Строки сівби озимої пшениці: рекомендації та реалії

Технологія посіву озимої пшениці

За допомогою цього технологічного фактора можна змінювати умови проростання насіння та появи сходів, що надалі матиме вплив на їхню одночасність та однорідність, а також на рівномірність розвитку рослин та якість зерна. У різних екологічних зонах України строки сівби пшениці озимої коливаються у межах: кінець серпня — вереснь — початок жовтня. Проте глобальне потепління і пов’язана з цим часта повторюваність посух в осінній і весняно-літній періоди, а також подовження терміну осінньої вегетації пшениці озимої, суворі зими, що супроводжуються відлигами, а нерідко й опадами із потеплінням та відновленням вегетації декілька разів за зиму, зумовлюють необхідність проведення наукових досліджень щодо уточнення строків сівби та їхнього впливу на врожайність з урахуванням гідротермічних умов року та реакції на них сортів-інновацій з інтенсивним стартовим ростом. Зміщення останніми роками строків сівби в бік пізніших пов’язано також із великим насиченням сівозмін нетрадиційними попередниками (стерньові, кукурудза на зерно, соняшник, соя). До того ж під впливом природних і антропогенних факторів значно погіршилася фітосанітарна ситуація на полях. 

Вивчення застосування технологій посіву озимої пшениці 

Враховуючи це, ми вирішили провести аналіз літературних джерел та багаторічних експериментальних даних, отриманих у Миронівському інституті пшениці, стосовно цієї проблеми.
Велика увага до строків сівби пояснюється тим, що їхні відхилення від оптимальних ведуть до значних втрат урожаю і зменшення валових зборів зерна. Розрахунок оптимальних строків сівби і оцінка їхньої економічної ефективності, які виконали І. Грушка, В. Дмитренко, показали, що господарства України через несвоєчасну сівбу щорічно втрачають до 12% урожаю пшениці озимої. 
В. Ремесло, В. Сайко повідомляють, що строки посіву озимої пшениці зумовлюють нерівномірне формування і неоднаковий розвиток кореневої системи пшениці озимої, що має безпосередній вплив на її зимостійкість. Так, пшениця, висіяна в пізні строки (в жовтні) з поверхневою кореневою системою на глибині 10–15 см має слабку зимостійкість. Найвищу зимостійкість мають рослини із посередньо розвиненою кореневою системою, розміщеною у шарах грунту, що піддаються промерзанню на глибині 40–50 см. Спостереженнями в Миронівському інституті пшениці встановлено, що молоді за віком рослини пізнього строку сівби протягом зимового періоду перебувають у стані глибшого спокою і характеризуються вищою морозостійкістю, аніж перерослий посів раннього строку висіву це пояснюється тим, що рослини входять у зиму слаборозвиненими і нерозкущеними, у них не встигає сформуватися вузол кущіння і вторинна коренева система. Вони нестійкі проти несприятливих умов зимівлі, часто випадають у період весняної вегетації, внаслідок чого знижується врожай. 
Озтма пшениця пізнього строку сівби з осені не забезпечуються світловою енергією, необхідною для досягнення фази, у якій вони здатні перейти до диференціації конуса наростання. Тому озима пшениця на цих посівах у весняний період повинні витрачати свій ресурс на продовження росту, щоб досягти фази початку формування колоса, витрачають на це цінні пластичні речовини і лише після цього розпочинають формування конуса наростання. І при цьому втрачають цінний для вегетації час — температура стає вищою, грунт сухішим, а освітлення інтенсивнішим. Відповідно до цього, колос закладається менший, а значить — і врожай нижчий. Іноді такі посіви доводиться підсівати або повністю пересівати. У зв’язку з цим величина врожаю на пізніх посівах залежить здебільшого від часу відновлення весняної вегетації і погодних умов у цей та весняно-літній періоди розвитку.
В. Ремесло, спираючись на дані досліджень щодо термінів сівби пшениці озимої сорту Миронівська 808 по попереднику горох, зазначає, що в лісостеповій зоні України найвищий урожай отримано за сівби від 5 до 15 вересня — 41,0–38,8 ц/га. Під час дослідження впливу строків сівби, що проводились упродовж 1967–1972 років, отримали найвищий урожай (47,7 і 44,4 ц/га) сорту Миронівська Ювілейна за сівби 10 і 15 вересня відповідно. За сівби 20 серпня і 5 жовтня урожайність становила 35,7 і 32,9 ц/га. А 1972 року за висіву культури після кукурудзи на силос найвищий урожай пшениці озимої Миронівська 808, Миронівська Ювілейна та Іллічівка — відповідно 50,6; 51,3; 52,3 ц/га — одержали за сівби 1 вересня. Висівання озимої пшениці у пізні строки (25 вересня) показало зниження урожаю відповідно на 8,1; 11,3; 13 ц/га.
В. Тищенко, Ю. Палій повідомляють, що в результаті проведених 10-річних досліджень встановили: зимостійкість пшениці озимої визначається двома чинниками — рівнем фотоперіодичної чутливості сорту і тривалістю періоду яровизації. Пшеницю озиму рекомендують розподілити на три групи:
— сорти, що забезпечують максимальну врожайність за двох строків посіву озимої пшениці;
— сорти, що забезпечують максимальну врожайність за другого строку і порівняно низьку — за першого;
— сорти із високою врожайністю за першого строку і порівняно низькою — за другого.
Відмічено доволі різну реакцію різних генотипів на строки сівби, що обумовлено неоднаковою чутливістю рослин культури до фотоперіоду. Так, сорти першої групи, що забезпечують високу врожайність за двох стро
ків сівби, можна віднести до сортів, чутливих щодо фотоперіоду. За ранніх строків висіву вони не переростають.
Визнаний метр агротехнологій Дітер Шпаар вказує, що вибір строків сівби у господарствах, як правило, є компромісом між усіма факторами. Найкращим строком сівби є період, коли середньодобова температура повітря становить 14…17°С. За пізніх строків сівби рослини до початку зими не встигають розвинути міцну кореневу систему й оптимальну надземну масу, накопичити необхідну кількість запасних речовин і пройти загартування. Вони характеризуються зниженою стійкістю до несприятливих умов зимівлі, часто зріджуються і гинуть. За пізніх термінів висіву зернівки озимої пшениці зимують у грунті в пророслому стані і дають сходи лише навесні, вони дуже слабкі й кволі, сильно потерпають від морозу і гинуть уже за температури -5°С. У Західній Європі спостерігається тенденція до більш ранніх строків висіву пшениці озимої. Це стало можливим із новими інтенсивними і високоврожайними сортами, що мають більшу морозостійкість. Але такі ранні терміни висіву з фітосанітарної точки зору нестабільні і потребують додаткових витрат фунгіцидів та інсектицидів, які часто знижують ефективність ранніх посівів.

Технологія посіву озимої пшениці: європейський досвід

Про те, що в деяких країнах Південної Європи останніми роками починають сіяти пшеницю озиму якомога раніше, повідомляє також вчений-дослідник Лотар Безе. Так, за строків сівби від середини вересня до початку жовтня протягом трьох років досліджень із десяти прибавка врожайності становила у середньому від 8 до 10 ц/га. Тож, розраховуючи на збільшення врожайності завдяки раннім строкам сівби, варто брати до уваги можливості, додаткові витрати на спеціальні протруйники для насіння, на заходи боротьби із переносниками вірусів, на фунгіциди. Дуже ранні строки сівби підвищують вірогідність переростання посівів і створюють загрозу їхнього вимерзання. Вчений вважає, що універсальних строків сівби немає — кожен агроном повинен вирішувати це питання залежно від розміщення полів, наявності вологи, з урахуванням низки інших визначальних погодно-кліматичних факторів.

В. Ремесло та ін. відмічають, що за висіву в дуже пізні строки, у разі коли сходи озимих восени не з’являються, насіння і проростки культури часто гинуть в осінньо-зимовий період. Під дією мінусових температур у багатьох проростків передчасно призупиняється ріст колеоптиле і порушується геотропічна орієнтація. Більшість таких проростків після відновлення весняної вегетації не здатні вийти на поверхню грунту.

Рослини пшениці озимої пізніх строків сівби входять у зиму без розвинутого вузла кущення і вторинної кореневої системи, що негативно впливає на рівень їхньої зимостійкості, тому у разі вимушеної затримки із сівбою і запізнілих термінів її проведення потрібно використовувати сильні сорти з високими темпами утворення пагонів.
Над дослідженням впливу строків сівби на перезимівлю рослин озимої пшениці та майбутню її врожайність працювало багато вчених.
Так, Н. Федорова повідомляє, що результати перезимівлі озимої пшениці в дослідах сортодільниць підтвердили наявність у сортів інтенсивного типу підвищеної реакції на ранні та пізні терміни висіву. Тому сівбу пшениці озимої слід проводити в кращі агротехнічні строки з урахуванням особливостей реакції сортів на попередники.
М. Гаврилюк констатує, що оптимальні строки сівби, за даними Інституту сільського господарства степової зони, такі: в Степу — із 15 по 25 вересня, зокрема в районах Південного Степу — із 20 по 30 вересня, в АР Крим — із 5 по 15 жовтня, у Лісостепу і на Поліссі оптимальний «коридор» — із 5 по 25 вересня.

Однією з причин зниження врожайності через відхилення строків сівби від оптимальних є неоднаковий рівень зимостійкості різновікових рослин. 
Так, високу зимостійкість мають ті стебла, які до часу припинення вегетації пройшли стадію яровизації і не встигли «зістаритись». Такі стебла утворюються за 22–42 дні до припинення вегетації. Тому дуже ранній і занадто пізній терміни висіву порушують цей процес яровизації і, як результат, несприятливо впливають на зимостійкість і врожайність культури. 
Вчені А. Задонцев, В. Бондаренко, В. Хмара стверджують, що у сортів Миронівська 808 і Одеська 3, які мають довгу стадію яровизації, найвищу морозостійкість рослини мали, як правило, за сівби у другій-третій декаді вересня, а в сортів Безоста 1 і Дніпровська 521 (коротка стадія яровизації) — у пізні строки (в другій половині вересня, а іноді навіть на початку жовтня).
Дослідники Л. Марков, С. Снітіна, М. Скорий під час вивчення впливу строків сівби сортів пшениці озимої із різним періодом яровизації дійшли висновку, що найвищу врожайність (51,3–53,7 ц/га) вони забезпечують за оптимальних термінів висіву (15–25 вересня). Але оскільки в зоні ризикованого землеробства не завжди є можливість через відсутність вологи в посівному шарі грунту провести сівбу в оптимальні та допустимі строки, на основі дослідницьких даних вони зазначають, що сорти пшениці озимої із коротким періодом яровизації здатні в пізні строки сівби щорічно забезпечувати високу і стабільну врожайність — на рівні 44,6–52,3 ц/га.
Вчені А. Стельмах, В. Файт повідомляють, що сучасні сорти і лінії пшениці селекції СГІ виявили чітку тенденцію до скорочення тривалості потрібного терміну яровизації на тлі зменшення рівня фоточутливості порівняно з давніми високоадаптивними сортами типу Одеська 16 і Миронівська 808. Це викликає цілком обгрунтоване занепокоєння щодо можливого погіршення рівня їхнього протистояння негативним зимовим температурам. Одним зі шляхів подолання такого зниження адаптивності може бути перенесення оптимальних строків сівби на пізніший термін відповідно до скорочення тривалості яровизаційної потреби.
М. Литвиненко, С. Лифенко також вказують, що старі сорти вирізняються тривалим періодом яровизації та великою фотоперіодичною чутливістю. Нові ж сорти переважно інтенсивні та універсальні за цією ознакою і мають дещо скорочені фази онтогенезу, тому швидше розвиваються з осені і, відповідно, чутливі до дуже ранніх строків сівби. У зв’язку з цим для них кращий час початку сівби — на п’ять-вісім днів пізніше, ніж це було раніше прийнято для таких сортів. 
Досліджуючи протягом 2007–2013 рр. період яровизації у 42 сортів пшениці озимої селекції МІП та створених спільно з ІФРіГ, ми встановили, що значна більшість із них (86%) також має коротку яровизаційну потребу.
Так, Л. Уліч простежив, що строки сівби значною мірою визначаються особливостями сорту. Вивчаючи специфічність реакції різних сортів на строки сівби, він виявив, що всі сорти, крім сорту Хуторянка, за пізніх висівних термінів (10 жовтня) знижували врожайність більшою мірою, ніж за ранніх строків сівби. У більш зимостійких сортів період осінньої вегетації довший, ніж у менш зимостійких. 
Ознакою, що визначає необхідну довготривалість періоду вегетації, може служити число пагонів, які утворилися на рослині. У зимостійких сортів перед входженням у зиму за середнього рівня кущистості на рослині має бути три-чотири пагони, а у менш зимостійких — два-три (І. Свисюк). Це явище пояснюється різноманітною глибиною вимушеного спокою (Д. Проценко) і різною тривалістю яровизації (П. Лук’яненко). Так, глибшому вимушеному спокою і більшій тривалості стадії яровизації відповідають сорти із більшою зимостійкостю, різниця в тривалості цього періоду може залежати від зимостійкості сортів і становити від одного до десяти днів. 
Враховуючи попередники і сортові особливості пшениць озимих, сівбу слід починати в перші дні настання оптимальних строків із непарових попередників і більш зимостійких сортів і закінчуючи менш зимостійкими.
За даними Н. Федорової, В. Бондаренка, пшениця озима мала максимальну морозостійкість, коли сума ефективних температур за період від сходів до переходу середньодобової температури через 5°С не перевищувала 200…225°С. За вищих температур інтенсивність ростових процесів підвищувалась, що призводило до погіршення умов, необхідних для нормального перебігу процесів загартування. Оптимальний строк сівби настає, коли середньодобова температура повітря починає опускатися нижче 15°С.
Дослідження В. Ремесла, В. Бондаренка показали, що від термінів сівби значно залежить і стійкість рослин до шкідників та хвороб. Так, за висівання через кожні п’ять днів у період із 20 серпня по 20 вересня пошкодження озимої пшениці шведською мухою зменшилось від 16,3 до 0,9%, гессенською — від 18,4 до 0,1%. За пізніших строків сівби рослини озимої пшениці менше уражуються бурою іржею і борошнистою росою. Вчені встановили (Г. Дубоносов), що рослини оптимального та пізнього строків сівби практично не пошкоджувалися вірусними хворобами. 
У дослідах М. Макрушина та В. Кавунця, проведених із трьома сортами озимої пшениці, ураження ензимо-мікозним виснаженням насіння залежно від термінів сівби становило: 5 вересня — 22–30%; 20 вересня — 12–17 ; 20 жовтня — 1,5–1,7; 10 листопада — 0,8–1,6; 27 грудня — 0,5–1,2%. У всіх варіантах рослини сорту Поліська 70 уражувалися цією хворобою менше, ніж сорти Миронівська 808 та Іллічівка.
Проте правильний вибір строків сівби як ніякий інший прийом агротехніки залежить від агрометеорологічних умов. 
Дані, що стосуються вивчення цього питання, отриману на прикладі сорту Миронівська 61 в 1992–1994 рр. у відділі сортової агротехніки нашого інституту, свідчать, що строки сівби істотно впливають на врожайність (і результат цього впливу більшою мірою залежить від агрометеорологічних умов, що склалися). Так, кращими строками для сорту Миронівська 61 по попередниках горох і кукурудза на силос були відповідно 10 і 20 вересня. 
За сівби 1 і 30 вересня зниження врожаю у середньому за три роки виявилося доволі значним. Зокрема, спостерігалось варіювання показників урожайності від 35,4–75,6 і 27,6–77,9 ц/га та 31,5–84,7 і 26,5–83,8 ц/га відповідно, що свідчило про нижчий її рівень в окремі роки за пізніх строків сівби.

Відмічено також прибавку врожаю у дослідах від хімічного за хис ту: по гороху — 7,6–10,3 ц/га, по кукурурудзі на силос — 2,7–6,6 ц/га. Найбільший ефект від хімічного захис ту одержано попопереднику горох за раннього строку сівби. Таку саму закономірність виявлено і щодо сорту Миронівська 27 та Мирлебен. 

Аналіз урожайності досліджуваних сортів залежно від строків сівби у 2005–2007 рр. дає підстави стверджувати, що цей показник залежить як від їхнього генотипу, так і від погодних умов уроки досліджень, а відтак — від строків сівби. Усі три фактори мали значний вплив на врожайність пшениці м’якої озимої.

Так, формування найбільшого врожаю зерна в середньому за три роки досліджень зафіксовано сприятливого 2005 р. (79,8 ц/га), а най меншого — в умовах екстремального 2006 р. — 38,2 ц/га. Максимальна врожайність для більшості сортів (57%) в умовах 2005 р. була за терміну сівби 5 жовтня. 
Такий самий урожай для всіх сортів спос терігався у 2006 р. (за гострого дефіциту вологи восени). У  2007 р. з аномально теплою зимою, раннім відновленням весняної вегетації та значним дефіцитом опадів у період формування і наливання зернівки 42,9% сортів сформува ли найвищий урожай за строку сівби 5 жовтня, 35,7% — за висіву 15 ве рес ня. 
Під час проведення спеціалістами інституту досліджень у 2006–2008 рр. установлено, що максимальну врожайність за сівби пшениці 15 і 25 вересня формує сорт Монотип (53,1–61,9 ц/га залежно від фону живлення), мінімальну — 38,4–51,6 ц/га — Миронівська 65. За сівби 5 жовт ня урожайність сорту Миронівська 65 становила 62,2–66,8 ц/га. Максимальну врожайність за терміну висіву 5 жовтня формував сорт Октава: залежно від фону живлення — 67,0–69,8 ц/га.
2013 р. на час припинення вегетації (26 листопада) рослини жовтневих строків сівби перебували на І — початок ІІ етапу органогенезу. Але відновлення у зимовий період вегетації (із 24 грудня по 19 січня)  значно поліпшило стан цих посівів. 
Після відновлення вегетації навесні 2014 р. (11 березня, за середніми багаторічними да ними — 29 березня) рос лини жовтневих строків сівби були вже на ІІ етапі органогенезу, що значно покращило стан посівів пізніх строків сівби. Так, у ДПДГ «Еліта» Миронівського інституту пшениці за сівби 1 жовтня урожайність пшениці озимої сорту Фаворитка 2014 р. на площі 65,0 га становила 7,50 т/га.
Проведені у 2014–2015 рр. дослідження показують, що для ефективного вирощування озимої пшениці таких сортів, як Трудівниця миронівська, Господиня миронівська, Горлиця миронівська, МІП Вишиванка, МІП Княжна, МІП Валенсія — кращими строками сівби є період із 15 вересня по 5 жовтня.   

Висновки 

За попередній півстолітній період багато чого змінилося у технологіях вирощування, але отримані багаторічні експериментальні дані із визначення оптимальних строків сівби пшениці озимої вказу ють на тенденцію щодо їхньо го зміщення в бік пізніших, що пов’язано головним чином із непередбаченою зміною погодних умов в осінній період під час сівби, наявними попередниками та використанням сортів із короткотривалою яровизаційною потребою. Наведені вище дані є підтвердженням того, що універсальних строків сівби немає — спеціалісти агрономічної служби повинні вирішувати це питання в кожному конкретному випадку, враховуючи цілу низку факторів: погодні умови, специфічну реакцію різних сортів на строки сівби, по передники, наявність підготовлених площ для посіву, запаси вологи у посівному шарі грунту, забезпеченість ефективними засобами захисту, технічний рівень господарств тощо. Сівбу насінників слід проводи ти з урахуванням біологічних особливостей сортів, щоб не піддавати стресовим впливам насіння під час його проростання та рослини — у період вегетації і формування нового насіння. Це дасть змогу одержувати щедрі і стабільні врожаї високоякісного посівного матеріалу пшениці озимої.

О. Демидов, В. Кочмарський, доктори с.-г. наук,
В. Кавунець, А. Сіроштан, В. Гудзенко, О. Дергачов, кандидати с.-г. наук,
Миронівський інститут пшениці 
ім. В.М. Ремесла НААН України