Спецможливості
Досвід господарств

Перешкоди для кооперації в Україні: кейс від СОК «Зерновий»

10.11.2017
3714
Перешкоди для кооперації в Україні: кейс від СОК «Зерновий» фото, ілюстрація
Сергій Курдицький, менеджер в Україні Канадського кооперативного зернового проекту

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Зерновий» об’єднує 60 господарств з п’яти лівобережних районів Дніпропетровщини, які обробляють від 15 до майже 4000 га (разом — 28 тис. га). Кооператив існує 4 роки і здійснює спільні закупівлі добрив, пального, ЗЗР та сільгосптехніки, спільні продажі зернових та насіння соняшнику а також є співвласником елеватору, який от-от буде введено в дію. За час роботи кооператив зіткнувся з багатьма перешкодами, серед яких я спробую виділити і проаналізувати найбільш суттєві. При цьому слабкість державної підтримки, яку в Україні багато хто критикує в першу чергу, — далеко не найголовніша з них.

 

Бюрократизм і складність процедури виділення землі і отримання дозволів на будівництво.

Процес будівництва першого кооперативного елеватора тягнеться вже 4 роки і досі не завершився: зараз він перебуває на стадії пусконалагоджувальних робіт. Оскільки будівництво елеватора ведеться за підтримки Проекту розвитку зерносховищ та сільськогосподарських кооперативів (Канадського кооперативного зернового проекту), що фінансується урядом Канади, під час його спорудження ми не можемо собі дозволити порушити жодних будівельних норм, процедур чи правил. А їх в Україні — легіон. Тому наш елеватор на Дніпропетровщині досі офіційно знаходиться на стадії пусконалагоджувальних робіт, хоча вже 30 травня всі роботи були виконані і в липні елеватор був готовий приймати зерно.

Те саме з землею. Зараз другому нашому подібного проекту, в Кіровоградській обл., на перший погляд, фантастично пощастило: «Укрзалізниця» має зайвих 70 га землі, здається хоче їх позбутися що б не платити за оренду, але тривалий час землю не вдається оформити навіть в оренду.

Складне бізнес-середовище з точки зору захисту прав, в т. ч. права власності.

Проекту доводиться залучати двох юристів — одного штатного і одного за договором: окрім звичайної роботи з договорами вони відстоюють інтереси кооперативів перед податківцями. Причому наймати юристів і знати закон і свої права, як виявилося, ще недостатньо. Щоб нам захистити свої законні права, доводиться час від часу звертатися до Посольства Канади в Україні. Тож я навіть не уявляю, що чекає на кооператив, у якого немає потужної юридичної й політичної підтримки. Через це, на мою особисту думку, і ринок землі не можна відкривати, поки в країні не буде нормальної судової системи, яка б ефективно захищала право власності.

Неприбутковий статус кооперативів.

Згідно вітчизняного сприймання сільськогосподарських кооперативів, кооператив має бути неприбутковим (що закріплено й на законодавчому рівні з відповідними обмеженнями Податкового Кодексу) та надавати послуги за собівартістю. Хочу наголосити, що це якась доморощена «новація». В тих країнах, де кооперація набула набагато більшого поширення, ніж у нас зараз, і які багато хто, в тому числі й можновладці, ставлять за взірець, зокрема і в царині кооперації, такого нема. Наприклад, ми закупили міндобрива по 4000 грн/т, а коли прийшов вагон з добривами, ціна була вже 7000 грн/т (в тому числі й через девальвацію). Канадський чи французький кооператив продав би добрива по 7 тисяч, отримав би прибуток, який члени кооперативу — фермери — скоріше за все, вирішили б капіталізувати, наприклад, вкласти в розширення чи модернізацію елеватора. Український же кооператив має продати по 4 тисячі, додаючи невелику комісію на функціонування кооперативу (зарплатня директору та співробітникам кооперативу, утримання офісу, придбання офісної техніки, тощо). Звідки тоді брати кошти на капітальні витрати, будівництво тих самих елеваторів? Хіба що з кишень фермерів. Що на практиці значно складніше, ніж якби ці кошти були оформлені як прибуток кооперативу.

Крім того, неприбутковий статус — це ще й неможливість взяти кооперативу банківський кредит в сучасних українських умовах. Адже банк, до якого будь-хто звертається по кредит, у першу чергу питає баланс. В цьому році СОК «Зерновий» матиме обіг понад 20 млн грн. — начебто, чимало. Але далі банкіри цікавляться прибутками. І що тоді показувати кооперативу, який за законом має бути неприбутковим? Підсумовуючи хочу сказати, що такий статус підходить лише на початкових етапах формування й розвиту кооперативу.

На щастя, нам канадці підказали ефективну альтернативну модель, коли фермери через кооператив разом з кооперативний об’єднанням є співвласниками елеватора з прибутковим статусом. Це підприємство має заставу, може показати баланс, і прибуток, і кредитну історію.

Зараз ми працюємо над змінами до Закону «Про сільськогосподарську кооперацію», але й досі у владних коридорах стикаємося з людьми, які наполягають, що кооператив не може бути прибутковим, не може торгувати зерном, тощо.

Фактична неможливість спільного продажу зернових без власного елеватора.

Спільний продаж зерна кооператив намагався налагодити з самого початку свого існування, але нічого не виходило, поки не побудували елеватор. Цікаво, що наявність такого активу, як кооперативний елеватор з власною сучасною лабораторією, дає можливість торгувати зерном й напряму зі складів фермерів. Але, в такому разі сам фермер має піклуватися й контролювати якість зерна на збереженні, що на практиці є досить проблематичним. Тому, без елеватору не обійтись.

Швидке зростання мінімального порогу обсягів, необхідних для крупно масштабної торгівлі.

Ті, хто агітує за кооперацію, розповідають, що за її допомогою можна обійти посередників. Це так, але для цього потрібна не просто кооперація, а накопичення кооперативом достатніх обсягів товару. А ці обсяги постійно зростають. Наприклад, щоб бути дійсно цікавим великому зернотрейдеру, потрібно мати 50 тис. т однорідного по якості зерна або 25–30 тис. т соняшнику. А щоб напряму вийти на експорт, потрібно самотужки завантажити хоча б пів-корабля, а це може бути й 100 тис. т. Ще один приклад: що б закупити зі знижкою добрива безпосередньо у виробника – треба сформувати партію в 1000 т й більше, а це 15 вагонів за один раз!

Недовіра між членами кооперативу.

На щастя, ця проблема досить суттєва лише на початку функціонування кооперативу і ефективна та прозора його робота цю недовіру швидко усуває. Наприклад, коли відбулася перша спільна закупка міндобрив — 1 вагонна партія — члени кооперативу найняли цілодобову охорону для вагона. В загалі, проблема недовіри (або по іншому – необхідність довіри) часто лунає коли йдеться про кооперативи. Можу дати пораду – подумайте, що таке довіра, як вона визначається й виміряється. Тоді й цю проблему можна вирішити.

Однак переконати перейти на сучасніші технології виявилося ще складніше, ніж переконати перейти на спільну закупівлю ресурсів.

Тому Проекту довелося профінансувати ще й демонстраційні поля, які б показали фермерам, що цілком можливо добиватися кращих результатів, ніж вони мають зараз.

Ефективний кооператив дуже важко створити без сильних юридичної підтримки і менеджменту.

Про важливість юридичної підтримки вже сказано вище. Що ж стосується менеджменту, то тут існує ще один важливий момент: треба з самого початку відокремлювати Правління кооперативу й виконавчий апарат. Через це директором кооперативу повинен бути не його член, а сторонній професійний управлінець. В той же час, й Правління й менеджмент кооперативу мають працювати в одному напрямку.

А достатньо професійного управлінця знайти важко.

Його важко знайти на селі, а, знайшовши в великому місті, важко знайти такі стимули, щоб він з родиною переїхав навіть у селище з 10–12 тисячами населення, не кажучи вже про село.

Якщо починати кооператив зразу з масштабних проектів, справа швидко заглохне.

По-перше, вітчизняна бюрократія загальмує масштабний проект і затягне його реалізацію й треба мати дуже сильну мотивацію й терпіння його довести до кінця. По-друге, якщо відразу у кооперативу з’являються великі гроші — це великі ризики і потенційні конфлікти.

У фермерів, які створюють кооператив, мають бути однакові цінності і вони мають бути на однаковому рівні розвитку.

Бо якщо створювати кооператив фермерів, які на самому початку мають різні цінності, то, скоріше за все, виникатимуть конфлікти. Чимало кооперативних проектів в Україні не реалізували свого потенціалу через те, що у фермерів різне бачення того, що буде через рік, три, чи десять. Й ще важливий момент – цінності не можна змінити або нав’язати ззовні, вони можуть лише змінитися самі, наприклад, якщо створити необхідне середовище.

Гірші підприємницькі здібності фермерів, ніж у їхніх колег на Заході.

Кооператив з підприємницької й організаційної точки зору значно складніший, ніж самі господарства – його члени (вже не кажу про випадки, коли члени є фізичними особами). Але якщо на Заході фермер — це апріорі підприємець, то в Україні фермер — це той, хто займається вирощуванням сільгосппродукції. При цьому фермер і підприємець — не завжди одне і те ж. В Україні багато хто став фермером не тому, що мріяв, а тому, що «так вийшло». Наприклад, був чоловік бригадиром в колгоспі, і «по інерції» став фермером. Звідси коріння наступної перешкоди —

Горизонт прийняття рішень.

У нас фермери думають сезоном. Тож бувають випадки, що власник продає господарство, щоб зайнятися іншим бізнесом або взагалі виїхати з села і жити на проценти. А щоб кооператив розвивався, потрібно, щоб його члени думали наперед на 5–10 років.

Це виступає суттєвою перешкодою якраз для інфраструктурних довготривалих проектів. В Естонії я здивувався, дізнавшись що  фермери виділили кошти на придбання першого ХПП і його модернізацію усвідомлюючи, що вони не мають ніякого права ці кошти повернути, навіть при виході з кооперативу. Для місцевих фермерів нічого дивного в цьому не було, адже як сказав директор естонського кооперативу – «Вони є фермерами, їх діти будуть фермерами, діти їх дітей будуть фермерами. Чому саме ти дивуєшся?».

І насамкінець про державну підтримку.

Так, без підтримки з боку центральної влади й, можливо навіть важливіше, з боку обласної та районної влад, громад, кооперативному руху буде важко розвиватися. Але справа тут не стільки в фінансах. До речі, дотації ЄС, про які у нас так люблять говорити, насправді зараз не такі й великі. Нещодавно я був у Прибалтиці на кооперативному елеваторі, то там з усієї вартості 6 млн євро на дотації з бюджету ЄС припадає тільки 1 млн. Причому, ці дотації надаються не лише кооперативам.

Важливіша єдина державна політика, яка б не змінювалася зі зміною міністра чи Кабміну, які відбуваються в Україні так часто.

Та ще важливіше — взяти відповідальність за своє життя й свої майбутнє. Цим відрізняється Україна від Західної Європи чи Північної Америки. Тут всі чекають, що держава прийде і надасть допомогу. Але яким чином держава дізнається, кому потрібна допомога, яка саме і в якому обсязі? Фермери часто обговорюють між собою земельне питання, але їх немає на засіданнях відповідних робочих груп при міністерствах, відомствах, Кабміні, ВР. А якщо й є, то «наскоком», без постійної єдиної й конструктивної позиції. В таких випадках фермери часто говорять: «Ми нічого не можемо вдіяти, бо нас не чують». Але зі свого боку фермерам треба робити зусилля, щоб їх почули (між іншим, й тут сильні кооперативи дадуть фермерам гучнішій «голос»). А без цього і дієвої підтримки не буде, а бюджетні кошти підуть тим, хто активніше лобіює свої інтереси.

 

Сергій Курдицький, менеджер в Україні Канадського кооперативного зернового проекту

Інтерв'ю
Український агрокомплекс відзначає експортна орієнтованість. Тому логістична складова для аграріїв має не менше значення, ніж власно агровиробництво. Зокрема, протягом врожайного минулого року обсяги перевалки зерна в українських портах... Подробнее
Олександр Ярещенко, заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААН
Ягідництво називають однією із найперспективніших галузей АПК. Саме сюди і початкуючі, і досвідчені аграрії  вкладають великі суми грошей. Про те,  за якими критеріями слід обирати культури

1
0