Анестезіологічне забезпечення хірургічної допомоги тваринам

У ветеринарних клініках розвинутих країн світу широко застосовують інгаляційний наркоз — як інтубаційний (рис. 1), так і масковий. Це пояснюється тим, що він більш керований, тобто будь-якої миті його можна поглибити або швидко вивести тварину з наркозу. Для інгаляційного наркозу нині широко застосовують такі препарати, як фторотан, закис азоту, метоксифлуран (пентран, інгалан), галотан, етран (енфлуран), форан (ізофлуран), трихлоретилен (трилен, ротилан), циклопропан (триметилен), севофлуран та інші. У ветеринарних лікарнях наркозні апарати відсутні, тому застосовують тільки масковий інгаляційний наркоз тваринам. Це пояснюється тим, що в нашій країні не випускають наркозних апаратів для ветеринарної медицини. Тому в клініках нашої країни перевагу віддають неінгаляційному наркозу. Основним недоліком його є те, що він малокерований: якщо поглибити його можна, то швидко вивести тварину з наркозу не вдається, тому що певну до-зу наркотичної речовини ми ввели, а назад забрати її неможливо. Для неінгаляційного наркозу застосовують: гексенал (барбітурат натрію), тіопентал натрію (пентотал), тіопентон (інтравал), метокситон (бристаль), натрію оксибутират (ГОМК), кетамін (каліпсол, каліпсовет, кеталар), кетасет, пропанідит (сомбревін), предіон для ін’єкції (віадрил), уретан, хлоралгідрат, спирт етиловий, магнію сульфат, барбаміл та інші. Але, попри всі ці складнощі, успіхи загального знеболювання сприяли досягненням сучасної ветеринарної хірургії, особливо її нових галузей. Оперативні втручання на серці та магістральних кровоносних судинах, легенях і стравоході, складні операції на органах черевної і тазової порожнин виконують із застосуванням наркозу та місцевого знеболювання. Поряд із певними досягненнями сучасної анестезіології тривають пошуки найменш небезпечних наркотичних засобів, опрацювання різних варіантів багатокомпонентного, вибіркового наркозу, який дає змогу значно знизити дози препаратів, зменшити їхню токсичність і побічний вплив. Ця тенденція не ви-падкова — вона зумовлена ускладненнями, які трапляються при застосуванні наркозу. Тому найсучасніші методи загального знеболювання не зможуть витіснити із хірургічної практики місцеву анестезію як найбільш просту, доступну та безпечну. Лікарі ветеринарної медицини ще недостатньо володіють методами за-гального та місцевого знеболювання. Це пояснюється тим, що, як уже зазначалося, окрема дисципліна — анестезіологія — у спеціальних навчальних закладах відсутня. Вона є лише невеликим розділом оперативної хірургії, тому на вивчення основ анестезіології відведено дуже малу кількість годин. Крім того, відсутність підручників з анестезіології утруднює освоєння методів знеболювання як студентами, так і практичними лікарями ветеринарної медицини. У 2000 році вийшов друком навчальний посібник (В. Власенко, Л. Тихонюк “Ветеринарна анестезіологія”), що є єдиним у країнах СНД. Питання анестезіології тварин є сьогодні доволі гострим та актуальним. Безперечно, це пов’язано зі зростаючим рівнем хірургічної допомоги тваринам, розширенням обсягів оперативних втручань, появою нових методів хірургічного лікування, які дають змогу зберегти життя пацієнта навіть у критичних ситуаціях. Крім того, слід відзначити прагнення нашого суспільства до цивілізованого, гуманного ставлення до домашніх тварин, що обмежує використання евтаназії в роботі клініки ветеринарної медицини. Роль анестезіологічного забезпечення є однією з основних, що визначає кінець захворювання — як при незначних розладах здоров’я тварин, так і при найскладніших, включаючи критичні. При загальному знеболюванні використовувані дози наркотичних речовин, особливо для глибокого наркозу, часто межують з токсичними. Тому для полегшення перебігу наркозу, його поглиблення і зменшення дози наркотичного засобу, застосовують премедикацію. Мета премедикації полягає не тільки в тому, щоб заспокоїти хвору тварину, а й у тому, щоб покращити дію анестезувальних засобів у кількох напрямах:
- зменшити метаболізм (знизити потребу в кисні, зменшити кількість анестезувальних засобів);
- нейтралізувати деякі другорядні небажані ефекти (зокрема, парасимпатикомиметиків);
- підвищити захисну дію анестезії (аналгезія). Нейролептики входять до групи препаратів, які застосовують для премедикації. Але за дальшого поглибленого вивченя механізмів їхньої дії ці фармакологічні засоби віднесли до засобів, які застосовують для нейролептаналгезії. Тому на основі ідеї, яку сформулювали Лаборі та Югенард, про так званий захист організму було створено новий напрям в анестезіології — “наркоз без наркотиків”, або нейролептаналгезія. Причиною виникнення цього напряму було впровадження в анестезіологію препаратів із сильною аналгетичною і нейролептичною дією. Принцип методу полягає в поєднаному проведенні нейролепсії та аналгезії. Для цього використовують “нейролептичні речовини” (neuroplegica) — ті, що блокують нервову систему. Термін “нейролептичні речовини” був запропонований для позначення фармакологічних засобів, які спричинюють гальмування нейровегетативної системи і застосовуваних для штучного сну з охолодженням організму (гібернація). Досягнення сучасної фармакології дали змогу довести, що немає потреби завжди застосовувати наркоз, а коли аналгезія недостатня, доповнювати її станом атараксії або нейролепсії. Атараксія — відсутність неспокою (занепокоєння) — розглядається в анестезії як стан байдужості без знепритомнення, який досягається в результаті пригнічення ретикулярної формації. Одним рівнем вище атаракії перебуває стан нейролепсії. При цьому стані зниження нервового напруження досягається за допомогою нейролептичних засобів середньої сили. У стані нейролепсії тварина заспокоюється і в неї виникає байдужість до навколишнього середовища. За необхідності в надійному захисті організму, зокрема в сильній ендокринній стабілізації, щоб забезпечити найкращі умови для діяльності клітин, слід застосувати найсильніші нейролептичні засоби, що призводять до нейроплегії. Нейроптаналгезія — це своєрідний метод знеболювання, який передбачає комбінацію лікарських речовин двох груп: нейролептиків (що справляють заспокійливу дію, яка супроводжується зниженням реакції на зовнішні подразники, послабленням психомоторної дії, пригніченням страху, агресивності) і аналгетиків (речовин, що гальмують сприйняття болю). До 50-х років XX століття арсенал речовин, що їх застосовували для лікування психічних хвороб, був невеликим і малоспецифічним. На початку 50-х років було виявлено специфічну ефективність аміназину і резерпіну в лікуванні цих хвороб. Швидко були синтезовані й інші аналоги. Ці препарати почали називати психотропними, а далі — нейролептиками. Їх поділили на дві групи: нейролептичні речовини застосовують при тяжких порушеннях функції центральної нервової системи, а транквілізатори використовують при менш виражених порушеннях. Цей термін ширший, ніж “седативні засоби”, під ним розуміють речовини, які справляють багатогранну дію на функції центральної та вегетативної нервової системи й приводять до блокади автономної системи, до “економічного” стану організму з пониженим обміном, міорелаксацією і станом, що нагадує наркоз. Термін “транквілізатори” відповідає поняттю “заспокійливі засоби”. Транквілізатори називалися також “атарактики”, “антифобічні засоби”, “анксіолітичні речовини” тощо. Грецьке слово ataraxia означає “спокій духу”, “байдужість” (звідси — ataraxia). Термін antiphobica, або anxiolytica, пов’язаний з властивістю деяких препаратів справляти заспокійливу дію при патологічних станах, які супроводжуються страхом та емоційною напругою. Нейролептичні засоби (нейролептики) утруднюють передачу нервових імпульсів у центральні ланки рефлекторної дуги, тобто блокують нервову систему. На відміну від наркотиків, препарати цієї групи не пригнічують діяльності спинного мозку. Вони викликають седативний ефект (атарактичний), знижують рухову активність та вегетативні реакції, знижують температуру тіла, потенціюють дію наркотиків та місцевоанестезувальних засобів, діють антигістамінно, протишоково. Нейролептики становлять одну з основних груп сучасних психотропних препаратів. Основними представниками цієї групи є похідні фенотіазину (аміназин та інші), бутирофенону (галоперидол та інші), а також резерпін. Ці препарати справляють багатогранну дію на організм. Одна з основних фармакологічних особливостей — своєрідна заспокійлива дія, яка супроводжується зменшенням реакцій на зовнішні подразники, послабленням психомоторного збудження й ефективної напруженості, пригніченням відчуття страху, послабленням агресивності, що має велике значення в практиці лікаря ветеринарної медицини. У звичайних дозах нейролептики не дають вираженого снодійного ефекту, але можуть сприяти настанню сна і викликати дрімотний стан; вони посилюють дію снодійних та інших заспокійливих (седативних) засобів, потенціюють дію наркотиків, аналгетиків, місцевих анестетиків і послаблюють ефекти психостимулювальних препаратів. Низка нейролептиків (особливо групи фенотіазину і бутирофенону) має протиблювотну активність; цей ефект пов’язаний з вибірковим пригніченням хеморецепторних пускових (“тригерних”) ділянок довгастого мозку, це має важливе значення при застосуванні наркозу, адже наркотики викликають блювотний рефлекс. Майже всім нейролептичним засобам властива центральна і периферична антиадренергічна, а деяким — і холінолітична, антигістамінна та антисеротонінова активність. Однією з характерних особливостей нейролептиків є каталептогенна дія. Л. Тихонюк,
канд. вет. наук, доцент кафедри хірургії Білоцерківського державного
аграрного університету
Далі буде