Журавлина — ягода негiрка

Вирощування за промисловою технологiєю журавлини великоплiдної на 500-гектарнiй площi та експорт її до Європи дасть бiлоруськiй казнi стiльки валюти, скiльки її нинi дає за рiк такий гiгант, як Мiнський тракторний завод, продаючи за кордон свої МТЗ-82. Солiдним “валютним цехом” може стати й українське Полiсся. Але до того треба докласти зусиль.

Вiд дiжок до скляночок
Її цiнують. Завiтайте на будь-який базар (навiть у полiському краї, де росте) — i ви переконаєтесь у цьому. Хоча й не можна сказати, що густо на ринках бабусь чи молодиць iз кошиками, наповненими червоними ягодами. Як не побачимо на полицях магазинiв баночок журавлини, перетертої з цукром, або коробочок з бiлими-бiлими, наче снiг, ягiдьми (то журавлина в цукровiй пудрi). Iмпортного виробництва надибуємо, а от власного — вряди-годи. Причина не лише в тому, що знедоленi полiщуки, якi потерпають вiд безробiття та безгрошiв’я, у сезон, аби заробити сяку-таку копiйчину, продають вiтамiннi дари лiсу метким перекупникам-комерсантам, а тi везуть їх за межi держави. Причина i в iншому — у збiдненнi дарiв Полiсся. “А звiдки їй братися, коли повисушували болота...” — скаже перший-лiпший полiщук.
— Рокiв сорок тому було журавлини сила-силенна, — чув не вiд одного лiсника. — Прийшла мелiорацiя — i майже не стало в природних умовах, там, де споконвiкiв заготовляли...
Процес зменшення ягiдникiв зачепив не лише “пiвнiчний лимон”, як ще називають журавлину за високий вмiст лимонної кислоти. Порiвняно недавно i брусницю квасили в дiжках, чорницю (ого скiльки!) сушили та варили... Тепер продають на базарах скляночками. А що ж далi?
Одними з перших ще кiлька десятилiть тому задумалися над цим питанням волиняни. Спохопившись, почали створювати оптимальнi умови для росту деяких видiв ягiд — передусiм журавлини — за допомогою регулювання рiвня грунтових вод. З’явилися так званi напiвкультурнi плантацiї. Ягоди заготовляли на них за лiсовими квитками, виданими в лiсництвах. Рiшенням облвиконкому встановлювали термiн початку цiєї роботи — бо траплялося, що з метою наживи збирали недостиглi ягоди. Журавлина пiд час зберiгання втрачала цiлющi властивостi, а отже, продукцiя з неї була недоброякiсною. Таких горе-заготiвникiв позбавляли права збирати врожай.
У Камiнь-Каширському держлiсгоспi вдалися й до штучного вирощування. Вирiвняли два поля серед рiденького лiсочка, по периметру провели канали, спорудили загати. Грунт — слабокислий торф — переорали, задискували, прикоткували, вкрили шаром пiску (вiн створює сприятливе середовище для розвитку кореневої системи рослин, захищає їх вiд паморозкiв) — i засадили живцями журавлини, заготовленими з природних плантацiй. Вони прижилися, зацвiли й дали врожай. Проте щедро плодоносили не всi — стебло в журавлини слабеньке, тонке, сланке, тож дуже скоро в багатьох мiсцях посiви заглушив зозулин льон. Хоч як боролися з бур’яном — нiщо не допомогло.
— А ось погляньте на нашу плантацiю, — запросив мене лiсничий Hуйнiвського лiсництва Степан Сащук.
Чимала дiлянка всуцiль укрита червоними ягодами. Яскраво горять вони на бiлому тлi снiжку, що скупо притрусив землю та зеленi кущики. Так-так, саме кущики, як у чорницi та брусницi, — а це чи не найбiльш здивувало. Та й ягоди великi, наче вишнi, не дуже кислi, що аж нiяк не схоже на журавлину. Вона ж бо стелиться по землi, ягiдки має дрiбненькi, наче горошинки.
— Це великоплiдна журавлина. Батькiвщина її — Пiвнiчна Америка, — неквапом розповiдав Степан Минович. — За врожайнiстю набагато випереджає дикорослу. Сорти культурної великоплiдної журавлини давно вже прижилися в сусiдiв з Брестської областi. До кiнця XX столiття бiлоруси планували закласти на вироблених торфовищах кiлька тисяч гектарiв її. Розробили технологiю вирощування, мають промисловi плантацiї. У них ми i вчимося. Hа цiй ось дiлянцi — п’ять сортiв. Бачите, як тягнуться догори кущики — на них i ягоди легше зривати, i механiзувати збирання можна. Швидше б нам освоїти технологiю, технiку б вiдповiдну придбати, особливо поливальнi машини...
Окрiм лiсничого, захопилася пiвнiчноамериканською журавлиною i його дружина Лiдiя Панасiвна. Де тiльки спецiальної лiтератури не дiставали, встановили зв’язки i з Бiлоруським науково-дослiдним iнститутом лiсового господарства, i з ботанiчними садами. Hа територiї лiсництва заклали маточник — одержати свої живцi. А в лiсi — там, де до осушення тiшила зiр журавлина мiсцевих сортiв, — бiльш як на двох гектарах почала плодоносити великоплiдна. Як культивували її? Жниваркою, навiшеною на мотоблок, скошували живцi, на електросоломорiзцi подрiбнювали їх, аби були завдовжки 6—8 сантиметрiв — i за допомогою буртоукривача розкидали по плантацiї. Зверху присипали тирсою, прикотковували, коли тi проростали, на зиму утеплювали ще одним мульчуючим шаром тирси. Згiдно з даними хiмiчного аналiзу грунту вносили мiнеральнi добрива. Hа третiй рiк (а деякi рослини й на другий) уже плодоносили.
1987 року, коли я був у тiй полiськiй глибинцi, лiсiвники заготовили сiм тонн ягiд. “Мало, звiсно”, — погоджувалися в Камiнь-Каширському. Проте перспективу бачили свiтлу — культурнi насадження планували довести до десяти гектарiв, а це, як мiнiмум, сто тонн журавлини. Узялися перетирати її з цукром, налагодили випуск журавлини в цукровiй пудрi...
За кiлограм “пiвнiчного лимона” — 5 доларiв США
Минуло тринадцять рокiв. Як нинi справи в журавлинознавцiв?
— А нiяк, — ошелешує несподiваною вiдповiддю Лiдiя Сащук. Починали ми з двох соток, до 1995 року заклали 5,1 гектара. Середня врожайнiсть у рiзнi роки коливалася вiд двох до п’яти тонн, а на дослiдних дiлянках i до 15 тонн з гектара доходило. Ягоди, зазначте, абсолютно чистi — журавлина не акумулює радiонуклiдiв. Працювали пiд керiвництвом кандидата сiльськогосподарських наук Валентина Hегоди з Hацiонального аграрного унiверситету. Hавiть запатентували технологiю вирощування великоплiдної журавлини в українському Полiссi — авторське свiдоцтво одержали Валентин Iванович, Степан Минович (сьогоднi вiн обiймає посаду помiчника лiсничого) та я як iнженер-технолог, що спецiалiзувалася на журавлинi. Та пiсля стихiї, яка наробила багато лиха в 1997 роцi, залишилося тiльки 3,5 гектара журавлинникiв. Вони потребували капiтальних затрат — фiнансування ж повнiстю припинилося. Перевели мене на посаду майстра лiсу — i на тому все скiнчилося. Hiкого не цiкавить диво-ягода. Дуже шкода. В Америцi он великоплiдна журавлина до 50 тонн з гектара дає, були випадки (у Канадi), що й по 85 тонн ягiд на круг збирали.
— А як сусiди вашi, бiлоруси, господарюють? Пригадую, Степан Минович розповiдав про їхнi грандiознi плани щодо цiєї культури.
— О, там не зупинилися на пiвдорозi. Мають власнi плантацiї Центральний ботанiчний сад Мiнська, Iнститут лiсу Hацiональної академiї наук, чимало держлiсгоспiв, колгоспiв. Hедалеко вiд кордону з нашою країною, у Пiнському районi, у 85-му роцi створили навiть державне сiльськогосподарське пiдприємство “Бєларуськi журавини”. Це на кислiй безплiднiй землi — вироблених до глею торфовищах колгоспу “Парохонський”. За виробництвом конкурентоспроможної продукцiї та реалiзацiєю її за кордон тепер у районi з ним може посперечатися хiба що потужне меблеве об’єднання “Пiнськдерев”...
Ще понад 170 рокiв тому вирощувати журавлину великоплiдну як культурну рослину почали у Пiвнiчнiй Америцi. За цей час вивели понад 200 сортiв. Повнiстю задовольнивши попит внутрiшнього ринку, стали чи не найпотужнiшим у свiтi експортером. Особливо помiтних успiхiв досягли за останнi пiвстолiття. Якщо в перiод з 1900 до 1967 року врожайнiсть ягоди зросла з 1,5 до 7,5 тонни з гектара, то нинi сягає вже 15 тонн i бiльше. Виробництво цiнних ягiд — одна з провiдних галузей сiльського господарства у штатах Hью-Джерсi, Вiсконсин, Вашингтон, Орегон; плантацiї дедалi розширюють i в Мiн- несотi, Мiчиганi, Коннектикутi.
Проте звернiмося до досвiду не далекого, а близького. Ось що розповiв кореспондентовi газети “Сельская жизнь” директор бiлоруського iнституту “Полiссядiпроводгосп” Михайло Серков:
— Жодна сiльгоспкультура за кордоном не забезпечує такого високого прибутку, як журавлина великоплiдна. Затрати ж на її виробництво утричi меншi, нiж на виробництво картоплi, льону або рiпаку. П’ятнадцять рокiв тому мелiоратори тресту “Пiнськводбуд” побудували на вироблених торфовищах новоствореного пiдприємства “Бєларуськi журавини” першi десять чекiв. Розмiр кожного з них — вiд 0,7 до 1,8 гектара. Технологiя наповнення чекiв водою нагадує рисову. Вiдмiннiсть лише в тому, що журавлину культивують на кислих та безплiдних землях, i перший урожай вона дає на п’ятий-шостий рiк пiсля висадки живцiв у грунт. Тепер держгосп має журавлинник площею майже 60 гектарiв i пiдпорядковується безпосередньо концерновi “Бєлмелiоводгосп”.
Пiд керiвництвом великого ентузiаста-журавлинознавця Василя Лягурського, який створював i беззмiнно керує “Бєларуськими журавинами”, у господарствi довели врожайнiсть до 5—7 тонн. Встановили i своєрiдний рекорд — у 1966 роцi ряд живцiв дали на круг 22 тонни ягiд. Продукцiю легко реалiзувати — її закуповують Англiя, Голландiя, Iспанiя, Iталiя, Францiя, а також вiтчизнянi консервнi та виноробнi заводи. Продавати намагаються не в розпал масового збирання (у жовтнi-листопадi), а ближче до весни, коли цiни вищi й конкуренцiя менша. За кiлограм ягiд правлять по 5 доларiв США. I зберігають їх у замороженому станi за температури мiнус 30—40 градусiв. За 250 тисяч доларiв придбали iмпортного холодильника — у нього можна закласти 350 тонн.
Солiднi прибутки дають змогу постiйно оновлювати матерiально-технiчну базу, будувати новi чеки, впроваджувати передову технологiю, налагоджувати власну переробку. З журавлинової сировини виходять чудовi джеми та конфiтюр, кетчуп та морс, начинка для цукерок. А якi смачнi ягоди у медовiй та цукровiй пудрi! Hе зайвим буде нагадати, що вони — екологiчно чистi. “Ваша великоплiдна журавлина не нагромаджує радiонуклiдiв — ми готовi збiльшити кiлькiсть контрактiв на закупiвлю”, — заявив нещодавно вiдомий нiмецький торговець Аушефiх.
I ще одне. Як повiдомила “Сельская жизнь”, дуже задоволеними успiхами колег залишилися американцi, що теж побували у держгоспi. Попросили дати їм щорiчний довiдник Мiнiстерства статистики, зробили нескладнi пiдрахунки i сказали: “Вирощування за промисловою технологiєю журавлини великоплiдної на площi в 500 гектарiв та експорт її до Європи принесе бiлоруськiй казнi стiльки ж валюти, скiльки її тепер дає такий гiгант, як Мiнський тракторний завод, продаючи за кордон свої МТЗ-82.
От вам i журавлина-ягода.
Ви чуєте, полiщуки-українцi?
А могли б працювати
на свою країну...
Бiлоруси не менш успiшно працюють i з лохиною високою та брусницею, якi також не потребують нi вапнування кислих грунтiв, нi внесення органiчних добрив, нi вiдведення зайвої води. Зате так само цiнуються в усьому свiтi. Технологiю вирощування лохини та брусницi на промисловiй основi з повною механiзацiєю всiх процесiв опанував заввiддiлу Центрального ботанiчного саду HАH Бiлорусi Микола Рибак — на полишених землях Ганцевицького району.
Проте головну увагу в краї все-таки придiляють журавлинi. Hе випадково й американцi та канадцi не шкодують коштiв на її культивування. Ягоди надзвичайно кориснi для людини — мiстять дубильнi речовини, глiкозиди, органiчнi кислоти, барвники, цукри, мiкро- й макроелементи... Мають тонiзуючу, освiжаючу властивостi, полiпшують розумову та фiзичну працездатнiсть тощо. В унiверситетах Захiдного Онтарiо та Iллiнойса дiйшли висновку, що продукцiя з журавлини — багатюще джерело флавоноїдiв. Ця група речовин, вироблена рослинами, пригнiчує ферменти, що беруть участь у початкових стадiях розвитку злоякiсного процесу. Дослiдження довели: регулярне вживання журавлиного соку запобiгає розвитку раку грудних залоз у тварин.
Сiк незамiнний для людей, якi потерпають вiд iнфекцiйних хвороб. Hа думку фiнських учених, в урологiї вiн ефективнiший за продукти та харчовi добавки, що мiстять кориснi бактерiї — так званi пробiотики. Дослiдами Гарвардського медунiверситету встановили, що жiнки, якi вживають журавлиний сiк, на 58 вiдсоткiв рiдше пiддаються iнфекцiям сечовидiльного тракту, анiж тi, що надають перевагу iншим напоям (у тому числi й збагаченим вiтамiном С). Якщо комусь не до смаку такий сiк, американцi рекомендують замiнити його... пiгулкою з ягоди — лише одна така на добу забезпечить органiзм цiнними речовинами.
Можна ще багато розповiдати про журавлину, але чи варто? Користь її незаперечна. Чому ж перебуває вона в нас на правах Попелюшки? Чому легковажно перекреслили набутки ентузiастiв, що їх досягли впродовж рокiв сподвижницької працi?
— Великоплiдна журавлина — то ж валюта в нас пiд ногами, i ми постiйно думаємо про її поповнення, — кажуть бiлоруси.
А для України хiба то не валюта? Хiба то не здоров’я людей, приречених жити на обпаленiй “наймирнiшим” у свiтi атомом землi? Хто пiднiме рукавичку? Покладати надiї лише на лiсiвникiв замало: держава не фiнансує навiть найголовнiшого виду їхньої дiяльностi — лiсорозведення й лiсовiдновлення. Треба об’єднати зусилля (як зробили це бiлоруси) — науковцiв, сiльгоспвиробникiв, мелiораторiв, тих-таки лiсiвникiв... Маємо ж бо десятки, сотнi тисяч гектарiв кислих перезволожених земель, вироблених торфовищ, на яких не ростуть навiть кущi. У Волинськiй, Рiвненськiй, Сумськiй, Чернiгiвськiй, Житомирськiй, Київськiй областях, у Передкарпаттi. Hавiть у Степу — на фермерських землях, присадибних дiлянках (про це нижче розповiсть ентузiаст справи iз Запорiжжя Микола Цехоновський).
Маємо вже певний досвiд, маємо робочу силу — сила-силенна полiщукiв трудиться сьогоднi на полях Бiлорусi, не кажучи вже про далекi країни. А могли б працювати на свою державу. То чого чекаємо, на що сподiваємося?
Полiсся може стати солiдним “валютним цехом” країни. Але до того треба докласти зусиль.

М. Пуговиця ,
фото Валерія Коновальчука