Розведення ВРХ: карти в усьому світі перетасовують!

Великі пасовища поширені в Ірландії. Але витрати на виробництво там тільки дещо нижчі, ніж на німецьких інтенсивних тваринницьких підприємствах, тому що зростає орендна плата за орну землю, дорожчають і пасовища.Наскільки конкурентоспроможними будуть німецькі виробники тваринницької продукції серед своїх колег із країн Європейського Союзу та порівняно з великими виробниками яловичини з Південної й Північної Америки? Краще, ніж очікували, стверджують експерти з інституту Тюнен, Брауншвейг (Thunen-Instituts, Braunschweig) і DLG.

Типовими для США й Канади є так звані відгодівельні майданчики. Такі майданчики використовують також в Австралії, Південній Африці, Іспанії та Італії з різним ступенем відгодівлі тварин.

Чи є в німецьких виробників яловичини майбутнє? Після аграрної реформи й підвищення цін на корми це питання сьогодні чується дедалі частіше. Багато німецьких скотарів, які займаються відгодівлею худоби, стурбовані через нібито неперевершену імпортну яловичину, яка стане могутнім конкурентом їхній продукції. Чи обгрунтовані такі тривоги?
 Відповіддю на це є доповідь "Агроорієнтир 2007" з питань виробництва яловичини, яку підготував інститут Thunen (колишній FAL) із м. Брауншвейг. Там працюють експерти, що спеціалізуються на міжнародному порівняльному аналізі діяльності однотипних підприємств. Наводимо основні висновки.

• Порівняно з ЄС, німецькі підприємства витрачають на виробництво 1 кг яловичини такі самі кошти, як і в Європі.
• Хоча німецькі тваринники й витрачають більші кошти на виробництво, але й дохід у них більший, ніж, наприклад, у фермерів Південної й Північної Америки. Крім того, сьогоднішні зміни в конкурентній боротьбі йдуть на користь місцевому виробникові: у багатьох господарствах світу істотно зросли витрати на виробництво.

У багатьох країнах причинами цього є зросла конкуренція (наприклад, у кормових районах), а також ринкові умови. Основні розбіжності у виробничих системах, структурі й маркетинзі перебувають за лаштунками.

Розбіжності в доходах
сягають близько 3 євро/кг
у забійній вазі
Для міжнародного порівняльного аналізу експерти вивчили типові підприємства із відгодівлі худоби в різних регіонах. "Типове" підприємство - це не середнє підприємство, і не обов'язково краще, а те, що має на ринку велике значення. Крім індивідуального аналізу підприємств, ураховували також природні, економічні й політичні умови сьогодні та в майбутньому, наприклад, експортні можливості для південноамериканського виробника яловичини.
Загалом було знайдено 38 типових господарств з відгодівлі худоби із 16 країн з їхніми показниками за 2006 рік:

• Три типові підприємства з Баварії (230 тварин) і Північної Рейн-Вестфалії (280 й 525 тварин на кращих підприємствах), а також підприємство для біовідгодівлі з Мекленбурга - Передньої Померанії;
• 28 інших підприємств із ЄС - у Франції, Іспанії, Італії, Польщі, Великобританії, а також підприємства для відгодівлі волів (биків) з Ірландії;
• 6 типових підприємств для відгодівлі волів (биків) з Канади, США, Аргентини, Бразилії, Австралії й ПАР.

Рентабельність цих тваринницьких підприємств наведено в табл. 1. Зіставлення ринкових доходів (червоні крапки) показує: єдиної міжнародної ринкової ціни на яловичину немає. У рамках ЄС ціни

Типовою, наприклад, для Середньої й Північної Європи є інтенсивна відгодівля тварин м'ясних порід кормами на основі силосу (крім Ірландії) до 600-700 кілограмів.

варіюють від менш ніж 2,20 євро/кг забійної ваги (ЗВ) в Ірландії й Польщі до майже 3,90 євро/кг ЗВ в Італії. Тоді як тваринник із Південної Америки одержує ціну в межах 1-1,25 євро/кг ЗВ, а в інших країнах не з ЄС - 2,20-2,50 євро/кг ЗВ. Причинами таких коливань є ринкові бар'єри (наприклад, податки на експорт в Аргентині та ввізне мито в ЄС), різна якість (наприклад, Франція) і низька самозабезпеченість (Італія).
Найвища ціна - у Франції
Чи означають великі доходи в Німеччині та Європі  підвищення прибутку також у господарствах інших країн? Щоб відповісти на це запитання, вчені дослідили структуру витрат на тваринницьких підприємствах.
 На типових німецьких підприємствах виробничі витрати становлять 2,50-2,70 євро/кг ЗВ. Вони перекривають надходження в усіх досліджених підприємствах. Якщо до цього додати витрати на амортизацію й так звані альтернативні витрати, то повні витрати даного підприємства зростуть до 3,20-4 євро/кг ЗВ. Такі витрати можуть покривати тільки кращі підприємства із забійними цехами. Іншим типовим підприємствам це не під силу.
Зважаючи на альтернативні витрати частково, німецькі тваринники можуть конкурувати зі своїми європейськими колегами.

• На французькому підприємстві витрати на виробництво вищі за німецькі приблизно на 0,80 євро/кг ЗВ. Одна з причин цього - вищі ціни на устаткування для готування й роздачі кормів.
• Витрати на харчові відгодівельні майданчики (див. мал. на стор. 102) в Італії та Іспанії сягають від 3,30 до 4 євро/кг ЗВ - майже такі самі високі, як і в Німеччині, попри те, що молодих тварин продають дорожче, ніж німецьких відгодованих.
• У Польщі немає традицій відгодівлі худоби. Хоча витрати - 2,75 євро/кг, порівняно з ЄС, і є найменшими, доходи на рівні близько 2,10 євро/кг за товарне м'ясо розчаровують, бо утримуються на

північноамериканському рівні.
А це означає, що розбіжності між німецькими та іноземними фермами з інших країн ЄС не такі вже й значні, як підозрюють деякі скептики.

Аргентина: зниження виробництва яловичини
Безумовно, дещо іншим буде порівняння решти основних гравців на світовому ринку: у США й Канаді, а також в Австралії й ПАР повна вартість виробництва яловичини становить близько 2,40 євро/кг ЗВ. Крім незначних витрат на відгодівлю, ці підприємства є прибутковими завдяки масштабу виробництва й кліматичним умовам (невеликі витрати на утримання та експлуатацію будівель). Важливу роль для цих

Великі пасовища поширені в Ірландії. Але витрати на виробництво там тільки дещо нижчі, ніж на німецьких інтенсивних тваринницьких підприємствах, тому що зростає орендна плата за орну землю, дорожчають і пасовища.

країн-експортерів має також валютний курс. Слабкий долар у цей час надає американським тваринникам відчутні переваги у виробничих витратах, на відміну від колег із ЄС. Проте ця перевага може швидко зникнути, якщо долар США буде зміцнюватися і експорт стане дорожчим.
Яловичина, вироблена тільки в Південній Америці, може коштувати ще дешевше - 1,60 євро/кг ЗВ. Аргентина й Бразилія виграють порівняння показників відносно витрат на виробництво, тому що там хороші поля для випасання та невисокі витрати на корми.
Але в обох країнах тваринники сьогодні зіткнулися з додатковими труднощами й непропорційно високим підвищенням витрат.

• Тоді як Аргентина штучно уповільнює експорт яловичини, щоб усередині країни тримати відпускну ціну на низькому рівні, експорт яловичини із Бразилії на деяких ринках припинено через ящур.
• Через невисоку добову прибавку ваги й низьку інтенсивність використання грунту (прибавка м'яса - тільки близько 120 кг/га) уже тепер вартість витрат на землю, наприклад в Аргентині, становить близько 55 центів/кг ЗВ. Родючі землі після розширення площ під пшеницею й соєю стали для екстенсивної відгодівлі худоби занадто дорогими. Через жваву конкуренцію від ринку фруктів такі землі для аргентинського тваринництва стали практично недоступними.

Скорочення експорту й зростання витрат спричинили обмеження відгодівлі великої рогатої худоби в Аргентині.

Відгодівельні майданчики
як порятунок?
Актуально сьогодні переконати тваринників у перевазі використання відгодівельних майданчиків. Це система інтенсивної годівлі, коли тварини перебувають на відкритому повітрі і годують їх, використовуючи для роздачі корму кормозмішувальні вагонетки (див. мал. на стор. 102). Крім того, велика рогата худоба за такої годівлі набирає більшу вагу, ніж на випасанні.
Недолік - зростання цін на корми значно підвищує витрати на відгодівлю худоби. Це особливо актуально в США й Канаді, де великі фірми, зазвичай, повністю залежать від закупівлі кормів. Про те, чи застосовуватимуть відгодівельні майданчики в Південній Америці, дотепер не можна точно сказати. До того ж, у Бразилії, як і раніше, є великі пасовищні резерви.
Для скотарів у Європі значно важливіше те, наскільки швидке зростання цін на кукурудзу, зерно й насіння олійних культур впливатиме на рентабельність підприємств. У Німеччині корми й зернові подорожчали на 30% - з 0,20 до 0,30 євро/кг ЗВ. А зростання орендних цін на 20% призведе до збільшення витрат на 5-10 центів/кг. Підприємства з дуже високою щільністю тварин, наприклад, 7 гол./га, це відчують меншою мірою.
З другого боку, подорожчання орних земель, кукурудзи й злаків зробило скотарство на пасовищах, наприклад у Східній Німеччині, привабливішим, аніж раніше. Наскільки великий цей потенціал насправді, мають з'ясувати нові дослідження.
Ми твердо віримо
Глобальне порівняння підприємств з відгодівлі великої рогатої худоби засвідчило: максимальне використання простору й оптимальна продуктивність відгодівлі, насамперед інтенсивної, гнучко організованої на основі силосної кукурудзи, - це передумова високої ефективності галузі.
Для світового ринку, як і раніше, вирішальним чинником є, по можливості, зниження витрат на виробництво. Найперше, сьогодні в Південній і Північної Америці карти перетасовують заново. Зростання витрат на корми впливає на популярність відгодівельних майданчиків, тоді як через зростання в Південній Америці цін на родючі землі вони стають малорентабельними для екстенсивної відгодівлі худоби.
Правда, європейський виробник має сьогодні обмежений вплив на розвиток галузі за рубежем. ЄС нині є нетто-імпортером, а через середньостроковий, як і раніше, високий зовнішній захист імпорт не має змоги надходити сюди у великих обсягах. Але ріст інфляції та зростання курсу євро можуть "розтопити" цей бар'єр.

Доктор Клаус Деблитц
(інститут Тюнен, Брауншвейг)
Доктор Андреас Квіринг
(DLG, Франкфурт)