Чи потрібно вапнувати грунт під плодові культури?

Досить часто на полях та присадибних ділянках з’являється велика кількість бур’янів, яких ми не помічали раніше, серед них, як правило, є хвощ польовий, березка польова. Адже це рослини-індикатори, і це свідчить про те, що грунт кислий.
Для уточнення даних потрібно зробити лабораторний аналіз, щоб знати, скільки вапна доведеться внести під основний обробіток.

Серед фізико-хімічних властивостей грунту важливе значення для мінерального живлення плодових культур має реакція грунтового розчину. Для плодових культур найсприятливішою є слабокисла, близька до нейтральної, реакція грунтового розчину, тому більшість із них можуть задовільно рости й плодоносити за значних відхилень реакції грунтового розчину як на користь підкислення, так і на користь підлуження. Для вирощування садів придатні грунти з досить широким діапазоном коливання показника рН, проте неоднаково для різних порід.
Сильнокисла реакція грунтового середовища (рН 3,5–5,5) несприятлива для мінерального живлення всіх плодових культур. Як водиться, такі грунти (сильно підзолисті, дерново-підзолисті, бурі лісові ненасичені) дуже бідні на вміст кальцію, калію, бору, сірки, цинку та інших елементів живлення. В них різко знижена доступність для рослин фосфатів. Алюміній, марганець і залізо перебувають у низькоокислених рухомих формах і токсично впливають на рослини. Ці грунти мають погані фізичні властивості, в них пригнічується активність мікроорганізмів. Тому в таких грунтах треба нейтралізовувати кислотність та збагачувати їх органікою.
Слабокислі (рН 5,5–6,5) і нейтральні (6,5–7,5) грунти — сірі та бурі лісові, чорноземи опідзолені, вилугувані, типові — найродючіші для плодових культур. Вони мають найсприятливіші фізичні та фізико-хімічні властивості, вирізняються високою мікробіологічною активністю й близькими до оптимальних умовами мінерального живлення.
У слаболужних грунтах з рН 7,5–8,5 (чорноземи південні та карбонатні, темно-каштанові грунти) часто спостерігається дефіцит заліза, цинку, марганцю, фосфатів, а також виникає протистояння між забезпеченістю плодових культур фосфором, цинком і залізом. Тобто за інтенсивного застосування фосфорних добрив виникає цинкове й мідне голодування, і дерева часто хворіють на хлороз.
Для плодових культур дуже важливо, щоб реакція грунтового розчину була оптимальною не тільки у верхньому шарі (де зазвичай відбирають грунтові зразки для аналізу), а й глибше, оскільки дерева, досягаючи корінням сильнолужних горизонтів, негативно реагують на несприятливі умови живлення й різко знижують свою продуктивність.
Для оптимізації реакції грунтового середовища, поліпшення фізичних і фізико-хімічних властивостей грунту, підвищення його біологічної властивості використовують різні хімічні меліоранти. Вони безпосередньо не збагачують грунту головними елементами живлення, однак значно поліпшують забезпеченість рослин цими елементами завдяки оптимізації зазначених його властивостей.
На ненасичених грунтах для нейтралізації кислотності застосовують вапнякові матеріали. Це може бути мелений вапняк, мелений доломіт, мелена крейда, негашене й гашене вапно, доломітове борошно тощо, а також вапнякові відходи промисловості (дефекат, торфова зола, карбонатний шлам…).
Потребу у вапнуванні грунту визначають з урахуванням його кислотності (рН), ступеня насиченості основами, складу грунту та особливостей вирощування плодових культур. Так, яблуня, груша, слива, вишня, черешня, агрус, смородина краще ростуть і плодоносять за рН 6,0–6,5, а суниця й малина — за рН 5,5–6,0.
Норми внесення вапна обчислюють за показниками гідролітичної кислотності, користуючись такою формулою:
Н = Нг ґ 5 hd,
де Н — норма вапна, т/га; Нг — гідролітична кислотність, мг-екв/100 г грунту; h — глибина шару грунту, в який загортають вапно, м; d — щільність грунту, г/см3 .
За нормою вапна обчислюють потрібну норму вапнякового матеріалу, враховуючи наявність у ньому діючої речовини (карбонатів кальцію й магнію) та всіх домішок (глини, піску, вологи тощо).
Оскільки під плодові культури найчастіше вносять не повні норми вапнякового матеріалу, а по 1/2 або 3/4 від обчислених (бо ці культури краще ростуть за слабокислої реакції і негативно реагують на різку зміну її на користь лужної), то для спрощення розрахунку користуються формулою, в якій враховують лише вміст діючої речовини.
Наприклад, якщо потрібну норму вапна 4 т, вносять із матеріалом, що містить 60% СаСО3, то норму вапнякового матеріалу визначають так:
Нм = 4 ґ 100/ 60 = 6,7 т.
У цьому разі норма матеріалу буде трохи меншою, ніж коли враховувати всі домішки, однак при цьому ми рахуємо її як повну норму вапнякового матеріалу, не зменшуючи на 1/2 чи 3/4. Вносити вапно під плодові та ягідні насадження найкраще перед висаджуванням. А ефективність вапнування залежатиме від рівномірного внесення вапна (воно має бути подрібнене) та доброго змішування його з грунтом. Тому вапно найкраще вносити восени під оранку.
Вапно може позитивно діяти протягом шести-семи років. Після його внесення з часом відбувається збільшення кислотності грунту й виникає потреба в повторному вапнуванні. Її визначають на підставі даних агрохімічного аналізу грунту. 

Т. Корінна