Говорити в Україні про інновації немає рації

Юрій Михайлов

Визначимо термін "інновація", оскільки в Україні лише жменька людей (чиновників серед них немає) розуміє, що це таке.
Нещодавно Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана випустив збірник наукових праць "Організаційно-правові форми агропромислових формувань: стан, перспективи та вплив на розвиток сільських територій". У ньому я нарахував шість статей, присвячених різним аспектам інновацій. В одній статті наводилося аж п'ять визначень терміну "інновація". Але нічого кращого за визначення, подане в енциклопедії "Вікіпедія", я не знайшов:
"Інновація є створення кращого або ефективніших продуктів, процесів, технологій чи ідей, що сприймаються ринками, владою або суспільством. Інновація відрізняється від винаходу або реновації тим, що інновація є суттєвою позитивною, а не поміркованою ступінчастою зміною.
(Реновація - економічний процес заміщення машин, обладнання, інструменту, що вибувають із виробництва через фізичне або моральне зношення, новими основними засобами за рахунок коштів амортизаційного фонду.)"
До речі, в жодній зі статей, поданих у згаданому вище збірнику, не наводилося хоча б якогось прикладу того, що можна вважати інновацією в сільському господарстві. Доведеться зробити це мені: трактор, що замінив кінську тягу; мінеральні добрива, що вирішили проблему дефіциту гною; гібриди, врожайніші за сорти; синтетичні пестициди, що замінили механічне просапування; крапельне зрошення, що, порівняно з традиційним, вирішило проблему дефіциту води; генетично модифіковані культури з фантастичними властивостями і т.д.

"Від'ємна" інновація
Щороку глобальна консалтингова компанія The Boston Consulting Group (BCG) спільно з Національною асоціацією виробників США та Інститутом виробництва США обчислюють Глобальний інноваційний індекс країн. Це складний показник, що характеризує успішність упровадження інновацій у бізнесі, а також спроможність влади заохочувати та підтримувати інновації через інструменти державної політики.
Досить вказати, що інноваційний потенціал країни враховує цілу купу чинників, таких як: політичне середовище (стабільність, ефективність влади, свобода преси); регуляторне середовище (якість законодавства та його дотримання); бізнес-середовище (складність започаткування бізнесу, рівень податків); якість освіти; кількість учених у співвідношенні до всього населення; витрати на науку; розвиток інформаційної інфраструктури; енергозабезпеченість; логістика; доступність кредитування; захист інвестицій; торгівля (доступ до ринків) та конкуренція; людський капітал; витрати бізнесу на науку; зв'язок науки з виробництвом.
Глобальний інноваційний індекс також характеризує ефективність перетворення інноваційного потенціалу у конкретні результати: створення знань, зростання ВВП на душу населення, експорт знань (доходи від експорту ноу-хау), експорт засобів виробництва та консалтингових послуг.
Дослідження охоплює 125 країн світу, на які припадає 98% світового ВВП і в яких мешкає 93,2% населення світу.
Так от, рідна Україна у цьому індексі, за підсумками 2010 року, займає "почесне" 64-е місце. Причому за всіма трьома показниками цього індекса (інноваційний потенціал, ефективність перетворення інноваційного потенціалу і загальний показник) наша країна має від'ємні значення: -0,13, -0,73 та -0,45, відповідно, що говорить про те, що інноваційного середовища в Україні немає і, ясна річ, віддача від інновацій - від'ємна.
До речі, з усіх країн колишнього СРСР лише Прибалтійські республіки мають позитивні індекси, а серед інноваційних "лузерів" кращі, ніж Україна, позиції займають Росія та Казахстан (тобто навіть там з інноваціями справи кращі, ніж в Україні). 

Інновації по-російськи

Щоб розібратися з питанням, чому в Україні інновації неможливі за визначенням, звернемося до досвіду наших сусідів — росіян, пов’язаним із їхнім Сколково. Нижче я наведу думки кількох провідних російських учених, які пояснюють, чому інновації в Росії є неможливими. Почнемо з відомого економіста Міхаїла Хазіна.

"Какой результат хотят получить от проекта, который называется у нас "Силиконовая долина"? Что хотят получить? Инновации? Что это такое?
Нет, ну, инвестировать можно. Вопрос - как инвестор собирается потом обратно оттуда свои деньги вынимать? Ему скажут: "Мы на ваши деньги закупили 273 выдающихся прибора. На них работает 16 тысяч одних аспирантов. Но они пока ничего не могут продать из того, что они там наработали. Поэтому, вот, если хотите, вы можете прийти на наше годовое собрание и почувствовать чувство глубокого удовлетворения".
В 70-е годы в США был кризис, и падали доходы домохозяйств. А когда у домохозяйств падают доходы, они категорически отказываются покупать инновации. Они не покупают новое, потому что у них не хватает денег на старое. Грубо говоря, если у вас с трудом хватает денег, чтобы выплатить очередной взнос за дом, в котором вы живете, который куплен в рассрочку на 30 лет, или чтобы насобирать деньги на то, чтобы ребенок поступил в колледж, то вы не будете покупать персональный компьютер, вы без этого переживете. Это сегодня без него никто жить не может, а тогда он стоил дороже, и было совершенно не понятно, для чего он нужен. Игрушка.
Такая же ситуация сегодня. Жизненный уровень населения падает во всем мире, безработица растет. В США по одному показателю - 10% безработица, по другому - уже, скорее, 18% безработица. Это очень много - 18%, с учетом неполной занятости. И в Европе тоже растет безработица, и в России растет безработица. И в этой ситуации вкладывать деньги в инновации... Кто их купит? Пока вы не объясните, кто и почему это купит, это бессмысленно.
Ну представьте себе на секундочку, для примера, что мы в результате Второй мировой войны захватили какой-то там университетский центр и его в таком виде законсервировали. Ну, пожалуйста, мы можем тут сделать кусок Европы. Я, кстати, не понимаю, почему бы не сделать это Сколково в Кенигсберге - уж немцы бы точно приехали. Ну а дальше что? Ну, будут они жить здесь, как там. Что они будут производить? Куда это будет продаваться? Если это будет продаваться там, то какая нам разница? Вся прибыль уйдет туда. Я знаю нескольких людей, которые у нас пытаются делать инновационные продукты и реально делают. У них сложная жизнь, потому что к ним постоянно приходят разные люди, которые к ним как бы пристают, причем по разным причинам: кому-то не нравится, что они много зарабатывают (те, кто уже зарабатывает), кто-то считает, что они не выплачивают налогов, еще чего-то, ну, и самое главное, - им очень трудно работать, потому что нету ни культуры производства, ни культуры работы, и т.д. и т.п."

Інновації по-українськи

Так от щодо останнього проекту: будівництво вітрових і сонячних електростанцій.
“Йдеться про національний проект “Енергія природи”, читай — про вітроенергетику. У неї “впродовж найближчих трьох років” збираються вбухати майже три мільярди євро (тобто більш як 33 млрд грн). На виході буде майже гарантований “пшик” для економіки України, зате цілком конкретний мільярдний прибуток для “причетних до теми” приватних осіб.
Вироблена вітровими електростанціями електроенергія буде мінімум удвічі (нині за фактом і взагалі вчетверо) дорожча, ніж у середньому по генеруючих компаніях. При цьому Енергоринок, відповідно до закону, зобов’язаний її купувати та оплачувати. Більш популярно це означає, що із загального котла, куди стікаються платежі споживачів у цілому і того самого населення зокрема, з’явиться струмочок, який іде на сторону. Причому розробники нацпроекту обіцяють перетворити його взагалі на річку.
Нині найбільший проект у вітроенергетиці — це Ново-Азовська ВЕС. Інвестором для неї є сім’я куратора енергетики країни віце-прем’єра Андрія Клюєва.”
(“Дзеркало тижня”, №47, 18.12.2010)

Це — вітроенергетика. А ось енергетика сонячна:
“...Довгоочікувана подія трапилася минулого жовтня і залишилася непоміченою мас-медіа та громадськістю. Сонячна електростанція відкрилася в Криму. Її було споруджено та запущено австрійською фірмою Activ Solar у селищі Роднікове... Я навів цей приклад проілюструвати, чому українська влада зацікавлена у використанні альтернативної електроенергії...”, — написав Янукович у своїй книзі (Opportunity Ukraine).
Минулого року “Українська правда” писала про те, як Клюєв, будучи першим віце-прем’єром, очолив Комісію інвестиційних проектів і дещо посприяв родинному бізнесу.
Одним із перших рішень цей орган виділив державну підтримку в розмірі 200 мільйонів 842 тис. грн Запорізькому заводу напівпровідників для розвитку напряму, що полягає в створенні сонячних електростанцій. Головним акціонером Запорізького заводу напівпровідників із часткою 75 відсотків є заснована у Відні компанія Activ Solar. Така інформація міститься в офіційній базі даних Державної комісії цінних паперів і фондового ринку.
“Українська правда” поцікавилася в Клюєва, чи має він або його родина стосунок до компанії Activ Solar, під час перебування першого віце-прем’єра на “Ялтинській європейській стратегії”. “Жодного стосунку не має”, — запевнив Клюєв.
“Українська правда” придбала на сайті комерційного суду Відня, якому доручено вести реєстр усіх компаній, установчі документи фірми Activ Solar GmbH. Виявилося, що фірма існує у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, тобто перебуває на спрощеній системі звітності.
Керівником Activ Solar є пан на прізвище Каве Ертефай. Він — зять Сергія Клюєва, згідно з реєстрацією, походить із міста Дубаї, Об’єднані Арабські Емірати.
До речі, пан Ертефай — не єдиний родич Клюєва в компанії. Рідний син першого віце-прем’єра Андрія Клюєва Богдан, згідно з відкритою інформацією, працює менеджером із розвитку в Activ Solar.
Однак при цьому Клюєв-старший уперто продовжує заперечувати зв’язок з фірмою Activ Solar.”
“Українська Правда”, 21 жовтня 2011

Скидається на те, що можна говорити про “клюєвізацію” інновацій в Україні.
Сонячна та вітрова енергетика — це дурниці в умовах України. Вони є вкрай економічно неефективними, а отже, це — просто дерибан державних коштів. А от інноваціям, що справді могли б дати суттєву віддачу — насінництву та генетично модифікованим культурам, — створюють непереборні перепони.
Державною інспекцією сільського господарства України дорученням від 18.07.2011 № 19/1 та листом Української державної насіннєвої інспекції від 03.08.2011 № 93-14-784 зобов’язано здійснювати відбір проб насіння для визначення в ньому наявності або відсутності ГМО з подальшим переданням лабораторіям із метою проведення відповідних аналізів.
Видання подібного роду зобов’язувальних документів, якими на суб’єктів господарювання покладаються в імперативному порядку додаткові, не передбачені чинним законодавством, зобов’язання, є неприпустимим та розцінюється як нетарифні методи торгівельної політики в цілях обмеження доступу до українського ринку, надмірного регулювання (і це під час реалізації задекларованої політики держави, спрямованої на спрощення регулятивних механізмів) та створення умов свавільної, невиправданої дискримінації суб’єктів господарювання.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 647 “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними насіннєвими інспекціями Міністерства аграрної політики” затверджено, що послуги, до яких належить і відбір проб насіння з партій, що підлягають реалізації, надаються виключно за письмовим зверненням юридичних і фізичних осіб.
Натомість, зобов’язанням Державної інспекції сільського господарства України від 18.07.2011 № 19/1 та листом Української державної насіннєвої інспекції від 03.08.2011 № 93-14-784 суб’єктів господарювання прямо змушують укладати додаткові договори за плату, нівелюючи поняття свободи договору та одночасно порушуючи ст. 6 та 19 Конституції України, згідно з якими органи державної влади, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ЗАЧАРОВАНЕ КОЛО

“Если ситуация не улучшится, из страны снова поедут “лучшие умы”.
В нашей стране трудно найти высокооплачиваемую работу. В ситуации, когда большая часть населения имеет высшее образование, но не может его достойно использовать, назревает серьезная проблема оттока трудового и интеллектуального потенциала за границу.
“Сегодня в центрах занятости предлагают вакансии с заработной платой, которая в два-три раза меньше, чем средняя зарплата по региону. Те вакансии, которые сегодня предлагают центры занятости, являются неконкурентоспособными. Потому людям просто нет смысла искать работу через такие центры. По моим оценкам, Украина сейчас находится на пороге очередной волны потери трудового и интеллектуального потенциала. Например, украинцы сегодня — в тройке лидеров по количеству желающих получить “Зеленую карту” на выезд в США. На первом месте в этом рейтинге находится Нигерия (1,4 миллиона заявок), на втором — Гана (900 тысяч), Украина — 850 тысяч. Это яркая характеристика возможности потери трудового потенциала. Если правительство не сосредоточит свое внимание на качестве рабочих мест и уровне жизни населения, то нас могут ожидать достаточно неприятные последствия”, — сообщил 14 ноября ведущий эксперт Центра Разумкова, бывший первый заместитель министра труда и социальной политики Павел Розенко.
“По моему мнению, возможной причиной очередной волны интеллектуальной эмиграции из Украины и вывоза рабочей силы может быть следующее. Последние исследования Центра Разумкова показывают, что более 60% населения Украины считает, что страна развивается в неправильном направлении. Абсолютное большинство не видит перспективы развития именно в этой стране. Было ведь несколько волн оттока рабочей силы. Первая — это середина 80-х — начало 90-х годов прошлого века, когда Украина потеряла именно ученых. Сегодня мы имеем несколько иную структуру выезда за рубеж. Это в большинстве своем неквалифицированные работники. Я прогнозирую, что третья волна будет связана с утратой именно интеллектуального потенциала”, — отметил Павел Розенко.”
Bagnet.org, 15.11.2011