Вігна мунго, або урд

Відрадно, що в Україні з кожним роком збільшується асортимент рослинної продукції, яку не лише можна придбати навіть у невеликих містечках і селищах, а й вирощують у фермерських господарствах, а часом і на присадибних і дачних ділянках. Шляхи ввезення насіннєвого матеріалу нових культур найрізноманітніші й не завжди легальні (цей нюанс теж треба визнати), адже за умов безвізу перетин кордонів значно спростився. Проте такий шлях збагачення рослинного різноманіття наразі інтенсивний, дієвий і, напевне, закономірний.

Відомі вітчизняні насіннєві компанії, варто віддати їм належне, також працюють у напрямі закупівлі посівного/посадкового матеріалу нетрадиційних для України видів рослин і щороку пропонують споживачам кілька рідкісних позицій. А от вітчизняним науковцям варто швидше реагувати на подібні тенденції і не тільки консультувати агровиробників щодо особливостей вирощування нових культур, а й включати ті культури у селекційну роботу, аби в найкоротші строки запропонувати споживачеві їх сортимент, адаптований до умов вирощування в конкретній агрокліматичній зоні, що поєднує високі показники продуктивності, якості продукції, стійкості до біотичних і абіотичних чинників тощо.

Останніми роками значно збагатився асортимент зернобобових культур, які використовуються або можуть бути використані в овочівництві. До таких належать різні види з роду Вігна. Читачі «Овочівництва» вже мали змогу ознайомитися з вігною променистою, більш відомою під назвою маш, а також вігною кутастою, яка поширюється в Україні під назвою адзукі. Ще один малопоширений вид вігни, на який варто звернути увагу вітчизняним виробникам і споживачам — мунго. Його з успіхом можна вирощувати й на півночі України, зокрема на Чернігівщині.

Щодо ботанічної належності вігни мунго, як і інших видів вігни, у літературі і повсякденному лексиконі поціновувачів нетрадиційних для України видів відмічається певна плутанина: рослина може зустрічатися/ідентифікуватися і як квасоля, і як вігна. Це обумовлено тим, що найвідоміший систематик рослин Карл Лінней у 1767 р. вперше описав її саме як квасолю мунго — Phaseolus mungo. Однак півсторіччя тому систематики розділили види, які раніше належали до одного роду Квасоля. З тих часів вид мунго (як і близькі за морфологічними ознаками види маш і адзукі) віднесений саме до роду Вігна (Vigna).

До слова, на час виділення окремого роду Вігна до нього належали трохи більше півсотні видів, а вже на початку нинішнього століття — понад 200. Це й дикорослі види, а також ті, що введені у культуру і мають велике економічне значення у харчуванні людей не тільки у країнах, розташованих у тропічній та субтропічній зонах, а й по всьому світу.

Як відомо, залежно від походження, види квасолі і вігни умовно розподіляються на американські і азіатські. Американські вирізняються досить великими плоскими бобами з довгим дзьобиком, великим насінням і дрібними прилистками. Натомість для азіатських видів характерні дрібні циліндричні багатонасінні боби без дзьобиків, дрібне насіння і широкі остроговидні (шпоровидні) прилистки. Саме до азіатської групи й належить рідкісний на теренах України вид вігна мунго (Vigna mungo (L.) Hepper) — однорічна трав’яниста рослина родини Бобові (Fabaceae).

Про раніше вживану для мунго родову назву квасоля наразі згадувати не будемо, оскільки вона не відповідає сучасній ботанічній номенклатурі. Проте, гадаю, буде доречним вживати у цій статті синонімічну назву урд як найбільш поширену і у науково-практичній літературі, й у виробництві, а також стосовно продукції — зерна, зелених бобів та проростків. За біль розлогою класифікацією розрізняють два різновиди (підвиди урда: культурний V. mungo (L.) Hepper var. mungo та дикорослийV. mungo (L.) Hepper var. silvestris.

Ботанічна характеристика і біологічні особливості

V. mungo (L.) Hepper var. mungo (принаймні, розповсюдженого в Україні сортименту) — це невисока (20–50 см) компактна прямостояча трав’яниста однорічна рослина. Її коренева система досить розвинена, проникає на глибину до 1,5 м і добре «утримує» рослину — на відміну, наприклад, від адзукі рослини урда при дозріванні, надмірному удобренні чи зволоженні практично не полягають. Листки трилопатеві, довжина кожної частки залежно від сорту і стану рослини складає 5–10, ширина — 5–7 см. За формою частки гостро-овальні, черешки до 10 см.

У пазухах листків утворюється по 5–6 дрібних квіток яскраво-жовтого забарвлення на квітконіжках. Рослина самозапильна. Цвітіння триває лише кілька годин, зазвичай зав’язується і

 достигає лише 3 плоди. Це вкриті жорсткими ворсинками боби завдовжки 4–7 і шириною близько 0,5 см з невеликими гачкоподібними носиками. У кожному бобі формується по 4–10 еліпсоподібних насінин переважно чорного забарвлення. Цікава і цінна властивість насіння урду — воно зберігає схожість протягом 20, а за сприятливих умов навіть до 50 років.

Вегетаційний період залежить від сортових особливостей і погодних умов і становить 80–110 діб. Оптимальна температура повітря для росту і розвитку рослини — 25–35°С.

Використання

Основний напрям використання урда в кулінарії — споживання у вигляді проростків, які використовуються в дієтичному харчуванні для приготування різноманітних страв, зокрема вітамінних салатів. Саме зростаюча популярність такої продукції й обумовлює поширення цього виду вігни у світі. Навіть у країнах, де вирощування урда неможливе через кліматичні умови, завозячи зерно, можна отримувати проростки цілорічно.

Хоч згадувані вище маш і адзукі більш розповсюджені у виробництві (очевидно, через більш звичний колір зерна), дослідженнями доведено, що за вмістом незамінних амінокислот з урдом не зрівняється жодна інша бобова культура. Та й генетичне різноманіття урда значно менше, ніж маша — першого колекція ВІРу налічує лише півтори сотні зразків, тоді як другого — більше 900.

Останнім часом зерно урда можна придбати у торговій мережі за назвою «мунг», яка є оригінальною і походить із мови хінді. Під цією назвою реалізується й зерно маша зеленого, проте за забарвленням насіння визначити вид нескладно. До слова, є сорти урда і з зеленим забарвленням насіння, а маша — з чорним, і тоді вже видову належність рослини можна визначити тільки у період вегетації за іншими морфологічними ознаками і особливостями.

Урд — культура дуже давня. За деякими джерелами, її споживали ще понад 3–4 тисячі років тому. У їжу використовуються також його зелені боби, значно рідше — й молоді листочки, з яких готують супи, салати, каші та інші традиційні в азіатських країнах страви. У молодих листочках накопичується до 8% лимонної кислоти.

У деяких країнах використовують і стигле зерно урда. Сухе воно містить 20–27% білків. У Індії й Пакистані страва з вареного цільного або розколотого очищеного зерна називається дал. Є страви, коли зерно урда варять разом із рисом, і обидва продукти готуються одночасно. У Індії з зерна урда мелють борошно, з якого випікають хліб. Дуже корисний, до речі, адже це зерно характеризується високим вмістом білка, вуглеводів, вітамінів (В1, В2, РР) і мікроелементів (заліза, калію, кальцію).

Як лікарська рослина урд використовується в аюрведичній медицині. Він усуває розлади травної системи, сприяє виведенню з організму токсинів, знижує рівень цукру в крові, сприяє покращенню роботи серцево-судинної і нервової систем, використовується у вигляді компресів при захворюваннях шкіри, а також як засіб від випадіння волосся.

Особливості агротехнології

Для вирощування урда краще вибрати відкриту сонцю ділянку, що добре прогрівається. Ґрунт має бути легкого гранулометричного складу, водопроникний, з нейтральною реакцією. Кращими попередниками є багаторічні трави, озимі та ярі зернові, просапні (картопля, буряки, овочеві за виключенням представників родини Бобові, що мають спільних шкідників і збудників хвороб). Не слід використовувати у якості попередника рослини, що дають після себе падалицю, яка буде пригнічувати рослини урда через їх низькорослість. Сам урд є добрим попередником для наступних культур у сівозміні, адже в результаті симбіотичної взаємодії з бульбочковими бактеріями за вегетаційний період накопичує у ґрунті атмосферний азот. Повертати урд на попереднє місце можна лише через 3–5 років, аби запобігти ураження рослин грибними хворобами.

За обробки насіння відповідними штамами бульбочкових бактерій та сприятливих погодних умов рослини повністю забезпечують себе азотом. Якщо ж така обробка не проведена, доцільно внести під передпосівну культивацію 20–30 кг за діючою речовиною азотних добрив.

Технологія вирощування урда майже така сама, як і значно більш поширеної квасолі. Основний обробіток ґрунту розпочинають відразу після збирання попередника. Проводять лущення дисковими лущильниками у двох напрямках на глибину 8–10 см з метою подрібнення й загортання рослинних решток, підрізання вегетуючих бур’янів і провокування до проростання їх насіння. Якщо поле засмічене коренепаростковими бур’янами, застосовують лемішні лущильники, й тоді глибина першого обробітку становить 12–14 см, а другого, що проводиться через два тижні — 14–16 см. Залежно від погодних умов, через 15–20 діб поле орють на глибину орного шару, а за масової появи сходів бур’янів проводять культивацію зябу на глибину 10–12 см.

Рано навесні, за настання фізичної стиглості ґрунту, ділянку боронують у два сліди задля затримання вологи. Перед сівбою проводять культивацію у два сліди на глибину 8–10 см з одночасним боронуванням. Доцільно проводити передпосівний обробіток комплексними агрегатами, здатними за один прохід виконати кілька операцій: розпушити ґрунт до дрібногрудкового стану, вирівняти й ущільнити його. Тоді максимально зберігається волога у ґрунті та створюються оптимальні умови для сівби і дружного проростання насіння.

Сівба, зокрема на Чернігівщині, проводиться у ІІ декаді травня, коли ґрунт прогріється до 15°С і мине загроза весняних приморозків. Глибина загортання насіння — 3–5 см. Слід враховувати, що за посушливої погоди мілко зароблене у ґрунт дрібне насіння урда не здатне адсорбувати достатню кількість вологи для проростання, і сходи можуть засохнути. Водночас з надмірно заглибленого насіння сходи можуть бути ослабленими, а за надмірного зволоження ґрунту ще й уражатимуться патогенними грибами.

Норма висіву — 25–30 кг/га, ширина міжрядь — від 45 до 70 см. На добре окультурених ділянках, не засмічених багаторічними бур’янами, урд можна висівати вузькорядним способом з шириною міжрядь 15–30 см. Після сівби ділянки доцільно прикоткувати, аби поліпшити контакт насіння з ґрунтом і вирівняти поверхню для проведення більш якісного догляду за рослинами.

Сходи з’являються за 10–12 діб. На початку вегетації рослини розвиваються досить повільно, тому необхідно контролювати стан засміченості поля бур’янами, падалицею рослин-попередників і проводити боротьбу з ними. Перший міжрядний обробіток слід провести якомога швидше після появи сходів.

Упродовж вегетаційного періоду ґрунт на ділянці треба підтримувати у пухкому, чистому від бур’янів стані. Для цього від початку масових сходів до змикання рядків проводять не менше 3–4 розпушувань міжрядь, особливо за масової появи бур’янів та утворення ґрунтової кірки після дощів чи поливів. Це сприяє підвищенню вмісту у ґрунті доступних рослинам запасів поживних речовин, води і повітря, створює сприятливий температурний режим, завдяки чому більш активно проходять мікробіологічні процеси, добре розвивається коренева система. За необхідності проводять також 1–2 прополки у рядках, а у випадку загущення сходів першу прополку поєднують з формуванням густоти стояння рослин. Відстань між рослинами у рядку має складати 5 см.

Урд любить тепло і характеризується підвищеною жаростійкістю, однак чутливий до ґрунтової посухи. За нестачі вологи може відбуватися опадання бутонів, що призводить до зменшення урожайності. Щоб уникнути цього, за посушливих умов культуру слід регулярно поливати, особливо у періоди проростання насіння і утворення плодів. Не забуваючи, однак, що надмірного зволоження і застою води урд не витримує, а полив дощуванням може спровокувати поширення грибних хвороб. Відтак, поливати краще по борознах або користуватися сучасними технологіями краплинного поливу.

За достатнього зволоження, недотримання густоти стояння рослин чи внесення надмірної кількості добрив боби урда достигають неодночасно: у нижній частині рослин вони готові до збирання, тоді як у верхній ще зелені, а іноді навіть можна спостерігати продовження цвітіння. Тому врожай збирають переважно роздільним способом: рослини скошують за вологості насіння 14–16%, дозарюють у валках протягом 3–7 діб залежно від погодних умов і вже потім обмолочують. Якщо боби достигають одночасно, можна проводити й пряме комбайнування.

Стиглі боби стають щільними і за дотику розтріскуються, насіння розлітається. Через це обмолот у суху сонячну погоду призводить до значних втрат урожаю. Аби цього уникнути, краще збирати урд у похмуру погоду вранці. У випадку збиран- ня комбайнами необхідно зменшити швидкість обертання барабану до 300–400 об./хв., опустити підбарабанник і за можливості замінити сталеві била дерев’яними. Задля уникнення самозігрівання вороху і насіння відразу після обмолоту його очищають і сушать до вологості 12%.

І насамкінець. Незважаючи на порівняно невелику врожайність зерна, яку можна отримати в Україні — від 1 до 2 т/га за вузькорядної схеми сівби, є переконання, що у найближчі роки урд буде гідно оцінений виробниками, котрі спеціалізуються на нішевих рослинах, і набуде визнання у вітчизняного споживача. Цьому сприяють щонайменше 3 фактори:

поки що низька пропозиція поряд із постійно зростаючим попитом на продукцію, а відтак, і порівняно висока ціна на насіннєвий матеріал і власне товарну продукцію;

універсальність використання, зокрема модний нині напрям отримання проростків упродовж усього року;

поява на вітчизняному насіннєвому ринку сортименту, адаптованого для вирощування в усіх природно-кліматичних зонах.

О. Позняк, м. н. с., дослідна станція «Маяк» ІОБ НААН

Журнал «Овочівництво», №1, 2019 р.