Освіта й агробізнес: чи є майбутнє?

Продовження. Початок у № 11,12/2014

Сиріл Паркінсон у своїй книзі «100 порад підприємцю» писав: «Мудрий керівник розуміє, що головне, чим він володіє, — це його працівники». Безумовно, адже успіх чи то холдингу, підприємства, чи господарства або ферми залежатиме саме від професійності спеціалістів-виконавців: ветеринарів, зоотехніків, технологів…

Тривалий час в аграрній галузі був застій, популяризувалися такі професії, як менеджери, економісти та юристи. Освічена молодь, отримавши дипломи, зовсім не бажала повертатися у села, тим більше — в чужі, віддалені від рідної домівки. Селяни ж не вважали нагальною потребою підвищувати свій професійний рівень, адже для більшості сільське господарство — це звичний спосіб життя, а не професія. Тому й у підготовці якісних фахівців потреби не було.

Наразі аграрна галузь набирає обертів, та от міцного підгрунтя для цього не збудовано. Про дефіцит кадрів та як нині знайти професійного спеціаліста, який би розумів сільськогосподарську специфіку, ми розмовляли з Анатолієм Даниленком, ректором Білоцер­ківського національного аграрного університету.

Висока плинність кадрів ветеринарних та зоотехнічних напрямів і водночас — нестача високопрофесійних спеціалістів, які б справді мали глибокі грунтовні знання зі своєї спеціальності, а не просто диплом… Чому виникає така ситуація на ринку праці і хто в цьому винен?
— Плинність кадрів у сільськогосподарському виробництві — це одна із найгостріших проблем на селі. Основними причинами цього є недостатня мотивація до сільськогосподарської праці, занепад соціальної структури села, низький рівень оплати праці фахівців.
Щодо ветеринарних і зоотехнічних спеціалістів, то тут є певна специфіка. Розумієте, наш випускник іде працювати не просто на ферму, він іде в бізнес, у якому задіяні десятки тисяч голів ВРХ, свиней, птиці! І якщо раптом припуститься помилки — це повертається для нього багатотисячними збитками. Із розвитком промислового тваринництва проблеми ветеринарії різко зросли, а умови праці представників цієї професії набагато ускладнились. Їм доводиться працювати на­­пружено і цілодобово. І якщо молодий спеціаліст не готовий працювати у такому ритмі — через короткий термін він звільняється. Для університету основне завдання — підготувати висококваліфіковані кадри. Тому що диплом — це рівень підготовки: теорія, практика, вміння орієнтуватися в ситуації, визначати проблемні питання і успішно їх розв’язувати. Але працювати над цим питанням потрібно у комплексі!

Що все-таки заважає студентові отримати потрібні знання та вдосконалювати їх на практиці? Проблема — у застарілій базі освіти, чи потрібно залучати до викладання більше практиків?
— За чотири-п’ять років навчання ми прагнемо не просто «вишколити» студента теоретично та практично. Наша мета — навчити його мислити у потрібному напрямі, створити надійне підгрунтя та дати можливість разом із дипломом отримати роботу. Проте врахувати й охопити всі можливі нюанси професії і навчити цьому студента доволі складно. Тому необхідно тісно співпрацювати із роботодавцями, які мають ак­­тивно долучатися до цієї підготовки, зокрема за­­безпечити практикантам доступ до всього технологічного процесу. Багато питань студент має опрацьовувати самостійно саме під час практики.

На сьогодні компанії надають перевагу не тільки молодим та ініціативним, а й високопрофесійним фахівцям (про досвід роботи, на якому так наголошують під час прийому на роботу, мова зараз не йде). Тож як підготувати такого професіонала?
— Раніше держава гарантувала: після отримання диплома про вищу освіту випускник вишу три роки відпрацьовує на підприємстві. При цьому він був соціально захищений, мав змогу консультуватись. Тепер же, запрошуючи на роботу молодих спеціалістів, керівники підприємств не готові надати житло, соціальний захист та витрачати час на консультації. Це зрозуміло, адже час — це гроші, і жоден бізнесмен не витрачатиме його на додаткове навчання свого працівника. Тому ми створили відділ сприяння працевлаштуванню випускників, який упродовж декількох років опікується долею молодого спеціаліста і не залишає його віч-на-віч із проблемами.

Сучасні технології розвиваються досить швидким темпом: учорашня інформація сьогодні часто вже не актуальна. Чи проводите модернізацію системи освіти вишу?
— Модернізація ви­­щої освіти передбачена, насамперед, новим За­­коном України «Про вищу освіту». Сьогодні ми працюємо у рамках Болонської угоди, ме­­тою якої є створення єдиного європейського простору. Звичайно, на якість підготовки впливає і рівень професорсько-викладацького складу, і якою базою він володіє, і якими технологіями, і що професор може запропонувати майбутньому спеціалістові. Мені, як ректору, не просто виконувати вимоги, які ставить сучасність, адже технології вдосконалюються мало не щодня, а часто застосувати їх нам не вдається через обмежене державне фінансування.
Для своїх студентів ми створюємо найкращі умови, щоб отримати та застосувати на практиці всі фахові знання. Ми не припиняємо працювати, адже зупинишся на мить — відстанеш на віки!

Ще великий полководець Суворов говорив: «Теорія без практики — мертва, практика без теорії — сліпа». Як опановують ваші студенти здобуті знання та навички? Чи є у них можливість проходити практику на провідних сільськогосподарських підприємствах?
— По-перше, у нас тісна міжнародна співпраця із багатьма європейськими країнами. Взяти хоча б Францію — у них досить потужні школи, тому ми обмінюємося досвідом, викладачами, наші студенти їдуть туди на навчання та практику. Також добре налагоджена робота із Польщею, Німеччиною, Данією. До речі, помітив таку цікавинку: студенти-лінгвісти та юристи частіше обирають США та Канаду. А от ветлікарі, агрономи і біотехнологи віддають перевагу Данії, Німеччині, Англії. Скажу таке: коли студенти через півроку повертаються із навчання чи практики — вони зовсім інші люди.
По-друге, у нас 18 господарств на теренах країни, які є базовими для студентської практики. Серед них такі відомі в Україні і світі агропромислові компанії, як агрохолдинг «Мрія», МХП, швейцарська компанія «Сингента». Університет уклав договори із цими компаніями щодо співпраці і, насамперед, проходження практики студентами за напрямами: агрономія, лісове і садово-паркове господарство, ветеринарна медицина, технологія виробництва та переробки продукції тваринництва. Так, за 2012–2014 рр. лише у компанії «Сингента» пройшли науково-виробничу практику 23 студенти, троє із яких уже працевлаштовані у наукових підрозділах цієї компанії. Одним із наших базових підприємств є СТОВ «Агросвіт», що у моєму рідному селі Карапиші. Це досить велике підприємство, там упроваджено сучасні технології. Підприємством керує моя дружина, Валентина Петрівна, дай Боже їй здоров’я, і мені разом із нею, я впевнений, що я в житті не помилився, і дякую за це долі… Вона розуміє, що потрібно студентам і надає їм усі умови як для навчання, так і для практики.

У нинішніх умовах досить актуальне питання військової підготовки студентів. Як у вашому університеті вирішується це питання, чи діє кафедра військової підготовки?
— На базі Київського військового університету (КВУ) функціонує кафедра військової підготовки, з якою ми спів­працюємо. Наші студенти — і хлопці, і дівчата — мають можливість освоювати військову справу в стінах рідного університету, а складати іспити та заліки виїжджають у КВУ. По завершенні навчання студенти здають усі нормативи й отримують офіцерське звання.

Якої «масті» спеціаліст?!
Кажуть, найважчий вибір — між хорошим і кращим. Часто компанії, обираючи собі спеціаліста, керуються принципом на кшталт: «У хорошого ветлікаря немає хворих тварин». Проте як же стати кращим серед кращих, аби перспективні компанії обрали саме тебе?! Секретами успіху поділилися колишні студенти Білоцерківського НАУ.

Ярослав Свінціцький,
комерційний директор ТОВ «УКРВЕТ»:

— Формування майбутнього ветеринара по­­чалось іще з дитинства. Доглядаючи за до­­маш­німи улюбленцями, мені все більше хотілося бути корисним та допомагати тваринам. Це підсвідомо і наштовхнуло на вибір майбутньої професії — лікаря ветмедицини. Остаточне рішення у професійному виборі допоміг прийняти батько, Григорій Дмитрович, який навчався у 1978–1983 рр. у Білоцерківському сільськогосподарському інституті на факультеті ветмедицини. Тож, можна сказати, пішов стопами батька. І що цікаво, батьки дружини, як пізніше виявилось, — теж випускники Біло­цер­ків­ського сільськогосподарського інституту і навчались разом із моїм батьком. Ось така династія ветлікарів.
Протягом навчання прислуховувався до слів досвідчених викладачів, які вкладали максимум терпіння та майстерності у розвиток майбутніх ветеринарних фахівців. Активна участь у спортивному та культурному житті університету (хор «Батьківська нива») допомагала розширювати кругозір та розвиватись духовно. По закінченню навчання мав змогу пройти практику у Великій Британії та Швеції за спеціальністю.
По поверненню на батьківщину випала можливість влаштуватись на роботу до компанії, яка працювала в медичному, діагностичному, ла­­бораторному та зооветеринарному напрямах. За роки діяльності сформувались чіткі пріоритети та професійна команда, що поділяє погляди на розвиток ветеринарного ринку в Україні та докладає усіх зусиль для забезпечення ветеринарного та епізоотичного благополуччя, що і є місією компанії.
Компанія «УКРВЕТ» має справу з технологіями, обладнанням, препаратами для ветеринарії та взаємодіє із Білоцерківським НАУ і дотепер. З початку моєї кар’єри ми постійно працюємо з університетом, разом розроб­ляємо профілюючі проекти та впроваджуємо їх у практику. Серед них — розробка методики сонографічної діагностики вагітності та причин неплідності сільськогосподарських та домашніх тварин, діагностика інфекційних захворювань, зокрема лейкозу великої рогатої худоби, методом ІФА та ін.
Як на мене, успіх фахівця ветеринарної медицини, як і будь-якого іншого фахівця, у післядипломному житті залежить від подальшої наполегливої роботи та самоосвіти. І моя порада нинішнім студентам: задля свого успішного майбутнього потрібно домагатись поставлених цілей, використовувати можливість вчитись. Це єдиний шлях, щоб здобути гідне місце у житті, спеціалістом якого б напряму Ви не були, а якщо пощастить, то й станете орієнтиром для інших! Цей шлях нелегкий, але він того вартий!

Андрій Гавриленко,
науковий консультант
у журналі «Сучасна ветеринарна медицина»:
 
— Я не бачив себе лікарем ветеринарної медицини аж до самого вступу до університету на ветеринарний факультет. Я не прагнув лікувати тварин у дитинстві, але аграрний напрям освіти почався ще зі шкільних років, адже я навчався у ліцеї агробіологічного напряму, який тісно співпрацював тоді ще з БДАУ. По суті, ветеринарний напрям я обрав тільки перед вступом і вже під час навчання захопився ветеринарією та природничими науками.
Свою трудову діяльність почав ще зі студентських років — спочатку у господарстві, а потім і в структурі BioTestLab. Варто наголосити, що під час навчання у виші студент має звужений кругозір щодо можливості подальшого працевлаштування та ринку професій. Здебільшого уявляється: ферма, клініка дрібних тварин чи державна служба. Насправді ж сьогодні перед випускником ветеринарного факультету відкрито дуже багато дверей компаній, де можна працювати за спеціальністю.
А успіх спеціаліста залежить від особистих якостей та напрацьованих звичок, водночас освіта — один з інструментів досягнення мети. Головне — це постійна робота над собою, і вона повинна розпочинатися ще до моменту обрання професії. Щоб бути успішним, мало володіти лише ветеринарними вміннями та знан­нями. Розуміння економічних, юридичних, фінансових пи­­тань, володіння комунікативними навичками, вміння вести перемовини, знання елементів риторики, вільне спілкування іноземною мовою — це як повітря необхідне сучасному спеціалістові. І найголовніше: ніколи не зупинятися на досягнутому. Якщо Ви сьогодні сказали собі: «Досить! Я досяг свого максимуму, мені вже немає куди рости», — ви відклали успіх у глибоку скриню.
Багато компаній готові вкладати час і кошти в навчання своїх співробітників, допомагати їм професійно зростати. Тому все залежить від бажання працювати та вчитись, і сучасний випускник має всі шанси отримати роботу. У навчанні, звичайно, є певні моменти, які хотілося б змінити.
По-перше: оцінку знань проводять час­­то у тестовій формі, як на мене, — це недолік. У такому разі ми маємо змогу оцінити всіх студентів за короткий час, але фактично отримуємо «німих» випуск­ників, які не можуть повноцінно усно висловити свою думку.
По-друге: ми навчаємось, використовуючи застарілий матеріал. Більшість підручників, інформаційний зміст яких відповідає середині минулого століття, фокусують нашу увагу на проблемах, які вже давно перестали бути актуальними.
По-третє: практика становить дуже ма­­­лу частину за­­гального освітнього часу, а через брак фінансування навчальні заклади змушені працювати як виробничі господарства задля отримання прибутку із ферм. Зрозуміло, що студентські навчальні маніпуляції завадять максимальній продуктивності тварин, тому їх і знижують до мінімуму. Як результат — ми отримуємо фахівців-теоретиків, які вимушені здобувати практичні навички вже в умовах виробництва, що, своєю чергою, негативно позначається на їхній роботі у перші півроку.