Кого турбує стан парку тракторів?

Основну  частину потужностей  в ті часи становила жива тяга, яка в поєднанні з високим відсотком населення, зайнятим у сільгоспвиробництві (75%), давала змогу підтримувати енергозабезпеченість на рівні 20 к. с. на 100 га. Кількість потужностей, що припадала на одного сільського жителя, становила 3 к. с. Нині в Україні ця величина сягнула критичної відмітки й становить 0,76 к. с. Вартість однієї кінської сили (точніше, робочого коня) тоді становила 50 карбованців за середньої місячної зарплати робітника 20-30 крб. Тепер одна кінська сила в середньому коштує від 4 тис. грн за середньої зарплати в сільському господарстві 990,7 грн. Такі дані для XXI століття є винятком, а для відповідальних за розвиток сільського господарства України протягом останніх 18 років незалежності мали б бути соромом.

В України є величезний потенціал виробництва сільгосппродукції. Доказ цього - показники 1990 року. Водночас на сьогодні Україна фактично перетворилася з потенційного експортера продуктів харчування на імпортера. З-за кордону до нас у значних обсягах ввозять м'ясні вироби, молокопродукти, овочі, фрукти, що породжує скорочення вітчизняного виробництва як цієї продукції, так і засобів праці, що були б задіяні під час її виготовлення. Рослинництво й тваринництво - тісно взаємопов'язані галузі сільськогосподарського виробництва: тваринництво не може існувати без продукції рослинництва, а ефективне ведення рослинництва потребує органічних добрив, які є додатковим продуктом тваринництва.

Участь тракторного парку у виробничій діяльності сільгосппідприємств рослинницького й тваринницького спрямування важко переоцінити, адже за допомогою тракторів виконуються майже всі мобільні сільськогосподарські роботи, пов'язані з вирощуванням сільськогосподарських культур: грунтообробні роботи, внесення добрив, посівні роботи, догляд за культурами, збирання врожаю, транспортні роботи. Нинішній стан використання тракторного парку - це "добивання" старих запасів, які надійшли в сільгоспвиробництво ще за кращих часів для галузі. За роки незалежності парк тракторів в Україні став теж незалежним від його власників і скоротився з 503 тис. одиниць до 140 тис., а його оновлення відбувається в сім-десять разів повільніше, ніж списання. При цьому справними серед 140 тисяч (рис. 1) є близько 70-75 відсотків.

Якщо припустити, що темпи "знищення" тракторного парку підтримуватимуться на сучасному рівні (4,6-10,95% за рік), то, за прогнозними оцінками, на нуль Україна вийде в 2019 році. Річне навантаження на трактор за збільшення наробітку трактора має зменшуватися, але не в Україні: трактори старіють, а навантаження зростає (рис. 2) з огляду на достатнє його поновлення. Це прискорюватиме зменшення парку тракторів за подальшого його старіння.

Наведені вище прогнозні оцінки, на перший погляд, є згущенням фарб, проте фахівці розглядають нинішній стан тракторного парку як бомбу уповільненої дії, яка тягнутиме за собою купу супутніх проблем економічного, соціального, культурного й демографічного характеру. До прогнозу слід додати, що за цих десять років, протягом яких тракторний парк успішно "добиватимуть", із-за кордону в Україну завозитимуть сільгосппродукцію мільйонами тонн. Нині ж в Україну везуть картоплю, моркву, буряки, часник та інші сільгоспкультури. І це при тому, що 25% світових запасів чорноземів - саме в Україні, а частка сільського господарства у валовому прибутку країни становить 17%. Догосподарювалися!

Відомо, що сільське господарство є одним із споживачів хімічної промисловості та машинобудування. Своєю чергою, вони мають свої обслуговувальні галузі: металургію, паливно-енергетичний комплекс тощо. Питання таке: чи не є злочином перед державою бездіяльність "вождів", які не бажають запустити згаданий вище ланцюг галузей через сільське господарство?! Без державного втручання в наявну проблему функціонування ланцюга взаємопов'язаних галузей агропромисловий комплекс - машинобудування - хімічна промисловість в умовах світової кризи не є можливим, а вихід із кризи буде затяжним і болісним.

Велика кількість гучних заяв українських високопосадовців про державну допомогу житловому будівництву, залізниці та металургії закінчилася лише коливанням мембрани мікрофонів, у які вони були озвучені. За даними Державного комітету статистики, виробництво тракторів в Україні в першому півріччі 2009 р. проти аналогічного періоду 2008 р. катастрофічно зменшилося: більш ніж у дев'ять разів (рис. 3).

Це спричинить додаткове навантаження на трактор і зменшення енергозабезпечення сільськогосподарського виробництва, яке й без того не в кращому стані: за часів незалежності кількість потужності тракторів, що припадає на 1 га орних угідь, знизилася більш ніж уп'ятеро. Україна посідає чи не останнє місце за енергозабезпеченістю 1 га орних угідь: її відповідний показник у 5-16 разів менший, аніж у розвинених країнах. На сьогодні енергозабезпеченість орних угідь становить менше 36 кВт на 100 га. Для порівняння: в 1913-1917 роках цей показник був 15 кВт. Враховуючи нинішню тенденцію, можна спрогнозувати, що через два-три роки ці показники зрівняються. Це наштовхує на висновок, що потенціал виробництва сільгосппродукції не може бути реалізований у повному обсязі, господарства недоодержать прибутків, і, відповідно, машинно-тракторний парк оновлюватиметься неналежними темпами й надалі. Коло проблем замкнулося...

Нині в Україні відбувається активна деіндустріалізація сільгоспвиробництва. За даними статистичних досліджень, за останні десять років кількість тракторів у власності населення збільшилася майже вдвічі й становить близько 48%. Це явище змушує сільгосппідприємства дедалі більше залучати до своїх механізованих робіт мобільну сільгосптехніку приватних власників, що неодмінно позначається на собівартості виробленої продукції. Без складних розрахунків можна констатувати, що техніка у власності населення недовантажена, а сільгосппідприємства мають значні перевантаження мобільної сільгосптехніки, що призводить до інтенсивного вичерпання її технічного ресурсу. Дані Державного комітету статистики України, відповідно до яких особисті селянські господарства України виробляють 2/3 валової продукції, доволі справедливо й обгрунтовано критикує "Пропозиція". Адже 15% сільгоспугідь не може давати дві третини продукції: грубо кажучи, бабуся на городі з сапою та лопатою збирає врожай у 17 разів більший, ніж господарства, оснащені бодай якоюсь технікою. Напевно, комусь вигідне таке окозамилювання. Так ось чому державні діячі нічого не роблять для виправлення ситуації: рентабельність кустарного виробництва в 17 разів вища, ніж індустріального. Невже очікують феномену Китаю? Чи подивимося правді у вічі: така статистика вигідна не державі, а політикам, щоб нічого не робити. Тож слід назвати його краще Політично-гнучким комітетом статистики. Хай там як, а якщо й 1/3 продукції виробляють господарства населення, - це вже теж істотний показник. Проблема лише в тому, що техніки у власності населення й господарств майже порівну, а сільгоспугідь в останніх уп'ятеро більше. Відповідно, спрацьована на 75-85%, морально застаріла та перевантажена техніка не може виконувати сільгоспроботи в стислі агротехнічні строки. В разі обробітку грунту з порушенням агротехнічних строків втрачається значна частина вологи, яка конче потрібна для появи сходів зернових. Із практики відомо, що провести всю посівну кампанію в чітко визначені агротехнічні строки неможливо навіть за повного матеріально-технічного забезпечення. А коли до цього додається нестача тракторів і сільгоспмашин, виробники сільгосппродукції втрачають майже 16-27% урожаю. В разі відхилення строків сівби від оптимальних на 15-20 днів урожайність озимих може знижуватися на 15-45%. Розтягування строків сівби та садіння збільшує неодночасність дозрівання сільгоспкультур. Відтак нерівномірність дозрівання внаслідок затягування агротехнічних строків на сівбі зернових спричинить осипання, з одного боку, й недозрівання - з другого. За нескладними підрахунками, сільгоспвиробники втрачають до 0,13% хлібів за кожну годину простою  понад агротехнічні строки.
Другою проблемою після недостатньої кількості тракторів у сільгоспвиробництві є безгосподарне їхнє утримання, що стосується використання (1), технічного обслуговування, ремонту (2) та зберігання (3).

Використання тракторного парку

Підраховуючи ефективність використання тракторного парку, не можна не враховувати всі наведені вище чинники: використання закладає вимоги до технічного обслуговування й ремонту (ТОР) та роботи з підготування до зберігання, а ТОР і зберігання певною мірою впливають на технічні та економічні показники роботи тракторів. Затрати на паливо та мастильні матеріали становлять близько 50% собівартості механізованих робіт. За даними Міністерства аграрної політики України, для гарантованого проведення сільгоспробіт, за технологічними нормами, щороку потрібно близько 1870 тис. т дизельного палива і 620 тис. т бензину. Фактично використовують трохи більше 1 млн т дизельного палива і 0,3 млн т бензину через постійне зменшення кількості тракторів, починаючи з 1991 р. Якщо врахувати, що витрата палива тракторами, термін використання яких - понад десять років, на 15-20% більша за нормовану, то щороку сільгосппідприємства безповоротно втрачають близько 200 тис. т палива, або 0,9 млрд кВт.год механічної енергії, яку можна було б використати для цілей АПК. Раціональним в умовах постійного здорожчання нафтопродуктів це не назвеш. За сучасної вартості 1 кВт потужності трактора вітчизняного виробництва (2400-5900 грн) ця перевитрата еквівалентна понад 7000 тракторів тягового класу 1,4. Це також є часткою енергетичної незалежності України, про яку так люблять говорити політики. Мінімум за трьома пунктами господарства перевитрачають ресурси із використанням малопродуктивних тракторів на обробітку площ понад 70 гектарів.

По-перше, збільшення строків механізованих робіт призводить до зменшення врожайності сільгоспкультур, по-друге, під час використання малопродуктивних агрегатів більше витрачається палива на один об'єм робіт, і, по-третє, якщо оператор виконує роботу довше, зростають витрати господарств на оплату праці.

Інша проблема перевитрати палива - оператори-крадії. У даному разі пальне, в прямому значенні слова, не крадуть, а економлять на механізованих роботах за рахунок зниження якості (зменшення глибини обробітку, зменшення глибини загортання насіння, добрив тощо). Попри значні збитки, інженерні служби господарств часто вдають, що не бачать цього, з огляду на низьку оплату праці механізаторів. Технічний стан трактора позначається й на якості виконання технологічного процесу. Для операцій обробітку грунту це - недотримання агротехнічних вимог щодо глибини, гребінчастості поверхні, ступеня загортання рослинних решток, підрізання бур'янів. Для операцій сівби, садіння, внесення добрив та пестицидів це - неточність ведення агрегату в загінці та норм внесення технологічного матеріалу. В разі агрегатування зі спрацьованими тракторами, коли двигун не забезпечує задекларованої в інструкції з експлуатації потужності, сільгоспвиробники часто вдаються до зменшення ширини захвату орного агрегату завдяки демонтажу корпусу плуга.

Окремо слід сказати про вплив технічного стану тракторів на можливість та безпеку їхнього пересування автомобільними дорогами. Згідно із багатьма спостереженнями, трактори пересічного господарства після трьох-п'яти років використання не можуть бути використані в транспортних роботах під час руху автошляхами через несправні гальма, кермове керування та світлові прилади, тобто стають невиїзними.

За даними спостережень, близько чверті дієздатних тракторів, які перебувають у власності господарств, не мають (або він не працює) електростартерного запуску двигуна, порушуючи тим самим наказ Міністерства охорони праці та соціальної політики України "Про заборону експлуатації техніки без обладнання електростартерного запуску двигуна". Якщо ж до цього додаються проблеми із запуском пускового двигуна, то трактористи-машиністи використовують місцеву нерівність поверхні грунту для запуску "з буксира".

Переважна частина тракторів, які використовують у сільгосппідприємствах, має вичерпаний ресурс і не відповідає нормам вимог безпеки за ГОСТ 12.2.019-86 ССБТ. Це сприяє тенденції збільшення травматизму під час проведення механізованих сільгоспробіт, що простежується останнім часом. Аналогічне підвищення травматизму та смертності відбувається і на вугільних шахтах у разі використання застарілого обладнання чи того, що відпрацювало технічний ресурс.

Певно, що робота деталей тракторів поза межами граничного стану з технічного боку є наслідком неякісного діагностування, ТО (ремонту) та зберігання. За збільшеного буксування (рис. 4. с, f) трактор втрачатиме продуктивність прямо пропорційно зменшенню швидкості в загінці.

За збільшення буксування зростає ущільнення грунту до 38%. Результати досліджень доводять, що переущільнення грунту погіршує його структуру, аерацію, водопроникність, нiтрифiкацiйну здатність, мікрорельєф, умови проведення подальших польових робіт, знижує ефективність дії мінеральних добрив, що значною мiрою впливає на врожайність сільгоспкультур. Ущільнення грунту стабільно зберігається два роки, а глибина ущільнення рушіями сучасних тракторів сягає 35-55 см. Особливої ваги набуває проблема ущільнення грунту за використання новітніх високопродуктивних тракторів, загальна маса яких становить понад 12 т. Щiльнiсть грунту нормовано за ГОСТ 26955-86, відповідно до якого для колісних тракторів вона дорівнює 0,12 МПа, для гусеничних - 0,10 МПа. На практиці питомий тиск наявних тракторів перевищує зазначені допустимі величини (0,22-0,35 МПа для колісних і 0,17-0,22 МПа для гусеничних тракторів). За перевищення допустимих норм питомого тиску тракторних рушіїв на грунт він додатково ущільнюється буксуванням, що в кінцевому результаті впливає на ефективність використання мобільної сільгосптехніки та збільшення собівартості виробленої продукції. Питомий опір грунту через ущільнення збільшується в 1,4-1,7 раза, а витрати палива на його обробіток - на 17-19 відсотків.

Слід також зазначити, що на буксування ведучих коліс трактора може витрачатися понаднормово на 50% більше палива. Перевитрата палива можлива також і через невідповідність шин керованих коліс чи їхню спрацьованість. Відтак перевитрата палива через неналежний технічний стан рушіїв тракторів може сягати понад 50%, а безпека роботи оператора, що ще важливіше, належно не забезпечується.

Аналізуючи ергономіку робочого місця оператора, слід зазначити, що величезними зусиллями всіх органів оператора "куються" продовольчі запаси країни. Кабіни морально й фізично спрацьованих тракторів не відповідають вимогам герметичності, обігрівання та мікроклімату в холодний період року. Трактори використовують у господарствах майже цілий рік на транспортних, грунтообробних, посівних, садильних роботах, догляді за посівами, збиранні врожаю тощо в діапазоні температур від  -36°С до +36°С. Їхній робочий період становить від 24,66% для тракторів з тяговим зусиллям на гаку 40 кН і понад 91,51% - для тракторів з тяговим зусиллям на гаку 1,4 кН. За сучасного стану тракторного парку влітку температура в кабіні оператора може сягати понад 50°С за допустимої величини, згідно з ГОСТ 12.2.120-88, 33°С, а в холодний період року - 7...10°С (допустима величина - не менше 14°С). Герметичність кабін тракторів, що відпрацювали свій ресурс, не забезпечується, оскільки до пошкоджених гумових виробів для герметизації скла, дверей, підлоги та аварійного люка руки операторів з ТО доходять рідко. За 10-15-річний період роботи конструкція кабіни втрачає жорсткість і не може виконувати своїх функцій.

Як відомо, експлуатація мобільної сільськогосподарської техніки пов'язана з негативним впливом вібраційних навантажень на її деталі, вузли, агрегати та системи. Основними джерелами високих рівнів вібрації тракторів у ділянці низьких частот (до 100 Гц) є резонансні вібрації двигуна, дисбаланс, неспіввісність монтажу агрегатів і прогин силового агрегату; в ділянці середніх частот (200-1150 Гц) - зубчасті передачі; в ділянці високих частот (2000-10000 Гц) - резонансні вібрації підшипникових вузлів. Недостатня міцність нарізного стрижня та неналежний контроль його технічного стану в умовах знакозмінних вібраційних навантажень може послабити нарізне з'єднання та створити умови для ударного навантаження (рис. 4, а). Послаблені нарізні з'єднання спричиняють підвищений шум та вібрацію, а незбалансовані обертові частини сприяють цьому явищу. При цьому на дієздатність трактора це може й не впливати, чого не скажеш про працездатність оператора. За даними Харківського національного медичного університету, вібраційний вплив на 40-50 і більше відсотків шкодить здоров'ю робітників і призводить до втрати ними професійної працездатності, що завдає значних соціальних та фінансових збитків. У структурі професійної захворюваності в Україні вібраційно-шумова патологія займає третє місце й становить 15-20% загальної кількості.

Головною "палицею в колесі" українського сільгоспвиробника є диспаритет цін на промислову та сільгосппродукцію: для купівлі одного кіловата потужності трактора потрібно близько 4,3 т зерна, а для придбання трактора з потужністю двигуна 60 кВт господарству треба продати понад чверть мільйона кілограмів збіжжя.

Для оновлення тракторного парку України потрібно "вливань" у розмірі 30 млн кВт, що за сучасної вартості одиниці потужності сягає понад 100 млрд грн (для довідки: бюджет України на 2009 рік становить 267,3 млрд грн). Без зовнішнього фінансового поштовху механізм оновлення тракторного парку й надалі не лише буксуватиме, а й котитиметься донизу.

Важливо зазначити, що теперішній зазор нестачі коштів для оновлення тракторного парку України постійно зростав, починаючи з набуття державою незалежності. Тобто за 18 років він на третину перевищив видатки держави, а це має вкоротити сон повноважним держслужбовцям. Якщо сільгосппродукцію, вирощену з використанням оновленого парку тракторів, реалізовувати за нинішніми цінами, то "вливання" в сільгоспвиробництво по 100 млрд грн протягом 18 років (чи 45 млрд грн кожні дев'ять років) стане періодичним процесом. Це буде як вливання крові людині, що її втратила: влили певну кількість - починає одужувати, але за наявності дірок у кровоносній системі все повторюватиметься доти, доки або пацієнт помре, або кров закінчиться. Тож неозброєним оком видно, що вирішення проблеми оновлення тракторного парку має відбуватися комплексно.

Технологія вирощування сільгоспкультур, у яку входить оранка, потребує значного використання енергетичних ресурсів. Визначено, що енергетичні затрати за такої системи обробітку грунту становлять 50% загального обсягу механізованих робіт, а за постійного підвищення вартості палива - ще більше. Зважаючи на це, впровадження енергоощадних технологій для сільгоспвиробника має велике значення.

В Україні вже розроблено наукові засади енергоощадних технологій, є й початковий досвід їхньої реалізації в умовах передових господарств. Крім того, впровадження таких технологій передбачено "Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року". Активних зрушень у цьому напрямі поки що малувато. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13. 05. 2009 №463, на безповоротній основі для здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів та підтримки окремих проектів в агропромисловому комплексі надають кошти в розмірі аж 1606438 тис. грн. Це швидше нагадує таке: голодному дали попити - замість того, щоб нагодувати його. Такі кошти треба було давати років десять тому під Указ Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки".

На сьогодні спад виробництва й продажу тракторів констатують такі відомі фірми, як Caterpillar, Case, Massey Ferguson. В умовах світової кризи країни застосовують і фінансові, й адміністративні методи для найбільшого захисту власного товаровиробника. Якщо країни Заходу з належним фінансовим становищем та підтримкою держави захищені від напливу імпортної техніки, то про українське тракторобудування цього не скажеш. Крім красномовної "моральної підтримки", українське сільгоспмашинобудування майже нічого не одержує. На перший погляд, КабМін ніби бореться з власниками заводів українського сільгоспмашинобудування: всі проблеми із забезпечення сільського господарства залишає виробникам техніки, мовляв, володієте заводами, то й збувайте власну продукцію самі. Тож і маємо ситуацію, коли 80% техніки експортують за кордон. Нам же вона не потрібна...?!

До того ж, забезпечення технікою проблеми не вирішує. Значно важливішими є її здатність агрегатуватися з наявними сільгоспмашинами, тяговий клас, технічний рівень, наявність технічного сервісу. Технічний сервіс - це нині назріла проблема. З української практики відомо, що належний технічний сервіс забезпечують іноземні фірми. Щоб замінити ущільнення масляного насоса трактора вітчизняного чи пострадянського виробництва в гарантійний період, потрібно чекати понад місяць. Про втрати коштів під час недієздатності трактора годі й говорити: вони можуть виливатися в невиконання договорів найму, втрати врожаю через зволікання зі строками механізованих робіт, перевитрати палива та мастильних матеріалів. То чи наважиться господар купити такий трактор наступного разу? Надійність сучасних вітчизняних тракторів далеко не найкраща: наробіток на відмову ледь дотягує до 30-50 мотогодин, а тракторів зі строком використання понад десять років - удвічі-втричі менше.

Нині надійність трактора українські заводи підвищують встановленням гідравлічної системи, двигуна, підшипників, використанням механічних передач, мастильних матеріалів іноземного виробництва. Тож "вітчизняним" такий трактор уже не назвеш. За останні сім років вартість 1 кВт потужності трактора зросла в 7,2 раза, що свідчить також і про залежність від зарубіжних запчастин, які завозять в Україну за валюту. За даними Міністерства аграрної політики, українські сільгоспвиробники в 2008 р. придбали сільськогосподарської техніки майже на 10 млрд грн. При цьому лише 15% коштів було витрачено на вітчизняну техніку, а 85 - на зарубіжну. Ці цифри свідчать про конкурентоспроможність вітчизняної продукції сільгоспмашинобудування й мають дати поштовх до роздумів виробникам сільгосптехніки про її якість. Крім того, державі вкрай потрібне коригування експортно-імпортної політики, адже щороку десь треба брати близько $1 млрд на зарубіжну сільгосптехніку. Потенціал варто шукати саме в тій галузі, з якої донині валюту вимивають, - в АПК. Треба налагодити прибутковий для сільгоспвиробників (а не тільки трейдерів) експорт сільгосппродукції.

Я. Михайлович, А. Рубець, НУБіП України