Не все втрачено, або Оцінка перезимівлі озимого ріпаку

О. Поляков, канд. с.-г. наук,
завлаб агротехніки олійних культур,
В. Виновець, ст. наук. співробітник
лабораторії селекції гібридів і сортів ріпаку,
Інститут олійних культур НААН


Озимий ріпак - одна з найхолодостійкіших і найменш вимогливих до тепла рослин. Насіння його починає проростати за температури трохи вище 0°С (0,5...1,5°С). Проте щоб отримати нормальні дружні сходи за 3-4 дні, рослинам потрібна температура 14...17°С. Сходи ріпаку легко витримують короткочасні заморозки (до -3...5°С). Після потепління рослини поновлюють вегетацію за 2...3°С.
У процесі перезимівлі озимий ріпак зазнає дії негативних температур повітря і грунту. Відомо, що здатність рослин витримувати температуру нижче 0°С визначається їхньою морозостійкістю. Разом з тим, існує визначення - зимостійкість. Це стійкість рослин до дії комплексу несприятливих умов в період перезимівлі.
   Зимо- і морозостійкість озимого ріпаку багато в чому залежать від погодних умов, що складаються як перед відходом в зиму, так і в процесі перезимівлі. До таких чинників належать: наявність і величина снігового покриву, кількість опадів, температурний режим, його добові і сезонні коливання.
Існують дані наукових досліджень, які свідчать про здатність рослин цієї культури витримувати досить низькі негативні температури (-16...-20°С), а за наявності снігового покриву і до -30...35°С. Отже, поширена серед землеробів думка про нібито низьку зимостійкість озимого ріпаку явно перебільшена. Тому питання зимостійкості і морозостійкості озимого ріпаку потрібно розглядати в комплексі: розвиток рослин і погодні умови. Ця культура під час відходу в зиму має пройти процес загартування, він включає дві фази: на першій у рослин накопичуються цукри і інші сполуки зі зниженими температурами замерзання. Ідеальні умови для успішного проходження рослинами першої фази загартування - поступове зниження температури повітря вдень до 10°С, а вночі до 0...-1°С. Після завершення першої фази загартування відбувається повне припинення росту рослин.
Друга фаза проходить за поступового зниження температури нижче 0°С. При цьому відбувається подальше зневоднення тканин, і підвищується концентрація клітинного соку, що знижує точку замерзання.
Існують дві групи причин загибелі рослин озимого ріпаку в зимовий період.
Перша. Клімато-фізіологічна. Це відсутність умов загартування рослин, дія низьких температур і вітру за відсутності снігового покриву, вимокання і випрівання рослин і таке інше. Негативний вплив цих чинників майже не регулюються.
Друга. Агротехнічно-фізіологічна. Строки сівби, густота стояння рослин, глибина загортання насіння, внесення добрив. Ця група багато в чому залежить від застосованої технології вирощування. Слід створити рослині усі умови для проходження загартовування.
   Велике значення (якщо не визначальне) має оптимальний строк сівби. За наявності вологи в грунті сходи озимого ріпаку з'являються на 4-6 добу, а через 8-10 діб утворюється перша пара справжніх листків, а ще через 10-12 діб - листкова розетка. Осінній період вегетації триває 76-75 днів, а потім настає період зимового спокою - 140-145 днів. За оптимального строку сівби до настання періоду зимового спокою рослини утворюють потужну розетку з 6-8 листків завдовжки 35-45 см.
Гірше зимують рослини пізніх строків сівби: вони не встигають утворити потужну розетку листків, які коротше 25-30 см. Такі рослини не накопичують достатньої кількості розчинних вуглеводів, необхідних для доброго загартування.
Потрібно відмітити, що і ранні строки сівби не сприяють хорошій перезимівлі рослин, хоча на ранніх строках є достатня кількість часу для накопичення цукрів. Проте у перерослих рослин у корінні і кореневій шийці перед відходом в зиму завжди цукрів буде менше, ніж у тих, які були висіяні в оптимальні строки. Це відбувається тому, що значна частина цукрів у вигляді поживних речовин витрачається на утворення потужнішої вегетативної маси листя.
   Великий вплив на перезимівлю озимого ріпаку має густота стояння рослин, яка визначається нормою висіву. Загущені посіви навіть за оптимального строку сівби не сприяють створенню умов для доброго загартування рослин. Рослини ріпаку здатні до саморегуляції густоти стояння: слабші гинуть, однак ті, що залишилися, також не можна назвати повноцінно розвиненими, оскільки значну частину своїх сил вони витратили на боротьбу за виживання. Такі рослини йдуть в зиму ослабленими, їхня зимостійкість, а особливо морозостійкість значно нижчі, ніж у рослин, які розвивалися за оптимальної густоти стояння.
Особливу увагу в процесі перезимівлі цієї культури слід приділяти режиму живлення рослин. Повна забезпеченість фосфатно-калійним живленням в осінній період сприяє підвищенню зимостійкості, а надлишок азоту її знижує, оскільки високий вміст цього елемента в грунті сприяє підсиленому росту рослин, що призводить до втрат вуглеводів, необхідних для доброго їхнього загартування. Потрібно відмітити, що і нестача азоту в осінній період також призводить до зниження зимостійкості, особливо на пізніх термінах сівби. Це явище спостерігається в поточному році у багатьох господарствах: рослини не утворили нормальну розетку листя, а їхня довжина менша за 20 см (і навіть за 10 см).

Модель добре розвиненої рослини, що має високу морозостійкість і зимостійкість
Рослина перед перезимівлею повинна мати потужну розетку листя (6-8 листків завдовжки до 35-45 см), діаметр кореневої шийки має бути не менше 8-10 мм, а глибина проникнення стрижневого кореня - не менше 100 см. Такі посіви навіть за їхньої часткової загибелі (на 1 м2 число живих рослин, що залишилися, становить 40-50 шт.) здатні забезпечити повноцінний урожай насіння завдяки підвищеній кущистості (гілки 1-го і 2-го порядку), а отже, - і підвищеній кількості стручків на одній рослині, і більшому числу насінин в них.

Від чого залежить зимостійкість ріпаку
Вирішальними чинниками зимостійкості ріпаку є суворе дотримання агрономічних вимог, з одного боку, і хороші погодні умови: достатня кількість опадів і повільне зниження температури, - з іншого. Рослини поступово звикають до умов, що змінюються. Сюди потрібно додати і оптимальне забезпечення рослин поживними речовинами. У таких умовах відбувається інтенсивне накопичення цукру і розчинних амінокислот в клітинах рослин, підвищується концентрація клітинного соку і вміст сухої речовини. Сніговий покрив зменшує дію низьких температур на рослини. На височинах рослини можуть задихатися або випрівати. Ці несприятливі умови не страшні ріпаку, якщо восени в його коренях накопичилося достатньо поживних речовин. Адже загибель рослин під снігом, вкритим льодом, відбувається, головним чином, тому, що, внаслідок підсиленого дихання, витрачаються накопичені вуглеводи, а вони через нестачу світла і кисню не поновлюються.
Особливу увагу слід приділити правильному підживленню рослин азотними добривами. Ні в якому разі не можна підживлювати їх взимку. Інакше в імовірні лютневі «вікна» підживлення стимулює ріст і тим самим послаблює їхнє загартовування, що може призвести до загибелі рослин навіть за наступних незначних морозів. Підживлення слід проводити в період, коли минає небезпека повернення холодів.
   Оптимальний строк першого ранньовесняного підживлення озимого ріпаку настає за встановлення стійкої середньодобової температури повітря на рівні 5°С і вище. На рослинах в цей період з'являються білі молоді корінці, і це основна ознака початку вегетації.
Першу дозу азотних добрив під озимий ріпак вносять, за можливості, в ранні строки, після оцінки перезимівлі і становить 100-120 кг/га азоту. За внесення вищих доз рекомендується застосування азоту почастково через 2,5-3 тижні у фазі стеблування з розрахунку планованого урожаю.
   У роки з ранньою весною в перше підживлення слід вносити 40-60 кг/га азоту, а інше - у фазі стеблування. Першою чергою, слід підживлювати ослаблені посіви і розташовані на легких грунтах.
Дозу азоту слід збільшити на 20-40 кг/га за слабкого розвитку рослин або за густоти стояння менше 40 шт/м2. Під озимий ріпак можна використовувати всі види і форми азотних добрив. Проте за підвищення середньодобової температури навесні понад 5°С рідкі азотні добрива слід вносити розведеними 1 : 2 або 1 : 3 водою, щоб уникнути опіків листя і пригнічення рослин ріпаку.
Застосовуючи азотні добрива у формі сульфату амонію, їх рекомендується вносити в перше підживлення, а друге слід проводити сечовиною або селітрою, щоб уникнути підвищення вмісту в насінні глюкозинолатів.

Визначення життєздатності рослин озимого ріпаку
під час перезимівлі
Монолітний метод. На основі відрощування рослин з вирубаних на полі монолітів розміром З0 х 30 і завтовшки 15-20 см визначають життєздатність рослин посіву.
На площі 50 га вирубують не менше двох таких монолітів, кожний з яких містить рослини двох суміжних рядків. Моноліти відбирають на полях, які найповніше характеризують стан посівів залежно від попередників, сортового складу та розвитку рослин. Густота посіву та стан розвитку рослин у місцях взяття монолітів мають бути типовими для всього поля.
   Розморожують моноліти поступово. Спочатку їх встановлюють у приміщенні з температурою від 5 до 10°С. Відталі переносять у світле приміщення з температурою 18...20°С . Рослини поливають водою кімнатної температури, не допускаючи пересихання або перезволоження грунту.
На 8-10 день після встановлення монолітів у теплому приміщенні можна попередньо передбачити життєздатність рослин, а на 15-20 - визначити її остаточно.
Стан посівів у зимовий період визначають за кількістю загиблих рослин, обчислюючи цей показник так само, як зрідженість посіву.
   Прискорений метод оцінки життєздатності рослин із стрижневою кореневою системою за інтенсивністю та характером відростання меристемної тканини дає можливість визначити стан рослин за дві-три доби.
Зразки відбирають з двох суміжних рядків, так щоб кількість рослин була не менше 10 рослин. Якщо вдень відбору температура повітря буде -12...15°С, то під час транспортування до приміщення їх необхідно утеплити. Вирубані зразки переносять у тепле приміщення для їхнього відтавання за кімнатної температури.
Потім відрізають ножицями корені, залишивши їх завдовжки близько 5 см від головки кореня. На відстані 2 см від кореневої шийки зрізують листя і корені. Рослини закріплюють у вертикальному положенні окремо одну від одної, помістивши кожну в шар вати в пластиковий чи інший посуд, на дні якого має бути вата чи шар бинту, добре змочені водою. Рослини мають бути у вологому середовищі, а не залиті водою. Підготовані зразки розміщують у місцях з температурою 24...26°С.
   Аналіз і підрахунок рослинних зразків проводять через 36 годин. У живих рослин у результаті приросту меристеми з'являються паростки, довжина яких становить не менше 1,5-2 см. Якщо рослини відросли на 0,5-1 см, такі рослини мають знижену життєздатність. Після відновлення весняної вегетації, за несприятливих умов (різке наростання температури, відсутність опадів тощо) вони можуть швидко загинути. У загиблих рослин відростання не відбувається. Підраховують відсоток загиблих рослин від загальної кількості рослин у зразку.
За нормальних умов перезимівлі моноліти або проби рослин для оцінки стану озимих відбирають у такі строки: 25 січня, 23 лютого та 10 березня. Коли ж умови перезимівлі несприятливі, проби для відрощування беруть додатково.

Дана шкала оцінювання стану посівів озимого ріпаку та прогнозів його врожайності розрахована на посіви з оптимально розвинутими рослинами.
Як показала практика, на посівах, де рослини вийшли з зими, навіть за благополучної їхньої перезимівлі у фазі 3-4 листків, урожай буде нижчим, як мінімум, на 30%.