Розвиток племінного конярства на Дніпропетровщині

У сучасних умовах державним господарствам, акціонерним товариствам, фермерам потрібні і трактори, і автомобілі, і кінь. Повинно бути розумне поєднання механічного і живого тягла, бо саме в такому разі виробництво здійснюється найекономічніше. Нині коні використовуються для перевезення вантажів (кормів, гною, будівельних матеріалів, тари) на невеликі відстані (економічно вигідно — до 5 км), для обслуговування тваринницьких ферм, випасання худоби, роз’їздів, забезпечення особистих потреб сільського населення, роботи в лісах, заповідниках, для виробництва продуктів харчування (м’ясо і молоко), як допоміжної продукції робочо-користувального напряму, в кінному спорті, медичній галузі та біологічній промисловості. Конярство в Дніпропетровській області представлено тваринами таких порід: українська верхова (УВП), чистокровна верхова (ЧКВ), новоолександрівський ваговоз (НОВ). Першочерговим завданням господарств області на перспективу є стабілізація та якісне поліпшення поголів’я коней (табл. 1). Основним методом поліпшення племінних коней залишиться чистопородне розведення, робочих — поглинальне схрещування з жеребцями планових порід. Племінна робота з породами буде спрямована таким чином: в українській верховій породі — на вдосконалення спортивних якостей, консолідацію породи та поліпшення екстер’єру, збереження великорослості; в чистокровній верховій — на підвищення жвавості та поліпшення екстер’єру; новоолександрівський — на поліпшення робочих і продуктивних якостей при виведені нового внутріпородного типу (самарівського верхово-упряжного). За параметрами розвитку, новостворений тип наближається до ваговозних рейнських арденів і навіть перевищує їх з одночасним підвищенням показників жвавості (табл. 2). Збереження ваговозної породи в області здійснюється завдяки ентузіазму потомственного конезаводчика Бориса Ісаковича Басса. На очолюваному ним племрепродукторі, у творчім співробітництві з Інститутом тваринництва центральних районів УААН, ведеться формування самарівського типу. Іподромний тренінг та іподромні випробування коней — це важливі ланки племінної справи та вдосконалення порід. На Україні є два іподроми із випробування верхових коней — в Одесі та Львові. З метою зменшення транспортних витрат із доставки коней туди і в зворотному напрямку буде налагоджено випробування коней на регіональному рівні й організовано виробництво обозно-лимарських виробів, сільськогосподарського та кінноспортивного реманенту, однокінного та парнокінного транспорту. Велику увагу буде приділено відтворенню поголів’я коней, адже це не потребує великих витрат. Для цього спеціалістам, насамперед, слід приділяти належну увагу організації парування всіх кобил трьохрічного віку і старших, придатних для відтворення. Парувальний сезон слід починати з січня і закінчувати в червні. Для підвищення ефективності парувальної кампанії буде застосовуватися варковий спосіб парування, який даватиме змогу отримати по 70–75 лошат на кожні 100 маток. В робочо-користувальному конярстві з вигодою для господарства потрібно виробляти в значній кількості конину, як додаткову продукцію. Кожна кобила може працювати упродовж року 200–220 днів і цим самим окупити витрати, пов’язані з її утриманням. Але, крім роботи, від кобили можна отримати щорічно по лошаті, яке в кінці року (в 6–7-місячному віці) досягає 230–250 кг і більше і може бути реалізоване на м’ясо відразу ж після відлучення від матері без додаткової відгодівлі. Виконання тільки цих двох заходів може забезпечити рентабельність галузі. Важливим резервом збільшення виробництва конини є відгодівля вибракуваних дорослих коней. Перед тим як таких коней забивати на м’ясо, варто поставити їх на інтенсивну короткочасну відгодівлю (35–45 днів для коней, які мають ІІ категорію вгодованості, і 50–60 — для коней, які мають нестандартну вгодованість). Виробництво кінського м’яса як додаткової продукції робочо-користувального конярства, можна збільшити, якщо провести схрещування коней рисистих порід з жеребцями ваговозних. Лошата-помісі за живою вагою мають перевагу на 70–100 кг у віці 6–7 місяців. В умовах ринкової економіки об’єктом бізнесу може бути і кобиляче молоко, його використовують у вигляді кумису, оскільки в натуральному вигляді воно швидко скисає, викликає пронос. За 5 місяців лактації кобили орловської породи дають у середньому 1780 л, російського ваговоза — 1950, радянського ваговоза — 3000, чистокровної верхової — 1177 л молока. За хімічним складом кобиляче молоко близьке до жіночого, тому воно може знайти своє застосування і у виробництві дитячого харчування. Утримання коней в області — стійловоно-пасовищне. У зимовий період коні будуть утримуватись вночі в стайнях, в денні години — в падоках, у літній період доросле поголів’я, молодняк і лошата повинні перебувати на пасовищах, а вночі — на левадах. Структура кормового раціону жеребців-плідників у стійловий період за поживністю повинна складатись із концентратів — 50–60, соковитих кормів — 35–40%, а в літній період концентрати становлять 50–60, соковиті корми — 25–40, грубі — 10–15 %. Жеребним кобилам рекомендується давати в стійловий період: концентратів — 30–40, соковитих кормів — 5–10, грубих — 50–55%; підсосним лошатам, відповідно, — 25–40, 5–15, 55–60%, а в пасовищний період для них потрібно концентратів — 20–25, соковитих кормів — 80–75%. У зимовий період молодняку робочих коней дають: у віці 6–12 місяців концентратів — 50–65, соковитих кормів — 5–10, грубих — 30–40%, у віці 12–18 місяців, відповідно, — 45–50, 5–15, 40–45%, у 18–24 місяці — 35–50, 5–15, 35–50, у 2–3 роки — 35–50, 5–15, 50–45%, а в літній період — 25–50, 25–15, 40–35%. Робочим коням без роботи (зимово-стійловий період) необхідно давати концентратів — 10–20, грубих — 80–90%, на легких роботах, відповідно, — 25–30, 5–20, 60–65%, на середніх роботах — 35–45, 5–20, 45–50%, на важких — 50–55, 5–15, 35–40%. У пасовищний період соковиті корми і частину грубих заміняють травою. В господарствах, де є племінні коні, повинні бути створені культурні пасовища, на яких без зрошування можна отримувати 250–300, а при зрошуванні — 400–500 ц/га. Без використання пасовищ отримати висококласних племінних коней практично неможливо. Структура річного раціону буде складатися: грубі корми — 39,3, соковиті — 2,5, концентрати — 26,6, зелені — 31,6%. М. Козловська, Л. Доценко,
старші наукові співробітники,
Інститут тваринництва центральних районів УААН