Цей ненав’язливий технічний сервіс в АПК

Закінчення. Початок у №12/2007

У Міністерстві аграрної політики нарешті відновили посаду заступника міністра з питань механізації, що вселяє надії не тільки інженерному корпусу, а й аграрному виробництву на кваліфікований підхід до вирішення проблем механізації, впровадження комплексних енергоощадних механізованих технологій. Але в заступника міністра, міністра й чиновників Кабінету Міністрів руки ще не дійшли до розв’язання проблем технічного сервісу. В загальній стратегії інженерно-технічного забезпечення проблеми технічного сервісу пущено на самоплив, але це не означає, що їх не існує. Галузь, повторимося, через брак організаційно, технічно й технологічно налагодженого, кадрово забезпеченого сервісу платить приховану данину, своєрідний оброк, у вигляді морального клімату, настроїв простих людей, а також втрат сільськогосподарської продукції внаслідок затримок агростроків виконання робіт. З часом із загальної термінології забезпеченості механізованими технологіями випало вагоме слово “агростроки”, а залишилися тільки слова: “строки”, “передпосівний обробіток грунту”, “посівна”, “жнива”, які часто означають лише поняття, — тому й здійснюють ці процеси не в чітко визначені календарні строки (від і до), а здебільшого дотримуючись певної пори року: посівна — від березня до кінця травня, жнива — не 10–14 днів, а місяць-два. Результат такої роботи відомий. Образно про нього можна сказати словами народної пісні: “Де Гаврило взявся?”. АПК за такої ситуації спантеличений: “Де подівся прогнозований урожай?”.
Тож, перефразовуючи відомий вислів Сталіна, скажемо: є структура — є й проблеми. Була система “Сільгосптехніка” — були й свої проблеми. Відповідно, був чималий керівний апарат, у тому числі й управління з ремонту та технічного обслуговування, яке визначало стратегічні напрями ремонтів і обслуговування техніки. “Сільгосптехніка” розпалася, але не зникли проблеми технічного сервісу. Тож, відповідно до потреб виробництва, опікування проблемами ремонту, технічного обслуговування мало б перейти до Міністерства аграрної політики як спеціальний департамент або відділ. Та цього не сталося. Тільки практика все ж засвідчує: у Міністерстві АП потрібно сформувати відділ технічного сервісу, який з часом має трансформуватися в департамент, який опікувався б маркетингом і менеджментом усіх науково-прикладних проблем відновлення й підтримання дієздатності техніки у споживачів. Адже ми збираємося в Європу, а там зазначені проблеми вирішують фірми — виробники техніки.
У Росії збереглися науково-дослідні інститути з проблем механізації (ВІМ) і технічного сервісу (ДЕРЖНДТІ). В Україні був єдиний профільний науково-дослідний інститут, дослідження якого були спрямовані на вирішення проблем сервісу — ВНІІВІД (смт Глеваха), який через брак фінансування закрили. З допомогою ухвалення Закону про інженерно-технічне забезпечення АПК доцільно відновити діяльність науково-дослідного інституту під назвою “Науково-дослідний інститут проблем технічного сервісу”. Нині розробляють і впроваджують нові типи машин, на які немає технологічної документації на здійснення ремонтних робіт. А чи можна говорити про якісний ремонт простої деталі, вузла, агрегату, якщо його роблять за принципом: розберемо, тоді й побачимо. Звичайно, все можна купити: технологічні карти, інструмент, оснащення. Зарубіжні фірми все виготовлять і продадуть, тільки платіть. Та чи всі господарства можуть заплатити?
 Колись для технічного обслуговування тракторів, комбайнів інших сільськогосподарських машин у польових умовах застосовували механізовані заправні агрегати типу МЗ-3904 і МЗ-3905Т, агрегати технічного обслуговування АТУ-А, АТУ-АН, АТУ-П, автопересувні ремонтні майстерні ДЕРЖНДТІ-2 (МПР-817А) і МПР-3901. Усе це було й загуло. Чи є сьогодні потреба в таких спеціалізованих агрегатах? Безумовно, є. Тільки концепція їхньої комплектації має бути іншою. Так само, як і параметричний ряд, можливе, й інше функціональне призначення.
Наявність технологічної документації скорочує час пошуку прихованих неполадок і їхнє усунення, а отже, й простоювання машин у полі.
У такій важливій справі, як технічний сервіс технічно складних і, відповідно, дорогих машин, не можна покладатися тільки на самородків-кулібіних (добре, що такі ще є!). Потрібний професійний, кваліфікований підхід.
Пункти технічного обслуговування й ремонту МТП потрібно забезпечувати типовим технологічним обладнанням та устаткуванням, яке давало б змогу оперативно й якісно виконувати роботи з технічного сервісу. Слід враховувати, що ігнорування проблем технічного сервісу на державному рівні провокує халатність експлуатаційників у ставленні до техніки. У більшості господарств уже забули, що таке графік і регламент технічного обслуговування, що інструкції з експлуатації техніки мають не дорадчий характер, а є правилами технічної експлуатації, які не обговорюють, а виконують. Мало того, часто-густо тракторист, комбайнер не знають операцій щоденного ТО-1, ТО-2, відповідно, вони їх і не виконують. Невиконана операція під час регламентного технічного обслуговування — це ймовірна поломка із тривалістю й трудомісткістю, затратами вп’ятеро-вдесятеро більшими, ніж за регламентного обслуговування. Переконливих прикладів багато.
Що собою являє нині машинний двір тракторної бригади сільгоспвиробників, фермерів? Здебільшого він нагадує звалище металобрухту, а не сільськогосподарську техніку. Майданчики для зберігання техніки позаростали бур’янами, кропивою. Про економічні наслідки за такого зберігання техніки не варто й згадувати.
Потрібно розробляти типові проекти машинних дворів, сучасних дешевих критих приміщень для зберігання складної й дорогої техніки на основі кооперації, інших організаційних форм використання. Проблемами обслуговування виробленої технічно складної продукції мають опікуватися фірми, заводи-виробники, забезпечуючи фірмовий сервіс. Про такий сервіс від вітчизняних виробників сільськогосподарської техніки поки що доводиться тільки мріяти. Це підтверджують статті в періодичних виданнях. У журналі “Техніка АПК”, №5 за 2006 р. надруковано статтю “В перспективу з ХТЗ”, в якій наведено досягнення заводу з виробництва нових моделей і модифікацій тракторів. Приймаємо задекларовані технічні досягнення як істину й шукаємо ознаки впровадження фірмового сервісу. Знаходимо таке (мовою оригіналу): “Осознавая, что на сегодня все большее значение приобретает не только производство новых моделей тракторов, но и их дальнейшее сопровождение (предпродажное, гарантийное и сервисное), в 2005 г. заводом в Украине была создана дилерская сеть. С января 2006 г. реализация продукции осуществляется через эксклюзивного дистрибьютора завода ООО “Торговый дом ОАО “Харьковский тракторный завод”. Данные мероприятия приблизили трактора ХТЗ к потребителю”. Настільки наблизили трактори до споживача, що не видно ознак фірмового технічного сервісу.
До кінця 2006 р. ВАТ “Харківський тракторний завод” планував продати на вітчизняному ринку 800 тракторів різних моделей ХТЗ. Наведена цифра реалізації тракторів уже зобов’язує впроваджувати повноцінний фірмовий сервіс, а не його фрагменти типу “предпродажное, гарантийное и сервисное”. Що означає “сервисное” супроводження заводу — невідомо. Може, це супровід у післягарантійний період експлуатації?
Ще не стало вітчизняною традицією одночасно із технікою рекламувати забезпечення дієздатності придбаної машини через фірмовий сервіс. Це простежується, зокрема, в інформаційних матеріалах інших заводів: “Червона зірка”, “Білоцерківсільмаш”, ВАТ “Херсонські комбайни” тощо.
За стратегією фірми “Джон Дір” та інших провідних виробників, розробка теоретичних і прикладних проблем реалізації фірмового сервісу продукції розпочинається одночасно з розробкою нової моделі машини. Як пишуть спеціалісти “Джон Дір”, на чистому аркуші паперу одночасно проводять дві лінії: перша — вирішення проблем виробництва нових машин, друга — вирішення проблем технічного супроводу аж до списання.
Зазвичай, у сфері сервісу технічно складних виробів працюють спеціалісти високої кваліфікації, які досконало знають конструкцію виробу, ймовірні ознаки неполадок і володіють алгоритмом їхнього пошуку та усунення для скорочення часу простоїв. Провідні фірми (наприклад, фірма “Коммінс”) для технічно складних виробів до своїх інструкцій з технічної експлуатації додають алгоритми пошуку та усунення неполадок, чого вітчизняні виробники здебільшого не роблять.
Сервіс технічно складних виробів — це насамперед продаж знань і кваліфікації. За класичною схемою, у сервісної структури мають бути стаціонарні пункти й спеціальні пересувні автомобілі, оснащення, інструменти, прилади, технологічна й нормативна документація, кваліфіковані кадри.
Доцільно нагадати, що в Законі про інженерно-технічне забезпечення записано правила технічної експлуатації, але для практики їх так і не розробили. Не розроблено також стандарти технічного сервісу та методи їхньої оцінки. За гри без правил все вирішується суб’єктивно. Висунути претензії до надавача послуг без правил і стандартів — ані практично, ані теоретично неможливо.
У законі про інженерно-технічне забезпечення записано, що суб’єктом є інформаційно-консалтингові служби. Виділимо першу складову — інформаційну. Для сільгоспвиробників це надто важлива частина. Доцільно згадати, скільки передач, присвячених автомобілям, у прайм-тайм показує телебачення. Зрозуміло, що цю рекламу оплачують фірми. На наш погляд, варто створити спеціальну телепрограму, так званий тест-драйв новинок сільськогосподарської техніки — поки що дотаційну. Адже інформаційну програму про НАТО держава дотує як надто важливу для суспільства. Вважаємо, що інформаційно-просвітницька програма, присвячена новинкам техніки, енергоощадним технологіям вирощування різних культур у різних регіонах не менш важлива для сільгоспвиробників.
Нині видають чимало гарно ілюстрованих журналів, присвячених автомобілям, інформації про технічні характеристики, проблеми та особливості обслуговування. На часі започаткувати спеціальний науково-прикладний журнал “Технічний сервіс в АПК”. Адже, за інформацією міністра промислової політики, тільки українські машинобудівники виробляють 2600 марок машин, а зарубіжні — ще більше. Тож буде про що розповідати.
За висновками зарубіжних економістів, сфера послуг є однією з найперспективніших галузей економіки. У промислово розвинутих країнах частка послуг у ВВП перевищує 70%. Водночас збільшується кількість робочих місць у сфері послуг. Представник компанії “Джон Дір” вважає, що без належного сервісу можна продати одну машину або раритет. Тож якісний технічний сервіс — це вагомий стимул для споживачів під час просування товарів на ринку.
У нашій країні багато спеціалістів, експертів, які вивчають передовий зарубіжний досвід у різних галузях. На нашу думку, доцільно вивчити сучасний досвід технічного сервісу, який надають своїм клієнтам дилери США. Систему, яку наші чиновники бездумно розвалили, дилери США відроджують через ремонти та технічне обслуговування сільськогосподарської техніки — якісні, кваліфіковані, вчасні.
Дилерські центри з технічного оснащення, якості виконуваних робіт оцінюють відповідними ранговими зірками. Найвищий ранг дилерського сервісного центру — п’ять зірок. У них, крім якості виконаних робіт, панує “бацила” патологічної чистоти у виробничих приміщеннях, що відповідає рангу дилерського центру.
Становлення фірмового технічного сервісу АПК слід розпочинати з організаційних засад, які потребують мінімальних коштів: перше — сформувати в МінАП відділ маркетингу й менеджменту технічного сервісу, друге — відновити діяльність Інституту проблем технічного сервісу (ВНІІВІД). Фінансисти та економісти під час розрахунків витрат на утримання пропонованих структур мають зіставити їх із втратами, яких зазнає аграрне виробництво через неякісний технічний сервіс. Тож пам’ятаймо народну мудрість: скупий платить двічі. 

В. Войтюк,
А. Демко