Технічний рівень сільгосптехніки — битва за врожай неминуча

Тільки в деяких аграрних ВУЗах в назвах кафедр і в навчальних програмах інженерних факультетів в обмежених обсягах фігурує термін “надійність”, що може означати: всі теоретичні та прикладні проблеми надійності вирішені або на початковій стадії вирішення.
70–80 рр. в Інституті математики був відділ надійності. У ньому розроблялися теоретичні основи надійності систем, щоправда, здебільшого оборонної промисловості. Оскільки надійності в прямому і переносному значеннях немає — відділ розформували. В Інституті автоматики також скоротилися теоретичні та прикладні дослідження надійності технічних систем. У Республіканському домі науково-технічної інформації регулярно проводилися конференції, семінари з теоретичних і прикладних проблем надійності техніки. Усе це в минулому. Залишилося безнадійне становище з ненадійною вітчизняною технікою як у сфері виробництва, так і в сфері експлуатації.

Створена спілка інженерів-механіків сільськогосподарського виробництва, на жаль, не стала осередком генерації науково-практичних ідей і їх впроваджень. Спілка мала б сформулювати найзлободенніші науково-технічні проблеми для розвитку та апробації механізованих раціональних енергоощадних технологій, ефективного використання техніки, прогресивних технологій сервісу, сертифікації і випробування техніки, домогтися фінансування  їх дослідження, адже за вікном  — ХХІ сторіччя, а на машинних дворах сільгоспвиробників — діючі зразки машин 1970-х р. З ними ми збираємося вступити до СОТ (Світова організація торгівлі).

Місцеперебування Комітету сільськогосподарського машинобудування в Міністерстві промислової політики мало дати позитивні результати у вигляді виробленої якісної і надійної техніки завдяки впровадженню новітніх технологій, чого не сталося впродовж десятка років. Схоже, що комітет об’єднує з оборонними комітетами не ідея, наміри та їх реалізація, а лише дах і коридори.

У будь-якому разі проблема якості, технічного рівня вітчизняної техніки є важливою, злободенною як для держави, так і для машинобудівників і сільгоспвиробників. Розв’язання її потребує політичної волі, відповідних виважених законів і постанов і, найголовніше, державної підтримки в значному обсязі на модернізацію технологій і наукові дослідження. Проблема настільки актуальна і важлива, що потребує негайних рішень.
Вітчизняний приклад розв’язання технічних проблем уже є. Фахівці вітчизняної автомобільної галузі зрозуміли, що вдосконалювати “Таврію” або розробляти нові моделі автомобілів безперспективно, довго і дорого. Розв’язання проблеми вони вбачають у пошуку сучасного “бренду” в співпраці із зарубіжними фірмами і виробництво на його базі  якісного і надійного автомобіля. Це один із шляхів прискореного виробництва якісної техніки сільськогосподарського призначення на терені України. Пам’ятаємо, що автомобільна промисловість розвинутих країн світу найшвидше і найактивніше адаптує для своїх потреб наукові й технологічні розробки авіаційної промисловості.
Не за горами — вступ України до  СОТ. Це означає вільний доступ зарубіжних товарів на український ринок з відповідними наслідками для вітчизняних виробників і споживачів сільськогосподарської продукції та техніки. Ми маємо вболівати за те, щоб вітчизняна сільськогосподарська техніка і продукція зайняли свою належну нішу на ринку сільгосптехніки України. При цьому заробітна плата на її виготовлення дістанеться нашим громадянам, а податки надійдуть до Державного бюджету. Для виконання вказаного сільськогосподарська техніка і сільгосппродукція мають бути конкурентоздатними як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Членство України в СОТ має своїх активних прихильників. Проте є і не менш активні противники, які доводять, що конкурентоздатна зарубіжна продукція остаточно знищить вітчизняного виробника.

Вступати до СОТ потрібно, але підстави для песимізму все ж є. Зарубіжні аналітики доволі об’єктивно оцінюють місткість ринку сільськогосподарської техніки для всіх галузей, що обраховується загальною потребою в $120 млрд. Такий місткий ринок, як глибокий вакуум, втягне на територію України не тільки якісну продукцію, а й неякісну і різного роду “секонд-хенд”.
Проблему виробництва вітчизняними заводами якісної сільськогосподарської техніки має бути піднято на державний рівень. Якщо хочемо мати власний хліб, м’ясо, молоко та іншу продукцію, слід розвивати й піднімати на належний рівень якість і надійність продукції вітчизняного машинобудування, яке забезпечить виробництво конкурентоздатної сільськогосподарської продукції. 13 років усі позиції вітчизняного машинобудування “закривалися” ракетами, літаками, танками, що призвело до втрати продовольчої незалежності України.

В.Войтюк, А. Демко,
доценти НАУ