Ретарданти на посівах ріпаку

В осінній період ретарданти застосовують залежно від стану посівів: за рахунок регулювання осіннього розвитку можна підвищити зимостійкість ріпаку та його врожайність.

В. Рожкован, канд. біол. наук,
О. Поляков, канд. с.-г. наук,
Інститут олійних культур НААН
До недавнього часу сприятливою для вирощування ріпаку в Україні вважалася зона від західних кордонів до Південного Бугу. Тут на період його сівби, як правило, в грунті було достатньо вологи для одержання дружних сходів, а також температурний режим давав можливість оптимального розвитку рослин до входження в зиму, та й стабільний сніговий покрив забезпечував добру їхню перезимівлю.
У зв'язку з потеплінням клімату і вдосконаленням технології вирощування озимого ріпаку, з'явилася можливість успішного його вирощування практично на всій території України.
   Багатьма науковими даними та практикою встановлено, що для вдалої перезимівлі та отримання високих урожаїв у кінці осінньої вегетації (коли протягом п'яти днів температура повітря не перевищує 2°С) рослини мають сформувати 6-8 листків з діаметром кореневої шийки 8-10 мм і її висотою в межах 8-10 мм та добре розвиненою кореневою системою завдовжки не менше 250 мм.
Орієнтиром для отримання оптимально розвинутих рослин перед входженням у зиму є строк сівби в кожному конкретному регіоні та інтенсивність росту висіяних сортів або гібридів. Для формування таких рослин сума ефективних температур (понад 5°С) від сходів до входження в зиму має становити 750...800°С.
Однак, у зв'язку зі зміною клімату в бік потепління, великою проблемою отримання нормальних сходів (навіть і для традиційних зон вирощування ріпаку) часто є відсутність вологи у верхньому горизонті грунту. Тому в умовах виробництва часто доводиться відходити від оптимальних термінів в той або інший бік.
   Висів у ранні терміни проводять зазвичай після випадання дощу (щоб була волога для отримання сходів) і в  пізні терміни, коли, ризикуючи, сіють у сухий грунт (або після випадання дощу, але пізніше за оптимальні строки). За ранніх строків сівби виникає небезпека переростання рослин (початок стеблування) і різке зниження їхньої зимостійкості. За пізніх - рослини до входження у зиму не встигають сформувати необхідну кількість листя на рослині і накопичити в точках росту достатньої кількості цукрів, які забезпечують високу морозостійкість. А оскільки кількість листя перед відходом в зиму визначає кількість стебел на рослині, то це, як правило, призводить до зниження урожаю.
У даний час відпрацьована технологія, що дає змогу уникнути переростання рослин за допомогою ретардантів, які викликають затримку поділу і росту клітин субапікальної меристеми. При цьому повністю ріст не припиняється: система верхівки продовжує функціонувати. У результаті формуються вкорочені і потовщені стебла, перерозподіляються пластичні речовини між стеблом і репродуктивними органами, інтенсивніше формуються структурні елементи, які визначають урожай.
Останнім часом на ріпаку в якості ретардантів застосовують препарати з групи азолів Фолікур і Карамбу з нормою витрати: Фолікур - 0,3-0,7 л/га восени і 0,5-1 - навесні і Карамба - 0,5-1 восени і 0,75-1,5 - навесні. Ці препарати затримують ріст рослин у довжину, стимулюють накопичення асимілянтів та інших поживних речовин у корені; знижують вміст вологи в рослинах, що підвищує їхню морозостійкість; стимулюють розвиток кореневої системи, а також розростання кореневих волосків. Крім того, ці ретарданти діють як фунгіциди проти збудників низки хвороб ріпаку.
Ретарданти, як і багато регуляторів росту, добре діють у ясну сонячну погоду під час активного росту рослин. У похмуру дощову і холодну погоду їх застосовувати недоцільно.
У разі, якщо інтенсивність освітлення висока, а нічні температури низькі, норму витрати Фолікуру можна знизити на 0,1 л на кожні 50 м над рівнем моря, а в регіонах, де часто бувають тумани і низька інтенсивність освітлення, норму витрати Фолікуру слід підвищувати до верхнього рівня норми витрати.
   В осінній період ретарданти застосовують залежно від стану посівів: за рахунок регулювання осіннього розвитку можна підвищити зимостійкість ріпаку та його врожайність. Так, якщо ріпак перебуває в стадії чотирьох розвинутих справжніх листків, із кореневою шийкою 4 мм, з нормальним зеленим кольором листків, які майже сходяться в рядках, ніяких обробок на таких посівах проводити не потрібно. Якщо на рослині понад чотири листки, діаметр кореневої шийки - понад 5 мм, колір великого листя темно-зелений і спостерігається змикання рядків, такі посіви слід обробляти ретардантами для затримки росту стебла.
На посівах, де рослини мають менше чотирьох листків, діаметр кореневої шийки - менше 4 мм, листя, освітлене до червоно-фіолетового кольору, і змикання рядів не відбувається до середини жовтня, необхідно вносити підтримувальну дозу азотних добрив.
Під час сприятливої погоди можна провести позакореневе підживлення 8-10% сечовини з нормою витрати 20-30 кг д. р./га азоту з додаванням створених спеціально для хрестоцвітих культур комплексних мікродобрив, наприклад, Екокрузу, що дає хороший ефект на посівах цих культур. Таку підгодівлю можна проводити і на полях, де ріпак висіяний по поганих попередниках у пізні терміни.
   Ретарданти можна з успіхом застосовувати і навесні: як на посівах озимого, так і ярого ріпаку - для профілактики від низки грибкових захворювань, з метою зменшення довжини стебла та попередження вилягання високорослих сортів і гібридів, створення оптимальних умов для роботи обприскувача, а також для стимулювання утворення додаткових бічних пагонів.
Оптимальним терміном внесення ретардантів навесні, за висоти рослин 30 см і до початку бутонізації на головному пагоні, обробку ретардантами можна поєднати з внесенням інсектицидів або гербіцидів.
Дозу витрати препарату в межах рекомендованої норми встановлюють залежно від стану посівів. Обробка ріпаку завищеними дозами як восени, так і навесні неприпустима, оскільки рослини сильно пригнічуються, що призведе до зниження врожаю. Навесні ретарданти не рекомендується застосовувати під час посухи і в період із тривалими дощами.