Генна інженерія — ключовий напрям сучасної біотехнології

Закінчення. Початок у №1, №2/2009

Ризики горизонтального перенесення трансгенних конструкцій
Більшість сільськогосподарських ГМ-рослин, крім генів, що додають їм бажаних властивостей, містять маркерні гени стійкості до антибіотиків. Унаслідок цього є небезпека, що ці гени можуть бути перенесені в клітини патогенних або симбіонтних мікроорганізмів, що живуть у шлунково-кишковому тракті людини й сільськогосподарських тварин, і викликати в них стійкість до антибіотиків. У цьому разі використання антибіотика для лікування певної хвороби призведе до відбору бактерій, стійких до нього, й антибіотик почне засвоюватися мікрофлорою безпосередньо в кишківнику, не досягаючи цільових патогенних бактерій, або не впливатиме на стійкі до нього патогенні мікроорганізми.
ГМО і екологічні ризики
Джерела екологічних ризиків широкого використання в сільськогосподарському виробництві пестицидів і генетично модифікованих організмів.
До найзначущіших аграрно-екологічних ризиків належать:
n зниження різноманітності традиційних (аборигенних) сортів рослин і порід тварин;
n скорочення видової різноманітності; швидкорослі види трансгенних організмів можуть витіснити звичайні види з природних екосистем;
n неконтрольоване перенесення генів, особливо генів, що визначають стійкість до пестицидів, шкідників і хвороб, унаслідок перезапилення з дикорослими спорідненими й предковими видами;
n збільшення використання гербіцидів широкого спектру (наприклад, гліфозинату або гліфосату) призведе до збіднення видового складу корисної ентомо- й орнітофауни (комахи й птахи) і до руйнування агробіоценозів;
n виснаження й порушення природної родючості грунтів: ГМ-культури з генами, що прискорюють зростання й розвиток рослин, значно більше, ніж звичайні, виснажують грунт і порушують його структуру. Внаслідок пригнічення токсинами ГМ-рослин життєдіяльності грунтових безхребетних, грунтової мікрофлори й мікрофауни, відбувається порушення природної родючості грунтів.

ГМО і соціально-економічні ризики
n Складності у визначенні економічної вигоди.
n Насіння ГМ-культур коштує дорожче за звичайне насіння.
n У США в 1998 році бушель ГМ-кукурудзи коштував 30 дол. США, сої — 5 дол., що на 20–30% дорожче за насіння звичайних сортів. У Європі в середньому вартість ГМ-насіння була на 35% вища за вартість звичайного: 57 євро/га для ГМ-сої порівняно із 42 євро/га для звичайної сої (2000 р.).
n Агротехнічно зручніше вирощування ГМ-рослин складніше оцінити за затратами праці, оскільки фермерам потрібні нові навички для їхнього вирощування.
n Використання ГМ-рослин не посприяло очікуваному зменшенню використання пестицидів.
n Середня врожайність ГМ-рослин може бути не вищою, а іноді й нижчою, ніж традиційних культур.
n Прибутковість виробництва ГМ-рослин виявилася нижчою за очікувану.
n Фермери, які вирощують ГМ-культури, не мають контролю над посівним матеріалом, тому їм доводиться виплачувати так звану технологічну платню. У разі із використанням запатентованого насіння фермерам не дозволяється зберігати або використовувати його повторно.
n Ситуація ускладнюється дедалі активнішим використанням біотехнологічними компаніями так званих “термінаторних” технологій: ГМ-насіння вирощених рослин роблять стерильним, і це змушує фермерів щорічно купувати дорогий насіннєвий матеріал.
n Транснаціональні компанії монополізують ринок насіння.
n За даними ООН, у всьому світі понад 1,4 млрд осіб залежать від посівного матеріалу, збереженого фермерами, і технологія “термінаторів” ставить під загрозу гарантування світової продовольчої безпеки.
n Система патентування призвела до судових розглядів, де позивачами виступають біотехнологічні компанії, а відповідачами — фермери, що незаконно вирощують ГM-культуру або мають поля, які були генетично забруднені пилком трансгенних рослин.
Хто є супротивником розвитку біотехнологій?
n Низка країн, що розвиваються, в яких існує історична недовіра до розвинених країн. Країни, що розвиваються, бояться стати полігоном для випробування нових видів продукції.
n Країни ЄС, які протекціонізмом намагаються захиститися від дешевших та технологічно якісніших продуктів зі США, Аргентини й Бразилії.
n Хімічні концерни, що виробляють засоби захисту рослин.
n “Зелені”, яких фінансують хімічні концерни.
n Релігійні організації, які все ж не виступають проти ліків, створених методами генної інженерії.
n Політики, які начебто дуже турбуються про здоров’я населення — критикувати ГМО для них значно “доступніше”, ніж виділяти кошти на охорону здоров’я.
n Журналісти “жовтих” видань у гонитві за сенсаціями — це вони пустили в обіг словосполучення “їжа Франкенштейна” і “харчовий Чорнобиль”.
n Урядові організації, що блокують виділення коштів на розвиток біоінженерії.
n Генетично успадковані шарлатани — борці з генетикою, кібернетикою тощо.

Ю. Сиволап,
академік УААН,
Південний біотехнологічний центр
у рослинництві УААН, Одеса