«Опе­рації» з яри­ми пізніми куль­ту­ра­ми

Біологічна зер­но­ва стиглість більшості гібридів ку­ку­руд­зи на­стає за во­ло­гості зер­на 30–40%. За та­ко­го її по­каз­ни­ка у зерні на­ко­пи­чується мак­си­маль­на кількість су­хої ре­чо­ви­ни, за­вер­шу­ють­ся про­це­си, пов’язані із фор­му­ван­ням уро­жаю. Со­няш­ник закінчує біологічне дозріван­ня за во­ло­гості насіння 25–28% за­леж­но від по­год­но-кліма­тич­них умов. У по­даль­шо­му рос­ли­ни ли­ше підси­ха­ють, втра­ча­ю­чи вільну во­ло­гу, зер­но на­бу­ває ста­ну по­вної технічної стиг­лості.
 

Збирання пізніх ярих культур: со­няш­ни­к

Особ­ливістю цієї куль­ту­ри є стро­катість посіву, оскільки для йо­го ма­си­ву ха­рак­тер­на на­явність рос­лин вод­но­час із жов­ти­ми, зе­ле­ни­ми і бу­ри­ми ко­ши­ка­ми. То­му як над­то ранній термін зби­ран­ня, так і пізній при­зво­дять до зни­жен­ня вро­жаю: за пер­шо­го — че­рез низь­ку про­дук­тивність ще зе­ле­них ко­шиків, за дру­го­го — че­рез оси­пан­ня стиг­лих важ­ких су­хих насінин із них.

Вва­жається, що роз­по­чи­на­ти зби­ран­ня со­няш­ни­ку кра­ще за во­ло­гості 15–16%, ко­ли у ма­сиві близь­ко 75% рос­лин із бу­ри­ми і су­хи­ми ко­ши­ка­ми, 25% — із жов­ти­ми. Зби­ран­ня у пізніші стро­ки мо­же при­зве­с­ти до втрат вро­жаю на рівні 1,5–2,0 ц/га і більше. Окрім кількісних втрат, зни­жується та­кож вміст олії: як свідчать дані дослідів інсти­ту­ту, за пізньо­го зби­ран­ня повністю су­хих ко­шиків олійність насіння  зни­жу­ва­лась на 0,8–2,6%.  Пе­ре­сто­ю­ван­ня на ко­рені особ­ли­во не­без­печ­не, ко­ли у період дозріван­ня—зби­ран­ня вста­нов­люється во­ло­га по­го­да і ко­ши­ки ура­жу­ють­ся білою і сірою гни­ля­ми. У та­ко­му разі слід за­сто­со­ву­ва­ти більш ранні стро­ки зби­ран­ня во­ло­го­го насіння із по­даль­шим термічним йо­го до­су­шу­ван­ням або ж хімічним — де­си­кацією рос­лин на ко­рені.

Збирання пізніх ярих культур: ку­ку­руд­за

Ос­нов­ним спо­со­бом зби­ран­ня вро­жаю то­вар­ної ку­ку­руд­зи є ком­бай­но­ве об­мо­ло­чу­ван­ня ка­чанів, який мож­на роз­по­чи­на­ти за во­ло­гості 30–32%. Та­кий спосіб зби­ран­ня ку­ку­руд­зи еко­номічно доцільніший, ніж зби­ран­ня її в ка­ча­нах, оскільки в 1,8–2 ра­зи змен­шу­ють­ся за­тра­ти праці та на 20–25% — ви­т­ра­ти паль­но­го. Насіннєву ку­ку­руд­зу зби­ра­ють тільки у ка­ча­нах із по­даль­шим обов’яз­ко­вим термічним сушінням їх у ку­ку­ру­дзо­су­шар­ках. Зби­ран­ня то­вар­ної ку­ку­руд­зи з об­мо­ло­чу­ван­ням ка­чанів про­во­дять зер­ноз­би­раль­ни­ми ком­бай­на­ми (СК-5А, «Ни­ва», «Дон») із при­став­ка­ми ППК-4, КМД-6 та ком­бай­на­ми за­рубіжних фірм Сlaas-domiпаtог, «Джон Дір» та інши­ми. Посіви зі зву­же­ни­ми міжряд­дя­ми (45 см) зби­ра­ють зер­ноз­би­раль­ни­ми ком­бай­на­ми, об­лад­на­ни­ми спеціаль­ни­ми жат­ка­ми.

За­для пра­виль­ної ор­ганізації робіт i ефек­тив­но­го зби­ран­ня вро­жаю ку­ку­руд­зи у гос­по­дар­ст­вах слід ве­с­ти моніто­ринг про­це­су до­сти­ган­ня зер­на на кож­но­му кон­крет­но­му полі з ура­ху­ван­ням строків сівби та груп стиг­лості гібридів, щоб за­вчас­но дібра­ти відповідну зби­раль­ну техніку, виз­на­чи­ти тех­но­логічну схе­му зби­ран­ня вро­жаю, підго­ту­ва­ти ба­зу для післяз­би­раль­ної до­роб­ки і зберіган­ня зер­на.

Аналіз ми­ну­лих років по­ка­зує, що фізіологічної стиг­лості у ме­жах 35–40% ку­ку­руд­за мо­же до­ся­га­ти у серпні за­леж­но від гру­пи стиг­лості гібридів і тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня. Але технічної стиг­лості, на рівні 22–32%, при­дат­ної для ком­бай­но­во­го зби­ран­ня, ку­ку­руд­за, як пра­ви­ло, до­ся­гає у ве­ресні (табл. 1).

У про­цесі дозріван­ня зер­но ку­ку­руд­зи підси­хає з різною швидкістю за­леж­но від гру­пи стиг­лості гібридів, їхніх мор­фо­логічних оз­нак та ти­пу зер­на. Для пра­виль­но­го виз­на­чен­ня строків зби­ран­ня доцільно вра­хо­ву­ва­ти се­ред­нь­о­до­бо­ву во­ло­говідда­чу, яка, за да­ни­ми IСГСЗ НА­АН, ста­но­вить 0,8–1,2; 0,5–0,7 i 0,3–0,4% за во­ло­гості зер­на, відповідно, 35–40; 30–35 i 25–30%. Інтен­сив­на во­ло­говідда­ча зер­ном ку­ку­руд­зи прак­тич­но при­пи­няється за зни­жен­ня се­ред­нь­о­до­бо­вої тем­пе­ра­ту­ри повітря до 5оС та підви­щен­ня йо­го віднос­ної во­ло­гості до 80–90%. Та­кож слід вра­хо­ву­ва­ти до­дат­ко­ве зво­ло­жен­ня зер­на че­рез ви­па­дан­ня опадів, во­логість від яких мо­же підви­щу­ва­тись на 1,5–2%.

Внаслідок до­дат­ко­во­го зво­ло­жен­ня зер­но у ка­ча­нах мо­же інтен­сив­но ди­ха­ти, ви­т­ра­ча­ю­чи та­ким чи­ном су­ху ре­чо­ви­ну і зни­жу­ю­чи ма­су 1000 зе­рен (табл. 2). Ви­т­ра­та за­ле­жить ще від особ­ли­во­с­тей гібридів (у ми­нулі ро­ки во­на ста­но­ви­ла від 3 до 12%).

За­зна­чи­мо, що оп­ти­маль­на три­валість зби­ран­ня гібри­да однієї гру­пи стиг­лості не має пе­ре­ви­щу­ва­ти п’ять-сім днів, гібридів різних груп стиг­лості — 15–18 днів — запізнен­ня зі зби­ран­ням при­зво­дить до істот­них втрат уро­жаю. За да­ни­ми IСГСЗ НА­АН, втра­ти зер­на ку­ку­руд­зи на 10-й день від по­чат­ку зби­ран­ня мо­жуть ста­но­ви­ти до 4%, на20-й — збільшу­ють­ся до 10, на 30-й — до 17, а на 35-й день — до 23% за­леж­но від по­тенціаль­но­го вро­жаю і ста­ну посіву.

 Не слід орієнту­ва­тись на зби­ран­ня зер­на ку­ку­руд­зи після за­мо­розків із ме­тою йо­го підси­хан­ня. У про­мо­ро­же­но­му стані ку­ку­руд­за зби­рається до­сить лег­ко, але в про­цесі відта­ван­ня зер­но зво­ло­жується, са­мозігрівається, погіршує якість і по­тре­бує не­гай­но­го сушіння.
 

Об­роб­ка і збе­ре­жен­ня вро­жаю пізніх ярих культур

Свіжозібра­не насіння со­няш­ни­ку і зер­но ку­ку­руд­зи містять підви­ще­ну кількість во­ло­ги, ор­ганічні і міне­ральні домішки, то­му є нестійким об’єктом під час зберіган­ня, що по­тре­бує не­гай­ної до­дат­ко­вої йо­го до­роб­ки. До­ве­ден­ня до прий­нят­ної кон­диції насіння і зер­на цих куль­тур вклю­чає такі опе­рації, як очи­щен­ня від смітних домішок, сушіння, вен­ти­лю­ван­ня, сор­ту­ван­ня у разі по­тре­би.

За вмістом во­ло­ги свіжозібра­ну ку­ку­руд­зу і со­няш­ник роз­поділя­ють на різні ка­те­горії, за­леж­но від чо­го спря­мо­ву­ють їх на до­роб­ку чи зберіган­ня (табл. 3). Насіння і зер­но у су­хо­му стані та се­ред­ньої су­хості відправ­ля­ють на зберіган­ня, у во­ло­го­му стані — до­су­шу­ють чи вен­ти­лю­ють, у си­ро­му — йо­го потрібно тільки су­ши­ти.

Сушіння про­до­воль­чо-кор­мо­во­го i технічно­го зер­на ку­ку­руд­зи та насіння со­няш­ни­ку

Для сушіння ви­ко­ри­с­то­ву­ють різні су­шар­ки: шахтні, ко­лон­кові, бун­керні — го­ло­вне, щоб во­ни за­без­пе­чу­ва­ли тех­но­логію сушіння із ура­ху­ван­ням особ­ли­во­с­тей куль­ту­ри, її якості за най­мен­ших ви­т­рат енер­го­ре­сурсів (паль­но­го, еле­к­т­ро­е­нергії). Кращі ре­зуль­та­ти по­ка­зу­ють су­шар­ки, які пра­цю­ють у ре­цир­ку­ляційно­му ре­жимі, тоб­то ви­су­шу­ють зер­но шля­хом постійної цир­ку­ляції і ви­пу­с­кан­ня су­хо­го зер­на. Ре­цир­ку­ляційні су­шар­ки не по­тре­бу­ють до­би­ран­ня партій зер­на од­на­ко­вих чи близь­ких за во­логістю. Пря­мо­точні су­шар­ки за кож­не про­пу­с­кан­ня зер­но­во­го ма­теріалу зни­жу­ють во­логість зер­на на 5–8% і по­тре­бу­ють од­норідних за во­логістю зер­но­вих партій. То­му за ви­со­кої во­ло­гості зер­но у пря­мо­точ­них су­шар­ках вар­то про­пу­с­ка­ти декілька разів че­рез шах­ти су­шар­ки.

Під час сушіння со­няш­ни­ку слід вра­хо­ву­ва­ти ана­томічну бу­до­ву насіни­ни і фізичні вла­с­ти­вості її ок­ре­мих ча­с­тин. Так, яд­ро насіни­ни і пло­до­ва обо­лон­ка (луз­га) ма­ють різну гігро­скопічність, тож по-різно­му ви­па­ро­ву­ють во­ло­гу. На во­ло­го­ви­па­ро­ву­ван­ня впли­ває ще міцний зовнішній пан­цир­ний шар, у ре­зуль­таті чо­го під час сушіння пе­ри­ферійна ча­с­ти­на насіни­ни (луз­га) швид­ше підси­хає, ущільнюється і чи­нить опір ви­па­ро­ву­ван­ню во­ло­ги із внутрішньої ча­с­ти­ни (яд­ра).
Для підтри­ман­ня во­ло­го­ви­па­ро­ву­ван­ня на ви­со­ко­му рівні за­сто­со­ву­ють різні ре­жи­ми сушіння: із по­пе­реднім нагріван­ням насіння; чер­гу­ван­ням періодів нагріван­ня-охо­ло­д­жен­ня; м’яки­ми тем­пе­ра­ту­ра­ми нагріван­ня насіни­ни і аген­та сушіння за­леж­но від во­ло­гості со­няш­ни­ку (табл. 4, 5).

Насіння со­няш­ни­ку про­до­воль­чо­го при­зна­чен­ня су­шать у су­шар­ках пря­мо­точ­них і ре­цир­ку­ляційних за та­ких умов: ви­т­ри­му­ють ви­со­ту на­си­пу насіння у над­су­шиль­но­му бун­кері не ниж­че 1 м; очи­щу­ють су­шар­ку від сміття та про­ду­ва­ють її ат­мо­сфер­ним повітрям не рідше од­но­го ра­зу в три дні; по­чи­на­ють сушіння за тем­пе­ра­ту­ри не ви­ще 80оС; у разі на­яв­ності у насінні по­над 5% сміттєвих і олійних домішок зни­жу­ють тем­пе­ра­ту­ру аген­та сушіння на 10оС у кожній зоні та на 20оС — у ка­мері нагріван­ня із па­да­ю­чим насіннєвим ша­ром. У ре­цир­ку­ляційних су­шар­ках із ка­ме­рою нагріван­ня, вста­нов­ле­ною над теп­ло­во­ло­го­обмінни­ком, підтри­му­ють ви­со­ту на­си­пу насіння та­ким чи­ном, щоб відстань від ниж­нь­о­го пруж­ка ка­ме­ри до по­верхні на­си­пу ста­но­ви­ла не мен­ше ніж 1,2 м, вод­но­час не до­пу­с­ка­ють зни­жен­ня об­ся­гу по­да­ван­ня ре­цир­ку­ль­о­ва­но­го насіння у ка­ме­ру нагріван­ня в ре­жимі ро­бо­ти топ­ки.

Під час сушіння ку­ку­руд­зи та­кож потрібно вра­хо­ву­ва­ти бу­до­ву зернівки і особ­ли­вості її во­ло­говіддачі. Ос­нов­ною ча­с­ти­ною зернівки є ен­до­с­перм, який мо­же бу­ти бо­рош­ни­с­тим або скло­подібним за­леж­но від хімічно­го скла­ду ку­ку­руд­зи, порівня­но пух­кий за­ро­док і зовнішні обо­лон­ки — всі ці ча­с­ти­ни ха­рак­те­ри­зу­ють­ся різним во­ло­го­ви­па­ро­ву­ван­ням і вси­хан­ням у про­цесі сушіння. То­му внаслідок швид­ко­го сушіння і нерівномірно­го вси­хан­ня у зоні ен­до­с­пер­му та за­род­ка з’яв­ля­ють­ся си­ли на­пру­ги — ви­ни­кає так зва­на внутрішня тріщи­ну­ватість, яка різко зни­жує міцність зернівки і при­зво­дить до її подрібнен­ня. Та­кож че­рез швид­ке нагріван­ня зер­на, особ­ли­во си­ро­го, зовнішні обо­лон­ки за­гар­то­ву­ють­ся, що різко зни­жує швидкість сушіння.

То­му під час сушіння ку­ку­руд­зи за­сто­со­ву­ють здебільшо­го м’які тем­пе­ра­турні ре­жи­ми, не до­пу­с­ка­ю­чи нагріван­ня зер­на по­над 50оС — для зер­но­во­го ма­теріалу, при­зна­че­но­го на кор­мові цілі, 45оС — для крох­ма­ле-па­то­ко­во­го ви­роб­ництва, 30…35оС — для хар­чо­кон­цен­т­рат­но­го. Тем­пе­ра­ту­ра аген­та сушіння має бу­ти постійною або низхідною, тоб­то зни­жу­ва­тись у міру підси­хан­ня зер­на. Пе­ред сушінням ку­ку­руд­зи здійсню­ють такі за­хо­ди за­для змен­шен­ня трав­му­ван­ня і подрібнен­ня зер­на: ско­ро­чу­ють чис­ло пе­реміщень до­су­шу­ва­ної ма­си до мініму­му; всі по­верхні кон­так­ту­ван­ня із зер­ном об­ши­ва­ють ела­с­тич­ним ма­теріалом (стінки бун­керів, са­мо­пли­ви, норії то­що); зни­жу­ють ви­со­ту і швидкість падіння зер­на.

Окрім оп­ти­маль­но­го тем­пе­ра­тур­но­го ре­жи­му сушіння, потрібно та­кож ви­т­ри­му­ва­ти ре­жим во­ло­говіддачі, тоб­то зни­жен­ня во­ло­ги зер­ном під час про­хо­д­жен­ня че­рез су­шар­ку. Для цьо­го в пря­мо­точ­них су­шар­ках ви­т­ри­му­ють такі нор­ми во­ло­говіддачі за один про­пуск: 4,5–5,5% — для ку­ку­руд­зи; 5–6% — для со­няш­ни­ку. Ко­ли зер­но за один про­пуск не ви­су­шується, йо­го су­шать по­втор­но. На прак­тиці це кра­ще ви­ко­ну­ва­ти за до­по­мо­гою двох спа­ре­них зер­но­су­ша­рок, пер­ша із яких пра­цює у ре­жимі сушіння, дру­га — до­су­шу­ван­ня-охо­ло­д­жен­ня. За та­ко­го сушіння зберігається ви­со­ка якість зер­на, за­без­пе­чується про­дук­тивність су­ша­рок, зни­жу­ють­ся енер­го­ви­т­ра­ти.

Особ­ли­во ефек­тив­не ви­ко­ри­с­тан­ня двох спа­ре­них зер­но­су­ша­рок ти­пу ДСП. Во­ни да­ють змо­гу про­во­ди­ти сушіння за різни­ми техніко-тех­но­логічни­ми схе­ма­ми за­леж­но від во­ло­гості зер­на. На­при­клад, під час зби­ран­ня насіння со­няш­ни­ку із во­логістю до 12% дві су­шар­ки ма­ють пра­цю­ва­ти за па­ра­лель­ною схе­мою, кож­на із них — у ре­жимі сушіння-охо­ло­д­жен­ня. Насіння ви­су­шується за один про­пуск че­рез шах­ти су­шар­ки. За во­ло­гості до 20% дві су­шар­ки пра­цю­ють послідо­вно за та­ким ре­жи­мом: пер­ша — сушіння-відле­жу­ван­ня, дру­га — сушіння-охо­ло­д­жен­ня. Вен­ти­ля­тор охо­ло­д­жен­ня пер­шої су­шар­ки у та­ко­му разі відклю­ча­ють.

За во­ло­гості по­над 20% обидві су­шар­ки пра­цю­ють та­кож послідо­вно у ре­жимі: пер­ша — сушіння-сушіння, дру­га — сушіння-охо­ло­д­жен­ня.

Спа­рені су­шар­ки та­кож ефек­тивні за сушіння си­ро­го зер­на ку­ку­руд­зи. Їхня про­дук­тивність підви­щується за за­сто­су­ван­ня но­вої техніко-тех­но­логічної схе­ми, яка вклю­чає, окрім зер­но­су­ша­рок, підігрівачі зер­на та очисні ма­ши­ни ба­ра­бан­но­го ти­пу. Та­ким чи­ном, маємо очи­щу­валь­но-су­шиль­ний ком­плекс, який ви­ко­нує такі опе­рації: по­пе­реднє підігріван­ня зер­на; пер­вин­не очи­щен­ня підігріто­го зер­на; сушіння у ре­цир­ку­ляційно­му ре­жимі; охо­ло­д­жен­ня зер­на у зер­но­су­шарці; по­вне охо­ло­д­жен­ня й очи­щен­ня на очи­щу­валь­них ма­ши­нах.

За до­по­мо­гою підігріва­ча до­ся­гається не тільки зни­жен­ня во­ло­гості си­ро­го зер­на, а та­кож йо­го кра­ще пе­реміщен­ня на си­тах та в норіях. Підігріте зер­но мен­ше трав­мується та подрібнюється, швид­ше ру­хається шах­та­ми зер­но­су­шар­ки.

Обов’яз­ко­вою умо­вою ро­бо­ти ком­плек­су є розміщен­ня зер­но­су­ша­рок біля зер­но­очис­них ма­шин. Пер­ша су­шар­ка су­шить зер­но трьо­ма зо­на­ми, дру­га — дво­ма, а ниж­нь­ою (тре­ть­ою) ча­ст­ко­во охо­ло­д­жує ма­теріал.
Ру­хає­ться зер­но у ре­цир­ку­ляційно­му ре­жимі із се­ред­нь­ою во­логістю 16–20%.

Фер­ме­ри-сільгоспви­роб­ни­ки за зби­ран­ня віднос­но не­ве­ли­ких об­сягів зер­на у своїх гос­по­дар­ст­вах мо­жуть ще прак­ти­ку­ва­ти тер­мо­радіаційне (со­няч­но-повітря­не) сушіння. Та­ке сушіння роз­по­чи­нається, прак­тич­но, на стадії зби­ран­ня вро­жаю, у про­цесі розміщен­ня зер­но­вих мас на май­дан­чи­ках, під час очи­щен­ня, на­ван­та­жен­ня-роз­ван­та­жен­ня. При­род­ний спосіб сушіння особ­ли­во ефек­тив­ний в умо­вах су­хої і теп­лої по­го­ди.

У низці фер­мерсь­ких гос­по­дарств свіжозібра­не насіння со­няш­ни­ку із во­логістю 10–12% розміщу­ють у ви­гляді буртів зав­виш­ки 0,8–1 м орієнтацією із півдня-схо­ду на північ-захід для кра­що­го нагріван­ня і провітрю­ван­ня. Во­логіше насіння роз­си­па­ють тон­ким ша­ром (15–20 см), ре­гу­ляр­но пе­ремішу­ють, а на ніч підгор­та­ють у бур­ти і за по­тре­би вкри­ва­ють. За да­ни­ми досліду, за­вдя­ки при­род­но­му сушінню во­логість насіння за до­бу зни­жується на 1,5–2% за­леж­но від тем­пе­ра­ту­ри й інтен­сив­ності провітрю­ван­ня. Насіння со­няш­ни­ку та зер­но ку­ку­руд­зи підси­хає та­кож шля­хом про­пу­с­кан­ня че­рез на­ван­та­жу­вачі, очи­щу­вальні ма­ши­ни, зер­носе­па­ра­то­ри: після про­хо­д­жен­ня че­рез різні ме­ханізми во­логість мо­же зни­жу­ва­тись на 0,5–0,8%.

Сушіння, особ­ли­во термічне — в зер­но­су­шар­ках, має закінчу­ва­тись за пев­ної во­ло­гості зер­на (насіння) за­леж­но від на­пря­му ви­ко­ри­с­тан­ня. Для ку­ку­руд­зи і со­няш­ни­ку вста­нов­ле­но різні нор­ми во­ло­гості зер­на, що спря­мо­вується на пе­ре­роб­ку чи зберіган­ня (табл. 6). Чин­ни­ми нор­ма­ми за­бо­ро­няється пе­ре­су­шу­ва­ти зер­но ниж­че вста­нов­ле­них стан­дар­та­ми зна­чень. Відповідальність за пе­ре­су­шу­ван­ня не­суть зер­но­су­шиль­щик, су­шиль­ний май­стер і на­чаль­ник ви­роб­ни­чо-тех­но­логічної ла­бо­ра­торії. Після сушіння у зер­но­су­шар­ках зер­но має ви­со­ку тем­пе­ра­ту­ру, то­му йо­го обов’яз­ко­во охо­ло­д­жу­ють i ли­ше після цьо­го за­си­па­ють у схо­ви­ще. Тем­пе­ра­ту­ра, з якою до­пу­с­кається за­си­па­ти зер­но, не має пе­ре­ви­щу­ва­ти тем­пе­ра­ту­ру на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща більш ніж на 8…10°С.

За­для ско­ро­чен­ня енер­го­ви­т­рат під час сушіння слід ви­ро­щу­ва­ти гібри­ди ку­ку­руд­зи, які ха­рак­те­ри­зу­ють­ся швид­кою во­ло­говідда­чею зер­на.  До та­ких на­ле­жать гібри­ди се­лекції IСГСЗ НА­АН: Днiпровсь­кий 181 СВ, Ор­жи­ця 237 МВ, Ба­ту­рин 287 МВ, Чу­мак, Не­мирiв та інші.

Очищення зерна

Свіжозібрана маса соняшнику і кукурудзи має надто неоднаковий фізико-механічний склад, містить основне зерно різної якості, органічні й мінеральні домішки. Особливо небажаним компонентом є органічні доміш­ки — рослинні рештки  основної культури та  бур’янів. Вони, як правило, значно сиріші, ніж основне зерно, їхня вологість під час збирання становить 50–70% і вище. Тому свіжозібрана маса підлягає негайному очищенню, у першу чергу — від органічних грубих домішок рослинного походження: частинок стебел, листя, кошиків соняшнику, качанів кукурудзи тощо.

До олійної відносять насіння бите, поїдене, проросле, ушкоджене, недозріле, морозобійне, повністю або частково обрушене, пошкоджене клопами; до зернової — зерно бите, плюскле, здавлене, проросле, морозобійне, ушкоджене, поїдене,  недозріле; до смітної — мінеральну, органічну і шкідливу домішки, зіпсоване зерно (насіння).
Очищення може бути попереднім, первинним і вторинним залежно від чистоти та призначення врожаю. Попереднє застосовують для очищення смітної свіжозібраної маси, а також вологої перед сушінням. Первинне — для відокремлення всіх видів домішок і виділення основної фракції. Вторинне — для сепарування маси зерна (насіння) на окремі, різні за якістю, фракції.

Для очищення використовують різні види очищувально-сортувальних машин — повітряні і повітряно-ситові сепаратори, трієрні установки, пневмогравітаційні столи. На повітряних сепараторах (аспіраторах) відбирають переважно легкі органічні домішки, на повітряно-ситових — дрібне та надто крупне зерно, на трієрах — важковідокремлювані домішки різні за довжиною, на гравітаційних столах — важковідокремлювані домішки однакового розміру із основним зерном.
Основною машиною є повітряно-ситовий сепаратор, який містить аспіраційні канали і комплект сит різного типорозміру. Якість очищення, у першу чергу, залежить від вибору сит та режиму їхньої роботи.

Рекомендований типорозмір сит може змінюватись залежно від фізико-механічних властивостей зерна зібраного врожаю, умов і технологій його вирощування. Тому в кожному конкретному випадку регламент очищення необхідно уточнювати з тим, аби забезпечити оптимальний вихід і якість основної культури.

На сьогодні для очищення–сортування–калібрування зерна пропонуються різні марки вітчизняних і зарубіжних машин. Традиційно високою якістю сепарування зерна відрізняється обладнання фірми PETKUS (Німеччина), особливо для очищення–сортування насіння у фермерських господарствах із порівняно невеликими обсягами обробки. Останнім часом фірма виготовляє більш потужні зерносепаратори, призначені для роботи у потокових лініях, із продуктивністю очищення до 100–150 т/год,  сортування — до 20 т/год. Високу ефективність і точність сепарування на різних культурах демонструють також машини фірми CIMBRIA (Австрія), зокрема трієри, пневмосортувальні столи.

У вітчизняному виробництві на особливу увагу заслуговує  обладнання  ПАТ «Хорольський механічний завод»: зерносепаратори марки БСХ, аспіратори, гравітаційні столи, норії, у тому числі із пластиковими ковшами.

Вентилювання

Є ефективним заходом зниження температури і вологості зерна (насіння), прискорєння післязбирального дозрівання, підвищення стійкості продукції в процесі зберігання. Вентилювання виконують у режимах підсушування, охолодження чи проморожування.

У режимі підсушування зерно чи насіння продувають атмосферним теплим або підігрітим повітрям. За продування атмосферним повітрям підсушування відбуватиметься лише за умови, що фактична вологість зерна перевищує рівноважну (на 1–5% порівняно з регламентною нормою).

У режимі охолодження використовують атмосферне повітря, переважно в нічні години. Його температура має бути нижчою на 5оС і більше, порівняно з температурою зерна, а в дощову погоду — не менше як на 8оС. Цей режим є особливо ефективним для охолодження свіжозібраного зерна, яке засипають у зерносховище. Останнім часом для охолодження зерна його у холодну пору року пропускають через зерносушарки з виключеною зоною сушіння. Завдяки цьому забезпечується швидке рівномірне охолодження усіх шарів зернового насипу. Режими охолодження встановлюють залежно від вологості зерна, температури повітря та тривалості самого процесу.

У режимі проморожування зерно продувають у зимовий період, коли настають морози не менше -5оС. Цей режим має важливе практичне значення для організації надійного тривалого зберігання врожаю, у тому числі резервних і страхових фондів.

Для вентилювання використовують установки активного вентилювання в зерноскладах, бункери та зерносховища, обладнані засобами вентиляції. Оскільки техніко-технологічне забезпечення вентилювання досить просте, його можна застосовувати практично в кожному фермерському господарстві, забезпечуючи таким чином збереження врожаю за значної економії  грошових витрат і енергоресурсів.

Консервування вологої кормової кукурудзи

За цією технологією обробляють i зберігають кормове зерно кукурудзи, яке знаходиться у вологому стані, у вигляді подрібненої маси чи зернострижньової сумішки. Технологія має низку суттєвих переваг,  а саме: можливість розпочати збирання на два-три тижні раніше,  зменшення витрати пального, яке необхідне для сушіння. 

Кукурудзу консервують різними способами, у тому числі з використанням хімічних консервантів та всіляких добавок. Інститутом розроблена i пропонується технологія без застосування будь-яких добавок чи хімічних речовин з метою одержання безпечної, екологічно чистої продукції. Вона заснована на самоконсервуванні, яке виникає у процесі дихання вологого зерна у герметичному стані.

Технологія включає такі основні операції i вимоги: консервують тільки свiжозiбрану кукурудзу; качани чи зерно подрібнюють i ущільнюють; подрібнену масу вкривають з максимальною герметичністю. Особливе значення мають строки консервування, ступінь подрібнення i ущільнення, від яких залежить якість i тривалість збереження корму.
Час заповнення сховища — до 6–8 діб, розмір подрібнених часток — не більше 2–4 мм, щільність укладання корму —  0,8–1,0 т/м3. Оптимальна вологість для  консервування качанів становить 35–45%, зерна — 22–35%.
Для консервування i зберігання кукурудзи використовують різні сховища —  траншеї, башти, бункери. Найпростішим i доступним типом сховища є траншея наземного чи напівзаглибленого типу, викладена із залізобетонних плит.
Оптимальна місткість траншеї становить 400–1200 т залежно від обсягу консервування.

Значний науково-практичний досвід щодо консервування зерна кукурудзи було свого часу накопичено в господарствах Днiпропетровського, Новомосковського, Солонянського, Криничанського районів Дніпропетровської області. За допомогою такої технології господарства забезпечували себе дешевим поживним кормом та заощаджували пальне, яке б було необхідно витратити на сушіння вологої кукурудзи.

В 1 кг консервованого зерна містилось 1,10–1,20 к. од. та 60–70 г перетравного протеїну,  в 1 кг подрібнених качанів —  0,7–0,8 к. од. i 40 г протеїну.

Зберігання сухого зерна

Зерно зберігають із урахуванням його вологості, призначення i тривалості зберігання. Під час зберігання кукурудзи вологість має бути, %: 15–16 — для зерна, призначеного для переробки в комбікорми; 14–15 — для вироблення продовольчих i технічних продуктів; 13–14 — за  зберігання до одного року; 12–13 —за тривалого зберігання (понад один рік). Насіння соняшнику зберігають за вологості 6–8% залежно від напряму використання і тривалості зберігання.
Зерно продовольчо-кормове i технічне зберігають насипом у зерноскладах, силосах елеваторів, бункерних сховищах. Висота насипу сухого зерна обмежується технічними можливостями сховища і повинна забезпечувати нормальне обслуговування i контроль за якістю продукції.

Отже, під час зберігання  в металевих силосах слід вести постійний контроль за температурою зерна, звертати особливу увагу  на стан верхніх шарів насипу.  В першу чергу потребує ретельного контролю насіння соняшнику, оскільки воно є менш стійким під час зберігання.

Також контролюють температуру, вологість, ураженість шкідниками i хворобами, колір, запах, чистоту зерна. У партіях кукурудзи харчового i крохмале-патокового призначення визначають схожість i життєздатність зерна.
Сухе зерно можна ще зберігати в полімерних зернових рукавах. При цьому слід неухильно дотримувати всі вимоги, встановлені спеціальною Інструкцією для такої технології. Протягом усього періоду зберігання проводять систематичний контроль за показниками якості зерна i загальним станом сховищ.

Контроль якості

Якість зерна продовольчо-кормової i технічної кукурудзи має відповідати показникам, встановленим ДСТУ 4525:2006, якість насіння соняшнику — згідно з вимогами ДСТУ 7011:2009. Стандарт ДСТУ 4525:2006 беруть до уваги лише зі зміною №1.

У партіях, призначених для експортування, якість встановлюють відповідно до вимог контракту. У таких партіях кукурудза повинна мати добрий запах та колір, бути не зараженою шкідниками, інші показники узгоджуються окремо між постачальником i покупцем зерна.

Якість консервованої кукурудзи контролюють за зовнішнім станом корму (колір, запах, смак) та за кислотністю, яка для зерна допускається до 4,2–4,5, а для зернострижньової сумішки — 4,5–5,0 град. Природна втрата зерна, яка пов’язана із його консервуванням (дихання, ферментація), не повинна перевищувати 4–5% загальної маси кукурудзи, закладеної у сховище.

Отже, технології збирання й доробки кукурудзи та соняшнику мають грунтуватись на дотриманні науково обгрунтованих та нормативно-технічних вимог, що дає змогу не тільки зберегти увесь урожай, а й підвищити його якість. Нормативно-технічні вимоги щодо повного технологічного процесу встановлюються Технічним регламентом зберігання зерна, який має бути замінено на Технічний регламент зернового складу.

М. Кир­па, д-р с.-г. на­ук, ДУ Інсти­тут сільсько­го гос­по­дар­ст­ва сте­по­вої зо­ни НА­АН