Освіта й агробізнес: чи є майбутнє?

Кожна людина народжується для якогось діла. Е. Гемінґвей

Останні півроку на сторінках нашого журналу ми шукали відповіді на такі питання: яких фахівців готують вітчизняні аграрні виші та чи затребувані вони в аграрній галузі? Випускники яких вишів користуються переважним правом під час прийому на роботу?
Такі відповіді шукали як у керманичів Білоцерківського НАУ, Сумського НАУ, Львівського НАУ, так і у самих випускників.

Ю. Леонов
Спеціально для журналу «Тваринництво та ветеринарія»

Нашу екскурсію агроосвітянською нивою ми завершуємо Національним університетом біоресурсів і природокористу­вання не випадково. Упродовж багатьох років НУБіП є «кузнею» кадрів не лише для агропідприємств, а й для агробізнесу, зокрема міжнародного. У чому секрет успіху? Він доволі простий: потужна науково-практична база, практика у знаних фірмах, стажування за кордоном.

Гнучкість, інтуїція, стратегічне мислення — це лише частина «джентльменського набору» для керманича такого вишу. Без сумніву, всі ці якості є у нашого співрозмовника, доктора педагогічних наук, професора, ректора НУБіП України Станіслава Ніколаєнка.

Станіславе Миколайовичу, розпочнімо нашу розмову з питань, які сьогодні є найболючішими для університету.
— Насамперед зауважу: НУБіП має міцну базу для практичного навчання студентів — це агробіостанція, Боярська лісова станція, дослідні господарства у Ворзелі та Снітинці. Там студенти мають можливість опановувати навички ведення господарської діяльності, проводити дослідження разом із викладачами. Тобто маємо класичну науково-практичну базу. Однак не все так добре, як здається на перший погляд. Насамперед — це проблема фінансового забезпечення бази. Як обслуговуються ці установи? Через Держ­каз­начейство. І от ситуація: маємо у бюджеті кошти на проведення дослідів, уже студенти-прак­тиканти си­­дять у комбайнах — хліб тре­­­ба збирати! А Держ­каз­на­чейство від­­­мов­­ляє у фі­­­нан­су­ван­ні — гро­­шей наразі немає. Паль­­не закупити не можемо, зап­частини — теж. Хліб обсипається, заплановані до­­сліди зриваються…
Схожа ситуація і з тваринницьким комплексом: потрібно провести закупівлю ветеринарних препаратів для профілактики та щеплень, придбати корми — і знову натикаємося на Держ­казна­чейство. Ось та­­кий парадокс: корову ми до­­їмо щодня, а грошей, щоб її годувати, — не­­має! Пояснити професорові, співробітнику, що можлива затримка зарплати чи ще якісь негаразди, якось ще можна. А як пояснити тваринам, чому їх погано утримують?..
Про абсурдність та­­кого підходу до фінансування вишів, зокрема нашого, судіть самі: ми здаємо молоко на молокозавод, гроші звідти надходять. А отримати їх — не можемо! При­ватний підприємець, фермер користується послугами будь-якого банку. Може брати кредити, отримує дотації, а ми — ні!
І тут йдеться не про державне фінансування. А про ті гроші, які ми можемо заробити самі. Ми їх, скажімо, заробили, у нас гроші є — але використати їх не можемо. Звідси — і застарілі база та техніка, і технологічна відсталість.

Як би Ви охарактеризували кад­ро­ве забезпечення сільськогосподарсь­кої галузі, рівень професіоналізму спе­­ціалістів, особливо молодих кадрів?
 — У нас сьогодні кадрів для сільського господарства готується більше, ніж того потребує нинішнє, підкреслюю — нинішнє, сільське господарство.
Ось поглянемо на зернову галузь: останніми роками Україна вийшла у лідери з виробництва зерна, попереду і з продажу ячменю. І що з того? Скільки доданої вартості у тому зерні? Мало. Великі агрохолдинги беруть землю в оренду, працюють за спрощеною сіво­зміною: кукурудза, соя, може, ще соняшник чи ріпак. За сучасних технологій потреби холдингів у робочій силі — одна людина на 1000 га, тобто загалом близько 50 тис. працівників. Це і спеціалісти з вищою освітою, молодші спеціалісти та випускники профтехучилищ. А в сільській місцевості у нас проживає 14 млн осіб! Куди людям подітися? Їхати поневірятись за кордон чи атакувати місто?
Наразі, на тлі кризового стану всіх галузей, найкраще почувається нібито аграрна. Але і вона в кризі. Чому? Тому що тут працюють за найпростішою схемою! Посіяв — зібрав. А переробка? Адже у результаті глибокої переробки продукція отримує додану вартість. Наприклад, у нас вирощують кукурудзу чи сою. Потім кукурудзу продають у Китай, сою — в Європу, на вітамінні добавки чи шрот. А чому б не переробити для потреб власного тваринництва? На корм і корисні добавки для відгодівлі курей, індиків, бичків, свиней. А потім і їх, своєю чергою, переробити — на ковбасу, шинку, консерви тощо і торгувати вже цим! Тоді потреба у спеціалістах зросла б у рази. Та більше, сказали б: дайте ще! Кожному зоотехніку, інженеру, агроному, ветеринару були б потрібні молодші спеціалісти, працівники. А за простої схеми господарювання на кшталт «засіяв — зібрав — продав» ми такого не отримаємо.
Чи якісно підготовані кадри? Чесно скажу: дати нині європейський рівень якості всім випускникам ще не можемо. Хоча стараємося. У нас є прекрасно підготовлені кадри. Багато наших випуск­ників — це успішні підприємці, директори провідних підприємств АПК. Зрештою, є й науковці зі світовим ім’ям. Як бачимо, потенціал є. Проте є і проблеми: безробіття на селі — воно сягає 80%!
Утім, і це можна подолати. Там, де запрацюють переробні підприємства, скажімо, із виробництва соків або джемів, чи ферми, одразу виникне потреба в кадрах — і основних спеціалістах, і персоналі для підтримки виробництва.

Враховуючи ці виклики часу, які вимоги до сучасного випускника?
— Що таке якісний спеціаліст? Це людина, яка, отримавши професію, завдяки їй поліпшує якість свого особистого життя та своєї родини і — вершина піраміди — своєї держави.
Сьогодні в Україні налічується 12 факультетів ветеринарної медицини, які щороку випускають 1500 спеціалістів. Цьогоріч на ветеринарний факультет набрали на держзамовлення 160 осіб, і ще 130 осіб — за контрактом. І всі вони із загальним балом набагато вище середнього по вишу показника — 520–580 балів! Добре підготовлені діти.
Які є важливі зауваження до нас? По-перше, потужні корпорації, сучасний бізнес потребують від випускника добрих знань і вільного володіння ан­­глійською мовою. По-друге, іноді наші випускники не знають нового обладнання, новітньої техніки, мають брак практичних умінь та навичок. Ми активно реагуємо на ці вимоги. Уже 92 викладачі, майже 10% студентів навчаються англійською мовою. Процес іде.

А як використовуєте вітчизняні потужності для практики студентів?
— І вони не забуті. Основну практику студенти проходять на наших на­­вчально-дослідних господарствах. Утім, у цьому плані є деякі питання. Скажімо, бажання зробити наші нав­чально-дослідні господарства самостійними. Позбавити їх податкового тягаря, щоб вони мали змогу працювати на таких самих умовах, як фермери та інші агрогосподарства.
А то виходить так: вони сплачують фіксований податок, а ми сплачуємо весь комплекс. За три роки НУБіП має сплатити 5 млн грн ПДВ. За свої ж господарства — абсурд! Водночас звичайні господарства ПДВ не сплачують. Ось що важливо — треба змінити цю ситуацію. Щоб була можливість отримати кредити — на покриття міжсезонних витрат тощо. Наразі ми вже готуємо пропозиції змін на рівні законодавства. Також наші студенти проходять практику у багатьох знаних фірмах. І приємно констатувати факт: вони охоче беруть наших студентів до себе на практику.

Станіславе Миколайовичу, на Вашу думку, чи потрібне перепрофілювання багатьох аграрних вишів? Може, скажімо, треба більше випускати спеціалістів рівня бакалавра?
— Теоретично — так. І така модель може бути. Але навчальні плани слід допрацювати.
Бо сьогодні бакалавр, на жаль, залишився на рівні незакінченої вищої освіти. Він не має чіткого визначення як щодо спеціальності, так і в правовому руслі, і, відповідно, до нього занижені вимоги. Ступінь бакалавра розглядають лише як сходинку на шляху до спеціаліста, а не як самостійну проф­одиницю. Виходить такий собі недовчений випускник.
Інша справа — магістр. Ми випускаємо магістрів-практиків, управлінців та магістрів-дослідників. За свої додаткові 1,5 року вони отримують необхідний мінімум теоретичної та практичної підготовки. Тому треба змінити плани навчальної програми підготовки бакалавра і зробити його більш самостійною кадровою одиницею.
Кілька слів про тваринництво. По­­дей­кують, що у нас слабо розвинене свинарство і є проблеми із поголів’ям великої рогатої худоби. Чи змінилася ситуація?
— Прикро те, що сьогодні ця галузь занедбана. Якщо зараз в Україну по­­голів’я курчат завозять із-за кордону, про який розвиток ми ведемо мову? Так само маємо цілу бюджетну програму щодо завезення елітного поголів’я ВРХ. Тож про яку підтримку вітчизняного тваринництва можна говорити?
У нас, на жаль, розірвано ланцюг із підготовки, створення та вирощування нових порід м’ясної і молочної худоби. Це велика проблема. Знаєте, які технології нам демонстрували нещодавно в США? Тільки уявіть: тривалість середньої лактації корови — не більше двох років, вага такої тварини — 500–600 кг, і вона дає за рік
10–12 тис. кг молока. А тепер уявіть собі, скільки кормів вона переробляє?! Це ж ціла біофабрика! І знову повторюся: нові породи тварин, нові сорти рослин — це проблема номер один. Ми над нею активно працюємо. Але поки що до її  розв’язання далеко.

І наостанок — трохи болюче для нашої держави пи­­тання. У нас наразі йде відродження армії. Був час, коли в НУБіП майже не було ні військової підготовки, ні військової кафедри. Як ситуація змінилась зараз?
— Десять років тому в мене виникла дискусія із тогочасним міністром оборони Анатолієм Гриценком, який наполягав на тому, щоб ми, користуючись стандартами НАТО, закрили підготовку фахівців на військових кафедрах. Мовляв, у нас забагато офіцерів. Ди­­скусія була тривалою. Ми відстоювали необхідність існування військових кафедр. І це ми, цивільні люди, керівники цивільних установ, перед військовими відстоювали таку позицію!..
Скажу так: сьогодні наша кафедра функціонує, і 800 студентів опановують військові спеціальності. У нас навчаються групи з Умані, Білої Церкви. Утім, кафедру все-таки треба оновлювати. Але все збережено і все працює, є люди, є завзяття і бажання служити на користь Україні!

Якої «масті» спеціаліст?!

Чи легко знайти роботу молодому фахівцеві? Які знання та навички чекає від нього роботодавець?.. Ці питання завжди хвилюють випускників. Проте, як показує практика, не все так страшно, як здається. Адже, як відомо, дорогу здолає той, хто йде. Як здолати таку дорогу, знають випускники, які знайшли гідну реалізацію своїх знань і умінь.

Ольга Краснобаєва,
канд. вет. наук,
директор компанії «ВіталаК»:

— Мені пощастило: я народилась у династії ветеринарних вчених, спеціальність опановувала у видатних професорів. Іще під час навчання стала відвідувати гурток при кафедрі вірусології і мікробіології — це дало змогу майже відразу повноцінно вести роботу в НДІ, а знання мови взагалі відкрили широкі можливості — реалізувати себе в науці, постійно бути в колі найгостріших світових проблем епізоотології, діагностики захворювань, які сьогодні називаються емерджентними, а на той час були зовсім новими та невивченими, співпрацювати з ученими світового рівня. Коли настали «круті 90-ті» роки, отримані в ALMA MATER знання і навички із лікування дрібних тварин допомогли вижити під час фінансової кризи в країні за відсутності фінансування науки. Робота в іноземних компаніях (СЕВА СА, BASF) розширила світогляд, збагатила знаннями ринків у галузі ветеринарії та годівлі тварин, підштовхнула розпочати власний бізнес. Проте навчатись не припиняю й досі.
З досвіду мого покоління можу з усією відповідальністю стверджувати, що наша ALMA MATER дає можливість бути успішною та впевненою людиною. НУБіП — це сучасно, проте, озираючись на пору мого студентства, коли АLMA MATER мала високе звання Української сільськогосподарської академії, мати статус «академіка» відразу після її закінчення було вкрай престижно і відповідально.
Сьогодні — січень 2015 р.: корпуси порожні… У країні криза, студенти — на вимушених канікулах, викладачі — у вимушених відпустках. Усе дистанційно... Звичайно, криза, але саме на часі — подумати про майбутнє!
Нині, як ніколи, треба чітко розуміти, яка у тебе ціль, мотивація: просто працювати і заробляти? Це добре, але замало, треба, щоб ще було цікаво і корисно для справи. На жаль, часто випускники не спроможні утримувати себе та свої родини, працюючи за фахом, та вимушені шукати іншої долі. Виникає питання: чому за великої кількості вишів і спеціалістів такий великий дефіцит професіоналів? Щоб бути успішним сьогодні, необхідно навчатись, причому постійно, і застосовувати свої нові знання, але вони мають бути різнобічними та відповідати сучасним вимогам науки та виробництва.
Нашій ALMA MATER бажаю студентів, які чесно здобуватимуть знання, прагнутимуть не просто знати, а й розуміти, і вміти. До навчання у такому виші студенти мають бути підготовлені, прогалини у базових знаннях не дають повної картини розуміння, не завжди Google може відповісти на всі питання.
У напрямі адаптації студентів до виробництва вже багато зроблено, але хотілося б, щоб студенти не просто відвідували навчальні господарства, а мали змогу напрацьовувати практичні навички, побачити результати своєї праці і відчути їх матеріально.
Вважаю, зміг би допомогти у підготовці професіоналів і міжнародний досвід — не тільки із ручного збирання полуниці в Англії чи прибирання гною в Голландії. Хоча і це важливо, але значно важливіше — спеціалізація у галузі освоєння новітніх технологій. Дякуючи Богові, такі підприємства, куди і європейські спеціалісти приїздитимуть вчитися, вже є і в Україні.
Залучення українських та іноземних інвесторів, вибір «активних точок» і створення на їхній базі навчальних центрів, використання системи грантів для вивчення і розробки нових технологій в агробізнесі, приваблювання іноземних компаній для просування здобутих новітніх знань і технологій для апробації в Україні, запрошення провідних викладачів — це все можливі форми підготовки професіоналів, які потрібні виробництву, бізнесу, Україні, світу.
…Днями заходила на ветеринарний факультет. Відчуття дежавю… ми — студенти, нам викладають корифеї ветеринарної науки: Поваженко, Гемельрейх, Судаков, Хмель­ницький… Шум, рух. Перша лекція — «Введення у спеціальність». Головне, про що нам тоді з упевненістю говорили: ви будете ЛІДЕРАМИ й ОРГАНІЗАТОРАМИ виробництва, але насамперед ви маєте стати ПРОФЕСІОНАЛАМИ своєї справи, ви маєте брати на себе ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ… І за себе, і за людство, і за цілий СВІТ…
Ці непорушні постулати не потребують доказів — вони є справжніми ключами для успіху і життя.

Наталія Грошко,
провідний технолог відділу дослідження
та розвитку (R&D) ПП «Тейст-Дизайн»:

– Свого часу я мала вибір вступу до кількох вишів. Проте, зваживши всі «за» і «проти», зупинила свій вибір саме на НУБіП. Завжди із теплотою згадую свої студентські роки. У мене ніколи не було зауважень до своїх викладачів. І я можу сміливо сказати, що всіма своїми здобутками завдячую саме знанням, отриманим під час навчання.
Роботу в «Тейст-Дизайн» я почала, фактично, на останньому курсі. До речі, в компанії ніколи не мали сумнівів щодо якості підготовки спеціалістів, яких випускає Національний університет біоресурсів і природокористування. Звісно, не все так безхмарно. Почасти студентам доводиться працювати на старому обладнанні, бракує реактивів. Однак ці негаразди компенсуються ентузіазмом викладачів, їхнім високим професіоналізмом.
Що зробити для поліпшення навчання? Збільшити кількість контактів із закордонними спеціалістами-практиками. Адже саме їхній досвід дасть змогу студентам отримати такі необхідні практичні навички. Слід активніше долучати студентів до проектів співпраці із вітчизняними фірмами та виробниками. Звісно, не повинна стояти осторонь і держава: збільшення фінансування — запорука успіху.

Лариса Баль-Прилипко,
декан факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК НУБіП, д-р техн. наук, професор:


— Сьогодні наша країна почала стрімкий рух до Європи. Це не тільки громадянські цінності, а й високі вимоги. Лідером у цьому напрямі є агропромисловий комплекс. Саме він почав цей шлях і саме він наразі є однією із провідних галузей, на яку покладають великі надії щодо створення конкурентоспроможної продукції для європейського ринку.
Кадри
вирішують усе
Отже, яким має бути практичний фахівець? Насамперед — відповідальним. Відомий армійський принцип: будь-який командир має знати і вміти командувати підрозділом на ранг вище від нього. Тобто командир взводу має вміти командувати ротою, командир роти — батальйоном і так далі. Тоді у складних ситуаціях ця людина має запас стійкості, вона не піддається стресу. Окрім того, нині відчутний брак фахівців середньої ланки. Найкращий лікар нічого не зробить без медсестри.
Звісно, сучасний агропромисловий комплекс неможливий без грамотної менеджерської ланки — тут до основної підготовки спеціаліста слід додавати ще багато чого: і знання психології, і володіння комунікативними навич­ками, і вміння працювати у команді.
Чи можуть наразі наші аграрні виші забезпечити відповідний рівень підготовки студентів? Скажімо чесно — не завжди. І проблема ця комплексна. Бракує фінансового забезпечення з боку держави. Не завжди є можливість охопити всіх студентів і забезпечити їм закордонну практику або практику на великому виробництві.
Ясно, що свою «лепту» у цю проблему частково вносить і школа. Особливо сільська. Нестача інфраструктури, вчителів і як наслідок — погана підготовка абітурієнта.
Зрозуміло, що під час навчання в університеті він надолужить необхідні знання, проте цей час можна було б витратити на отримання нових.
Проблеми, звісно, є. Однак не слід вважати, що все так погано. Ситуація змінюється, і я маю надію, що зараз ці зміни відбуватимуться швидше.
Особливо обнадіює те, що великі компанії та підприємства активно йдуть нам назустріч. Студенти на практиці отримують прекрасний досвід роботи! Вони не фарбують паркани, чи копають ями, а працюють поряд із фахівцями, заглиблюючись у секрети сучасного виробництва. Таку практику, беззаперечно, можна назвати цінним робочим досвідом.

Рецепт успіху
Звісно, висококласним спеціаліст не народжується. Давно відомо, що в успішної людини 10% таланту і 90 — копіткої виснажливої праці. Робота викладача — це як робота садівника: посадити добре зернятко знань, дбайливо вкрити його живильним шаром науки, напоїти своїм «родючим» досвідом. А практика додає сил потужно прорости цьому зернятку!
І з кожним роком наполегливої праці воно ростиме, міцнішатиме, даватиме плоди…
Аби це стало дійсністю, багатьом представникам великих господарств, виробництв чи заводів треба змінити свій підхід до кадрового забезпечення.
Замість однобокої вимоги від освітян: дайте нам якісного фахівця, дайте нам професіонала! — може, вже настав час спитати: «А що вам треба, аби ви дали нам справжнього професіонала?». Почасти, щоб отримати, — треба віддати. Коли це усвідомлять хоча б 70% виробників, я впевнена: якісних фахівців не бракуватиме.