Мінімалізація весняного допосівного обробітку грунту під кукурудзу та тепловий режим посівного шару

Кукурудза як теплолюбна культура краще за всі інші в зоні бурякосіяння реагує на тепловий режим, що складається в грунтовому середовищі у період від сівби до кінця вегетації рослин. Вважається, що сіяти кукурудзу можна в разі прогрівання грунту на глибині загортання насіння до 10°С і вище, хоча насіння здатне до проростання і за нижчих температур. Тепловий режим чорнозему опідзоленого, так само як і інших грунтів, визначається переважно двома величинами: теплоємністю і теплопровідністю, які, у свою чергу, залежать від співвідношення в грунті води, повітря і твердої фази. Теплоємність грунту зростає зі збільшенням у грунті кількості води, теплоємність якої вища за теплоємність повітря і твердої фази грунту. З огляду на останнє багато дослідників вважають, що радикальним заходом зниження теплоємності грунту є його розпушування: розпушений грунт прогріватиметься краще, ніж ущільнений. Проте відомо також, що інтенсивне розпушування грунту може супроводжуватися зниженням температури грунтового середовища через значне дифузне випаровування грунтової води, тому що на утворення 1 г водяної пари грунтом витрачається близько 540 кал тепла. Знижуватися температура у занадто розпушеному грунті може і через погіршення його теплопровідності. Є дані, що з розпушенням верхнього шару чорнозему звичайного його температура знижується на 3,1–3,8°С, а для одночасної оптимізації забезпечення насіння висіяної культури теплом і вологою глибина культивації навесні ніколи не повинна перевищувати глибини загортання насіння. Тільки за цих умов насіння використовуватиме тепло з розпушеного верхнього шару, а вологу — з нижнього ущільненого, що й забезпечить появу дружних сходів будь-якої культури. Одночасно рекомендується під пізні ярі культури до сівби проводити дві-три культивації: першу — на глибину 10–12 або й на 12–14 см, а наступні — з поступовим зменшенням глибини. Наявність у рекомендаціях таких суперечностей щодо створення сприятливих умов теплового режиму до сівби пізніх ярих культур спонукало нас до проведення спеціальних польових досліджень за схемою, показаною в таблиці. До закладання досліду на чорноземі опідзоленому поле готували за загальноприйнятою технологією, згідно з якою після збирання озимої пшениці проводили лущення стерні дисковим лущильником на 5–6 см і полицеву оранку на глибину 20–22 см, а ранньої весни ріллю вирівнювали важкими зубовими боронами. На фоні цих елементів технології до висівання кукурудзи на глибину 5–6 см у першому варіанті проводили лише одну передпосівну культивацію на 5–6 см, у другому — дві (першу — на 8–10 см і другу, передпосівну, — на 5–6 см), а в третьому — три культивації (першу — на 8–10, другу — на 6–8 і третю, передпосівну, — на 5–6 см). За багаторічної норми середньодобової температури повітря 7,6°С в 1997 році цей показник знижувався до 5,8°С, а в 1998 і 1999 роках зростав, відповідно, до 11,4 і 11,1°С. Звідси неоднаковими були й строки сівби кукурудзи в роки досліджень: перша п’ятиденка першої декади травня в 1997 році і кінець другої декади квітня у два наступні роки. Як складався температурний режим на глибині загортання насіння кукурудзи в різні роки на час проведення передпосівної культивації видно з даних таблиці 1. Їх аналіз показує, що протягом усіх трьох років найкраще прогрівався верхній шар грунту на ділянках, де до передпосівної культивації допосівний обробіток обмежувався лише ранньовесняним вирівнюванням ріллі важкими зубовим боронами. При цьому перевага даного варіанта перед рештою була завжди достовірною, хоча в абсолютному виразі — невеликою: у 1997 році — у межах 1,4–1,8°С, а в 1998 і 1999 роках, — відповідно, 1,0–1,7 і 0,7–0,8°С. Порівнявши між собою другий і третій варіанти, можна відмітити, що тільки в 1998 році різниця між ними за інтенсивністю прогрівання верхнього шару була достовірною на користь другого варіанту, а в решту років його перевага мала лише тенденційний характер. У цілому ж можна зробити висновок, що найкращі умови для прогрівання грунту складалися на ділянках, де до сівби грунт менше розпушували, тобто він залишався більш ущільненим. А між щільністю верхнього шару грунту й інтенсивністю його прогрівання, як нами встановлено в результаті кореляційного аналізу, існує прямий і тісний зв’язок, про що свідчить коефіцієнт кореляції, рівний 0,81. Наявність такого міцного зв’язку між названими величинами дає нам підстави стверджувати, що чорноземний грунт навесні для кращого прогрівання посівного шару розпушувати недоцільно, адже при розпушуванні щільність грунту знижуватиметься, а з нею буде знижуватися й інтенсивність його прогрівання, що негативно відіб’ється на дружності появи сходів кукурудзи (табл.2). Але при цьому вплив інтенсивності допосівного обробітку грунту на дружність появи сходів проявлявся, як правило, не у збільшенні чи зменшенні тривалості періоду, протягом якого з’являлися сходи кукурудзи, а в різному співвідношенні між кількістю сходів, що з‘являлися в перші дні, і кількістю їх — у наступні. Обліки показали, що протягом усіх трьох років досліджень найбільш дружними сходами виділявся варіант, де до сівби кукурудзи було проведено тільки одну культивацію, а на ділянках з трьома допосівними культиваціями дружність появи сходів була найнижчою. Висновок.
Найкращі умови теплового режиму для забезпечення дружних сходів кукурудзи складаються за мінімалізації весняного допосівного обробітку чорнозему опідзоленого. В. Єщенко,
д-р с.-г. наук, завкафедри загального землеробства, Уманська державна
аграрна академія,
Д. Каричковський,
канд. с.-г. наук, доцент Європейського університету фінансів,
інформаційних систем, менеджменту та бізнесу