Спецможливості
Статті

«Я бы в фермеры пошел, пусть меня научат...»

14.01.2016
776
«Я бы в фермеры пошел, пусть меня научат...» фото, ілюстрація

Насамперед варто розібратися, хто ж там дійсно вважається фермером, адже в нашому уявленні це поняття дещо спотворено. Нещодавно у приватній розмові з Ельманом Оруджевим, відомим вітчизняним фахівцем та консультантом у сфері тваринництва, ми торкнулися цієї теми.

Насамперед варто розібратися, хто ж там дійсно вважається фермером, адже в нашому уявленні це поняття дещо спотворено. Нещодавно у приватній розмові з Ельманом Оруджевим, відомим вітчизняним фахівцем та консультантом у сфері тваринництва, ми торкнулися цієї теми. Його думка щодо українського фермерства така: «Фермерів в Україні нема, не було і, дай Боже, щоб їх ніколи не було!». Чому? Чи правильно ми розуміємо суть цієї професії? Отже, у всьому світі фермер — це власник, який трудиться без залучення найманої праці (або з мінімальною кількістю найнятих робітників відповідно до потреб залежно від сезону), тобто тільки він сам і члени його сім’ї. Родина веде спільну господарську діяльність для того, щоб повністю себе забезпечити. «Чи є в Україні фермери, які самостійно займаються своїм господарством? — продовжує пан Оруджев. — Назвіть мені хоча б одного. Немає! На сьогодні у нас називається фермером той, хто має трактор і 20 працівників. Причому на цьому тракторі самостійно не працює. Його завдання — організувати. У такому разі це не фермер, а промисловець!» Важко не погодитись…

Л. Крюкова
l.kryukova@univest-media.com

Почесне звання «фермер» — чи таке вже почесне?
Спочатку анекдот із життя… У нічному клубі німецький юнак знайомиться із дівчиною і для підтримання розмови замовляє випити. Дівчина не проти, але коли розмова підходить до теми «Чим займаєшся?» і хлопець починає розповідати, що він, утім, як і вся його рідня, займається фермерством, вона вмить зникає, наче її не було зовсім... Жарти жартами, але частка правди в цій історії неабияка. Справа у тому, що для сучасної європейської молоді бути фермером не надто престижно, та й працю таку легкою ніяк не назвеш. У фермера — свій щоденний режим, який не змінюється роками: три-чотири години сну, одна година — на себе, решту — 19–20 годин — він має працювати. І так сім днів на тиждень, 50 тижнів на рік… Скажіть, яка дівчина захоче такого «яскравого» життя? Навіть діти із фермерських родин, які змалку знають, що таке селянські будні, і звичні до подібного навантаження (якщо, звісно, можна до цього звикнути), мріють опанувати такі «модні» на сьогодні спеціальності, як інженер, програміст, IT-фахівець тощо.
Для повноти картини ми побували в Центрі практичного навчання у сфері сільського господарства DEULA-Nienburg (Deutsche Lehranstalt fur Agrartechnik) і поспілкувалися з його керівником Берндом Антельманом. Слід сказати, що цей навчальний заклад є одним із найбільших і, так би мовити, «найдосвідченіших» (його засновано у 1926 році) серед аналогічних у Німеччині. Тут працює колектив із 80 співробітників, а загальна площа навчальних приміщень становить близько 9000 м2! Окрім цього, на його території розміщено сучасний готель та приміщення для проведення різноманітних конференцій і семінарів. Але не подумайте, що все тут так безхмарно…
До 1992 року цей навчальний заклад належав та фінансувався Федеральним міністерством продовольства і сільського господарства Німеччини. Але потім було вирішено вивести Центр із міністерської структури, адже, за словами пана Антельмана, «для держави стало досить накладно повністю фінансувати освіту та утримувати сам Центр». От і має на сьогодні цей навчальний заклад трьох публічних власників: аграрну палату Нижньої Саксонії, безпосередньо місто Нінбург, у якому розташований Центр, і так зване садівниче об’єднання. «І хоча фінансування Центру регулюється цими трьома власниками, але від них ми не отримуємо ні копійки…» — констатує його очільник.
Прямо-таки, як у відомому прислів’ї «У семи няньок дитя каліка…». У німців це прислів’я має подібне трактування: «У семи нянек дитя теряет один глаз» (саме так його перекладено у «Російсько-німецькому словнику прислів’їв та приказок (М., 1984): «Bei sieben Kindermadchen verliert das Kind ein Auge»). Як бачимо, народна мудрість незалежно від її трактування має спільну суть…
Отже, цікава виходить ситуація… Слухачі до Центру потрапляють як за державним дорученням (у такому разі держава за них і платить), так і за власним бажанням, добровільно (тоді навчання оплачується за власні кошти). Але на цьому допомога держави цьому навчальному закладу закінчується. Тобто Центр працює, як звичайна комерційна структура: за все здіймається плата. «Звісно, ми як комерційний об’єкт хочемо побільше заробити. Так, один день навчального процесу для студента коштує близько 80 євро. Що сюди входить? Проживання в готелі чи гуртожитку, триразове харчування, ну і, звісно, саме навчання разом із практикою», — розповідає директор Центру Бернд Антельман.
Слід сказати, що с.-г. угіддя, на яких «працює» заклад, орендуються, а практичні заняття на фермах проводяться за до­­мов­­­леністю із тими фермерами, з якими підписано офіційний договір. Аналогічна ситуація і з технікою… Весь технічний арсенал (а треба сказати, що це різноманітний спектр техніки від прадідівських агрегатів до сучасних високотехнологічних машин) використовується також за домовленістю із компаніями — виробниками цієї техніки.
«У нас немає постійної техніки, нам ніхто нічого не дарує, — продовжує пан Антельман. — Адже, як самі розумієте, технічний прогрес не стоїть на місці, все вдосконалюється. Тому, якщо нам для роботи потрібен трактор виробництва Fendt або кормозмішувач BVL, ми звертаємося до цих компаній і отримуємо їхню техніку на один-два місяці.
Це, так би мовити, робота на майбутнє... Ми вчимо людей не тільки працювати на сучасній техніці, а й крокувати в ногу із часом, бути обізнаними з останніми тенденціями технічної “моди”. Своєю чергою, для компаній — виробників такого устаткування — це практична можливість розширити коло своїх прихильників».
До речі, своїм студентам викладачі Центру ніколи не рекомендують того чи іншого виробника (вважають це некоректним), а надають тільки чисто технічну інформацію. Слухачі самостійно для себе приймають рішення, з якою технікою працювати надалі.

«Огурец растет на грядке... значит, будет все в порядке»
Ще десять років тому шанси на працевлаштування у с.-г. секторі Німеччини були досить низькими. На сьогодні ситуація докорінно змінилася, особливо це стосується висококваліфікованих кадрів: се­­редня заробітна платня у сільському господарстві, втім, як і на промисловості, становить близько 15–20 євро за годину, і що вищу кваліфікацію має робітник, то більше він заробляє.
Аграрії, які працюють на фермах, — це здебільшого немолоді люди, і важливим завданням держави є заохотити до цієї справи молодь та зацікавити її в отриманні саме аграрної освіти. Тому німецький уряд надає державну підтримку молодим фермерам, гарантує працевлаштування після отримання відповідної освіти. Таким чином, якщо молода дівчина чи юнак вирішують стати фермером, то вони усвідомлюють, що насамперед роблять значну інвестицію в себе, у своє майбутнє. «Зрозумійте, ми готуємо фахівців не із трансплантації серця, але вчимо так, щоб людина після закінчення нашого навчального курсу змогла прокласти електричний кабель або вимостити доріжки. Кожен обирає професію до вподоби. Але при цьому слід пам’ятати, що тільки фундаментальні знання допоможуть досягти успіху у своїй справі! Так, якщо дві години поспіль розповідати людині про те, як доїти корову, і ця людина скаже, що їй все зрозуміло, невже ви повірите, що це справді так? Тоді пустіть її до корови, і самі все побачите…» — з нотками гумору розповідає очільник Центру про серйозність намірів щодо навчального процесу в цьому закладі.
А що ж робити тим людям, яким уже, як то кажуть, далеко за 40, і вони залишилися без роботи, адже були звільнені або не можуть за станом здоров’я так активно, як раніше, працювати у сільськогосподарській галузі. Таке в Німеччині, втім, як і в нас, також трапляється. Тільки, на відміну від наших «кому за 40», у їхніх є реальна можливість перекваліфікуватися та обрати іншу професію, що допоможе залишитися працювати в аграрній сфері. «Філософія нашого закладу — надати таким людям нову професійну кваліфікацію, яка дасть їм змогу залишитися в сільському господарстві», — не припиняють повторювати співробітники Центру.
Найчастіше люди старшого віку виявляють бажання навчитися мостити доріжки, працювати з деревиною і навіть опанувати курс креативного зварювання. До речі, останній напрям дуже популярний серед німкень. «Якщо садівництво у багатьох асоціюється із вирощуванням фруктів і ягід, то у нас, німців, це також і ландшафтний дизайн. Як облаштувати терасу чи, припустимо, вимостити декоративним камінням доріжки в саду? Наразі це дуже популярні напрями навчання, тим паче, що тривалість такого курсу становить не більше тижня. Людям подобається цим займатися, така робота, своєю чергою, допомагає заробляти їм на життя, при цьому не змушуючи змінювати місце проживання», — розповідає Бернд Антельман.

Інтерв'ю
    Із кожним роком земельне питання стає все гострішим. Часто-густо законодавчі акти ініціюють і реалізують люди дуже далекі від землі і сільського господарства. Тож 2004 року задля захисту прав власників паїв і подолання корупції та... Подробнее
Система аграрних розписок (АР) працює у 8 областях: Харківській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Сумській та Миколаївській. Станом на середину квітня в Україні

1
0