Спецможливості
Статті

Використання сидератів в умовах Прикарпаття

07.02.2014
1720
Використання сидератів в умовах Прикарпаття фото, ілюстрація

Грунти Прикарпаття характеризуються невисокою природною родючістю. Це переважно дерново-підзолисті сильно і слабооглеєні, сірі лісові грунти та невелика кількість оглеєних опідзолених чорноземів, в основному кислі, середньокислі, дуже мало слабокислих (рН 4,0–5,5), з близьким заляганням підгрунтових вод. За даними досліджень вмісту поживних речовин у грунті, проведених у 90-х роках минулого століття, вміст гумусу становив 2,2–3,6%, аналіз грунтів у 2012 р. показав, що вміст гумусу знизився до 0,8–1,2%.

Грунти Прикарпаття характеризуються невисокою природною родючістю. Це переважно дерново-підзолисті сильно і слабооглеєні, сірі лісові грунти та невелика кількість оглеєних опідзолених чорноземів, в основному кислі, середньокислі, дуже мало слабокислих (рН 4,0–5,5), з близьким заляганням підгрунтових вод. За даними досліджень вмісту поживних речовин у грунті, проведених у 90-х роках минулого століття, вміст гумусу становив 2,2–3,6%, аналіз грунтів у 2012 р. показав, що вміст гумусу знизився до 0,8–1,2%.

Б. Федорин, завлабораторії насінництва,
Коломийська дослідна станція
Івано-Франківської обл.,
Г. Кобилянська, засл. працівник
сільського господарства України

У зв’язку з цим необхідно проводити вапнування таких грунтів. Також, щоб підтримати необхідний баланс поживних речовин, слід вносити органічні добрива з розрахунку 20 т/га щороку. Якщо раніше цього досягали завдяки тваринництву, яке було на Прикарпатті досить розвиненим, то нині поголів’я худоби зменшилося майже у 20 разів, практично залишилося тільки в селян-одноосібників і то в значно меншій кількості, ніж було у 90-х роках минулого століття, і тенденція до зменшення залишається і надалі. Отже, збільшення виробництва органіки найближчим часом не передбачається.
Нині с.-г. підприємства відчувають значну нестачу органічних і мінеральних добрив, засобів захисту рослин, водночас запроваджуються інтенсивні короткоротаційні сівозміни, без багаторічних бобових трав, що веде до виснаження та деградації грунтів.
   У регіоні 75–80% розпайованих земель передано в оренду, до того ж більшість із них, відповідно до договорів, — терміном до 5 років. А орендар (не секрет) ставиться до землі більш споживацьки, ніж власник, дбаючи, насамперед, про свій дохід.
Дослідженнями встановлено, що для збереження гумусу, поліпшення хімічних та фізичних властивостей грунту необхідно вносити на дерново-підзолистих грунтах 20 т/га, сірих і сірих опідзолених — 15–16, опідзолених чорноземах — 12–14 т/га органічних добрив. Якщо в сівозмінах збільшуватиметься площа під просапними культурами, то внесення органічних добрив треба підвищувати, якщо зростатимуть площі під багаторічними бобовими травами, — зменшувати.
   Використання мінеральних добрив, без внесення органічних та вапнування призводить до значного підкислення та повної деградації грунтів.
Відтворення родючості грунтів може відбуватися шляхом використання органічної маси зелених добрив — сидератів. Це дає можливість вирішити низку питань: поповнення грунту органічними речовинами й азотом, підтягування важкорозчинних сполук фосфору у верхні шари грунту, зменшення втрат вологи і рухомих поживних речовин у грунті, що практично збільшує коефіцієнт їхнього використання, зменшує забур’яненість та втрати від ерозії під суцільним покривом сидерату, покращує фітосанітарний стан і агрофізичні властивості грунту завдяки розпушенню його коренями сидеральних рослин (вертикальний дренаж). Сидерати нейтралізують надлишок нітратів, а також є добрим додатковим резервом кормів для худоби і бджіл.

   Зелені добрива (сидерати) найдоцільніше застосовувати на віддалених полях, куди важко доставляти органічні добрива, в господарствах, де немає тваринництва, фермерських господарствах (без тваринництва), що спеціалізуються на вирощуванні овочів та інших сільськогосподарських культур, і особливо — на ділянках із низькою природною родючістю. Виняткова цінність зелених добрив-сидератів у тому, що вони є джерелом біологічного азоту. З біомасою, наприклад, люпину за врожайності зеленої маси 270–350 ц/га у грунт надходить до 130–150 кг азоту на гектар, а з пожнивними рештками — 60–150 кг/га. Зелені добрива — це свіжа зелена маса рослин, яку заорюють переважно на місці її вирощування з метою забезпечення грунту азотом, а також поліпшення його водного, повітряного і теплового режимів. Це добриво у проміжних посівах еквівалентне 30–40 т гною. Післядія сидерації на третій і четвертий рік поступається гною на 15–20%, а у перший рік перевищує його на 30–35%.
Є дві форми сидерації: основна і проміжна. Основна форма — вирощування культури протягом усього вегетаційного періоду. Це знижує товарну продуктивність сівозміни, але така сидерація доцільна на дуже бідних грунтах. Краще використовувати сидерати як проміжні після збирання основних культур.

   Для сидерації використовують переважно бобові культури: люпин, люцерну, конюшину, горох, кормові боби. Вони збагачують грунт гумусом, азотом, фосфором, калієм.
Люпин гіркий, жовтий, білий — забезпечує найкращий ефект. Висівають його рано навесні, норма висіву—  140–160 к/га схожого насіння на фосфорно-калійному фоні 40–60 кг/га діючої речовини — гарантує отримання за 85–95 днів 400–450 ц/га зеленої маси, яка містить 180 кг азоту, 40–45 — P2O5, 150–170 кг К2О.

   Приорюють люпин у фазі сизих бобів — це кінець липня — початок серпня, тобто за місяць-півтора до висіву озимої пшениці в рекомендовані для зони строки, що забезпечує розкладання зеленої маси і за ефективністю дорівнює 30–35 т гною на гектар.
Можна використовувати і багаторічний люпин, він ефективніший, але потребує для отримання відповідної біомаси два-три роки вегетації, а тому його можна вирощувати в запільному клині або спеціальній сівозміні. Для отримання добрих урожаїв треба вчасно провести його сівбу. Найкраще сіяти навесні по мерзлому грунту дисковою сівалкою. Мінусові температури грунту і повітря сприяють проходженню скарифікації насіння, що забезпечує добру схожість і густоту стеблостою за норми висіву насіння 60–65 кг/га. Поверх люпину висіяти покривну культуру, зменшивши норму висіву на 20–25%, а потім краще зібрати її на зелений корм.
   За таких умов на кінець вегетації першого року можна отримати 130–160 ц/га зеленої маси, а на другий рік — 350–400. Така кількість біомаси міститиме 240–350 кг азоту. Кращим строком заорювання багаторічного люпину є кінець травня.
Горох, кормові боби за використання на сидерат приорюють у фазі утворення бобів. Такі культури, як гірчиця, олійна редька та ріпак, збагачують грунт органічною речовиною, фосфором, сіркою, але їх не можна застосовувати як попередники овочевих і хрестоцвітих, бо у них спільні хвороби й шкідники.
Капустяні сидеральні культури використовують, в основному, в післяукісних і післяжнивних посівах.
   Літній поукісний висів цих культур після озимого жита на зелений корм дає змогу за 45–50 днів отримати урожай біомаси 300–400 ц/га, що становить 35–40 ц/га сухої речовини, а це 120–140 кг азоту, 30–40 — P2O5, 130–140 кг К2О. Після приорювання їх у середині серпня залишається ще місяць для розкладання маси, підготовки грунту і висіву озимих в оптимальні строки.
В умовах Прикарпаття ефективнішим є використання пожнивних сидератів, після збирання яких залишається 90–95 днів з температурою повітря вище 5°С, сумою активних температур 800...1000°С і кількістю опадів 160–200 мм, що є цілком достатнім для вирощування культур із коротким вегетаційним періодом: гірчиці білої, редьки олійної, ярого ріпаку, фацелії, ярої вики. Вони добре вписуються в структуру наявних сівозмін, розміщуються повторно після ранніх зернових та інших культур, підвищують інтенсивність використання землі і кліматичних ресурсів. Період їхньої вегетації від сходів до цвітіння — 40–50 днів, необхідна сума активних температур — 550...600°С. Врожайність — 270–300 ц/га зеленої маси, що становить 100–120 кг азоту, 35–40 — P2O5 і 100–120 кг К2О. Крім того, гірчиця біла, як і люпин, відзначається високою здатністю засвоювати важкорозчинні сполуки фосфору, забезпечує добрий фітосанітарний ефект.
   Так, на опідзоленому чорноземі фермерського господарства «Прометей» Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. під час заорювання післяжнивної зеленої маси гірчиці білої (246 ц/га), вирощеної на фоні N45, у грунт надійшло N45Р20К50, що сприяло одержанню прибавки цукрових буряків 165 ц/га за врожайності без сидератів 385 ц/га. Урожай наступної культури — ярого ячменю — становив 56,2 ц/га.
Капустяні сидеральні культури невибагливі, але краще ростуть на слабокислих, незаболочених, легких за механічним складом грунтах.
   Для сидерації застосовують і зернові культури: овес, озиме жито. Вони поліпшують водно-фізичні властивості грунту, збагачують його азотом і калієм.
Гречку рекомендують висівати на важких грунтах. Кращим сидератом під картоплю є бобово-злакові сумішки, висіяні після збирання ранніх культур.

Строки сівби сидеральних культур
Розвиток рослин у післяжнивний період різко відрізняється від їхнього розвитку за весняних строків висіву. Пожнивні культури добре вегетують за коротких світлових і тих, що скорочуються, днів, високих, а потім низьких температур. Спочатку їм не вистачає вологи, насіння лягає в сухий грунт, унаслідок чого затримується поява сходів. Із цих причин дуже важливі строки висіву пожнивних культур: затримка з висівом, особливо люпину, жита, редька олійної, гірчиці білої, ріпаку, призводить до зниження врожаю їхньої зеленої маси. Тому сівбу післяжнивних культур потрібно провести не пізніше 5–10 серпня.

   Підготовка грунту під висів
сидератів
Дуже важливою технологічною операцією за вирощування сидератів, особливо дрібнонасінних, є підготовка грунту для їхньої сівби. Спосіб підготовки залежить від вологи і попередника. За достатнього запасу вологи і невисокої стерні можна обмежитись обробітком дисковою бороною БДТ-7 завглибшки 8– 10 см, за високої стерні проводять дискування з боронуванням у двох напрямках і коткування. За умов сухого серпня доцільним є післяпосівне коткування.

   Норми висіву насіння на сидерат
Норми висіву капустяних культур на зелене добриво на 10–15% вищі від рекомендованих за основного висіву і становлять у середньому: озимого ріпаку — 8–10 кг/га, гірчиці білої — 14–15, ярого ріпаку — 10–15, редьки олійної — 22–29 кг/га. Глибина загортання — 1,5–2 см.

   Заорювання зеленої маси в грунт
Приорювати зелену масу післяжнивних сидеральних культур доцільно в кінці жовтня. Високі стебла гірчиці білої (заввишки 100–130 см) заорюють у фазі цвітіння, але не пізніше, бо перестояні стебла грубіють і практично не подрібнюються. Перед оранкою рослини ріжуть дисковим знаряддям.
Зелену масу (200–300 ц/га) редьки олійної, ріпаку прикотковують і приорюють.
Слід пам’ятати, що ефективність зеленого добрива залежить від віку рослин. Молоді рослини дуже багаті на азот і швидко розкладаються в грунті, тому після їхнього заорювання основну культуру можна висівати через 2–4 тижні. Зрілі рослини розкладаються повільніше, зате більшою мірою збагачують грунт органічною речовиною.

Інтерв'ю
Компанія «Нертус» активно розвиває два напрямки. Перший — насінництво гібридів соняшнику й кукурудзи сербської селекції. Другий — ЗЗР та мікродобрива. На сьогодні в портфелі компанії «Нертус» вже 70 препаратів для зернових, зернобобових,... Подробнее
Аграрний союз України — громадська організація, яка об’єднує сільгоспвиробників. Переважно — «середняків» із земельним банком від 1000 до 3000 га. Вона, як і низка інших об’єднань сільгоспвиробників, виступила з різкою критикою тієї моделі... Подробнее

1
0