Папіломатоз у великої рогатої худоби та заходи боротьби з ним

Серед домашніх і сільськогосподарських тварин часто зустрічаються доброякісні новоутворення епітеліальної тканини — папіломи (бородавки, епітеліоми). Останні локалізуються на шкірі, слизових оболонках ротової порожнини, зовнішніх статевих органів тощо. Інколи спостерігається ураження слизових оболонок травного каналу, сечового міхура, і в таких випадках їх називають поліпами. За наявності значної кількості таких новоутворень в однієї тварини застосовують терміни “папіломатоз” або “поліпоз”.
Захворювання може реєструватися у вигляді окремих спорадичних випадків або набувати масового характеру. Відомі випадки, коли папіломатоз проявлявся у вигляді ензоотій. Так, наприклад, у США із 1000 голів м’ясної худоби деяких ферм штату Вісконсин за короткий термін перехворіло 25% тварин. Іншого разу протягом двох з половиною років зі 110 голів худоби герефордської породи на папіломатоз захворіло 75% тварин. Є наукові відомості щодо масового поширення цього захворювання й на теренах колишнього Радянського Союзу. За даними П. Н. Ничаєва, в окремих господарствах папіломатозом уражувалося до 43% телят і молодняку у віці 10–21 місяць.

Папіломатоз має інфекційну природу. Збудником захворювання є віруси з родини поповавірусів, роду папіломавірусів. Це група ДНК-вмісних вірусів, що розвиваються в ядрі клітини і характеризуються потенційною онкогенністю. Вони є топоспецифічними для окремих видів тварин і людини. Проте, за спостереженнями низки науковців (Д. Кадеак, П. Шульц), можливе зараження людини від великої рогатої худоби.
Джерелом інфекції є хворі тварини. Природне зараження відбувається за наявності контакту хворих тварин зі здоровими. Можливе перенесення збудника захворювання руками обслуговуючого персоналу, через доїльні стакани, предмети догляду, нестерильними голками під час взяття крові чи виконання ін’єкцій, а також інструментами, які використовували у процесі штучного запліднення, оперативного втручання тощо.
Ензоотичне поширення папіломатозу в телят частіше спостерігається взимку, чому, можливо, сприяє згодовування грубих кормів, що травмують шкіру в ділянці голови й рота.

Отже, інфікування клінічно здорових тварин відбувається через травмати-чне пошкодження шкіри або слизових оболонок. Папіломи виникають із однієї ураженої вірусом клітини базального епітелію. Вірусний онтогенез слід розглядати як генетичну трансформацію, суть якої полягає в тому, що наявність вірусу в клітині змінює її спадкові й функціональні властивостей, обмін речовин, морфологію. У результаті цього клітина набуває властивості безконтрольного розмноження, не маючи власної хромосомної структури. За пухлинного росту папіломи вірус відіграє також роль своєрідного стимулятора росту. Клітина ділиться, і клональні нащадки початково зараженої клітини утворюють папілому. Сусідні базальні клітини в процес утворення пухлини не втягуються. Папіломи збільшуються в розмірах і набувають різної форми. Папілома складається з епітеліальної тканини, однак у ній присутня також і сполучнотканинна основа, клітинні елементи якої так чи інакше теж починають розмножуватися (гіперплазують).

Папіломи незначних розмірів складаються переважно з епітеліальної тка-нини, а великі пухлинні вузли — переважно з гіперплазованої сполучної (фіброзної) тканини. Розміри великих пухлинних вузлів визначаються ступенем розростання фіброзної тканини. Таке поєднання папіломи з гіпертрофованою сполучною тканиною називають фібропапіломатозом. Розрізняють також тверді й м’які папіломи. Тверді папіломи, або бородавки, частіше зустрічаються на шкірі й покриті багатошаровим плоским епітелієм. М’які папіломи, або поліпи, розвиваються, як правило, на слизових оболонках, вони покриті одно- або багатошаровим циліндричним епітелієм і мають м’яку, пухку консистенцію, добре васкуляризовані.

Папіломатоз в усіх видів тварин перебігає, як правило, доброякісно і за раціонального лікування захворювання не рецидивує. Однак, за даними низки авторів (П. Терехоф та ін.), відмічаються випадки малігнізації цих пухлин, тобто перетворення їх на злоякісні (карциному чи фібросаркому).
Інкубаційний період захворювання становить 1–3 місяці, перебіг папіломатозу хронічний. На початку захворювання на уражених ділянках шкіри чи слизових оболонок з’являються невеликі вузлики, що повільно збільшуються. Збільшуючись, вони стають щільними, горбкуватими, мають суху, ороговілу поверхню і набувають, як правило, вигляду качана кольорової капусти сіруватого кольору (рис. 1).
Величина папіломи коливається від дрібних горошин (2–5 мм) до великих пухлинних вузлів (навіть до 23 см). Поверхня великих пухлинних вузлів містить багато щілин. Папілома може мати тонку ніжку або, навпаки, широку ос-нову. Інколи папіломи мають виражений сосочковий вигляд (рис. 2).
Папіломи можуть локалізуватись у різних ділянках тіла: у ділянці голови, шиї, тулуба, вимені, мошонки, на слизових оболонках ротової порожнини, зовнішніх статевих органів, травного каналу та сечового міхура. Доволі часто, особливо у молодняку, ураження може бути дисемінованим, тобто у хворої тварини виявляється значна кількість папілом у різних ділянках тіла одночасно (рис. 3).
Слід сказати, що на вимені та дійках у корів великі пухлинні вузли майже ніколи не утворюються. У переважній більшості випадків на дійках можна спостерігати так званий “остеподібний” папіломатоз, або “щітку” вимені: на шкірі дійок і біля їх основи знаходять густо розсіяні папіломи у вигляді горбиків або шипів із загостреними верхівками і основою близько 2 мм у діаметрі (рис. 4). Рідше виявляють папіломи дещо більшого діаметра (4–6 мм) із заокругленими верхівками (рис. 5).

Л. Тихонюк, М. Чорнозуб,
кандидати вет. наук,
кафедра хірургії
Білоцерківського державного аграрного університету

Далі буде