Секрети прибуткового господарювання в посушливому Степу

Агрофірма «Борщівська» щороку тільки в розвиток своєї «центральної садиби» - села Борщівка Балаклійського району на Харківщині, вкладає 1 млн грн. Хоча господарство великим не назвеш: в обробітку всього 3000 га. Та й урожаями посушливий Степ не балує. Тут вважаються хорошими врожайність соняшнику 2,5 т/га, кукурудзи — 5–6 т/га, пшениці — 4–6 т/га. Що поробиш, якщо в минулий і позаминулий роки за вегетаційний період випадало в середньому 50 (п’ятдесят!) міліметрів опадів? Але як вдається господарству заробити в таких умовах не тільки на поточні потреби, а ще й на розвиток села?

Головний секрет — «ноу-тілл»

Нинішня управлінська команда, очоливши господарство 15 років тому, відразу ж перейшла на нульову технологію обробітку грунту. Директор агрофірми Іван Шуляк не бачить іншого способу зберегти достатньо вологи в грунті. А без вологи всі інші елементи технології втрачають сенс.

Важливо, що за один прохід за цієї технології виконується і сівба, і внесення двох видів міндобрив: комплексних у рядок і азотних поруч із рядком. Зокрема, під соняшник вносять діамофоску, під кукурудзу — КАС і в рядок діамофоску, під пшеницю більше фосфорних добрив (моноамонійфосфат 12:52:0), під ячмінь — більше азотних (КАС, селітру або карбамід — залежно від того, що вигідніше за співвідношенням ціна/ефективність у конкретний сезон).

Щоб вносити відразу два види міндобрив, сівалки свого часу (10 років тому) брали аж в Аргентині. Як розповідає І. Шуляк, тоді ні у американських, ні у європейських виробників сівалок з таким функціоналом не було. Це зараз вони з’явилися, тож 2 роки тому купили сівалку Horsch, яка так само вносить 2 види добрив одночасно, а крім того ще й комп’ютеризована, має функцію водіння по GPS, тож являє собою наступний технічний рівень порівняно з 10-річними аргентинськими. А дві сівалки Great Plains, з яких починався «ноу-тілл» у господарстві, вже відпрацювали своє.

Ще однією перевагою «ноу-тілл» виявилися порівняно низькі необхідні вкладення в техніку. З машинерії тут — тільки посівні комплекси, обприскувачі, розкидач міндобрив, трактори і комбайни. Трактори, виконуючи тільки сівбу і обприскування, виробляють свій ресурс удвічі повільніше, ніж за традиційної технології. Відтак директор розраховує, що трактори John Deere зможуть працювати всі 25 років.

Виростити те, що можна продати дорожче

«Ноу-тілл» — не єдиний секрет прибуткової роботи господарства. В ситуації, коли врожайність обмежена дефіцитом вологи, в агрофірмі вирощують не просто придатні для вирощування в посушливій зоні культури, а продукцію, яку можна подорожче продати. Так, соняшник тут вирощують здебільшого високоолеїновий. «Окрім того, що за нього доплачують, так і покупці запитують його все більше з кожним роком», — говорить директор агрофірми. Також вирощують у невеликих обсягах кондитерський соняшник під замовлення.

Кукурудзу продають не трейдерам-перекупникам, а переробникам з Харкова й Дніпра. Відповідно до їхніх потреб зосередилися на гібридах кремнистого типу. До того ж доводиться посилено дбати про якість продукції. «Кукурудза ще зелена, а представники переробних заводів уже приїхали брати проби», — коментує Іван Шуляк.

А пшеницю й ячмінь господарство вирощує не тільки товарні, а й насіннєві — еліту й 1-шу репродукцію. Це єдине насінницьке господарство по колосових у районі, тож у нього закуповують посівний матеріал довколишні фермери.

Колись вирощували й пивоварний ячмінь, завод «Рогань» попервах його брав, а потім відмовився: надто багато білку, позаяк у регіоні надто сухо. Наразі ячмінь, який відповідаєм всім вимогам, заводу доводиться завозити з інших областей, а на Харківщині сировину потрібних характеристик вдається виростити тільки в західних районах: там ще вистачає опадів, на відміну від південних, до яких відноситься й Балаклійський.

Тонкощі технології: соняшник

Кукурудзу в господарстві, може, взагалі не вирощували б, якби не необхідність вводити її в сівозміну як захід боротьби з вовчком, який тут особливо небезпечний: Харківщина — один з ареалів найбільшого поширення цього паразита. І сівозміна, яка передбачає повернення соняшнику на поле не раніше, ніж через 4 роки (соняшник-озимі пшениця або ячмінь-яровий ячмінь-кукурудза), — не єдиний агроприйом проти вовчка. Для вирощування тут обирають гібриди, стійкі до 7 рас. На сьогодні зосередились на 4 стійких високоолеїнових гібридах: Коломбо і Толенто «Сингенти», ЛГ 5452 «Лімагрейн» і Pioneer 106-й.

До найбільших проблем під час вирощування соняшника в господарстві також належать бур’яни й грунтові шкідники. Буває, шкодять луговий метелик, совки, але не щороку, а в окремі сезони. Технологія вирощування ярових культур «по нулю» передбачає 1 обробіток Раундапом з осені і раз, а часто двічі навесні, адже сіяти прямим посівом треба в чисте поле. Попри те, що міжряддя закриті пожнивними рештками, що заважають проростати бур’янам, які тут здебільшого дрібнонасінні, Раундап вносять суцільним способом. Грунтові гербіциди, як розповідає директор, попри сухий клімат, ще жодного разу не підводили господарство, хіба що спрацьовували не настільки ефективно, як хотілося б. Але основний акцент — на страхові гербіциди, які слід вносити уважно, щоб не пошкодити культуру і щоб не переріс бур’ян. А від грунтових шкідників рятуються додатковим обробітком насіння інсектицидом.

Кукурудза

Кукурудзу тут вирощують від фірми «КВС». Вітчизняні гібриди, як зауважує директор, повільно віддають вологу.

Головні завдання під час вирощування кукурудзи — протримати поле чистим до фази 6–7-го листка культури і захистити культуру від попелиць. Небезпеку становить також стебловий метелик, але захист від нього, за словами директора, зводиться в першу чергу до правильного вибору гібриду. «Іноземні селекціонери працюють так, щоб стебловий метелик вийшов вище качана. Тоді, навіть коли падає підгризена ним частина стебла, врожай не страждає, бо качан залишається на стеблі. А на вітчизняних гібридах, як видно на випробувальних ділянках,  після пошкодження стебловим метеликом верхня частина стебла падає разом з качаном», — пояснює він.

Колосові

Натомість колосові тут — лише вітчизняної селекції: пшениця Смуглянка, Новосмуглянка, Ліра одеська і Богдана, ячмінь — озимий Дев’ятий вал і яровий Геліос. Іноземні пшениці, як показала практика, давали в господарстві врожайність не вищу, ніж вітчизняні. «Вони розраховані на тривалий вегетаційний період. А у нас у червні вже нема ніякої вегетації через спекотну й посушливу погоду. Тож іноземні пшениці не можуть нормально налитися, формують дрібне зерно», — пояснює директор агрофірми.

Найбільше ж у господарстві застосовують сорт пшениці Смуглянка: він дає найстабільніші врожаї — навіть у несприятливий рік 4 т/га, а в урожайний — усі 8 т/га. Нинішній рік виявився якраз несприятливим: хоча опадів від початку вегетаційного періоду станом на 20 серпня випало вже 115 мм, саме під час наливу пшениці стояла спекотна погода.

Натомість озимий ячмінь встиг налитися до спеки, а яровий наливався після періоду високих температур. Тому врожайність ячменю перевищила врожайність пшениці: ярового зібрали цього року 38 ц/га, озимого — 49. А були роки, коли озимого ячменю збирали 63 ц/га.

Оскільки господарство займається насінництвом, то насінницькі посіви захищають від 3 до 6 разів залежно від погоди. Зазвичай проводять 2 фунгіцидних обробки і 3-4 інсектицидних. Крім того, раз, зрідка — двічі, вносять гербіцид.

Тут обробляють культури здебільшого оригінальними препаратами. Так, для протруювання використовують Вайбранс Інтеграл, для фунгіцидної обробки пшениці — Абакус, ярового ячменю — Систіва. Однак відданість оригінальним препаратам — не догма. «Там, де не потрібно додаткових стимулів рослині, де можна використати простіші препарати, вводимо в систему захисту генерики. Вони теж можуть бути якісними. Я сам був на заводі в Китаї й бачив, як на одному й тому самому підприємстві можуть випускати як високоякісний, так і низькоякісний препарат», — розповідає І. Шуляк.

Техніка

Техніки тут справді мінімум. І практично вся — імпортна. 2 сівалки Grait Plains, 2 аргентинських Gringa, 1 посівний комплекс Horch, трактори й комбайни John Deere, розкидач міндобрив Amazone, 2 причіпних обприскувачі цієї ж фірми і ще 1 John Deere. Єдиною вітчизняною сільгоспмашиною, якщо не рахувати тракторів МТЗ, є жатка для соняшнику John Greaves. «Вона оптимальна за співвідношенням ціна/якість. Імпортні трохи надійніші, але ця коштує 300 тис. грн, коли ті — $30 тис.», — пояснює директор агрофірми. Натомість «царицю полів» збирають жатками Zaffrani та Geringhoff.

А от на току вся техніка вітчизняна. Протруювач — львівського виробництва. «У нас це вже третя за рахунком модель цього виробника. Ця більш автоматизована і нарешті забезпечує протруювання на належному рівні», — пояснює І. Шуляк. Очистка товарного зерна проводиться машинами БСХ-100, посівного матеріалу — теж БСХ, але меншої потужності, а для додаткової очистки насіннєвого матеріалу потоком повітря використовують машину «Алмаз». Навіть древню сушарку на газу ДСП Карлівського машинобудівного заводу, якій, може, років п’ятдесят, міняти не думають.

Інвестиції в село

В агрофірмі працює близько 50 чоловік, з них половина — молодь. Місцеві жартують, що сільське господарство — єдина в районі сфера, де, не маючи освіти, можна влаштуватись без протекції. Адже що ще в районі лишилося? РЕС, Управління з експлуатації газового господарства, куди так просто не потрапиш.

А в «Борщівську», як розповів директор, беруть навіть без спеціальної освіти. В цьому випадку спочатку дають спробувати помічником тракториста на сівалку. Коли хлопець освоїть цю роботу і добре з нею справляється, дають спробувати попрацювати на тракторі самостійно.

І в той час, як багато роботодавців нещадно критикують сучасну молодь, директор АФ «Борщівська» нею задоволений. Він пояснює, що важливо, що молоді люди — з комп’ютером на “ти». А це допомагає освоювати сучасну техніку, яка зараз уся комп’ютеризована.

Агрофірма намагається утримати молодь у селі, розвиваючи Борщівку. Наприклад, господарство відремонтувало школу. Зараз після заміни даху йде внутрішній ремонт у клубі. За кошти агрофірми й бюджетів у селі ремонтують дороги. І це не ямковий ремонт, а повна заміна покриття. Тож зараз дороги в селі кращі, ніж у райцентрі, до якого десяток кілометрів.

Предмет особливої гордості села — парк, де організатори далі розгулятися фантазії. Окрім звичних для таких місць ліхтарів (що в наш час для села — справжня екзотика), дитячого і спортивного майданчиків тут височіє піратський корабель з гарматами. Поруч — скульптура триголового Змія Горинича. Зустрічають відвідувачів парку і гноми, й Баба Яга, й інші казкові персонажі.

Але агрофірма на цьому не зупинилася, і облаштувала перед в’їздом у Борщівку з боку райцентру територію для відпочинку, де можна посмажити шашлики. Її здалеку видно завдяки спорудженим тут скульптурі лелеки і козацькій вежі.

При цьому в приміщенні офісу агрофірми, здається, нічого не змінилося з початку 90-х, в кращому разі – з початку століття. Керівництво АФ «Борщівська» коментує це так: «Контора — в останню чергу, а головне — село».

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com