Наддержава з виробництва етилового спирту

У тому, що бурхливий розвиток біоенергетики дуже змінив сільське господарство Бразилії, на власні очі пересвідчився редактор німецького видання Top Agrar Гідо Хенер (Guido Honer) під час своєї подорожі плантаціями цукрової тростини в цій країні.

Не минуло й кількох хвилин, як на краю поля в об'єктив наших камер потрапив працівник. На тростинових плантаціях Бразилії рідко зустрінеш людину, яка не займається збиранням урожаю.
Ми перебуваємо поблизу міста Аракатуба з населенням близько 200 тис. жителів. Місто розкинулося приблизно за 500 км на захід від Сан-Паулу. Тут, у штаті Сан-Паулу, "б'ється серце" бразильської цукрової промисловості. Близько 90% із 400 підприємств з переробки цукрової тростини сконцентровані в радіусі 400 км від Аракатуби, зокрема і в сусідніх штатах: Мату-Гросу, Гойяс, Мінас-Жерай і Парана.
Цукрову тростину вирощують на гігантських площах: бразильська асоціація виробників цукрової тростини UDOP оцінює посівну площу цієї культури в понад 8 млн га. І вона постійно збільшується. Протягом наступних десяти років асоціація прогнозує розширення площ до 12 млн га. Для порівняння: загальна площа сільськогосподарських земель Німеччини становить 17 млн гектарів.
Крім того, земля в Бразилії користується попитом, тож вона з недешевих: гектар землі в регіоні, де вирощують цукрову тростину, коштує не менше 6-7,5 тис. євро залежно від відстані до цукрового заводу. А вартість орендної плати наближається до 600 євро за гектар!
Робітник підходить до нас. На ньому ковбойський капелюх, і хлопець схожий на молодого Гаррі Белафонте. В розмові відчувається, що він, як і більшість його земляків, відкритий, уважний, дружелюбний. Він показує нам ділянку, на якій працює. Тут цукрову тростину ще й досі збирають уручну: це дуже важка праця. Напередодні збирання врожаю, увечері, робітники підпалюють поле. Вогонь проганяє змій і випалює гострі, мов бритва, листки рослин. Тільки після цього вони можуть розпочинати вирубування тростини за допомогою мачете й скидати її в купи. Спеціальний завантажувальний транспортний засіб нарізає тростину із куп скибочками й за допомогою підйомного крана вантажить нарізку в причіп. На краю поля причепи розвантажують у вантажні автомобілі. Збирання врожаю вручну - надзвичайно трудомісткий процес. Тож раніше для цієї роботи власники плантацій частенько залучали батраків.
З 2002 року країною править Луїс Інасіу Лула да Сілва. Президент почав свою політичну кар'єру як профспілковий бос наприкінці 70-их років минулого століття. Поліпшення соціальних стандартів є ключовою частиною його політики. Вплив цієї політики можна спостерігати й на нашому цукровому полі. Робітник з гордістю показує нам фургон для відпочинку. Там робітники можуть їсти, є й туалет. Робітник, зайнятий на збиранні врожаю, за місяць заробляє від 300 до 500 євро залежно від результатів роботи.

Етаноловий бум
спричинює безробіття
Але, попри на поліпшення їхнього становища, робітники не можуть бути повністю задоволені, бо через зрослі соціальні стандарти зростають ціни на зібраний урожай, і для власників та керуючих ділянками стає вигіднішим використати дорогі збиральні комбайни замість ручної сили. До того ж, через спалювання полів і вічно навислого смогу в районах вирощування цукрової тростини страждає місцеве населення. Тому до 2014 року такий тип збирання врожаю буде заборонено: навіть у Бразилії зростають екологічні стандарти.
На сьогодні комбайни працюють більш ніж на 50% посівних площ. Тепер на дорогах можна зустріти як комбайни за 4-6 тис. євро, так і дорогі машини майже за 400 тис. євро. Більшу частину ринку тут займають John Deere, Case-IH і місцевий виробник Santal. Нині компанія Valtra розробляє збиральний комбайн високого тиску на механізмі гусеничного рушія, що має з'явитися на ринку в 2012 році. Попит на бразильському ринку стабільно високий: щороку тут продають від 1000 до 1200 нових машин, тож їхня кількість до 2020 року досягне 20 тисяч.
Кожний комбайн під час збирання цукрової тростини може замінити в середньому 80 робітників. Президент бразильської асоціації виробників цукрової тростини UDOP Антоніо Сезар Салібе (Antonio Cesar Salibe) вважає, що до 2015 року жоден мачете більше не різатиме цукрової тростини. Наслідки такого стрибка механізації просто величезні - особливо соціальні. У найближчі кілька років понад 100 тис. працівників втратять свою роботу.
З другого боку, в країні відчувається нестача кваліфікованих фахівців, які могли б керувати збиральними комбайнами та іншою технікою. Кілька виробничих об'єднань і асоціацій тепер хочуть вкладати значні кошти в навчання сільських працівників. Є довгострокова перспектива, але не для всіх.
Як і в багатьох країнах, що розвиваються, в Бразилії сільське населення активно переселяється до міст. Люди шукають щастя у великих містах. Тільки в Сан-Паулу нині проживає понад 18 млн людей. Площа міста становить 1500 км3, у ньому є 130 тис. вулиць. Щотижня кілька тисяч людей їдуть у Сан-Паулу в пошуках роботи. В багатьох мегаполісах розростаються величезні фавели - так називають бідні квартали в Бразилії.

Цукрова тростина - рослина
з високою продуктивністю
Вирощування цукрової тростини в Бразилії перебуває в міцних руках великих підприємств. Глава асоціації Салібе оцінює, що тільки 35% посівних площ цукрової тростини все ще обробляють фермери. Більшу частину полів обробляють заводи - для максимізації прибутку на найвищому рівні.
Цукрова тростина - це дуже продуктивна рослина, але водночас невибаглива. Вона не потребує значних зусиль для вирощування. Рослини висаджують восени, в березні (ми перебуваємо на південній півкулі). На гектарі в середньому росте 80 тис. рослин. Засадити гектар землі цією культурою коштує близько 2200 євро. Крім цього, близько 1000 євро на рік коштують добриво й захист рослин. Під час вирощування цукрової тростини машини дедалі більше заміняють ручну працю. Сучасні машини досягають продуктивності близько 1,5 га/год. Застосовуючи традиційні методи, для досягнення такої продуктивності знадобиться близько 20 людей.
Через рік цукрову тростину можна збирати. Після збору врожаю черешки рослин не вирубують. Зазвичай збирають поспіль до п'яти урожаїв. Далі триває рік сухого вирощування сої, арахісу, кукурудзи або рису. Потім протягом наступних п'яти років на цій території знову вирощують цукрову тростину. З кожним новим урожаєм урожайність знижується з початкових 120 т до 75 т/га на п'ятому році. Тонна цукрової тростини дає близько 138 кг цукру, або близько 82 л етанолу.

Цукор або спирт? Фабрики гнучкі в цьому питанні
Пробираючись між полями цукрової тростини, ми їдемо до фабрики. Втім, місцевість тут не монотонна. Час від часу поля перемежовуються з деревами або живоплотами. Для цієї пори року - основний час збирання врожаю триває з квітня до грудня - ще не зібрано дуже багато цукрової тростини. Із середини липня практично без упину йшов дощ, тільки в січні випало близько 600 мм опадів за норми 250 мм. На полях із уже зібраним урожаєм можна побачити глибокі колії на червоному важкому грунті.
На прохідній заводу Equipav нас вітає Рікардо Аквіно (Ricardo Aquino). Елегантно одягнений керуючий вільно розмовляє англійською, він відповідає за стабільний розвиток фабрики. Цукровий завод працює в містечку Проміссао, за 400 км від Сан-Паулу. Його власниками є три бразильські родини. До їхньої групи належить також будівельна компанія та ще одна інфраструктура.
Мимохідь Аквіно зауважив, що посівна площа становить близько 100 тис. га, з яких 30% є власністю підприємства. Щороку на двох виробничих майданчиках переробляють від 10 до 12 млн т цукрової тростини. Судячи з усього, це є максимальним завантаженням для підприємства. Бо для переробки понад 6 млн т на кожному виробничому майданчику вантажним автомобілям доведеться долати великі відстані для доставки цукрової тростини, і транспортні витрати зроблять виробництво нерентабельним. На підприємстві Equipav працюють 3500 співробітників. Тільки близько 17% цукрової тростини збирають тут за допомогою мачете. Більшу частину роботи виконують 62 комбайни.
Як і більшість бразильських цукрових заводів, Equipav може на власний розсуд виробляти або цукор-пісок, або етиловий спирт. Розподіл виробничих потужностей між виробництвом цукру й спирту залежить від поточних цін на світовому ринку. Як водиться, частка спирту становить близько 60%. Але наразі бразильці виробляють і цукор, і етиловий спирт приблизно в рівних частках - через високі ціни на цукор і зменшення цін на нафту.
Установлена на фабриці гігантська дробарка за годину подрібнює майже 650 т цукрової тростини. Потім витягнутий таким чином цукровмісний свіжовидавлений сік фільтрують і концентрують. Після цього потік сиропу розділяють на дві частини. Одну порцію фахівці компанії Equipav варять до стану кристалічного цукру, а другу - відправляють на шумування. Тут за допомогою мікроорганізмів виробляють етиловий спирт. Після того, як спирт переженуть, його пропускають через високі фільтри баштового типу, в яких за допомогою осмосу з біопалива витягають залишки води. Результатом є пальне Anhydro, що містить 99,5% етанолу. Equipav тільки на одній своїй фабриці може залити в резервуарні танки майже 130 млн л пального. Волокна цукрової тростини - це відходи, або так звана багаса. Багасу й листя цукрової тростини спалюють у котлі електростанції, виробляючи за годину близько 700 т пару. Технік Луїс Фабіано (Luiz Fabiano) розповів нам, перекрикуючи гучний шум турбін, що енергія, яку тут виробляють, живить не тільки фабрику, а й є більшою частиною електричного струму, що подається в місцеву міську мережу. Потужність турбін фабрики дорівнює неймовірним 135 Мвт.

Яловичий жир перетворюється на біодизельне паливо
Бразильці використовують не тільки рослини, а й відходи тваринництва для перетворення їх на біоенергію.
Під час нашого огляду заводу в супроводі її керівника Рожеріу Барроса (Rogerio Barros) вдихаємо гострий запах супу з бичачих хвостів. Нічого дивного, адже завод пана Барроса переробляє яловичий жир у біодизельне паливо. Тому що це єдине в своєму роді в районі Сан-Паулу підприємство, куди вантажівками звозять відходи з боєнь з усієї околиці. Фабрика охоплює майже 1000 км в окружності.
На рівні з етиловим спиртом біодизель є другим стовпом енергетичної стратегії Бразилії в галузі біопалива. В 2008 році законодавчо було встановлено, що в дизельному паливі частка біопалива повинна бути не менше 2%, і до 2013 року ця частка має збільшитися до 5%. За оцінкою Рожеріу Барроса, цього співвідношення показників досягнуто вже тепер. І це аж ніяк не малі обсяги: загальне споживання дизельного палива в країні становить близько 45 млрд л. Бразильські фабрики з виробництва біодизельного палива зазвичай переробляють рослинні олії, зокрема соняшникову й соєву.
Фабрика пана Барроса належить великому виробникові м'яса - компанії Bertin, яку нещодавно поглинула ще більша компанія JBS. До злиття на підприємствах Bertin у Південній Америці щодня забивали від 13 до 15 тис. голів рогатої худоби. Починаючи з 2007 року, водночас зі шкірою, милом, пральним порошком і різними жирними кислотами з відходів боєнь почали виробляти ще й біодизельне паливо.
Один бичок дає від 18 до 22 кг жиру. Фабрика пана Барроса теоретично може переробляти близько 100% тваринного жиру. Але на практиці для виробництва біодизелю завод використовує близько 80% рослинної олії й тільки 20% тваринного жиру. Технологічний процес діє за таким самим принципом, як і на інших підприємствах з виробництва біодизелю, і кінцевим продуктом є естерифіковане дизельне біопаливо. У спеціальних лабораторіях хіміки контролюють його якість. На цьому факті Баррос акцентує нашу увагу. Бразильське паливо сертифіковане за американськими і європейськими стандартами, наголосив він. "Ціни на дизельне паливо ще ніколи не були такими високими, як тепер". Незважаючи на світове падіння цін на нафту, Рожеріу Баррос задоволений. З виробничими потужностями близько 200 млн л за рік він має для цього всі підстави.