І на соняшнику є плями
Соняшник і надалі залишається рятівником аграріїв від економічних негараздів, його можна по праву вважати однією з найліквідніших культур. Адже цьогоріч торгівці та переробні підприємства за тонну олійної культури пропонують сільгоспвиробникам 4300–4400 гривень.
Соняшник і надалі залишається рятівником аграріїв від економічних негараздів, його можна по праву вважати однією з найліквідніших культур. Адже цьогоріч торгівці та переробні підприємства за тонну олійної культури пропонують сільгоспвиробникам 4300–4400 гривень.
Г. Квітка
Спеціально для журналу «Пропозиція»
Світлі і темні сторони найліквіднішої культури
Продати дорожче можна хіба що сою чи ріпак, за них правлять по 5 тис. грн. Та поглянувши на площі під соняшником, стає очевидним: саме він «заробляє» левову частку грошей для агропромислового комплексу. В середньому по державі практично кожен п’ятий гектар сільгоспугідь у господарствах відводять під цю олійну культуру. Більше посівних площ зафрахтувала за собою лише пшениця.
Що не з’їмо, те продамо
На фоні економічних негараздів у країні на нашому соняшниково-олійному «фронті» все не так вже й погано. Про стабільне зростання красномовно свідчать цифри. За підсумками дев’яти місяців заводи виробили 2,75 млн т нерафінованої олії, тоді як торік за січень-вересень було 1,8 млн т. Тенденція злету одразу на 52,8% пояснюється експортною зацікавленістю з боку трейдерів. На відміну від пшениці, яка вивозиться за кордон у вигляді сировини, соняшник «заробляє» гроші розумніше. Будучи переробленим усередині країни на вітчизняних потужностях (а це й податки від підприємств до бюджету, й зарплати, й робочі місця) ліквідне насіння перетворюється «на продукцію з доданою вартістю». А за межі країни потрапляє вже олія, щоправда здебільшого нерафінована. Хоча не можна сказати, що сам соняшник не цікавить закордон. Років п’ятнадцять тому Україна продавала до інших держав близько 900 тис. т насіння і могла б без особливих проблем робити це понині. Але тодішні державні керманичі зважилися на мудрий і далекоглядний крок (сьогодні це очевидно), запровадивши 1999 р. для соняшнику експортне мито. Тому нині за кордон у вигляді сировини він постачається у значно меншій кількості. Натомість Україна тримає першість у реалізації на зовнішні ринки соняшникової олії. На нашу державу припадає близько 60% світових обсягів експорту. Далеко позаду залишаються інші потужні виробники цієї продукції: Росія (20%) та Аргентина (10,5%). Ось ще одна цифрова ілюстрація до теми. Минулого маркетингового року (вересень 2013-го — серпень 2014-го) переробні підприємства виробили 4 млн
650 тис. т олії. З цієї кількості на експорт відправлено 4 млн 186 тис. т. Це плюс 28,9% до попереднього року. За продану за межі держави олію та шрот вторгували чималу суму — 4,6 млрд доларів. Отже, в середньому, щомісяця постачається на експорт олійної продукції з України на 388 млн дол.
Виходить, що всередині країни для споживання вистачає лише 9–10% виробленої олії, решту ми навчилися продавати за кордон. Звісно, таких проривів та валютних надходжень до держави не було, аби не зростання виробництва соняшнику. Хіба це не наочний приклад того, як треба відстоювати інтереси України, щоб не залишатися сировинним додатком, а прагнути торгувати на зовнішніх ринках продукцією з доданою вартістю?! Особливо з огляду на те, що у світі люди заради здорового способу життя усе більше віддають перевагу оліям перед жирами тваринного походження. Нашій країні від того і карти у руки. Українську олію вже купують близько 90 держав. Передусім — країни Азії, Близького Сходу, ЄС, СНД та Африки. За два останні роки спостерігається зростання продажів до Китаю. «Піднебесна» стала одним із найпотужніших споживачів нашої соняшникової олії, за цим показником вийшла на третє місце після Індії та країн Євросоюзу. До речі, не може не радувати, що до ЄС поставки також збільшуються. Приміром, у липні–серпні до об’єднаної Європи її було вивезено 179 тис. т, тобто 27,2% загального експорту цієї продукції з України.
Усе змішалося — комбайни, БТРи…
Нині соняшникові жнива ось-ось завершаться. Літо для цієї культури видалося не надто сприятливим. Через спеку кошики не виповнилися й насіння не встигло сповна набрати ваги. Логічно, що і врожайність нижча за минулорічну. На 16 жовтня у середньому намолочували насіння по 19 ц/га, тоді як у 2013-му на такий час було 20,7 ц/га. А з 4,8 млн га (93% площ) у агроформуваннях зібрали понад 9 млн т соняшнику. Найнижча врожайність спостерігається на Херсонщині — 8,3 ц/га. У Запорізькій області пересічний гектар дає по 12,9 ц, Миколаївській — по 14,3, тоді як у сусідній Кіровоградській — по 20,2 центнера. У Київській, Полтавській, Івано-Франківській — більш як по 25 ц, у Вінницькій — 26,5, а у Черкаській, Хмельницькій та Харківській — по 27–27,4 ц/га. Найсуттєвіше за темпами збирання соняшнику через військове протистояння відстає Луганщина. На середину минулого місяця на тамтешніх полях ще залишалася майже половина врожаю. Не набагато краща ситуація на Донеччині. У підсумку, в охоплених озброєним протистоянням областях на той час соняшник «дозрівав» на 320–330 тис. га. У перерахунку на насіння — майже 600 тис. т. Припустимо, тонна сировини у регіонах, де триває Антитерористична операція, коштує принаймні 4000 грн (менше, бо покупцеві вивозити врожай з тамтешніх полів — неабияка проблема). Тож є загроза, що під сніг піде мало не на 200 тисяч доларів соняшнику… Як тут не згадати образне висловлювання про врожай «не той, що в полі, а той, що в коморі» — на Донбасі це прислів’я набуло загрозливого реального змісту! Якщо спроможемося зібрати вирощене і на територіях, контрольованих бойовиками, десь 500 тисяч тонн соняшника треба буде вивозити із зони АТО. Чи вдасться звідти «вирвати» насіння — велике питання.
До слова, олійно-жирові комплекси у буремних областях лихоманить також. «Слов’янськолія» нині працює у нормальному режимі. Потужне підприємство на Луганщині «Сватове-олія» завершує підготовку до сезону переробки і планує запустити потужності. Завод у Маріуполі було зупинено — на цьому підприємстві також сподіваються, що нинішнього року воно все ж таки працюватиме. В цілому, на Донбасі розміщено шість заводів, які раніше переробляли до 1,6 млн т соняшнику. Три з них, схоже, не запускатимуться — у Троїцькому (підприємство там і до війни простоювало), Міловому і Донецьку. В обласному центрі потужний олійно-жировий комбінат опинився у зоні активних бойових дій. Наразі на його території базуються бойовики. Підприємство неодноразово потрапляло під артилерійські обстріли. За свідченням очевидців, нині там навіть кабелі повирізали.
Попри усі ці негаразди, за прогнозами, хоча виробництво соняшнику й скоротиться з торішніх 11 млн т торік до 10 — 10,5 млн нинішнього року, на міцних позиціях України як світового експортера недобір майже не позначиться. Очікується, що у підсумку переробні підприємства виготовлять 4,3 млн т олії, з яких за кордон зможемо відправити близько 4 млн.
Де насіння, там і долар
Цінами на соняшник аграрії, власне, як часто це буває, і тепер не задоволені. Ремствують, що пропоновані сільгоспвиробникам 4300–4400 грн/т, за нинішньої вартості матеріально-технічних ресурсів — не ті гроші, щоб розвивати виробництво. У господарствах з ностальгією згадують лютий минулого року, коли за тонну насіння переробні підприємства готові були платити більше 5 тисяч гривень. Мовляв, тоді ця ціна у валютному еквіваленті перевищувала 600 доларів і за тонну соняшника можна було купити дві тонни селітри. Тепер не візьмеш і однієї.
На переробних підприємствах нарікають: у нинішньому сезоні, окрім того, що і насіння соняшнику за якістю гірше, і врожайність нижча — відбувся обвал світових цін на олію. Це пов’язано з вартістю соєвої, пальмової та ріпакової олій, які коригуються з нафтою. За суттєвого зниження цін на «чорне золото» й ці олії на зовнішніх ринках «пішли вниз». Бо за високих цін на нафту вигідно виробляти біодизель, а за низьких — ні. Тому створюється надлишок рослинних олій — ціни падають. Тож, прогнозують на переробних підприємствах, до нового року зростання світових цін на олію нічого чекати.
Боротьба за довкілля
відкладається. Країні потрібна валюта
До соняшнику, з точки зору охорони земель, екологи завжди ставилися із застереженням. Адже найліквідніша культура значно виснажує грунти (мабуть, тому у країнах ЄС здебільшого це олійне насіння вважають за краще купувати, а не вирощувати у себе). Коріння соняшнику, проникаючи на двометрову глибину, висмоктує запаси поживних речовин. Приміром, існуючими нормативами оптимального співвідношення культур у сівозмінах у південностеповому природно-сільськогосподарському регіоні частка соняшнику у структурі посівних площ не повинна перевищувати 15%, у північностеповому — 10%. У лісостеповому оптимально площі мають становити 5–9%, на Поліссі — 0,5%. Причому, соняшник можна повертати на одне й те саме поле лише через сім-вісім років. Але ці норми, здебільшого, і надалі залишаються на папері, бо соняшник — надто вигідна культура для багатьох господарств. Особливо «зловживають» посівами агроформування південно-східних областей. Приміром, у Запорізькій області цьогоріч збирають найліквіднішу культуру з 552,8 тис. га. Це найбільший показник в Україні і явно перевищує згадані вище 15%.
Свого часу Верховна Рада запровадила навіть відповідальність за відсутність проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обгрунтування сівозмін та впорядкування угідь. У 2011 р. були внесені зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. За цими нормами, за використання ділянок без затверджених проектів землеустрою керівникам агропідприємств загрожує штраф до
8 тис. грн. Але, як часто у нашій країні буває, хотіли як краще, а вийшло — як завжди. Сівозміни стали підставою для поборів сільгоспвиробників з боку перевіряльників. Тим часом соняшник, попри усі намагання обмежити його присутність на вітчизняних ланах, укоріняється усе міцніше. Та й нині, через протистояння на сході, відповідним органам, схоже, не до сівозмін. А головним контролерам з сільгоспінспекції, які ще на початку року активно «приглядали» за порядком на ланах, — на радість аграріям обмежують повноваження. В умовах дефіциту в країні валютних ресурсів держава зацікавлена у соняшнику, який допомагає їх «заробити».
Але тут для екологів є й приємна новина. Як ми вже згадували, ціни на нафту у світі падають, і виробництво біодизелю стає невигідним. Відповідно, на зовнішніх ринках дешевшають рослинні олії, з яких продукують альтернативне пальне. Можна прогнозувати, що ріпакова, пальмова, соєва олії знову масово використовуватимуться у споживчих цілях і як харчовий продукт складатимуть у світі неабияку конкуренцію олії соняшниковій. Отже, й на соняшник, не виключено, дещо впаде попит. Тож «золота квітка» вже незабаром може поступитися місцем на ланах України іншим культурам, які не так виснажують землю.