Освіта й агробізнес: чи є майбутнє?

Продовжуємо роздуми на тему, чому в аграрному секторі України, в одній із небагатьох галузей вітчизняної економіки, яка, незважаючи на фінансову кризу та соціально-політичні проблеми, справді має потенціал і, попри все, розвивається, виникає дефіцит кадрів. На сьогодні до 40% агрокомпаній не можуть відшукати для себе працівника, який би відповідав їхнім вимогам. Зі спілкування із представниками освіти, роботодавцями та спеціалістами випливає, що насправді бракує не власне кадрів, а саме якісних, із глибоким знанням своєї справи, професіоналів — і це за достатньої кількості аграрних вишів в Україні.

К. Сокольнікова 
k.sokolnikova@univest-media.com

За одного битого двох небитих дають…
Аналізуючи роботу аграрних навчальних закладів, складається враження, що якість викладання на сьогодні залишилася на досить-таки високому рівні. Звичайно, свого часу класична вища школа Радянського Союзу була на визнаному у світі високому рівні і, сподіваємось, залишилася такою і нині. Продумані навчальні програми, інформативні підручники, досвідчені викладачі — всі ці складові «кузні кадрів» збережені і донині… але у більшості вишів, м’яко кажучи, суттєво відстала матеріальна база, низький рівень забезпечення сучасними технологіями. Світове агровиробництво швидкими кроками йде у майбутнє, передові вітчизняні ферми та підприємства переоснастили свої господарства, підсилили свої потужності новітніми технологіями і також намагаються «не пасти задніх»… А наука, на жаль, не може похвалитися твердим поступом уперед, а часом і просто кульгає... Чому? З якими труднощами стикається вітчизняна наука? У пошуках відповіді на це питання продовжуємо свої журналістські розслідування.

«Не можна стати добрим лікарем, навчаючись лише по підручниках. Оволодіння апаратурою світового рівня — наше завдання № 1».

Звісно, у кожного навчального закладу — свої проблеми і свої ж переваги. Отримати освіту не так складно, проте високоосвіченим професіоналом стає той студент, який справді цього прагне.
Цього разу розмова у нас відбулася з ректором Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького Володи­миром Стибелем.
Висока плинність кадрів ветеринарних та зоотехнічних напрямів і водночас нестача високопрофесійних спеціалістів, які б справді мали глибокі і грунтовні базові знан­ня зі своєї спеціальності, а не просто диплом... Чому виникає така ситуація на ринку праці і хто в цьому винен?
— Не хочу ображати колег-гуманітаріїв, але навчання ветеринара відрізняється від навчання, приміром, історика. Ми мусимо мати відповідне недешеве обладнання, лабораторії, інструменти, хімічні реактиви, утримувати певне поголів’я тварин. Бо ж що то за студент, який корову чи бичка за час навчання в очі не бачив! А нині нам скоротили фінансування на останні чотири місяці 2014 р. на 5 млн грн.
І така ситуація у всіх аграрних вишах. І якщо ми говоримо, що сільське господарство — це пріоритетна га­­лузь для країни, бюджетоутворююча та експортоорієнтована, то як можна так «рубати під корінь» аграрну освіту?! Бо ж сьогоднішні студенти — це завтрашні виробничники.
Лише за сім місяців нинішнього року Україна збільшила експорт продукції АПК у країни ЄС на 14%, а це додатково майже 360 млн євро! Потенціал тієї ж галузі тваринництва надзвичайно великий. У країні нарощується виробництво усіх видів харчової продукції.
Але хто працюватиме в аграрному секторі, коли про профільну освіту реально забули? Тому тут може бути єдиний вихід із ситуації: держава повинна повернутись обличчям до аграрної освіти. Адже харчова безпека — не менш важлива за військову. А щодо кадрів… Для сучасних молодих спеціалістів важливими є і зарплата, й умови праці та проживання, і стабільність фірми-роботодавця. Скажу вам, що наші найкращі випускники не мають проблем із праце­влаштуванням. Птахофабрики, м’ясокомбінати, переробні підприємства залюбки беруть на роботу спеціалістів із дипломом нашого закладу.

Що все-таки заважає студентові отримати потрібні знання та вдосконалювати їх на практиці? Можливо, є проблеми з освітньою базою, яка у більшості вишів не оновлювалася довгі роки, чи потрібно залучати до викладання більше практиків?
— Є чітке усвідомлення: якщо ми йдемо до Європи, до світових стандартів, то нас чекає неймовірна конкуренція і на освітньому ринку. І єдиним мірилом тут є якісні знання, практичні вміння та навички наших студентів. Ми кілька років поспіль налагоджуємо тісні взаємини із нашими іноземними партнерами.
Так, у рамках гранту ЄС «Вете­ри­нарна школа передової діагностичної техніки зі спеціалізованими лабораторіями» спільно із колегами з Люб­лінського природничого університету (Польща) реалізовуємо масштабний проект із оснащення нашого університету найсучаснішою діагностичною апаратурою. Можу стверджувати, що кращого обладнання жоден виш аграр­но-ветери­нар­ного профілю в Україні на сьогодні не має. Нам виділено 750 тис. євро, причому 10% цієї суми ми заплатили із власних зароблених коштів. В університеті вже працює пересувна ветеринарна лабораторія, створена на базі автомобіля «Рено». Змонтовано 11 сучасних потужних мікроскопів німецької фірми Leica, серед яких й унікальний прилад із системою цифрової реєстрації запису. Сама лише телевідеокамера до цього мікроскопа коштує 80 тис. грн.
Також уже запрацював цифровий рентгенівський кабінет найвищого світового рівня — він дає змогу отримати цифрове зображення уражених частин тіла тварини буквально за кілька хвилин. До того ж при цьому не використовується рентгенівська фотоплівка. До його комплекту входить власне рентгенівський апарат, системні блоки, два спеціальні потужні монітори, програмне забезпечення. Загальна вартість — близько 800 тис. грн.
Нещодавно отримали ще чергову партію апаратури: 13 найсучасніших ультразвукових приладів голландського виробництва фірми Esaote. Кілька із них — це прилади преміум класу, образно кажучи, ми з велосипеда відразу пересіли на «мерседес». Вартість цієї апаратури становить майже
4 млн грн. Завдяки їй ми можемо виконувати весь спектр ультразвукової діагностики: від акушерства до кардіології.
Отримане унікальне обладнання дасть змогу нашим студентам на практиці знайомитись із передовими технологіями та оволодіти найсучаснішими методами практичної діагностики. Натомість аспіранти, доценти та професори зможуть проводити наукові дослідження на найвищому європейському рівні, а фотофіксація проведених дослідів та експериментів сприятиме якісному поліпшенню наукових публікацій.

А студентам не лячно «спілкуватись» із такою дорогою технікою? Які ще інноваційні методи навчання запроваджуються у Львівському ветуніверситеті?
— Не можна стати добрим лікарем, навчаючись лише по підручниках. Оволодіння апаратурою світового рівня — наше завдання № 1, тож наші студенти залюбки знайомляться із сучасною медичною технікою. Окрім того, у нашому навчально-науково-виробничому центрі «Комарнівський» студенти мають змогу познайомитись із тваринами, так би мовити, наживо, а не через Інтернет. Тут вони вчаться і пологи приймати, й операції робити, знають, кажучи жартома, з якого боку підійти до бичка чи корови.
Також наші найкращі студенти мають можливість попрактикуватись у Польщі та США. А в цих країнах на науку та техніку грошей не шкодують. Маємо відповідні міжнародні угоди, особливо добре налагоджена співпраця із Польською асоціацією ветлікарів. Наша молодь стажується у приватних клініках, здобуваючи безцінний практичний досвід. Тому таких фахівців будь-який роботодавець залюбки візьме на роботу. Найкращих із них кличемо в аспірантуру, але багато хто обирає шлях на виробництво: птахофабрики, м’ясо­комбінати, ферми. Тут у них однозначно вища зарплата, аніж в університеті.
Цікавий факт: ветеринари в тій самій Америці заробляють не менше, аніж юристи, це дуже шанована у Штатах професія. До речі, українські ветлікарі в США навіть створили свою асоціацію.
Висновок напрошується один: якщо студент хоче вчитись, то ми створюємо йому в університеті найкомфортніші умови. А людина зі знаннями свого фаху та іноземної мови стовідсотково не пропаде! Знаєте, завдяки вмілій промоції нашого університету та технічній модернізації до нас усе більше вступає студентів із центральних та східних областей України. Вони бачать наш рівень, живуть у європейському місті, мають змогу побувати на сучасних підприємствах та за кордоном.

Тобто ваші випускники готові до роботи в європейських конкурентних умовах?
— Ми прагнемо виховувати саме такого — свідомого, патріотичного, конкурентоспроможного, висококваліфікованого — фахівця. Ми нещодавно дискутували в університеті над стратегією розвитку нашого вишу. Головне її гасло: «Від успішного розвитку університету в Україні до його визнання в Європі». Реалізація цієї ідеї — доволі амбітний план перетворення нашого навчального закладу на один із динамічно прогресуючих профільних ВНЗ України.
Займемо чільні позиції в Україні — отримаємо визнання в Європі і будемо готові до реального входження до Євро­пейського співтовариства. Ми щодня поєднуємо науку із практикою, що дає змогу добре вчити студентів. У нас впроваджується європейський рівень управлінського менеджменту, який будується на принципах здорового прагматизму, відкритості, законності, демократизму, оперативності, результативності та одержання економічного ефекту.

Не можу оминути з огляду на військово-політичну ситуацію в країні й питання створення в університеті військової кафедри. Як ви до цього ставитесь?
— Звичайно, ідея ця чудова, але в умовах кризи практично нереально її втілити. Немає коштів на відповідну матеріально-технічну базу, зарплату новим викладачам. Таку справу фаховіше робитимуть профільні військові інститути. Краще ми будемо виховувати добрих лікарів-ветеринарів, екологів, технологів та економістів. Кожен має займатися тим, що знає і вміє робити найкраще.

Володимире Володимировичу, останнє запитання: нещодавно депутати прийняли новий Закон «Про вищу освіту». І що далі? Ви готові «жити й працювати» по-новому?
— Відповідь тут однозначна: ми прагнули жити по-новому і в старих умовах — шукали гранти, розвивали базу практик, залучали виробничників. А після прийняття нового закону наш університет отримав «друге дихання». Тепер все стає зрозумілим та прозорим. Найважливіший чинник — фінансова автономія. Ми можемо заробляти мільйони гривень і вкладати їх у розвиток науки та поліпшення умов навчання студентів, адже допоки всі так звані позабюджетні кошти блокувались казначейством. Сподіваюсь, що віднині ми самостійно вестимемо ефективну економічну політику із розвитку нашого університету. Новий закон створює для цього всі умови.

Альона Мельник, консультант кадрового холдингу «АНКОР» в Україні:

—   Наразі ми помічаємо зменшення кількості вакансій в агросфері порівняно з аналогічними періодами попередніх років. Це пояснюється загальною економічною ситуацією в країні, а також тим фактом, що частина позицій була автоматично заповнена внутрішніми кандидатами, які раніше працювали у Східній Україні. Водночас роботодавці продовжують говорити про певний дефіцит висококваліфікованих кадрів, в той час, коли акцент пошуку помітно змістився за межі великих міст.
Аналізуючи тваринництво, можна сказати, що ця сфера приваблює молодих спеціалістів, які проходять тривалу практику (1–2 роки) у фермерських господарствах за кордоном за вишівськими програмами. Помітний дефіцит кадрів спостерігається саме у сегменті утримання ВРХ. Значно більше спеціалістів прагне розвиватися у сфері свинарства та птахівництва, оцінюючи останні як потужніші та перспективніші напрями розвитку тваринництва в Україні.
Питання браку аграрних спеціалістів у аграрній країні регулярно порушується роботодавцями цього ринку. Часто ми чуємо досить критичну оцінку якості освіти в аграрних вишах. Керівники бізнесу говорять про застарілу теоретичну базу, відсутність гідного матеріального забезпечення і, що є чи не найголовнішою проблемою, — про недостатню популяризацію професії, брак розуміння молодими спеціалістами тих можливостей, які дає робота в аграрній сфері. Однак, за спостереженнями наших клієнтів, та на основі досліджень, проведених нашими спеціалістами, останніми роками спостерігається загальне підвищення якості кандидатського рівня у сфері агровиробництва.

Михайло Борушевський,
провідний спеціаліст ТОВ «Даноша»,
Івано-Франківська обл.:

— Є така проста істина, якої я дотримуюся у житті: знання без практики — недоцільні, практика без знань — небезпечна. Я досить молодий спеціаліст, адже закінчив Львівський національний університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Ґжицького два роки тому за фахом лікар ветеринарної медицини. Але іноді здається, що я продовжую навчатися, адже співпрацюю із професорами, консультуюсь, якщо це потрібно для справи. В університеті заклали добрі знання із ветеринарії, тому любов до професії, підкріплена практичними навичками, дала мені можливість знайти гідну роботу.
Одразу після закінчення університету влаштувався працювати на ТОВ «Даноша», в Івано-Франківській обл., провідним спеціалістом. На підприємстві у нас 130 тис. голів тварин, у тому числі 10 тис. — маточне поголів’я. Обсяг проданої/переданої на переробку свинини у живій вазі становить за рік понад 25 000 т. Власники компанії мають багаторічний досвід у створенні сучасних та прибуткових сільськогосподарських підприємств на теренах Данії, Польщі та інших країн Північної Європи та успішному управлінні їхнім виробництвом. Вони знають усі нюанси своєї справи, тому доводиться відповідати їхнім вимогам. Саме тому підприємство, на якому я працюю, має знане ім’я, адже це одна із перших компаній в Україні, яка займається вирощуванням добре розвинених свиней із високим показником росту, чудовою конверсією корму та високим відсотком живонароджених поросят на базі генетичного матеріалу із Данії.
За час роботи у господарстві мені вдалось розробити та впровадити ефективні лікувально-профілактичні заходи хвороб свиней різної етіології.
Сьогодні повноцінно працювати можуть тільки професіонали, відмінні знавці своєї справи. Технології розвиваються шаленими темпами. І якщо сьогодні ти не вхопив нові знання — завтра ти вже «бракований» спеціаліст. Це має усвідомити кожен студент, кожен випускник.

Сергій Дешевий, головний ветеринарний лікар ТОВ «СГП ім. Воловікова», с. Горбаків, Рівненська обл.:

   — Професіоналом за 5 хв не станеш — це наполегливий невтомний труд. Потрібно шліфувати себе щодня, роками, починаючи зі студентських стін і все подальше життя. Я закінчив Львівський НУВМ та БТ ім. С.З. Ґжицького за фахом лікар ветеринарної медицини у 2007 р. Через кілька років став і магістром. І жодна хвилина не пройшла дарма: навчання в університеті дало впевненість у собі, добру базу знань, фундамент, а також, що я вважаю не менш важливим, університет дає змогу налагодити корисні контакти. Адже навчаючись ти практикуєшся, спілкуєшся із науковцями, з провідними практиками. Звичайно, основою мого навчання була самоосвіта. Без цього ти як спеціаліст нічого не досягнеш — просто стоятимеш на одному місці. А ветеринарія, сучасні технології цього не терплять.
Саме таку людину і шукають сьогодні роботодавці: спеціаліста, який крокуватиме у ногу з часом, який буде активним, динамічно розвиватиметься та залучатиме нові технології. Тому фахівці із сучасними знаннями та навичками завжди зможуть знайти гідну роботу. А ветеринарний лікар завжди буде затребуваним фахівцем. З практики скажу, єдиною проблемою, яка дошкуляє нашій освіті, є відсутність у навчальних закладах сучасної діагностичної апаратури. Мені самому довелось вдосконалюватись у цьому плані після навчання.
Але, як кажуть, якщо захотіти, можна й море перелити. Нині я вже працюю головним ветлікарем на ТОВ «СГП ім. Воловікова». У нас утримують 4000 голів великої рогатої худоби, із яких понад 2 тис. — дійні і дають близько 6500 кг молока за лактацію. За час роботи у господарстві мені вдалося розробити та впровадити ефективні лікувально-профілактичні заходи хвороб різної етіології, зокрема регулярну вакцинацію, дезінсекцію, дератизацію, УЗД-діагностику тільності корів на 32-й день, розчищення копит на спеціальному станку, застосування вітамінних препаратів та корисних бактерій.
У грудні 2011 р. у нас на підприємстві відбулося урочисте відкриття одного із найбільших в Україні молочних комплексів із сучасним доїльним залом, що розміщений у Гощанському районі Рівненської області.
Площа комплексу становить 7 га. Запустили на підприємстві нову доїльну залу типу «карусель» AutoRotor Magnum 40 на 36 доїльних місць виробництва компанії «ГЕА Фарм Технолоджиз» (Німеччина), також облаштували доїльну залу типу «ялинка» 2х4, що призначена для доїння корів у родильному відділенні. Проектна потужність комплексу становить 35 т молока на добу. У перспективі господарство планує збільшити дійне стадо до 5 тис. корів та виробляти щоденно понад 100 т молока європейської якості.