути значних втрат. За стандартизованої норми висіву 60–100 кг/га фактичні втрати (фото 11) перевищують її у 3–4 рази і досягають 300 кг/га (3 ц/га). Тобто втрати зерна становлять не менше 25 %. Основні причини високих втрат – нерівномірне дозрівання та крихкість, яка досягає критичних значень у разі запізнення (або «розтягування») термінів збирання. Основні втрати (до 20-30 % і більше) виникають через обсипання перезрілого зерна, неправильний вибір технології збирання (валкова чи прямого комбайнування), високу робочу швидкість комбайна та високу інтенсивність обмолоту – значну частоту обертання молотильного барабана в МСС.

Фото 11. Втрати зерна гречки (загальний вигляд поля після появи сходів зерна гречки)

        Горох збирають згідно технології прямого комбайнування із використанням стандартних зернових комбайнових жаток. Цьому в значній мірі сприяють сучасні сорти гороху, які в період достигання мають стояче стебло. Достигання бобів гороху – дружне. Вони не мають схильності розкриватися в процесі дозрівання і міцно тримають зерно всередині плоду. Тобто втрати самообсипанням – виключені. Тому втрати формуються тільки жаткою та молотаркою комбайна – під час скошування та обмолоті. І за правильних технологічних налаштувань системи обмолоту (МСС), клавішного соломотрусу і решіт системи очищення втрати майже виключені. Підтвердження цьому – оцінка стану поля зібраного гороху: втрати фактично відсутні. Але кількісна ж оцінка втрат зерна, яке зійшло на полі, з віртуальними сходами господарської норми – 300 кг/га свідчить, що втрати становлять близько 100 кг/га (фото 12).

Фото 12. Втрати зерна гороху (загальний вигляд поля після появи сходів втраченого зерна гороху)

За середньостатистичної врожайності гороху в Україні 21–27 ц/га втрати будуть становити 3,7 %, що перевищує регламентовано допустимі 2 % за комбайном майже вдвічі. В кількісному вираженні це буде становити 46 кг/га. При посівній площі гороху в Україні 270 тис. га (2025 рік) загальні втрати становлять 12 420 т. За ціни 13 000 грн/т ненормовані втрати будуть становити в грошовому еквіваленті 162 млн грн. Цифра вражає! 

Середня врожайність соняшника в Україні у 2024–2025 рр. була невисокою і коливається в межах 1,8–2,1 т/га. Тому втрати насіння на етапі комбайнового збирання дуже небажані. Технологія прямого комбайнування соняшника реалізується зернозбиральними комбайнами в агротерміни «вересень–жовтень», коли насіння соняшника досягло повної стиглості (фото 13). 

Лінія зрізу, на якій проходить різальний апарат соняшникової жатки, знаходиться на 20-25 см нижче кошиків. У період сезону збирання соняшника зв'язок насіння із корзинкою – слабкий і тому воно чуттєво реагує навіть на слабкі удари по стеблу. Зрізані корзинки і насіння, що обсипалось із них під час «зустрічі» з елементами конструкції жатки, потрапляє на робочу поверхню ліфтерів – робочі органи жатки — самопливом і подаються до шнеку жатки, а далі – транспортером похилої камери до МСС молотарки комбайна. 

Жатка забезпечує зріз стебел фактично на висоті кошиків, яка, залежно від сорту соняшника, може досягати від 0,5 м до 1,8 м. Регламентовані показники якості збирання: повнота збору кошиків – до 98,0 %; втрати вільного зерна за соняшниковою жаткою – не більше 0,5 %, втрати насіння за молотаркою – не більше 1,5 %. Експлуатаційно-технологічне оцінювання соняшникових жаток, виконане в УкрНДІІПВТ ім. Л. Погорілого за їхньої роботи із зернозбиральними комбайнами впродовж останнього десятиліття свідчить, що втрати за жаткою під час збирання соняшника – незначні і отримані на рівні 1,9 % (за вимогами – не більше 2,0 %), в тому числі насінням в зрізаних кошиках – до 0,7 %.

Фото 13. Соняшникове поле готове до комбайнового збирання

Урожайність кукурудзи в Україні на 1 га досягає 10–12 т/га (фото 14). Станом на кінець березня 2026 року ціна на зерно кукурудзи в Україні становить 8900–10 800 грн за тонну. Хороша ціна за зерно! І, звичайно, ніхто не хоче втрачати і зерно в полі, і кошти, які можна було б потенційно виручити за втрачене зерно. А скільки ж втрачається кукурудзи в полі при збиранні зернозбиральними комбайнами?

Фото 14. Кукурудза з урожайністю зерна 120 ц/га готова до збирання

Фізіологія рослин і місце розташування початків із зерном на стеблі обумовлюють значну віддаленість зерна від поверхні ґрунту. Стебло в полі, незалежно від термінів і сезону збирання, зберігає вертикальне положення. Зерно із початків не обсипається. Про втрати зерна мова може йти тільки по результатам комбайнового збирання. При цьому в агрегаті із комбайнами застосовуються спеціалізовані кукурудзяні жатки. Втрати за ними спостерігаються тільки в качанах, що є малоймовірно і це підтверджується результатами тестувань якості роботи жаток: втрати зерна в качанах дуже рідко досягають допустимих 0,5 %. Переважаючим типом комбайнів, які використовують для збирання кукурудзи на зерно, є роторні. Їх молотарка забезпечує одночасно із повним обмолотом качанів фактично повну сепарацію серна через роторну МСС. Завдяки цьому втрати за молотаркою не досягають навіть 0,5 % (проти 1,5 % допустимих).

Отже, зернові колосові культури, соя, соняшник і кукурудза за дотримання технологічних вимог до комплектації зернозбиральних комбайнів відповідними жатками/адаптерами, умов та режимів роботи збирають із втратами, що перебувають на рівні, допустимому для зернозбиральних комбайнів. Оптимізація технологічних режимів зернозбирального комбайна – зернової жатки/адаптера та молотарки є ключовими для мінімізації втрат. Зернові колосові культури сучасних сортів не мають значних втрат зерна внаслідок природного обсипання. Навіть через півтора місяця після завершення жнив втрати зерна пшениці і ячменю – незначні і досягли, відповідно, рівня 1,6 % і 3,8 %. Дещо збільшені втрати ріпаку і гречки за їхнього комбайнового збирання зумовлені значною мірою агробіологічними особливостями цих культур.

Станіслав ХАЛІН,  канд. екон. наук, доцент, директор ДНУ «УкрНДІПВТ ім  Л. Погорілого»

Микола ЗАНЬКО, кандидат технічних наук, ДНУ «УкрНДІПВТ ім. Л. Погорілого»