Аналіз впливу технічного сервісу на роботоздатність зернозбиральних комбайнів

Відсутність у сільгоспвиробників теплих приміщень для міжсезонного зберігання дорогої і технічно складної техніки, особливо тракторів, які використовуються взимку, спричинює прискорення їх спрацювання.
Дослідженнями було виявлено, що під час зберігання тракторів у теплих приміщеннях потреба у заміні двигунів знижується в 1,85 раза, циліндро-поршневої групи — в 1,10, шатунних вкладишів — в 1,25 раза. Витрата запасних частин до трансмісії скорочується в 2,1, а гідросистем — в 6,3 раза. Питомі затрати на ремонт і технічне обслуговування (ТО) зменшуються на 20–25%, річний наробіток на трактор збільшується майже вдвічі.
За висновками спеціалістів і кваліфікованих механізаторів, якість зберігання має відповідати ціні на машину.

Основний висновок, який зробили спеціалісти ГОСНТІ у 1990 році: нове покоління зернозбиральних комбайнів типу “ДОН” через конструктивну і технологічну складність потребує наукового і нормативно-методичного, технологічного забезпечення, проведення ремонтів у спеціалізованих майстернях.
Важливою складовою технічного сервісу є організація забезпечення запасними частинами. Проблеми організації на тлі забезпечення запасними частинами для вітчизняних споживачів сільськогосподарської техніки за фінансової скрути після розвалу матеріально-технічного забезпечення через систему “Сільгосптехніка” визначаються за кількома показниками: ціни на запасні частини, якість запасних частин, відстань до центрів реалізації запасних частин. Ціни у реалізаторів інколи різняться на 40% — не тільки на фірмові, а й на запчастини виробників, які не мають сертифікатів якості.
Найбільшу проблему для споживачів створює якість запасних частин. Значна кількість запасних частин відповідальних вузлів і механізмів виробляють з порушенням режимів термообробки, а деякі взагалі реалізують без такої, з порушенням допусків. Нині пошук необхідних запасних частин потребує втричі-вчетверо більше часу (до того ж, слід подолати велику відстань для їх придбання).

Проте діяльність цієї служби, оплата праці її працівників не були пов’язані з кінцевими результатами роботи колгоспів і радгоспів. Через створення підприємства “Агропромтехніка” були наміри об’єднати зусилля інженерно-технічних служб (РТП, агропостачу, станцій технічного обслуговування, лінійно-монтажних дільниць, монтажних дільниць) на взаємовигідних умовах для надання послуг сільгоспвиробникам.
Л.Пильщиков у своїй роботі “Состояние и пути совершенствования ремонтно-обслуживающего производства в АПК” (“Техника в сельском хозяйстве”, №6, 1990, с.7–9) висловив думку, що наявна ремонтно-обслуговуюча база через слабку технічну оснащеність і нестачу кадрів не забезпечує підтримання машин у задовільному стані. Автор свідчить, що через неполадки на сільськогосподарських роботах не використовуються 255 тис. тракторів, 50 тис. комбайнів, понад 180 тис. автомобілів. У 1988 році із всього обсягу ремонтно-обслуговуючих робіт безпосередньо в господарствах виконано 78%, у ремонтно-технічних і спеціалізованих — 22%.
За висновком автора, ніде в світі виробник сільськогосподарської продукції не займається ремонтом машин у таких масштабах.
Автор вважає, що має бути зацікавленість виробника техніки в забезпеченні справності та роботоздатності своїх виробів упродовж усього періоду експлуатації, забезпеченні фірмового технічного сервісу.

Автори роботи методом спостережень виявили, що роботоздатність кормозбиральної техніки та інших машин значною мірою залежить від рівня функціонування ремонтно-обслуговуючої служби. Спостереження засвідчили, що на проведення технічного обслуговування кормозбиральної техніки щодня витрачається 4–9% робочого часу, на усунення неполадок — 17–30%, технологічне налагодження і регулювання — 10%, унаслідок чого збільшуються витрати від втрат урожаю і недовикористання техніки, що дорого обходиться.
Аналіз рівня технічної експлуатації дає змогу зробити такі висновки:
— матеріально-технічна база обслуговуючих підприємств і власників техніки не була підготовлена до технічної експлуатації комбайнів нового покоління типу “ДОН-1500”. Майстерні господарств, які були побудовані раніше за типовими проектами (за параметрами воріт) не дать змогу завести комбайни в майстерню. Тому ремонт і обслуговування комбайнів проводять на відкритих майданчиках, у кращому випадку — під навісами;
— на науково-практичному рівні не розроблені теоретичні засади та практичні показники технічного стану машин, що не дає можливості оцінити технічний стан машин після чергового ремонту. Здебільшого технічний стан машин оцінюється прислівниками: якісно, задовільно, не якісно відремонтована машина.

В. Войтюк, А.Демко, доценти,
С. Демко, інженер